17

Лекція на тему: Анальгезуючі (Болезаспокійливі засоби)

План: 1. Опіодні (наркотичні) анальгетики:

а) фармакодинаміка наркотичних анальгетиків;

б) порівняльна характеристика препаратів НА;

в) хронічне отруєння наркотичними анальгетиками (наркоманія).

2. Неопіодні (ненаркотичні анальгетики):

а) класифікація ненаркотичних анальгетиків;

б) фармакодинаміка ненаркотичних анальгетиків;

в) застосування ненаркотичних анальгетиків;

г) порівняльна характеристика препаратів ненаркотичних анальгетиків.

Відчуття болю виробилося у процесі еволюції, як сигнал про небезпеку. І в цьому змісті воно відіграє позитивну роль, тому що заставляє організм зосередити всі зусилля на усування причини, що викликала біль, а разом з нею і загрозу життю.

У стародавній Греції існував вираз: «Біль – це вартовий пес здоров’я». І справді у багатьох випадках цей неприємний сенсорний і емоційний стан буває першою ознакою якогось ушкодження в організмі. Але біль іноді виникає на пізніх стадіях захворювання, коли радикально допомогти хворому неможливо. При травмах, опіках і у багатьох інших ситуаціях больові відчуття настільки інтенсивні, що викликають розлади усіх функцій організму, стану який ми називаємо больовим шоком.

За походженням біль прийнято поділяти на вісцеральний, коли джерелом больових імпульсів, як правило, є якийсь внутрішній орган і соматичний, коли вогнищем патологічної імпульсації є кістки м’язи, суглоби, зв’язки. Як правило, навіть інтенсивний соматичний біль не приводить до больового шоку, вісцеральний, навпаки, одразу супроводжується вегетативними розладами.

Больового центру у головному мозку немає. У сприйнятті болю беруть участь таламус, гіпоталамус, ретикулярна формація, лімбічна система, потилична та лобна ділянки кори.

Система, що проводить та сприймає больові відчуття називається ноцицептивною. Система, що протидіє больовим відчуттям, називається антиноцицептивною. Важливим компонентом останньої є опіоїдна система до складу якої входять опіоїдні рецептори та ендогенні опіоїдні речовини – ендорфіни, енкефаліни, динорфіни. Доведено, що ці ендогенні опіоїдні пептиди починають інтенсивно продукуватися у головному, спинному мозку, в інших органах і тканинах організму при виникненні болю, особливо гострого і інтенсивного. Крім того їх синтез підвищується під впливом позитивних емоцій, фізичних вправ, під час акупунктури (саме з цим пов’язують знеболювальний ефект даної процедури). Ендорфіни та енкефаліни, як тепер вважають, зумовлюють також емоційний статус особи: їх більше виробляється у оптимістів.

Анальгетики від грецького слова algos – біль і an – заперечення, які при резорбтивній дії вибірково пригнічують больову чутливість. В залежності від

хімічної будови, механізму дії,особливостям фармакодинаміки анальгетики розподіляють на дві групи: наркотичні і ненаркотичні анальгетики.

Наркотичні анальгетики (НА), або опіоїди – лікарські препарати, які повністю знімають або зменшують біль різного походження, у великих дозах викликають сон, та при повторних введеннях до них розвивається фізична і психічна залежність – наркоманія.

Наркотичні анальгетики поділяють на дві групи:

1. Алкалоїди опію – морфін, кодеїн, омнопон.

2. Синтетичні замінники морфіну: етилморфіну гідрохлорид, промедол, фентаніл, метадон, дипідолор, естоцин, петазоцин, трамадол, буторфанол, бупренорфін.

Болезаспокійливі властивості опію – висушеного на повітрі молочного соку незрілих головок снодійного маку (Papaver Somniferum) – були відомі ще стародавнім арабам. Із країн Середнього Сходу ці відомості розповсюдились в Грецію, Китай, Індію і інші держави. До початку ХІХ ст. у медицині застосовувалися лише більш-менш очищені препарати опію. У 1806 р. німецький фармацевт Сертюрнер виділив у чистому вигляді та описав властивості головного алкалоїду опію, після прийому якого наступав своєрідний безтурботний сон. На честь древньогрецького бога сну Морфея цей алкалоїд був названий морфіном.

Головний синтез морфіну був здійснений лише у 1952 році. Однак він виявився промислово невигідним. Тому у всьому світі морфін продовжують отримувати із опію, де його міститься 10-11%.

