Завдання і зміст роботи з розвитку зв’язного мовлення

Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів передбачає роботу у двох напрямах: удосконалення і розвиток діалогічного мовлення та формування вмінь будувати монологічні зв’язні висловлювання.

У процесі побудови діалогу важливого значення набуває мовленнєва ак­тивність співрозмовників: уміння розпочати діалог, тобто поставити запитання, швидко зорієнтуватися в ситуації, знайти правильну, влучну, а якщо потрібно — дотепну відповідь.

Діалог, як форма мовленнєвої діяльності, має свою психологічну структуру:

мотив, мету, засіб (мова) і кінцевий результат — очікувану реакцію співрозмов­ника.

Важливе значення для створення діалогу має мотив, бажання висловити ту чи іншу думку, що реалізується по-різному залежно від ситуації мовлення. Тому навчальний процес необхідно будувати так, щоб у дітей виникала потреба щось повідомити, з’ясувати певні питання, висловити ставлення до проблеми, що роз­глядається.

Вступаючи в діалог, співрозмовники мають знати, яка мета їхнього спілку­вання, що вони хочуть з’ясувати в ході розмови.

У побудові діалогу значну роль відіграє ініціативна репліка. Вона є мовлен­нєвим стимулом і носієм теми.

Важливою умовою досягнення мети діалогу є досконале володіння його учасниками мовою як засобом спілкування. Діалог вимагає чіткого формулювання запитань, точних і лаконічних відповідей, ввічливого звернення до співрозмовника, толерантного і коректного висловлення зауважень, заперечень, порад тощо.

Діалог можна вважати результативним, якщо всі учасники спілкування до­сягнуть мети, ніхто в процесі розмови не буде ображеним, невислуханим чи не­зрозумілим.

У процесі формування діалогічного мовлення велика увага приділяється засвоєнню школярами формул мовленнєвого етикету — ввічливих слів, які вжи­ваються під час вітання, прощання, прохання тощо. Учні початкової школи по­винні запам’ятати найуживаніші формули етикету, знати, за яких обставин кожна з них уживається, а також правильно і доречно використовувати їх у власному мовленні.

Навчання діалогічного мовлення в початковій школі здійснюється поетапно, від відтворення зразка до самостійної побудови діалогу за описаною чи створеною мовленнєвою ситуацією. З цією метою використовуються такі види завдань:

• відтворення, розігрування діалогів із прочитаних казок, оповідань;

• побудова діалогу за зразком;

• доповнення незавершеного діалогу;

• створення діалогу з опорою на допоміжні матеріали;

• побудова діалогу за ситуативним малюнком;

• складання діалогу у ході обговорення з однокласниками прослуханого чи прочитаного тексту, малюнка, життєвої ситуації тощо;

• придумування діалогу як доповнення до прочитаного тексту;

• створення діалогу за словесно описаною мовленнєвою ситуацією;

• оцінювання змістовності діалогу, правильності й доцільності використання під час діалогу мовних і немовних засобів;

• редагування діалогу, в якому було виявлено недоліки.

У процесі виконання зазначених завдань у молодших школярів необхідно формувати вміння:

1. регулювати силу голосу;

2. регулювати темп мовлення;

3. говорити чітко і правильно;

4. уважно слухати співрозмовника;

5. будувати свою репліку з урахуванням репліки та інтересів співрозмовника;

6. уживати формули мовленнєвого етикету;

7. розрізняти діалоги, в яких дотримано або, навпаки, порушено правила ведення діалогу;

8. використовувати під час діалогу ті особливості мовлення і правила по­ведінки, які впливають на успішність спілкування.

Методика формування в учнів початкової школи вмінь будувати діалог перед­бачає здійснення таких послідовних етапів роботи:

• уведення школярів у тему, з якої відбудеться діалогування;

• з’ясування мовленнєвої ситуації (де, коли відбувається подія, про що йдеться);

• визначення психофізіологічного стану дійових осіб (схвильовані, сердиті, веселі);

• визначення способів спілкування героїв (вербальні, невербальні — жести, міміка, фізичні дії (штовхання, смикання тощо));

• розподіл ролей.

Розглянемо фрагменти уроків, присвячених формуванню вмінь будувати діалог.

Фрагмент уроку 1. Складання діалогу за ситуативним малюнком.

Учитель проводить з учнями бесіду про те, чи доводилося їм когось вітати зі святом, що вони при цьому говорили, чи складно в них це виходило. Потім пові­домляє, що на уроці вони будуть навчатися, як правильно слід поводитися в такій ситуації, і пропонує розглянути малюнок. На ньому зображено, як хлопчик вітає дівчинку з днем народження і дарує їй букет ромашок та книжку.

• Який вигляд має хлопчик? Який у нього настрій? Чому?

