01КИЇВСЬ00КИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕАТРУ, КІНО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ ім.І.КАРПЕНКА-КАРОГО

Інститут екранних мистецтв

Кафедра режисури телебачення

В.КОСТИЛЄВА

ЕКРАННИЙ ТВІР.

ШЛЯХ ВІД ЗАДУМУ ДО ГЛЯДАЧА

Поради для першокурсників та початківців

КИЇВ

2015

ДЕЩО ПРО ЖАНРИ

Ми звикли до того, що унас вдома є „своє” кіно. Це і телебачення, більш як 100 каналів, і наші власні зйомки цікавих подій з життя. І дехто знає, що кіно існує з ХІХ століття, прийшло з Франції. А що ви знаєте про телебачення? Виявляється, що перші дослідження передачі зображення і звуку почалися у тому ж прекрасному ХІХ столітті. У 1875р. Дж. Керрі (США) першим у світі запропонував телевізійну систему, прогресивну ідею розкладання зображення на окремі елементи і передаваня їх. Німецький студент П.Ніпков у 1884р. створив практично головну деталь – світлонепроникний диск з крихітними отворами по зовнішньому краю, завдяки якому зявилася можливість передавати один за одним кадри зображення. 1986р. Ознаменувався першим словом в ефірі – творець радіо О.Попов передав по радіо прізвище відомого фізика Герца. Брати Люмєр вразили Париж своїми кадрами паровоза і вокзалу у грудні 1895р. А вже у квітні 1931р у Москві проведено перший дослід передачі зображень по радіо. Почалася ера ТЕЛЕБАЧЕННЯ!

Сучасна техніка дозволяє дорослим чи дітям знімати і монтувати „кіно”. Але без свідомого підходу до цієї непростої роботи не варто чекати гарних результатів.

На різних конкурсах і фестивалях часто можна почути, що аматорам нема де навчитися робити якісні кінофільми та телепрограми.

І тому спочатку треба розуміти жанрові відмінності екранних творів.

Теле і кінотвори поділяються на 3 великі групи: ігрові, неігрові та анімаційні.

З назв груп зрозуміло, з яким матеріалом доводиться працювати авторам.

Ігрові кіно і телефільми базуються на вигаданому сюжеті. Герой теж може бути вигаданим, а може і реальним ( Олександр Невський, Іван Мічурін тощо), але ролі грають актори, факти з реального життя добираються авторами в залежності від задуму і розташовуються в екранному часі теж за авторським бажанням.

Неігрові фільми і телепередачі мають за героїв реальних людей. Спираються на факти і події, що відбувалися насправді. Монтаж фрагментів з реального життя дозволяється такий, що відповідає творчому рішенню.

Анімаційні фільми виконуються, як правило, у зовсім іншій технології. Це, по-перше, і герої, і ситуації, і середовище – вигадані. По-друге, зйомка відбувається окремими кадрами (покадрово). А це все вимагає від авторів неабияких вмінь із малювання, вигадливості, гумору, вміння розкласти дію в реальному часі на окремі фази і тривалості.

Сучасні екранні мистецтва існують вже багато років, тому в чистому вигляді вже не існує ані жанрів, ані навіть видів.

За жанрами це драма, трагедія, комедія.

Документальне кіно має жанри:

нарис, портрет, есе, навчальний фільм, реклама, фільм-плакат.

Телебачення поділяється на самостійні жанри:

новини, телевистава, комп'ютерна графіка, ток-шоу, телепрограма, телефільм і авторське ТБ.

Будь-який відеофільм складається з епізодів, що оповідають про окремі події. З одного боку, кожний епізод можна розглядати як маленький фільм, але з другого боку, у нього немає самостійного значення, тому він не повинен бути зайвим, таким, що випадає із загального ряду, не повинен суперечити ідеї фільму.

Епізоди складаються зі сцен, що показують оточення і дії героїв в одному певному місці. Сцени монтуються з кадрів – фрагментів зображення між суміжними моментами включення і виключення запису на відеокамері. (Не плутати з відеокадриком, який триває 1/25 сек.) Деякі кадри однієї сцени об’єднують так5им чином, що вони сприймаються як ціле, без стиків, утворюючи так званий монтажний кадр.

