Матеріали з першоджерел

Абрахам Маслоу

САМОАКТУАЛІЗОВАНІ ЛЮДИ:

ДОСЛІДЖЕННЯ

ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ'Я

Процес збору інформації в ході нашого дослідження полягав не стільки в нагромадженні специфічних дискретних фактів, скільки в постійному русі до того, щоб сформувати загальне, цілісне враження про

досліджуване явище. Цей процес можна порівняти з тим, як у повсякденному житті ми формуємо своє враження про оточуючих людей в ході спілкування з ними. Дуже рідко мені вдавалося звести спілкування з людьми похилого віку в рамки структурованої експериментальної ситуації, вмовити їх на участь у цілеспрямованому обстеженні за допомогою стандартизованих опитувальників чи тестів (хоча з молодими досліджуваними це було можливо). Я спілкувався з ними неформально, намагаючись, щоб зовні це було схожим на звичайну бесіду. Крім того, при кожному зручному випадку я ставив цікаві для мене питання моїм друзям і родичам.

Саме тому, що процес збору інформації найчастіше був нестандартизований, а також через нечисленність досліджуваних і неможливість зібрати повну інформацію про декого з них, я не можу представити вам ніяких кількісних даних, ніяких цифр. Єдине, чим я можу поділитися з вами — це ряд вражень, які, як мені здається, містять у собі чимало цінної інформації.

Я узагальнив свої враження, проаналізував їх і знайшов кілька характеристик, властивих усім самоактуалізованим людям. Зрозуміло, що ці характеристики вимагають подальшого клінічного й експериментального дослідження.

ЕФЕКТИВНЕ СПРИЙМАННЯ РЕАЛЬНОСТІ І КОМФОРТНІ ВЗАЄМИНИ З РЕАЛЬНІСТЮ

Перше, на що звертаєш увагу, спілкуючись із самоактуалізованою людиною, так це на її разючу здатність розпізнавати найменший прояв неправди, фальші чи нещирості. Оцінки цих людей на диво точні, Неформалізований експеримент, у якому брали участь студенти коледжу, виявив одну чітко виражену тенденцію: студенти, які мали високі показники за тестом базової безпеки (тобто здорові студенти), оцінювали своїх викладачів набагато більш точно і правильно, ніж студенти, які мали низькі показники за цим тестом.

У ході дослідження я все більше переконувався в тому, що такого роду ефективність сприймання, виявлена спочатку тільки в сфері взаємин з людьми, потрібно розуміти набагато ширше. Вона поширюється на дуже багато аспектів реальності — практично на всі досліджені нами. Живопис, музика, інтелектуальні і наукові проблеми, політичні і суспільні події — у будь-якій сфері життя ці люди вміли миттєво розглянути приховану сутність явищ, яка зазвичай залишалася непоміченою іншими людьми. їхні прогнози, яких би сфер життя вони не стосувалися і на які б убогі факти не спиралися, дуже часто виявлялися правипьними. Ми схильні розуміти це так, що актуалізована людина відштовхується у своїх судженнях від фактів, а не від особистих песимістичних чи оптимістичних установок, бажань, страхів, надій і тривог.

Спочатку я назвав цю впастивість "хорошим смаком" чи "розсудливістю", усвідомлюючи всю неточність цих термінів. Але поступово в мене з'явпялося все більше підстав (про деякі з них я

88

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

розповім нижче) говорити не стільки про смак, скільки про сприймання, і зрештою я переконався, що цю характеристику правильніше було б назвати "здатністю до сприймання фактів" (на відміну від схильності до сприймання світу через призму стійких і загальноприйнятих думок чи уявлень). Я сподіваюся, що цей мій висновок, чи точніше, припущення, коли-небудь знайде собі експериментальне підтвердження.

Адже якщо нам вдасться це довести, то наслідки, які приведе за собою визнання цього факту, будуть дійсно революційними. Англійський психоаналітик Моні-Кірл вже заявив, що невротик — це не просто малоефективна особистість, це особистість абсолютно неефективна. Ми можемо сказати так хоча б тому, що невротик не може сприймати реальність настільки ж ясно й ефективно, як сприймає її здорова людина. Невротик хворий не тільки емоційно — він хворий когнітивно! Якщо ми визначимо здоров'я і невроз відповідно як правильне і неправильне сприймання реальності, то перед нами з усією неминучістю постане проблема факту і його значення, або оцінки, або, інакше кажучи, проблема єдності реального і ціннісного. Це означає тільки одне — ми вже не можемо скоса дивитися на цінності і віддавати їх на відкуп крикунів і релігійних проповідників, настав час зробити їх об'єктом емпіричного дослідження. Той, хто коли-небудь зіштовхувався з цією проблемою, розуміє, що саме вона повинна стати фундаментом справжньої науки про цінності, яка, у свою чергу, ляже в основу нового розуміння етики, соціальних відносин, політики, релігії і т.п.

Здається зовсім очевидним, що порушення адаптації і неврози можуть знизити гостроту зорової перцепції, дотику, нюху. Але можливо також, що ми знайдемо аналогічний ефект і в інших сферах сприймання, які не мають прямого відношення до фізіології, — на користь такої можливості говорить хоча б експеримент, у якому вивчався ефект установки. Я переконаний — рано чи пізно ми одержимо експериментальні підтвердження тому, що сприймання здорових людей в набагато меншій мірі, ніж сприймання хворих людей, піддається впливу бажань, потреб і упереджень. Можна також припустити, що саме ця, апріорна ефективність сприймання самоактуалізованих людей зумовлює їхню розсудливість, здатність бачити істину, їхню логічність, вміння приходити до правильних висновків, тобто когнітивну ефективність.

Більш висока якість взаємодії з реальністю виявляється в цих людей і в тому, що їм не складає зусиль відрізнити оригінальне від банального, конкретне від абстрактного, ідеографічне від рубрифікованого. Вони прагнуть жити в реальному світі, їм не до вподоби штучно створювані світи абстракцій, вихолощених понять, умоглядних уявлень і стереотипів, світи, у яких довічно поселяється більшість наших сучасників. Самоактуалізованій людині вочевидь більше до душі мати справу з тим, що є в неї під рукою, з реальними подіями і явищами, а не зі своїми власними бажаннями, надіями і страхами, не з упередженнями і забобонами оточення. "Наївне сприймання" — так охарактеризував цю здатність Герберт Рід. Винятково багатообіцяючою здається мені ще одна особливість самоактуалізованих людей — їхнє ставлення до невідомого. Дослідження цієї особливості може стати свого роду мостом, який з'єднує академічний і клінічний розділи психологічного знання. Здорових, самоактуалізованих людей не лякає невідомість, невизначеність, не лякає їх так, як лякає серед^ньостатистичну людину. Вони ставляться до неї зовсім спокійно, не бачать у ній загрози чи небезпеки для себе. Навпаки, все невідоме, неструктуроване притягує і вабить їх. Вони не тільки не бояться незвіданого, але вітають його. Дуже показовою в цьому сенсі є твердження Ейнштейна: "Найпрекрасніше у світі — це таємниця. Вона є джерелом мистецтва і науки".