(Він гарно одягнений, привітний, має чудовий настрій, хоче зробити дівчинці приємне).

• Що можете сказати про дівчинку?

(Вона святково одягнена, радіє, що в неї свято, привітно зустрічає гостей).

• Хто перший повинен розпочати розмову? З яких слів?

(Хлопчик повинен привітатися і поздоровити дівчинку з днем народження).

• Які слова використали б для цього ви?

(Хлопчики класу пропонують свої варіанти привітання).

• Що повинна відповісти дівчинка?

(Дівчатка класу відповідають на привітання).

Далі вчитель пояснює учням, що, за правилами етикету, дівчинка має роз­глянути подарунок, висловити своє задоволення і чемно подякувати за нього, щоб зробити гостеві приємне.

• Якими словами можна закінчити розмову між дітьми?

(Дівчинка повинна запросити хлопчика до кімнати, де зібралися інші гості).

Після такої попередньої роботи розподіляються ролі між учнями і дається час на підготовку діалогу. Бажано, щоб над завданням працювало кілька пар школярів. Тоді клас зможе визначити, у якої з них діалог вийшов найкращим.

Одним із варіантів складеного діалогу може бути такий:

• Здрастуй, Наталочко! Вітаю тебе з днем народження!

• Дякую тобі, Сергійку. Які чудові квіти! А звідки ти дізнався, що я люблю ромашки?

• Я запитав у твоєї мами.

• Спасибі, що ти такий уважний. А про що ця книжка?

• Я її не читав. Але моя старша сестра сказала, що тобі вона сподоба­ється.

• Дуже вдячна тобі, Сергійку, за вітання й подарунки.

• Я дуже хотів зробити тобі приємне.

• Проходь у кімнату. Там уже є наші однокласники. Нас чекає солодкий

стіл.

—Дякую.

Фрагмент уроку 2. Побудова діалогу за словесно описаною мовленнєвою ситуацією.

Робота над діалогом розпочинається з бесіди про те, чи відвідують учні спортивні секції й гуртки, якими видами спорту вони займаються, чи подобають­ся їм ці заняття. Потім учитель описує мовленнєву ситуацію: два хлопчики ідуть на спортивні тренування. Один у формі футболіста з м’ячем під рукою прямує у футбольну секцію, а другий, закинувши на плечі боксерські рукавиці, — у боксер­ський клуб. По дорозі про щось між собою розмовляють. Побудуйте діалог їхньої розмови. Розпочніть з того, як вони зустрілись.

Варіантом складеного діалогу може бути такий:

• Привіт, Сашко!

• Привіт, Андрію!

• Ти в спортивний клуб?

• Так. А ти, бачу, також туди.

• Так.

• Тоді підемо разом?

• Ходімо.

• Як часто ти граєш у футбол?

• У клубі тренуємось у вівторок, четвер і суботу. А ще з хлопцями у дворі майже щодня граємо. Люблю я футбол!

• А мені більше подобається бокс. Хочу бути, як брати Клички. Але наш тренер каже, що для цього треба багато тренуватися.

• Ось ми і прийшли.

• Ну, щасти тобі!

• І тобі успіху!

Зміст роботи над монологічними висловлюваннями полягає у формуван­ні вмінь чотирьох груп: інформаційно-змістових; структурно-композиційних; граматико-стилістичних; редагування.

Група інформаційно-групових умінь забезпечує оволодіння змістом повідо­млення. Вона охоплює вміння орієнтуватися в умовах спілкування, усвідомлю­вати тему й основну думку висловлювання та добирати для нього необхідний матеріал.

Будь-яке висловлювання розпочинається з орієнтування в ситуації спілку­вання. Аналізуються умови, мотиви мовлення: з’ясовується, для чого створюється висловлювання, кому воно призначене.

Перед початком побудови висловлювання мовець повинен чітко уявити, про що він хоче розповісти, для чого, як буде викладати свої думки.

Усвідомивши тему висловлювання та його мету, автор має дібрати потрібний матеріал. З цією метою він повинен уміти бачити, чути, знаходити в предметах і явищах їх яскраві, характерні ознаки та аналізувати бачене.

Зібраний матеріал підлягає певній систематизації. Цей процес здійснюється за допомогою структурно-композиційних умінь. До таких належать уміння:

1. аналізувати зібраний матеріал, відбираючи з нього той, який необхідний для реалізації задуму;

2. групувати зібране, пов’язувати факти, думки в окремі частини;

3. визначати послідовність розташування цих частин;

4. продумувати смислові зв’язки між частинами тексту і знаходити словесне вираження цих зв’язків;

5. виділяти найбільш значущі для певного висловлювання слова.