Морфін Morfinum hydrochloridum – еталонний препарат наркотичних анальгетиків.

Не дивлячись на тривалий досвід та великої кількості експериментальних дослідженнь, механізм болезаспокійливої дії опіатів повністю на вияснений. Встановлено, що вони порушують процес внутрішньої центральної передачі больових імпульсів на різних рівнях. Опіоїди зв’язуються у ЦНС зі специфічними гальмівними «опіатними» рецепторами (ОР) –вони є агоністами (активаторами) цих рецепторів. Найбільшу кількість ОР виявлено у ділянках мозку, що пов’язані з проведенням і сприйняттям болю: спинний мозок, стовбур мозку, таламус і гіпоталамус, лімбічна система, кора мозку.

Фармакологічні ефекти: знижуючи збудливість больових центрів, він проявляє протишокову дію при травмах; у великих дозах викликає снодійний ефект, який більш виражений при порушенні сну, що пов’язане з больовим відчуттям; викликає виражену ейфорію, що характеризується зникненням або притупленням негативних, неприємних емоцій, боязні, переживань, напруги, психічного дискомфорту; увага перемикається на приємні роздуми, настрій поліпшується, переважають позитивні емоції, райдужне сприйняття навколишнього середовища і особистих перспектив у відриві від дійсності. А при повторних застосуваннях швидко розвивається хвороблива пристрасть (морфінізм). Морфін проявляє гальмівний вплив на умовні рефлекси, підсилює дію наркозних, снодійних і місцево анестезуючих засобів, знижує збудливість кашльового центру, викликає збудження центру блукаючого

нерва з виникненням брадикардії, а в результаті активації окорухових нервів під впливом морфіну у людей виникає міоз (цей ефект знімається атропіном або іншими холіноблокаторами. Під впливом морфіну підвищується тонус гладкої мускулатури внутрішніх органів, спостерігається підвищення тонусу сфінктерів ШКТ, тонус тонкого і товстого відділів кишківника, послаблюється перистальтика, сповільнюється просування харчових мас, що приводить до розвитку закрепу; спостерігається спазм мускулатури жовчовивідних шляхів, підвищується тонус сфінктерів сечового міхура; може підвищуватися тонус мускулатури бронхів з розвитком бронхоспазму. Характерним для дії морфіну є пригнічення дихального центру. Токсичні дози викликають виникнення періодичного дихання і послідуючу зупинку дихання.

Застосування: як знеболювальний засіб при підготовці до операції і у післяопераційний період, при травмах і різних захворюваннях, що супроводжуються сильним болем (злоякісні пухлини, інфаркт міокарду і ін.), при безсонні, що пов’язане з сильним болем.

Побічна дія: нудота, блювання, закрепи, пригнічення дихання.

Протипоказання: сильне виснаження, недостатність дихального центру, для знеболення пологів (проходить крізь плацентарний бар’єр і може викликати пригнічення дихання у новонародженого, дітям до 2 років, обережно застосовують у хворих похилого віку (сповільнений обмін)

Форма випуску: таб 0,01; 1% р-н в амп. По 1 мл. Список А

Кодеїн Codeinum – Метилморфін, міститься в опії і добувають напівсинтетичним шляхом.

За характером дії кодеїн близький до морфіну, але знеболювальні властивості виражені слабше, сильно виражена здатність зменшувати збудливість кашльового центру. В меншому ступені, ніж морфін, пригнічує дихання, менше гальмує діяльність ШКТ.

Застосування: в основному для заспокоєння кашлю. У сполученні з ненаркотичними анальгетиками (анальгін, парацетамол) фенобарбіталом застосовують при головному болю, невралгія і т. п. При повторних введеннях викликає пристрасть.

Комбіновані препарати: таб. «Кодтерпін», сироп «Кофекс», таб. «Седалгін», «Пенталгін», «Солпадеїн».

Промедол Promedolum (Тримеперидин) – синтетичне похідне фенілпіперидину. Має сильну анальгезуючу дію. За впливом на ЦНС промедол близький до морфіну. По порівнянню з морфіном менше пригнічує дихальний центр, менше збуджує центр блукаючого нерва і блювотний центр. Проявляє помірну спазмолітину дію на гладеньку мускулатуру внутрішніх органів і разом з тим підвищує тонус і підсилює скорочення мускулатури матки.