У фільмі сцени і епізоди можуть шикуватися лінійно, у хронологічному або причинно-наслідковому порядку, але зіставлення паралельних сюжетних ліній привносить в оповідання більше динамізму, метофори ж додають йому жвавість і емоційне забарвлення.

Назва грає велику роль, якщо в ній закладено ідею фільму. Добре, якщо її значення яснішає у кульмінаційній сцені. З другого боку, назва повинна бути такою, що запам’ятовується, як заголовок сенсаційної статті у газеті, щоб наперед зацікавити глядача.

Неігрові жанри

У практиці студій та каналів частіше за все зустрічаються роботи, які можна віднести до хронікально-документальних, тобто побудованих на реальних фактах.

Це перш за все інформаційні твори. До них можна віднести різні новини. Цей жанр найбільш операторсько-журналістський. Режисури показ новин майже не вимагає. Треба логічно і емоційно викласти інформацію. Точність і достовірність мають велике значення. Такі твори не вимагають великої попередньої підготовки, організації зйомки і подій. Авторам слід йти за фактами, не забуваючи про різні творчі засоби.

Екранна інформація існує у кількох видах: кореспонденція, інтерв’ю, звіт або репортаж.

Кореспонденція – стисле повідомлення про новини. Як правило розповідь йде про один факт, або дві-три пов’язані події. Вона не потребує технічних чи монтажних прийомів. Може мати закадровий коментар або бути без коментарів, якщо глядачеві зрозуміло без пояснень. Такі кореспонденції бувають об’єднані у „журнал” або використовуються у великих документальних фільмах.

Інтерв’ю – бесіда кореспондента із діячем, свідком, людиною, чия думка може бути цікавою глядачеві. Інтерв’ю може стосуватися однієї проблеми, складатися із одного питання, однієї відповіді. Але частіше бесіда буває більш детальною. Тоді варто співбесідника повідомити заздалегідь про тему бесіди, але в жодному разі не можна до запису проговорювати питання-відповіді. Тому що подальше інтерв’ю матиме такі слова: „як я раніше казав”, „вже говорила” і таке інше. Або відповіді будуть нецікавими через те, що інтерв’юєнт не думає над питанням, а видає готові фрази. Також не можна підказувати „правильну” відповідь. Глядач одразу помітить фальш. Нічого поганого нема, якщо людина, документальний герой, буде обдумувати слова, ставити не ті наголоси, використовувати місцеву говірку. Такі деталі надають переконливості людині в кадрі і викликають більшу довіру у глядача. При зйомці інтерв’ю треба уважно ставитися до заднього плану кадру, слідкувати, щоб з голови не „росло” дерево, щоб не було позаду непотрібної метушні. Також може стати проблемою звук, якщо заздалегідь не потурбуватися про місце, вільне від зайвих шумів або голосів. Особливо це важно, коли розмову знімають на „пушку”.

Якщо є можливість обирати інтерв’юєнта, то краще звернутися із своїми питаннями до людини, в якої гарна дикція, яка вміє логічно говорити.

Але ці два види хронікальних зйомок рідко використовують самостійно. Вони, як правило, бувають включені у фільми, сюжети для новин, репортажі. Якщо кореспонденція триває 1-1,5 хв., то інтерв’ю може бути протягом цілої передачі (ток-шоу) або частиною розгорнутого репортажу.

Репортаж, на відміну від кореспонденції, показує подію більш детально. Автори не повинні на власний розсуд змінювати порядок подій. Це може спотворити суть інформації, але не варто і показувати все і всіх. У залежності від того, наскільки важливим є той чи інший факт, автор може внести свої корективи: про щось сказати детально, про щось побіжно, а про щось і не згадати взагалі, пропустивши нецікаве і несуттєве.

Репортаж про події, що тривають кілька днів (похід, змагання), може складатися з кількох окремих випусків або епізодів.