Зібравши і структурувавши певний матеріал, мовець вибирає спосіб викладу

думки: розповідь, опис, міркування. Це залежить від того, яке завдання стоїть

перед ним: розповісти про певні події, описати предмет або явище чи довести певне твердження. Кожен спосіб викладу має свої особливості побудови, потребує відповідного мовного оформлення, може мати певне стилістичне вирішення. Тут необхідні граматико-стилістичні уміння: добір лексики, граматичних форм, інтонаційних засобів.

Важливе місце в роботі з розвитку монологічного мовлення належить умінню редагувати текст, у результаті якого здійснюється заміна неточних слів і синтак­сичних кострукцій більш влучними для вираження конкретної думки. З цією метою вже в початкових класах слід виробляти в учнів звичку до свідомого контролю за якістю мовлення, формувати вміння редагувати власні висловлювання.

Ефективність розвитку зв’язного мовлення молодших школярів може за­безпечити тільки чітка система роботи над формуванням комунікативних умінь (інформаційно-змістових, структурно-композиційних, граматико-стилістичних, редагування). Система побудована на основі методичних принципів: єдності роз­витку мовлення і мислення, взаємозв’язку усного і писемного мовлення, зв’язку роботи з розвитку мовлення з вивченням граматичного, лексичного й орфогра­фічного матеріалу.

Умовою реалізації цих принципів є такий спосіб організації навчання зв’язного мовлення, коли засвоєння мовного і мовленнєвого матеріалу здійснюється від за­гального до часткового (конкретного), одночасно засвоюються взаємопов’язані мовні і мовленнєві поняття, оволодіння способами мовленнєвої діяльності здій­снюється поетапно:

1. засвоєння теоретичних знань про текст;

2. формування комунікативних умінь;

3. побудова власних зв’язних висловлювань різних типів і стилів.

У методиці розвитку мовлення молодших школярів передбачено такі види текстових вправ:

а) усний переказ прочитаного в різних варіантах: докладний переказ, стислий, вибірковий, творчий;

б) різноманітні текстові виступи учнів, пов’язані з аналізом прочитаної літе­ратури, вивченням мовної теорії;

в) різні імпровізації: розповіді про життєві ситуації, складання казок, роз­повідей тощо;

г) відгуки про прочитану книжку, побачений фільм, виставу і т. ін.;

д) твори на самостійно обрану чи задану тему, за картиною, за планом, за даним початком тощо.

Текстові вправи можна класифікувати:

1. за джерелом матеріалу (з живого досвіду чи опосередкованого — книги, фільми, телепередачі, картини тощо);

2. типом тексту (розповідь, опис, міркування);

3. стилем мовлення (розмовні, художні, наукові, ділові);

4. типами вправ (перекази, твори);

5. за рівнем самостійності і творчої активності (за зразком, конструктивні, творчі).

Розвивати зв’язне мовлення школярів — означає формувати в них конкрет­ні вміння. У початковій школі учні оволодівають такими вміннями побудови зв’язних висловлювань:

1. Уміння зрозуміти тему, осмислити її і розкрити у власному творі. Під­готовка до розуміння теми проводиться під час усного чи писемного переказу, аналізу зразка. Самостійне розкриття теми здійснюється у творі.

2. Уміння підпорядковувати висловлювання певній ідеї. Дитячі тексти завжди мають певну мету: поділитися своїми враженнями, знаннями, висловити власну оцінку, бажання, мрію тощо.

3. Уміння збирати матеріал для висловлювання. Необхідно вміти відбирати те, що стосується теми, важливе для її розкриття, і відкидати другорядне, те, що не стосується теми.

4. Уміння систематизувати матеріал і складати план майбутнього тексту.

5. Уміння дотримуватися плану під час складання висловлювання. Учні самостійно вирішують, що вони скажуть на початку розповіді, що — в основній частині і чим закінчать її.

6. Уміння використовувати мовні засоби відповідно до літературних норм і мети висловлювання, тобто вміння правильно і зрозуміло висловлювати свої думки. Для цього необхідно володіти достатнім словниковим запасом і синтак­сичними вміннями, які формуються в процесі засвоєння лексики, роботи над словосполученням, реченням і зразками текстів.

7. Уміння будувати текст: вдало розпочати, використати підготовлений матеріал, послідовно і зрозуміло викласти думку, не випустити головного, вміло закінчити висловлювання.

8. Уміння вдосконалювати власний текст. Це вміння формується на основі самокритичного ставлення до своєї творчості. Учні вчаться бачити недоліки, по­милки в доборі і розташуванні матеріалу, повноті і розкритті теми, відборі слів, побудові словосполучень і речень.

Школярі опановують зазначені вміння, поступово просуваючись від про­стіших до складніших, встановлюючи між ними зв’язки. Успішність оволодіння вміннями будувати зв’язне висловлювання залежатиме від систематичності і сис­темності роботи над ними.