Зйомка портретів

Портретною називають зйомку людей. Розрізняють портрети за кількістю осіб: одинокий, подвійний, груповий. Та за крупністю: погруддя, поясний, поколінний, на весь зріст.

Певні складності виникають, коли треба знімати ведучих програм. Непрофесійні виконавці, а особливо, діти почувають себе у кадрі незатишно. Вони не знають, що робити із руками, як тримати ноги, як спілкуватися між собою і глядачем.

Звісно, простіше працювати у погрудному чи поясному плані. Руки і ноги не видно глядачеві, тому не треба вигадувати їм позицію, але крупний план вимагає стриманості, щоб часом не „випасти”з кадру, не дозволяє широких рухів. Але й тоді фронтальна зйомка обличчя є не завжди прийнятною. Рекомендується корпус дещо розвернути, а обличчям повернутися до камери, якщо інформація йде безпосереньо до глядачів. Якщо програма розважальна, то поза може бути більш невимушеною, особливо, коли ведучих декілька. І взагалі, треба пильнувати, якщо в сценарії діалог, щоб ведучі розмовляли між собою, а не казали щось на зразок: ”Знаєш, Юро, я тобі раджу...”, а самі в цей час дивилися прямо у камеру.

Коли доводиться знімати двох ведучих одночасно, то такі композиції є найскладнішими: кадр стає більш загальним, „з’являються” руки, треба ними щось робити, і взагалі виникає необхідність заповнення кадру певним середовищем. Поколінний кадр взагалі виглядає дещо неестетично, а на повний зріст проблема середовища стає дуже серйозною.

Група людей у кадрі вимагає мизансценування: треба кожній людині поставити конкретне завдання, знайти певне місце на майданчику, розташувати мікрофони, щоб було чутно всіх. Виникає проблема і із світлом – люди не повинні закривати світло один одному, рухаючись.

Хочеться сказати кілька слів про розподіл ролей ведучих у кадрі. Часто для загострення стосунків сценаристи чи режисери вигадують, начебто, один розумніший за іншого. У таких ситуаціях краще, коли роль „розумника” переходить від одного до іншого і не є особливістю когось одного. (Гендерна, вікова чи інша рівність!)

Також необхідно вчити дітей поводженню у кадрі: як сидіти (не розвалившись, тримаючи ноги разом), як звертатися до інтерв’юєнта (до речі, підносити, а не давати мікрофон у руки, крім випадків, коли саме так треба), як ставати до камери, і взагалі, вчити правилам хорошего тону.

Робота із документальним героєм

Несинхронна зйомка, тобто звичайна зйомка без запису джерел звуку. Головна порада тут: ніколи не можна використовувати випадково записаний камерною “гарматою” звук у якості синхрона. Цей мікрофон призначений ТІЛЬКИ для запису інтер-шуму й тільки для нього цей звук і годиться. Решта – уже операторська майстерність. Синхронна зйомка: відразу, до зйомки необхідно вирішити, як ви будете її знімати. У загальному виді всі синхрони діляться на офіційні виступи й інтерв'ю, відкриті й приховані. 1. Офіційний виступ: тут усі повинне бути підкорено завданню акцентування уваги на промовці. Тобто ніяких зайвих деталей, тим більше особистого характеру. Основні плани - середній і американський середній. Ракурс звичайно береться фронтальний, камерою «нормальної висоти». Загальний план досить дати 2 - 4 рази, щоб глядач зорієнтувався в просторі, наприклад, на початку й наприкінці, під титри (можна використовувати також як перебивання, тільки знімати тоді потрібно так, щоб не було видне губ мовця). Тобто тут потрібна строгість і навіть аскетизм кадра. Мікрофон повинен бути або схований, або стояти на столі, прикритий чим-небудь (напр. настільним календарем і т.п.), але не в якому випадку не в руках у промовця. 2. Офіційне інтерв'ю нагадує виступ, але припускає більшу відкритість (не в якому випадку не акцентовану) ситуації зйомки, присутність у кадрі журналіста, який однак у цьому випадку так само не може бути персоною, а виступає як «представник глядацької аудиторії». Пряме звертання до глядачів тут можливо тільки на початку й наприкінці інтерв'ю. Ніяких перебивань і, тим більше, суперечки з виступаючим бути не можливо: питання, відповідь із чіткою крапкою наприкінці питання. Мікрофон може бути в руках у журналіста, але краще його поставити на стіл. Акцент тут, як і у випадку офіційного виступу, робиться саме на промовці. 3. Відкритий синхрон, як інтерв'ю, так і монолог, уже дають набагато більше волі. Це й можливість присутності в кадрі журналіста, і його відкрита робота на камеру ( аж до регулярного прямого звертання до глядачів), влучення в кадра знімальної й іншої апаратури. Тут ви можна творити все, що завгодно: від офіціозу, до повного абсурду – у залежності від обраної стилістики й жанру. 4. Прихований синхрон, так само не важливо, у монолозі або діалозі, має на увазі створення в глядача відчуття підглядання, ненавмисності ситуації. Усе, що стосується технічної сторони й самої ситуації зйомки, повинно бути гранично сховане. Ніяких мікрофонів, ліхтарів, проводів, питань через камеру й т.п. у кадрі бути не може. Навіть погляд героїв у камеру може бути тільки випадковим. Тобто у глядача повинно створитися відчуття схованої камери. Ховати ж мікрофон можна де завгодно: починаючи від петлички під лацканом піджака, до запису з мікрофонної “гармати”. Якщо немає ні того, ні іншого, можна зробити муляж книги (коробка формату великої книги з наклеєною обкладинкою), покласти її корінцем до камери й сховати туди мікрофон (у торцях робляться дрібні дірки, а решта простір усередині обклеюється поролоном). І таких муляжів можна придумати скільки завгодно.