Істинно, цих людей можна назвати інтелектуалами, дослідниками, вченими; дуже легко вважати, що вся справа тут саме і полягає в інтелектуальній силі, однак нам відома безліч прикладів високоінтелектуальних людей, які незважаючи на свій високий IQ, чи то через слабкість, чи то через острах, чи то через конвенційність, чи через якісь інші особистісні дефекти, усе своє життя займалися дрібними проблемами, відшліфовували до блиску давно відомі факти, поєднуючи їх у групи і розділяючи на підкатегорії, — словом, займалися всякою нісенітницею, замість того, щоб здійснювати відкриття, як личить справжньому вченому.

Невідомість не лякає здорових людей, і тому вони не піддаються забобонам: вони не ціпеніють перед чорною кішкою, не плюють через плече, не схрещують пальці, — словом, їх не тягне на дії, до яких вдаються звичайні люди, бажаючи вберегтися від вдаваних небезпек. Вони не цураються незвіданого і не біжать від непізнаного, не заперечують його і не роблять вигляд, що його не існує, і в той же час вони не схильні сприймати його через призму упереджених суджень і сформованих стереотипів, не намагаються відразу ж визначити і позначити його. їх не можна назвати прихильниками знайомого і зрозумілого, вони спрямовані до пізнання ще не відкритих істин, але їхній пошук правди — це не те катастрофічне прагнення до безпеки, впевненості, визначеності і порядку, яке знайшов Гольдштейн у пацієнтів із травмами мозку, і не те, що властиве компульсивно-обсесивним невротикам. Ці люди зовсім вільно можуть дозволити собі — коли ситуація вимагає того — безладність, недбалість, неакуратність, анархізм, бардак, непевність, неточність, нерішучість, сумніви, навіть страх (усе це цілком припустимо, а іноді навіть необхідно як у науці, так і в мистецтві, не говорячи вже про життя як таке).

Таким чином, невпевненість, сумніви, стан невизначеності, такі болісні і тяжкі для більшості звичайних людей, стимулюють самоактуалізовану особистість, спонукують її до дослідження і пізнання.

ПРИЙНЯТТЯ (СЕБЕ, ІНШИХ, ПРИРОДИ)

Мені здається, що дуже багато характеристик, які відрізняють самоактуалізованих людей, характеристики, які, на перший погляд, начебто не мають глибинних детермінант, які здаються зовсім відособленими, не зв'язаними один з одним, насправді можна зрозуміти як різні похідні чи різні форми прояву однієї основної, фундаментальної установки, а саме — відсутності самодостатнього почуття провини і сорому. Інша справа невротик — почуття провини мучить його, він поневолений соромом і спонукається тривогою. Так що там невротик! Навіть середньостатистичний представник нашої культури, так звана нормальна людина готова піддатися переживанню провини, сорому і тривоги навіть у тих випадках, в яких це зовсім не обов'язково. Але здорова людина тим і відрізняється від середньостатистичної, що вона живе в злагоді із собою, і якщо вже на те пішло, не занадто засмучується з приводу своїх недоліків.

Вона приймає свою сутність, далеко не завжди ідеальну, з усіма властивими їй вадами і недоліками. Говорячи про це, я зовсім не маю на увазі, що їй властиве самовдоволення і самозамилування, що вона абсолютно задоволена собою. Я

89

3«€>роцький ММ., Савиченко О.М.. Тичина І.М.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

На&ч&гчлний посївник

хочу сказати, що вона вміє співіснувати зі своїми слабкостями, приймає свою гріховність і порочність, вміє ставитися до них так само просто, як ми ставимося до природи. Адже ми не скаржимося на те, що вода мокра, що каміння важке, а дерева восени жовтіють. Як дитина дивиться на світ наївними, широко розкритими очима, нічого не очікуючи і не вимагаючи від нього, не критикуючи і не заперечуючи його, просто спостерігаючи те, що являється її погляду, точно так само самоактуалізована людина сприймає свою людську природу, природу інших людей. Це, звичайно ж, не той тип смиренності, який проповідується на Сході, хоча і смиренність властива цим людям — особливо коли вони опиняються перед обличчям важкої хвороби і смерті.

Відзначте, характеристика, про яку я веду мову тепер, має безпосереднє відношення до обговорюваної вище особливої здатності самоактуалізованих людей. Я хочу нагадати про їхню здатність бачити реальність у її справжньому світлі. Ці люди сприймають людську природу такою, яка вона є, а не такою, якою вони хотіли б бачити її. Вони сміливо дивляться на те, що являється їх погляду, вони не примружуються і не одягають окуляри, щоб розглянути неіснуюче, не спотворюють і не розфарбовують реальність у ті чи інші кольори.

З найбільшою очевидністю ця здатність до повного прийняття виявляє себе на найнижчому рівні потреб, на так званому тваринному рівні. Самоактуалізовану людину можна назвати міцною, здоровою твариною. Ніщо людське не чуже їй, і вона не буде відчувати провини чи сорому з приводу своїх потягів. У неї хороший апетит, міцний сон, вона вміє отримувати задоволення від сексу й інших фізіологічних потягів. її прийняття поширюється не тільки на ці, нижчі потреби, але і на потреби інших рівнів — на потребиі в безпеці, любові, приналежності, самоповазі. Усі спонукання й імпульси, властиві нормальній людині, самоактуалізовані люди вважають природними і заслуговуючими на задоволення, вони розуміють, що так розпорядилася природа, вони не намагаються заперечити її волю чи нав'язати їй бажаний їм порядок речей. Природним продовженням здатності до прийняття стає знижена здатність до відрази — неприємні моменти, пов'язані з готуванням їжі, л'лесні виділення і запахи, фізіологічні функції не викликають у них тієї відрази, якою зазвичай реагує середня людина і тим більше невротик.

Цією ж здатністю до прийняття пояснюється, ймовірно, і той факт, що самоактуалізованим людям далека всяка поза, що вони терпіти не можуть позерів. Святенництво, лицемірство, нещирість, фальш, удавання, бажання справити враження — усі ці якості зовсім не властиві їм. Вони не хочуть здаватися кращими, ніж вони є, їм це не складно вже тому, що вони вміють миритися зі своїми недоліками, а в міру самоактуалізації і особливо на схилі життєвого шляху звикають ставитися до них вже не як до недоліків, а як до цілком нейтральних особистісних характеристик.

Все вищесказане ще не означає, що самоактуалізованим людям незнайоме почуття провини, сором, сум, тривога чи самозахисні тенденції, — мова йде про шкідливу, непотрібну, невротичну (тобто нереалістичну) провину, про такий же сором і т.п. Нижчі, тваринні потяги і процеси, а також пов'язані з ними функції, такі як секс, уринація, вагітність, менструація, старіння і т.д., сприймаються цими людьми зовсім спокійно, як невід'ємна частина реальності. Здорова жінка не соромиться бути жінкою, не соромиться свого тіла і процесів, які відбуваються в ньому.

Є тільки декілька речей і обставин, здатних викликати почуття провини (сором, тривогу, сум чи жаль) у цих людей, серед них: 1) такі недоліки і пороки, які людина може перемогти в собі (наприклад, лінь, егоїзм); 2) нездоланні пережитки психологічного нездоров'я (упередження, заздрість, ревнощі); 3) звички, які, хоч і не стали другою натурою, можуть бути дуже сильними, а також 4) недоліки і пороки тієї культури чи соціальної групи, з якими вони, ці люди, ідентифікують себе. У більш загальному вигляді можна сказати, що здорові люди відчувають дискомфорт тільки тоді, коли бачать, що реальний хід речей відхиляється від можливого, досяжного, а отже, необхідного.

