Зйомка об’єктів, що рухаються

Відеокамера має витримку - швидкість спрацьовування електронного затвора. Чим вище швидкість об'єкта, тем вище повинна бути швидкість затвора. Хоча якщо дуже потрібно підкреслити динаміку руху, можна навпаки поставити мінімальну швидкість і в такий спосіб одержати розмиття об'єкту, наче шлейф за ним. І ще, чим крупніше знятий об'єкт, чим довше фокус в оптиці, тим більше відчуття динаміки руху (згадайте стовпи поруч із вікном поїзда й на відстані). Це ж стосується й до зйомки з руху.

Зйомка з руху: головне - мінімізувати тряску. Такі кадри доводиться знімати в основному з рук - якщо немає спецобладнання, компенсатором служить сам оператор.

Правило 1-е - мінімізувати площу контакту, чим менше опор, тем краще. Перш ніж натиснути кнопку, треба підладнатися до ритму руху й хитавиці. Якщо вона ритмізована, як у поїзді, це не складно. Але в машині вибоїни й вибої не передбачувані. Тому, дивлячись у видошукач, необхідно відчути, настроїтися на відчуття тіла. При певному тренуванні можна почувати початок поштовху й більшість із них компенсувати. Схована камера: зрозуміло, що в цьому випадку не повинно бути видно ні камери, ні оператора, ні мікрофона, ні проводів, ні світла. У професійній зйомці для цього використовуються прозорі тільки в один бік дзеркала або такі ж затемнені стекла. Дістати їх складно, тому можна вийти простіше: шматок оксамиту або чорної тканини, натягнутої на раму, або виконаний як драпірування. Місце це повинне бути затемнене й захищене від прямого світла, щоб не було відблиску від об'єктива. У тканині прорізається дірка точно під об'єктив. Краї можуть бути прикриті меблями й т.п. Добре ще перед цією ширмою поставити яку-небудь тумбочку й вазу із квітами або ще щось, відповідно до інтер'єру. У крайньому випадку можна накласти купу валіз, кинути на них ту ж ганчірку й вибачитися перед героєм за безладдя або сховати оператора під задрапірованим столом. Світло ставиться так, щоб герой був освітлений або природнім, або відбитим світлом і тільки побутових світильників. Мікрофон ховається на столі, проведення під килими, доріжки й т.п. (знову ж не треба розраховувати на камерну “гармату”). І ще варіант: іноді немає потреби навіть ховати камеру, досить її направити в іншу сторону й розіграти там якийсь діалог. І використовувати дзеркало (краще 2 - 3). Тоді навіть світло, поставлене нібито на інший майданчик, можна дзеркалами направити туди, куди потрібно. Якщо присутні будуть досить точні й самі не „продададуть” себе поглядами на оператора, то вийде сховати камеру краще, чим навіть ховаючи її. Тільки треба пам’ятати про етику: відразу після монтажу, коли ще є час щось змінити, обов'язково необхідно показати цей епізод героєві й отримати його згоду на показ. У сумнівних випадках (якщо не певні у порядності людини) - письмове. Це може допомогти позбутися судового розгляду. Подвійна експозиція: цей метод відноситься вже до комбінованих зйомок. Припустимо (не обов'язково в казці), потрібно показати двох героїв - велетня й ліліпута, в одному кадрові. Робиться це так: один з героїв знімається в потрібному просторі з потрібною крупністю й запасом місця для розташування другого персонажа. Другий знімається або на синьому тлі й заводиться в кадр по масці ( рир-проекція), або на дуже чорному тлі (оксамит або чорний провал, наприклад уночі на вулиці), висвітлений дуже сильним точечним світлом, і заводиться в кадр на мікшері. Обидва способи мають свої недоліки. Рир-Проекція (хромокей) дає відчуття аплікативності, у другому є небезпека, що деталі тла будуть просвічувати через персонажа. І в кожному разі буде необхідний монітор, на якому буде видна готова картинка - без нього точно скорегувати рух і положення другого персонажа практично нереально. Простіше такі речі робити на комп'ютері: деякі монтажні програми мають функцію маски, що відслідковується. Тут відзначаються контури знятого об'єкта й електронна маска відслідковує його переміщення. Хоча й тут усі не так просто, це практично ручна покадрова робота. Домакетка й домальовування декорацій: якщо немає можливості поїхати в Індію або побудувати в центрі міста палац індійського раджі, а зняти персонажа на його тлі дуже потрібно, то досить знайти картинку цього палацу або, краще, місцевого вмільця, який зробить цей палац із картону або фанери в масштабі 1 : 100 ( звичайно, чим більше, тем краще). Далі - та ж рир-проекція. А щоб сховати аплікативність і дати героям можливість якось взаємодіяти із простором, елементи 1-го й 2-го плану виконуються в натуральний розмір й установлюються в павільйоні чи на натурі. Іноді досить пари великих ваз із квітами або яких-небудь картонних колон, які при проходах будуть перекривати героя. Технологію віртуальної студії тут розглядати нема рації: люди, що мають техніку такого рівня звичайно на навчання персоналу теж не дуже скупляться.