Застосування: в основному за тими же показаннями, що і морфін; в акушерській практиці застосовують для знеболення і прискорення пологів (підвищує тонус і посилює скорочення міометрію). При болях, що пов’язані зі спазмом гладенької мускулатури (стенокардії, печінкові, ниркові,

кишкові кольки і т. п.) промедол можна призначати разом з холіноблокаторами і спазмолітинами: атропіном, метацином, папаверином і ін.).

Широко застосовують промедол в анестезіології – він є одним із основних компонентів премедикації.

Побічна дія: Промедол, як правило, добре переноситься. Мало токсичний для дітей раннього віку, безпечний для вагітних жінок, оскільки майже не проникає крізь плацентарний бар’єр. Викликає пристрасть.

Форма випуску: таб. 0,25; амп 1% і 2% р-н по 1мл.

Фентаніл Phentanilum – синтетичний анальгетик, похідне фенілпіперидину. За хімічною структурою частково подібний до промедолу. Проявляє сильну але короткотривалу анальгезуючу дію. Після в/в максимальний ефект розвивається через 1-3 хв. І триває 10-30 хвилин.

Застосування: головним чином для нейролептанальгезії у сполученні з нейролептиками (дроперидол) і є складовою частиною комбінованого препарату «Таламонал». Фентаніл може бути використаний для зняття гострого болю при інфаркті міокарду, стенокардії, інфаркті легень, печінкових і ниркових кольках.

Побічна дія: пригнічення дихання, рухове збудження, бронхоспазм, гіпотензія, брадикардія (усувається атропіном 0,5 1 мл 0,1% р-ну).

Протипоказання: операція кесаревого розтину, пневмонія, бронхіальна астма.

Форма випуску: 0,005% р-н в ампулах по 2 і 5мл.

Трамадол Tramadol Трамал – має сильну анальгезуючу дію, дає швидкий та тривалий ефект. Уступає морфіну при однакових дозах. Ефективний як при пероральному так і при парентеральному введенні.

Побічна дія: трамадол відносно добре переноситься. Можливі такі ж побічні явища як і у промедолу.

Протипоказання: гостра алкогольна інтоксикація, підвищена чутливість до наркотичних анальгетиків.

Форма випуску: капс. По 0,05; ампули по 1мл (0,05) і 2мл (0,1).

Естоцин Aesthocinum (Деменоксадолу г/х) – синтетичний анальгетик, за хімічною будовою має елементи подібності з рядом синтетичних холіноблокаторів. Має анальгезуючу і протикашльову дію. За анальгезуючою дією менш активний ніж морфін, менше пригнічує дихання, не підвищує тонус блукаючого нерва, проявляє помірну спазмолітину і холіноблокуючу дію, зменшує спазм бронхів і кишківника, не викликє закрепу.

Застосування: при болях, що пов’язані зі спазмом гладенької мускулатури. Може застосовуватися окремо і у сполученні з нейролептиками для премедикації і після операції, при підготовці до стоматологічних втручань; для знеболення пологів.

Побічна дія: естоцин добре переноситься, але при тривалому застосуванні можливе звикання і пристрасть.

Форма випуску: таб. 0,005; 0,015; 0,03 і 0,06; ампули 2% р-н по 2мл.

Пентазоцин Pentazocine (Фортрал) – один серед багатьох препаратів з меншою здатністю викликати наркоманію, ніж морфін та інші НА. Він має менш побічних ефектів ніж морфін: менше пригнічує дихання, не впливає на моторну функцію ШКТ, органи виділення, симпато-адреналову систему.

Застосовують, головним чином, за тими ж показаннями, що і морфін. Також застосовують для знеболення пологів (слабке проникнення через плаценту), дітям від 1 року.

Форма випуску: р-н в ампулах 3% по 1 мл; таб. по 0,05

Бупренорфін Buprenorphine володіє високою спорідненістю до опіатних рецепторів, активніший морфіну у 20-30 разів, дія триваліша. Не пригнічує дихальний центр. Менше викликає звикання і лікарську залежність.

Форма випуску: таб. по 0,0002; р-н в ампулах 0,03% по 1 мл.

Налоксон Naloxone hydrochloride – є «чистим» опіатним антагоністом, що позбавлений морфіноподібної активності. Діє по типу конкурентного антагонізму, блокуючи зв’язування агоністів або витісняючи їх із опіатних рецепторів.

Застосування: гостра інтоксикація наркотичними анальгетиками; при алкогольній комі і різних видах шоку (це пов’язано зі здатністю налоксону зменшувати гіпотензію); для діагностики наркоманії (викликає характерний напад абстиненції).

Форма випуску: ампули по 1мл 0,04% р-ну.