СПОНТАННІСТЬ, ПРОСТОТА, ПРИРОДНІСТЬ

Самоактуалізованих людей можна охарактеризувати як досить спонтанних у своїй поведінці і як гранично спонтанних у своєму внутрішньому житті, у своїх думках, спонуканнях, бажаннях і т.п. Вони поводяться просто і природно, не намагаючись справити враження на оточуючих. Це не означає, що їхня поведінка неконвенційна, що вона йде врозріз з умовностями і традиціями. Якби ми взялися підрахувати, як часто самоактуалізована людина дозволяє собі бути неконвенційною у поведінці, то повірте, цей показник був би не занадто високий. її нетрадиційність — це не зовнішня риса, а глибинна, сутнісна характеристика: здорова людина неконвенційна, спонтанна, природна швидше і головним чином у своїх спонуканнях і думках, ніж у поведінці. Вона чітко усвідомлює, що світ, у якому вона живе, повний умовностей, що цей світ просто неможливо зрозуміти і прийняти його спонтанність. Вона не хоче кривдити оточуючих її людей, вона не має бажання заперечувати прийняті ними норми поведінки, і тому зі щирою усмішкою і з усією можливою відповідальністю підкоряється встановленим традиціям, церемоніям і ритуалам, настільки дорогих серцю кожного обивателя. Мені пригадується, як одному з таких людей присудили премію, над якою він завжди сміявся, і він, не бажаючи робити з мухи слона і кривдити людей, які хотіли порадувати його, із вдячністю прийняв цю нагороду.

Конвенційність самоактуалізованої людини схожа на легку накидку, вона, не задумуючись, скидає її, коли та заважає їй робити те, що вона зважає важливим. Саме в такі моменти повною мірою виявляється її щира, сутнісна неконвенціональність, у якій немає нічого від антиконвенціональності так званої богеми і нігілістів, які заперечують всі і вся, борються проти неістотних, дріб'язкових обмежень так, немов зіштовхнулися з проблемою всесвітнього масштабу.

Внутрішня спонтанність виявляється в здорової людини й у моменти абсолютного поглинання важливою для неї, цікавою справою. У такі миті вона начебто забуває про всі існуючі норми поведінки; дивлячись на неї в хвилини захопленості, можна подумати, що конвенціональність, властива їй в повсякденному житті, дається їй ціною титанічних зусиль волі.

Вона розстібає піджак конвенціональності і тоді, коли перебуває в компанії друзів, які не вимагають і не чекають від неї "дотримання пристойностей". Обставини, що покладають на здорову людину зобов'язання з дотримання умовних розпоряджень, очевидно, обтяжують її. Підтвердженням цього спостереження може бути той факт, що всі обстежені нами люди віддавали перевагу саме такій ситуації і такій компанії, у яких вони були б вільні від обов'язку бути передбачуваними, у яких вони могли б поводитися вільно і природно.

90

житомирський державний університет імені івана франка

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО! ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Природним наслідком цієї характеристики здорової людини чи природною супутньою характеристикою є їхня незалежність у моральних переконаннях; їхні моральні принципи в більшій мірі відбивають властиву їм своєрідність, ніж прийняті в суспільстві етичні норми. Не занадто вдумливий спостерігач може вважати таких людей аморальними, оскільки вони не тільки схильні зневажати умовності, але й можуть навіть, якщо того вимагає ситуація, піти врозріз розпорядженнями і нормами. Однак цей спостерігач буде докорінно не правий. Навпаки, ці люди — високоморальні, хоча їхні моральні принципи не завжди збігаються з загальноприйнятими, Саме такі спостереження приводять мене до переконаності в тому, що так звана етична поведінка середньостатистичної людини настільки конвенціональна, що це швидше конвенціональна поведінка, ніж по-справжньому етична, така поведінка не ґрунтується на внутрішніх переконаннях і принципах, це не більше, ніж бездумне дотримання загальноприйнятих норм.

Самоактуалізована людина не в змозі всією душею прийняти умовності оточуючого її суспільства, вона не може не бачити повсюдного святенництва і в результаті часом починає відчувати себе шпигуном в тилу ворога. Іноді сліди цього почуття можна помітити навіть у її поведінці.

Мені не хотілося б, щоб у вас склалося враження, начебто ці люди постійно ховають своє невдоволення. Ні, вони цілком здатні в пориві гніву чи роздратування повстати проти умовностей, проти неуцтва. Часом вони намагаються відкрити людям очі, намагаються освітити їх, розповісти їм істину; вони виступають на захист пригноблених і скривджених, а іноді, бачачи марність своїх зусиль, дають волю гніву, який зібрався, і цей гнів настільки щирий і чистий, настільки праведний і піднесений, що здається майже святотатством перешкоджати його проявам. Я бачив самоактуалізованих людей у гніві, і для мене зовсім очевидно, що їм абсолютно байдуже, яке враження вони справлять на оточуючих, що вони не відчувають з цього приводу ні тривоги, ні провини, ні сорому, хоча зазвичай, коли не порушені їхні глибинні, основні переконання і принципи, вони поводяться цілком конвенціонально, не бажаючи кривдити чи бентежити оточуючих.

Здатність до адекватного сприймання реальності, дитяча чи, якщо хочете, тваринна здатність до прийняття самого себе і здатність до спонтанності припускають, що ці люди вміють чітко усвідомлювати свої власні імпульси, бажання, переваги і суб'єктивні реакції в цілому. Клінічні дослідження цієї характеристики з усією очевидністю підтверджує думка Фромма про те, що середньостатистична пюдина найчастіше не має найменшого уявлення про те, що вона являє собою насправді, чого вона хоче, що вона думає, яка її точка зору.

Taw дослідження і відкриття дозволяють мені постулювати одну з найбільш фундаментальних характеристик, яка відрізняє самоактуалізованих людей від звичайних, середньостатистичних індивідуумів. Мотиваційне життя самоактуалізованої людини не тільки багатше, воно якісно відмінне від мотивації середньостатистичної людини. Мені здається, що самоактуалізація припускає принципово іншу психологію мотивації, мені здається, що, говорячи про мотивацію самоактуалізованої особистості, ми повинні говорити не стільки про потреби дефіцієнтних рівнів, скільки про метамотиви чи про мотиви росту. Різниця між ними гака ж фундаментальна, як різниця між життям і підготовкою до життя. Можливо, що традиційна концепція мотивації може бути застосовна тільки стосовно несамоактуалізованих людей. Самоактуалізовану людину, на відміну від звичайної, вже не турбують пробпеми виживання, вона просто живе і розвивається. Якщо спонукальні мотиви звичайної людини лежать зовні, у можливості задоволення потреби, то самоактуалізована людина, навпаки, спонукається внутрішніми потенціями, споконвічно закладеними в її природі, що вимагають своєї реалізації і розвитку. Можна сказати простіше — самоактуалізована людина спрямована до досконалості, до все більш повного розвитку своїх унікальних можливостей. Звичайна ж людина спрямована до задоволення тих зі своїх базових потреб, які ще не отримали належного задоволення. Не можна сказати, що самоактуалізована людина, задовольнивши усі свої базові потреби, вже непідвладна імпульсам і спонуканням: вона теж працює, теж намагається, теж домагається, хоча і не в тому смислі, який ми зазвичай вкладаємо в ці слова. У першу чергу вона спонукається потребою в саморозвитку, у самовираженні й у самовтіленні, тобто потребою в самоактуалізації. Я все частіше ставлю собі одне питання. Можливо, саме в самоактуалізованих людей гранично чітко проступає наша справжня, пюдська природа, можливо, саме вони ближче всіх до сутності поняття "людина", ближче навіть з погляду таксономії? Це питання неминуче спричиняє наступне: чи можемо ми робити хоч якісь висновки про біологічну природу людини, якщо дотепер ми вивчали тільки збиткових і недорозвинених або, що ще гірше, "сірих", вимуштруваних, видресируваних представників нашого виду?

СЛУЖІННЯ

Ми виявили ще одну особливість досліджуваних нами людей. Я кажу про властиву їм зосередженість на проблемах зовнішнього порядку. Якщо спробувати знайти назву цієї особливості, то я запропонував би назвати її спужінням на противагу езоповим тенденціям. На відміну від невпевнених, тривожних людей з їхньою схильністю до постійного самоаналізу і самокопания, цих'людей мало турбують особисті проблеми, еони не занадто схильні міркувати про себе. Майже в кожного з них є покликання і справа, яким вони служать, яким вони присвячують себе повністю, майже кожен з них заклопотаний якоюсь важливою проблемою, рішення якої потребує від нього всіх сил і енергії.

Це не обов'язково улюблене заняття, не обов'язково справа, якої людина бажала, чи заняття, до якого вона прагнула, це може бути справа, якою вона почуває себе зобов'язаною займатися. Саме тому я говорю про служіння, про життєву місію, а не просто про "упюблену" справу. Ці люди, як правило, не стурбовані проблемами особистого, егоїстичного характеру, вони здебільшого думають про благо інших людей — усього людства, своїх співгромадян чи ж про благо близьких і дорогих їм людей.

За невеликим винятком практично у всіх наших досліджуваних ми відзначили одну характерну рису. Ці люди схильні до міркувань про основні проблеми людського буття, вони ставлять собі ті вічні, фундаментальними питаннями, які ми називаємо філософськими чи моральними. Можна сказати, що вони живуть у глобальній системі координат. У частковому вони вміють бачити загальне, і ніякі, навіть найяскравіші частки прояву не сховають від них загальної картини. В основі їхньої системи координат чи системи цінностей ніколи не лежить містечковий патріотизм, як правило, у ній відбитий досвід всієї історії розвитку людства, вона відповідає не сьогочасним запитам, не соціальному замовленню, а вимогам епохи. Одним словом, ці люди в певному смислі, безсумнівно, філософи, хоча їхня філософія не обов'язково науковоподібна, іноді це те,

91

ЗсіСіроцький М.М., Саиичвнко О.М., Тичина 1-М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

що можна назвати життєвою філософією.

Зрозуміло, така установка позначається практично на всіх аспектах їхнього життя. Так, наприклад, один з головних симптомів, з якого ми починали вивчення цілісного синдрому самоактуалізаціТ і який був позначений нами як широта (чи дріб'язковість-не-дріб'язковість), безсумнівно, є проявом цієї більш загальної характеристики. Здатність піднестися над щоденністю, вміння відсторонитися від дрібниць, розширити обрії сприймання, подивитися на речі в перспективі, sub specie aelemitatis має величезне соціальне значення. Очевидно, саме цією здатністю пояснюється умиротворення, властиве самоактуалізованим людям, їхнє вміння зберігати спокій, не тривожитися через дрібниці, — властивості, які полегшують життя не тільки їм самим, але і оточуючим їх людям.

ВІДСТОРОНЕНІСТЬ; ПОТРЕБА В САМОТНОСТІ

Про всіх моїх досліджуваних можна сказати, що вони вміють спокійно і безболісно переносити самотність. Мало того, я готовий заприсягтися, що вони люблять самотність чи, принаймні, ставляться до неї з набагато більшою симпатією, ніж середньостатистична людина.

Часто саме завдяки тому, що самотність не лякає їх, цим людям вдається зберегти холоднокровність у запалі битви, вони не хапаються за зброю, не піддаються пристрастям, вони далекі від турбот і тривог обивателя. їм не складає зусиль бути відстороненими, стриманими, спокійними і безтурботними; невдачі і поразки не викликають у них природного для менш здорових людей сплеску емоцій. Навіть у найбільш принизливих ситуаціях і навіть в оточенні найбільш недостойних людей вони вміють зберігати шляхетність і гордість, і ця здатність, ймовірніше за все, була б неможлива, якби у них не було своєї власної думки про ситуацію, якби вони в усьому покладалися на почуття і думки інших людей. У деяких ситуаціях ця відсторонена стриманість може перерости себе і піднятися до суворої, холодної відчуженості.

Розглянута нами здатність, очевидно, перебуває в тісному зв'язку з деякими іншими якостями, які виявляються в цих людей. В усякому разі, кожного з моїх досліджуваних можна сміливо назвати об'єктивною (у всіх смислах цього слова) людиною, особливо в порівнянні із середньостатистичною людиною. Я вже говорив про те, що для самоактуалізованих людей проблеми зовнішнього порядку більш значимі, ніж їхні власні переживання, і це твердження справедливе стосовно них навіть у тому випадку, якщо вони опиняються в ситуації, яка загрожує їхнім бажанням, надіям, мріям. Вони володіють дивною за мірками середньостатистичної людини здатністю до концентрації, що, у свою чергу, породжує такі епіфеномени, як відчуженість, вміння забути про тривоги і хвилювання. Зокрема, ця здатність виявляється в тому, що навіть у критичних ситуаціях, коли на їхні плечі звалюється маса проблем, ці люди не страждають безсонням чи відсутністю апетиту, зберігають гарний настрій і здатні до нормальних сексуальних стосунків.

Відстороненість самоактуалізованої людини може стати причиною утруднень у її спілкуванні зі звичайними, "нормальними" людьми, які схильні інтерпретувати її відстороненість як холодність, снобізм, недружелюбність або навіть ворожість. Це зрозуміло, особливо якщо згадати, що відмінне уявлення про дружбу передбачає в ній певну взаємозалежність, стосунки, які забезпечують людині підтримку, співчуття, схвалення, уважність, тепло. Якщо розуміти дружбу саме так, то, мабуть, можна сказати, що самоактуалізована людина не має потреби в друзях. У нашій культурі заставою дружби є потреба партнерів один в одному, і очевидно, що середня людина навряд чи побажає мати за друга самоактуалізовану людину, — адже та ніколи не покладе на вівтар дружби свою незалежність, ніколи не пожертвує заради друга своєю автономністю.

Ми повинні розуміти, що автономність — це не тільки незалежність, але також самовизначення, самоврядування, здатність до прийняття відповідальності, мужність і сила, активний пошук рішень, вміння не бути пішаком у чужій грі. В міру вивчення своїх досліджуваних я все більше переконувався в тому, що кожен з них сам формує свої думки і судження, сам приймає рішення і сам відповідає за них, сам визначає і прокладає свою дорогу в житті. Цю якість складно знайти, її неможливо навіть визначити якимось одним терміном, але вона має надзвичайно важливе, майже вирішальне значення. Вивчаючи цих людей, спілкуючись з ними, я зрозумів, що дуже багато людських якостей, які я колись сприймав як нормальні і природні, насправді є ознаками хвороби, слабкості, ущербності. Наприклад, колись я не бачив нічого сумного в тому, що багато людей формують свої судження не на основі власних смаків, переваг, принципів чи переконань, а на основі тих смаків, переваг, принципів і переконань, які нав'язуються їм рекламою, батьками, телебаченням, пропагандою, газетами, настирливими комівояжерами і т.п. Багато людей втратили здатність до самовизначення, вони готові дозволити іншим маніпулювати собою, погодилися бути пішаками в чужій грі. Не дивно, що вони так часто відчувають напади безпорадності, слабкості, керованості. Зрозуміло, що 8 економіці і політиці така безвільність неможлива, що в цих сферах вона може привести до катастрофічних результатів. Члени демократичного суспільства повинні мати здатність до самовизначення, до вільного волевиявлення, вони повинні вміти взяти на себе відповідальність за прийняті ними рішення.

Результати великих досліджень, проведених Ашем і Мак-Клелландом, дозволяють нам припустити, що тільки невелику частину населення Америки, від п'яти до тридцяти відсотків, в залежності від конкретних обставин, можна віднести до розряду самовизначених людей. Але в моєму дослідженні всі 100 % досліджуваних відносилися до таких.

І нарешті, я повинен зробити заяву, що навряд чи сподобається теологам, філософам і вченим. Самоактуалізовані люди володіють більшою "свободою волі" і вони в меншій мірі "детерміновані", ніж середньостатистична людина. Поняття "свобода волі" і "детермінізм" прийнято вважати філософськими категоріями, однак я переконаний, що рано чи пізно ми дамо їм і операціональні визначення. У рамках мого дослідження вони позбавлені філософської особливості, я відносився до цих понять і до феноменів, що стоять за ними як до емпіричних реалій. Висловлю ще більш крамольне судження — я думаю, що це не тільки якісні, але і кількісні категорії, їх можна не тільки знайти — їх можна і потрібно вимірювати.

АВТОНОМНІСТЬ, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД КУЛЬТУРИ І СЕРЕДОВИЩА, ВОЛЯ і АКТИВНІСТЬ

Поговоримо про таку характеристику самоактуалізованої людини, яка багато в чому схожа на вже перераховані нами. Я маю на увазі властиву цим людям відносну незалежність від фізичного і соціального середовища. Головними мотивами самоактуалізованої людини є не потреби дефіцієнтних рівнів, а мотиви росту, і тому ці люди майже не залежать від зовнішніх обставин, від інших людей і від культури в цілому. Джерела задоволення потреби в рості і розвитку знаходяться не

92

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦЇАЛЬНО-ПСИХСЛОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

в зовнішньому середовищі, а всередині людини — у її потенціях і схованих ресурсах. Як дерево має потребу в сонячному світлі, воді і харчуванні, так само всяка людина має потребу в безпеці, любові і повазі, і одержати їх вона може тільки ззовні. Але в той момент, коли вона одержує їх, коли зовнішні задоволення знижують її внутрішній голод, отут-то і постає перед ним справжня проблема людського буття, проблема росту і саморозвитку, тобто проблема самоактуалізації.

Незалежність від середовища означає більш високу стійкість перед обличчям несприятливих обставин, потрясінь, ударів долі, депривації, фрустрації і тому подібних речей. Моїм досліджуваним вдавалося зберігати мужність і самовладання навіть у найважчих ситуаціях, навіть у таких, які звичайну, середньостатистичну людину могли б наштовхнути на думку про самогубство; цю здатність я визначив як здатність до самовідновлення.

Люди, які не досягли рівня самоактуалізації, спонукаються потребами дефіцієнтних рівнів, мають потребу в інших людях, оскільки тільки від інших людей вони можуть одержати настільки необхідні їм любов, безпеку і повагу. Зовсім інша справа — самоактуалізовані індивідууми. Для того, щоб відчути справжнє щастя, їм не потрібні інші люди; навпаки, інші можуть навіть заважати їм, можуть стати перешкодою на шляху розвитку. Джерела задоволення самоактуалізованої людини інтраіндивідуальні і ніяк не опосередковані соціумом. Ці люди досить сильні, щоб не залежати від думки інших людей; вони не шукають схвалення, похвали, не шукають навіть любові. Визнання, популярність, слава, почесті, любов — несуттєві для них; усі ці речі не йдуть ні в яке порівняння зі з'їдаючою їх потребою у саморозвитку, з невгамовним прагненням до внутрішнього росту. Однак, незважаючи на усе вищесказане, ми ні на мить не повинні забувати про те, що найбільш правильна, хоча і не єдина дорога, яка веде до такого роду автономності, до волі від любові і поваги, — це повне задоволення потреб у любові і повазі.

СВІЖИЙ ПОГЛЯД НА РЕЧІ

Самоактуалізовані люди мають дивну здатність радіти життю. їхнє сприймання свіже і наївне. Вони не втомлюються дивуватися, вражатися, відчувати захоплення і трепет перед численними і різноманітними проявами життя, до яких звичайна людина давно звикла, яких вона навіть не помічає. Колін Уілсон назвав цю здатність почуттям новизни. Для такої людини захід сонця, нехай навіть він бачить його в сотий раз, буде так само прекрасний, як і в той день, коли він побачив його вперше; будь-яка квітка, будь-яка дитина може захопити його увагу, може стати перед ним як чудо природи, нехай навіть він побачив на своєму віку тисячу квітів і сотні дітей. Відчуття великого щастя, величезної удачі, благовоління долі не залишає його навіть через тридцять років після весілля; його шістдесятирічна дружина здається йому такою ж красивою, як і сорок років тому. Навіть повсякденність стає для нього джерелом радості і збудження, будь-яка мить життя може подарувати йому захоплення. Зрозуміло, це не означає, що вони постійно перебувають в екстатичному стані чи докладають усвідомлених зусиль, щоб домогтися цього; настільки інтенсивні почуття вони відчувають лише час від часу, і ці почуття зустрічають їх раптово. Людина може десяток разів перепливти річку, а в одинадцятий раз до неї раптом повертається те почуття трепетного захоплення, яке вона відчувала, вперше побачивши мальовничий ландшафт, який відкрився їй з порома.

Люди, яких я обстежував, вміють цінувати прекрасне, хоча прекрасне кожен з них розуміє по-своєму. Для одним джерелом краси стає природа, інші обожнюють дітей, треті одержують насолоду від музики; але всіх їх поєднує одне — вони черпають натхнення, захоплення і силу в базових, основних цінностях життя. Так, наприклад, ніхто з них не зізнався мені в тому, що відчував захоплення від відвідування нічного клубу чи вечірки, ніхто не назвав джерелом натхнення гроші.

І ще одне враження, яке я виніс зі спілкування з цими людьми. Для деяких моїх досліджуваних секс і всі пов'язані з ним плотські задоволення — не тільки джерело почуттєвого задоволення, але і джерело піднесених, оновлюючих і надихаючих переживань, схожих на ті, що дарують їм музика і природа. Докладніше я зупинюся на цьому феномені в наступному розділі.

Дуже може бути, що причиною для такої насиченості суб'єктивного досвіду, для такої пронизливості сприймання є особлива ефективність їхнього сприймання, вміння сприймати реальність у її конкретних проявах, сприймання реальності per se. Можна, мабуть, сказати, що саме схильність до рубрифікації замилює нам очі; якщо явище, людина чи ситуація не цікаві нам, не містять у собі прямої вигоди чи погрози, ми відмахуємося від них, квапимося наклеїти який-небудь ярлик і закинути в далекий кут звичної категоризації.

Я усе більше і більше зміцнююся в думці, що нездатність радіти життю — одне з головних джерел зла, людських трагедій і страждань. Ми з легкістю звикаємо до гарного, ми сприймаємо його як саме собою зрозуміле і тому недооцінюємо; як часто ми відмовляємося від радостей життя, без жалю і каяття змінюючи їх на звичайну юшку. Як це не сумно, але ми не бережемо своїх рідних, друзів, дітей і каємося в цьому тільки тоді, коли втрачаємо їх. Але ж те саме можна сказати і про наше ставлення до свого здоров'я, про ставлення до політичних прав і матеріального благополуччя, — тільки позбавившись їх, ми починаємо розуміти їхню справжню цінність.

Міркування Герцберга про виробничу "гігієну", поняття St. Neot margin, запропоноване Уілсоном, так само як і результати мого власного дослідження "скарг нижчих рівнів, скарг вищих рівнів і позначок-скарг" — усе говорить нам про те, що жипя наше стане незрівнянно кращим, щасливішим, якщо ми навчимося радіти йому, якщо ми відчуємо стосовно нього таке ж глибоке почуття подяки, яке відчувають самоактуалізовані люди.

МІСТИЧНІ ПЕРЕЖИВАННЯ І ВИЩІ ПЕРЕЖИВАННЯ

Експресивні акти, які одержали назву містичних переживань, так добре описані Вільямом Джеймсом, досить характерні для самоактуалізованих людей, хоча і не для всіх. Захоплення, про яке ми говорили в попередньому розділі, іноді буває настільки могутнім, пронизливим і всеохоплюючим, що його можна назвати містичним переживанням. Я вперше зацікавився цим питанням після спілкування з деякими з моїх досліджуваних. Коли ці люди розповідали мені про свої переживання, які супроводжують оргазм, у мене спочатку виникало почуття, що я десь колись чув щось подібне. Пізніше я згадав, де мені доводилося зіштовхуватися з дуже схожими описами — у книгах, які описують досвіди містичного переживання. І в тому, і в іншому випадку мова йшла про безкрайні обрії, які відкриваються погляду, про раптове відчуття абсолютної всемогутності, а одночасно з тим і повної незначності, нещадної безпорадності, про почуття екстазу, захоплення, побожного трепету, про втрату орієнтації в часі і просторі, і нарешті, про пронизливе відчуття важливості того, що

93

Згі&роцький М.М., Сиеичемко О.М.. Тичина І.М.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Ніуачіл.піьниСі посі&ник

відбувається, про почуття духовного переродження, особистісної трансформації. І ті, і інші переживання часом настільки сильні, що докорінно змінюють життя людини.

Однак вважаю потрібним відразу ж обмовитися, що не варто шукати в цих переживаннях сліди божественного промислу чи вплив якихось надприродних сил, нехай навіть багато тисяч років своєї історії людина зв'язувала воєдино містичне і божественне. Ці переживання мають під собою звичайну природу, вони можуть бути вивчені за допомогою наукових методів, і тому я пропоную більш нейтральне визначення їх — "вищі переживання".

У міру все тіснішого знайомства зі своїми досліджуваними я все більше стверджувався в думці, що вищі переживання не обов'язково повинні бути гранично інтенсивними, екстатичними. Описи містичних переживань у теологічній літературі зазвичай тлумачать їх як стан зовсім особливий, що якісно відрізняється від всіх інших переживань. Однак якщо ми відмовимося від пошуків божественних передумов вищих переживань, якщо ми зважимося підступитися до них як до природного феномена, то дуже скоро з'ясуємо, що вище переживання — цілком вимірна субстанція, що воно може бути ледь вираженим і, навпаки, граничним. Ми з'ясуємо також, що ці переживання, але тільки помірної інтенсивності, знайомі дуже багатьом людям, можливо, навіть більшості людей, і що деякі люди — і я відношу їх до психологічно привілейованого стану — переживають їх дуже часто, ледве не щодня.

Можна припустити, що вище переживання виявляє собою згусток усіх тих станів і переживань, за яких відбувається втрата чи трансценденція Я, наприклад, таких як стан повного заглиблення в проблему, граничної концентрації, чи описане Бенедикт стан муга, чи інтенсивну почуттєву насолоду, не кажучи вже про самозабутню поглиненість музичним чи художнім твором. Я не буду зупинятися на цій темі, вона досить докладно описана в інших роботах.

За роки свого дослідження самоактуалізованих людей, що я почав у 1935 році (і дотепер продовжую), я майже повністю впевнився в тому, що людей, причетних до вищих митей збагнення Буття, і людей просто здорових, людей, які живуть у долинах життєвих турбот, на рівні плато-пізнання, розділяє набагато більше, ніж це може здатися на перший погляд. Зрозуміло, це розходження тільки кількісне, воно полягає лише в мірі інтенсивності їхніх переживань, але все ж воно вкрай істотне і спричиняє дуже важливі наслідки, деякі з яких детально викладені в іншій моїй роботі. Якщо викласти королю моє ставлення до цієї проблеми, то можна сказати, що, на мій погляд, здорові, самоактуалізовані люди, які не досягли меж вищого переживання, які живуть на рівні життєвого розуміння світу, ще не пройшли весь шлях до справжньої людяності. Вони практичні й ефективні, вони живуть у реальному світі й успішно взаємодіють з ним, але повністю самоактуалізовані люди, яким знайомі вищі переживання, живуть не тільки в реальному світі, але й у більш високій реальності, у реальності Буття, у символічному світі поезії, естетики, трансценденції, у світі релігії і її містичному, дуже особистому, не канонізованому значенні, у реальності вищих переживань. Я думаю, що в цьому розходженні є деякі передумови для того, щоб воно стало операціональним критерієм "касти" чи "класу". Цей критерій може набути особливої значимості у сфері громадського життя, — вже на підставі тих даних, якими я володію на сьогоднішній день, я можу сказати, що з "просто здорових" самоактуалізованих людей виходять хороші політики, суспільні діячі і соціальні реформатори, у той час як люди, які живуть на рівні Буття, більше схильні творити поезію, музику, філософію, релігію.

GEMEINSCHAFTSGEFUHL (ПОЧУТТЯ СПІЛЬНОСТІ)

Це слово, винайдене Альфредом Адлером, здається мені єдино придатним для опису тих почуттів, які відчувають самоактуалізовані люди до людства в цілому. Самоактуалізовану людину відрізняє найглибше почуття ідентифікації з людством, симпатія і любов до людей, хоча ці самі люди, як я вже відзначав, можуть і дратувати її, і викликати її гнів. Можна сказати, що самоактуалізована людина відчуває себе членом великої родини, сприймає людей як своїх братів. Саме тому, що вона любить їх, їхні недоліки і дурість засмучують її, а часом навіть виводять із себе. Але вона прощає їм їхні слабкосл, тому що інших братів у неї немає.

Це почуття ідентифікації з людством не виражається явно, відчутно, часом його можна "проморгати". Але самоактуалізовану людину не можна міряти однією міркою зі звичайними людьми, — у своїх думках, спонуканнях, емоціях, поведінці вона докорінно відрізняється від них. Я вже казав, що часом вона почуває себе чужоземцем, прибульцем, мандрівником в оточенні "нормальних" людей. Мало хто здатний зрозуміти її, хоча вона, як правило, не обділена любов'ю і повагою. Незважаючи на зовнішню холодність, незважаючи на відчуженість, вона глибоко переживає за оточуючих її людей, їхні слабості і пороки засмучують її, а іноді навіть валять у розпач. Вона гостро почуває свою приналежність до людського роду, своє споріднення з людьми, з цими слабкими, недосконалими створіннями, якими вона могла б нехтувати, а замість цього вона ставиться до них поблажливо, усвідомлюючи, що вони просто не вміють робити того, що уміє вона, не вміють зрозуміти тих речей, які зрозумілі їй, не вміють побачити істину, що така очевидна для неї. Таке ставлення до людей Альфред Адлер називав братерським.

МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ

Якщо загалом змалювати стосунки самоактуалізованої людини з близькими їй людьми, то можна сказати, що вони набагато глибші, ніж стосунки звичайної дорослої людини. Самоактуалізована людина схильна повністю забути про себе, про свої потреби, вона зливається з близькою їй людиною, розчиняється в ній, стає її частиною. її інтимні стосунки є прикладом абсолютної, граничної ідентифікації. Однак, однією з неодмінних умов таких стосунків є відповідність партнера. За моїми спостереженнями, зблизитися із самоактуалізованою людиною можуть тільки здорові люди, люди, які наблизилися до самоактуалізації. Якщо ж ми згадаємо, що таких людей відносно небагато, то, мабуть, варто зробити висновок про розбірливість самоактуалізованої людини в її стосунках з людьми

Одним з наслідків цієї її розбірливості чи вибірковості стає той факт, що в самоактуалізованої людини, як правило, небагато друзів. Коло її спілкування досить вузьке — мабуть, вистачить пальців однієї руки, щоб перерахувати тих людей, яких вона дійсно любить, з ким підтримує по-справжньому дружні стосунки. Частково це можна пояснити високою її вимогливістю до якості цих стосунків, любов і дружбу самоактуалізована людина розуміє як стосунки, які вимагають від людини величезної самовіддачі і величезних витрат часу. Один з моїх досліджуваних висловився з цього приводу так: "Мені не потрібно багато друзів. У мене просто бракуватиме часу на них! Справжня дружба вимагає часу". Приблизно те ж саме

94

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНО! ПСИХОЛОГИ

мені доводилося чути і від інших моїх досліджуваних. Єдиним винятком була одна дама. Ця дама була настільки товариська, настільки мила і привітна, так жваво цікавилася життям своїх численних знайомих, родичів і друзів, так добре вміла будувати свої стосунки з ними, що в мене склалося враження, що саме в цьому вона бачить своє головне життєве призначення. Ця жінка не працювала, і, можливо, саме цим можна пояснити її пристрасть. Вибірковість у спілкуванні, властива самоактуалізованим людям, не вступає у протиріччя з властивим їм почуттям спільності, з їх людинолюбством, добротою, доброзичливістю. Вони добрі чи, принаймні, терпимі стосовно всіх людей, причому особливу любов вони відчувають до дітей. Вони по-справжньому людинолюбні і жалісливі.

У стосунках самоактуалізованої людини з близькими їй людьми немає місця солодкуватості, сюсюканню і "телячим" ніжностям. Вона може бути твердою і навіть різкою стосовно своїх близьких, якщо вони того заслуговують; особливе неприйняття викликають у неї пихатість, самовдоволення, претензійність. Але в повсякденному спілкуванні самоактуалізовані люди, навіть маючи справу з неприємними їм людьми, не вважають потрібним демонструвати свою неприхильність. Один з моїх досліджуваних сказав з цього приводу приблизно таке: "Зрештою, людина не досконала. Але ж вона може досягти досконалості. Вона робить дурості, а потім мучиться і страждає, не розуміючи, чому її добрі наміри завели її не туди. Бона розплачується за свою дурість своїм власним нещастям. її можна тільки пожаліти".

Однак якщо самоактуалізована людина іноді буває ворожою і нетерпимою, то її ворожість завжди обґрунтована і завжди служить благу ближнього. Слідом за Фроммом ми можемо сказати, що ця ворожість має реактивний, чи ситуаційний характер, що в ній немає нічого особистісного.

Мабуть, варто згадати тут і про те, що кожний з тих людей, з якими я спілкувався, має своїх прихильників, шанувальників і залицяльників. її стосунки з ними можна охарактеризувати як однобічні.

Шанувальники жадають від неї набагато більше, ніж вона готова їм дати. їхня любов і обожнювання відрізняються особливою наполегливістю, шанувальники занадто вже настирливі, і тому ці стосунки часто обтяжують самоактуалізовану людину. Спосіб її взаємодії з армією шанувальників приблизно такий: вона люб'язна і доброзичлива з ними, але прагне якомога швидше і, по можливості, витончено позбутися їх.

ДЕМОКРАТИЧНІСТЬ

Кожного з моїх досліджуваних можна охарактеризувати як демократичну людину, і це не зовнішня, не показна демократичність, вона закладена в її характері. Я роблю цей висновок на підставі дослідження авторитарної і демократичної структур характеру, — це досить складне дослідження, і тому я не буду тут докладно зупинятися на глибинному підґрунті демократичності, опишу лише зовнішні її прояви. Самоактуалізована людина демократична у своїй поведінці. Вона готова спілкуватися з будь-якою людиною незалежно від її класової належності, рівня освіти, політичних переконань, кольору шкіри. Часом може скластися враження, що вона просто не помічає, щиро не усвідомлює цих зовнішніх відмінностей, які для середньостатистичної людини таю' принципові, такі суттєві.

Мабуть, можна припустити, що саме демократичність лежить в основі такої особливості самоактуалізованих людей, як їхня готовність до навчання. Вони не бояться здатися недосвідченими, вони готові вчитися у кожного, хто може відкрити їм щось нове. Вони не прагнуть будь-що довести співрозмовнику свою перевагу, вони не хизуються ерудицією, не намагаються справити враження своїм високим статусом чи життєвим досвідом. Мабуть, можна навіть сказати, що вони не проти визнати свою незначущість. Кожен з них усвідомлює те, які малі його пізнання в порівнянні з тим, що він міг би знати, з тим, що відомо іншим людям. Зі щирим пієтетом вони ставляться до людей, які знають більше за них чи вміють робити щось таке, чого не вміють вони. Вони готові захоплюватися майстерністю столяра, шевця, шофера — будь-який майстер своєї справи може розраховувати на їхню повагу і навіть на захват.

Ця демократичність не має нічого спільного з нерозбірливістю, зі сліпою зрівнялівкою. Самоактуалізована людина прекрасно знає ціну різним здібностям і різним людям. У дружбі вона дуже перебірлива, її друзі, як правило, — з числа еліти, але їхня елітарність визначається не породою, не походженням, не кольором шкіри, титулом чи суспільним становищем, а винятково характером, здібностями і талантами.

Демократичність самоактуалізованих людей виявляється ще в одній властивій їм якості, і ця якість, хоча і не настільки очевидно, є, на мій погляд, абсолютною формою вираження розглянутої характеристики. Самоактуалізовані люди з повагою ставляться до будь-якої людини. У будь-якій людині, чи то вуличний п'яниця, чи злочинець, чи закоренілий негідник, вони бачать людину. Це не означає, що їм невідомі поняття "добро" і "зло", навпаки, їхнє уявлення про добро і зло цілком чіткі і однозначні, вони твердо знають, "що таке добре і що таке погано". Опинившись віч-на-віч зі злом, вони не ховаються за сумнівами, не демонструють помилкову великодушність, але сміливо вступають у єдиноборство з ним.

ВМІННЯ ВІДРІЗНЯТИ ЗАСІБ ВІД МЕТИ, ДОБРО ВІД ЗЛА

Я виявив, що самоактуалізованим людям не властиві муки з приводу правомірності того чи іншого свого вчинку. Усі мої досліджувані, незалежно від того, наскільки впевнено вони формулювали пропаговані ними моральні принципи, твердо дотримувалися їх у повсякденному житті. Поведінка самоактуалізованої людини високоморальна, а, крім того, вона і більше послідовна, більше логічна і більш однозначна, ніж поведінка середньостатистичної людини. Це люди з твердими моральними принципами, люди, які ніколи не роблять поганих вчинків. Зрозуміло, що їхнє розуміння добра і зла, їхнє уявлення про хороше і погане не завжди збігаються з загальноприйнятими.

Доктор Дейвід Леві якось сказав, що в середні століття таких людей називали божими чи святими людьми. Деякі з моїх досліджуваних говорили про те, що вірять у Бога, але в їхніх описах Бог з'являвся швидше як певне метафізичне поняття. Якщо ми визначимо віру в термінах соціальних стосунків і поведінки, то будь-яку самоактуалізовану людину, навіть найбільш закоренілого атеїста, ми повинні будемо визнати глибоко віруючою людиною. Але якщо дотримуватися загальноприйнятого розуміння релігійності, якщо розуміти її як віру в якийсь надприродний початок і відправлення культових обрядів, тоді ми прийдемо до прямо протилежного висновку.

У поведінці самоактуалізованих людей чітко виявляється їхнє вміння відрізняти засіб від мети. Можна було б сказати, що ці люди орієнтовані на мету, що засоби не мають для них великого значення і завжди підпорядковані мети. Але ця заява

95

Зп&роцький fvl.lVI., С«аич«інко О.М.. Тичина 1-М

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

/~ігімч&.гиамиО посі'&мик

штовхає нас до занадто простого розуміння проблеми, у деяких деталях спотворює істину. Справа в тому, що самоактуалізовані люди часто дуже своєрідно розуміють саму мету, їхні вчинки найчастіше націлені не на досягнення якогхь конкретного результату, хоча і він зрештою не байдужний ім. Як правило, причини їхніх вчинків криються в самій діяльності й у переживаннях, пов'язаних з цією діяльністю. Вони вміють одержувати задоволення від самого процесу, вміють почувати самоцінність діяльності, і вона важлива для них не менше, а можливо, і більше, чим результат. Вони спрямовані до мети, але й дорога цікава їм. Подорож так само приємна для них, як і момент прибуття. Навіть найбільш повсякденна, найбільш рутинна робота в їхніх руках стає веселою грою, способом самовираження. Цим вони схожі на дітей, як, втім, і багато чим іншим. Вертхаймер помітив якось, що діти настільки креативні, що здатні наділити сенсом у будь-яку рутинну, механічну діяльність, таку, наприклад, як перекладання книг з однієї полиці на іншу, і перетворити її у веселу, забавну гру.

ФІЛОСОФСЬКЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ

Своєрідне почуття гумору — одна з перших характеристик самоактуалізованих людей, яку мені вдалося знайти, воно було притаманне абсолютно всім моїм досліджуваним. Вам не вдасться змусити цих людей посміхнутися у відповідь на плаский жарт, на те, що здається смішним звичайній людині. Злісні, образливі чи вульгарні жарти анітрішки не забавлять їх. їм до вподоби гумор м'який, філософічний, гумор, який можна назвати сутнісним гумором. В їхніх жартах завжди помітний легкий відтінок суму, їхній гумор націлений на дурість, недоліки, претензійність, їх забавляє зарозумілість людини, яка вважає себе вінцем творіння і "пупом Землі", яка забула, яке мізерно мале місце відведене їй в універсумі. Самоактуалізована людина здатна до самоіронії, однак, вона ніколи не переростає в мазохізм чи у блазнювання. За зразок такого почуття гумору можна прийняти почуття гумору Лінкольна. Я впевнений, що Лінкольн жодного разу не дозволив собі образливого чи принизливого жарту. На мій погляд, в більшості його жартівливих висловлювання, які дійшли до нас, обов'язково міститься певний підтекст, певне іносказання, його жарти не просто смішні, але і повчальні, як повчальні притчі і байки.

Якщо кількісно виміряти почуття гумору, то мені доведеться визнати, що мої досліджувані жартують набагато рідше, ніж середньостатистична людина. При всьому бажанні я б не зважився назвати їх веселунами чи баляндрасниками, вони не вирізняються дотепністю в компаніях, не розповідають анекдоти, не влаштовують веселих розіграшів. Філософічний гумор самоактуалізованої людини може викликати посмішку, але не гомеричний регіт, він породжений ситуацією і вплетений у її канву, він невіддільний від неї, він природний і спонтанний, його не можна запланувати чи повторити. Не дивно, що середньостатистична людина, в якої почуття гумору не настільки витончене, яка звикла реготати до упаду, до кольок у животі, сприймає цих людей як надто серйозних.

Почуття гумору цих людей охоплює собою найрізноманітніші аспекти людського буття і проявляє себе в найрізноманітніших формах. Можна сказати, що гумор пронизує саме сприймання життя цих людей. Марнославство, гординя, прагнення до успіху, суєта, амбіції, боротьба, — усі людські недоліки можуть здаватися їм забавними і комічними. Повною мірою я усвідомив їхнє ставлення до життя, коли одного разу волею долі виявився в студії так званого "кінетичного мистецтва". У невеликому приміщенні я знайшов масу різноманітних предметів, які безладно, з деренчанням і гуркотом переміщалися в різних напрямках. У цій божевільній, хаотичній, гуркітливій круговерті я побачив чудову пародію на наше життя. Так само легко, з гумором ці люди сприймають і свою професійну діяльність. Робота, як би відповідально вони не ставилися до неї, одночасно є для них і розвагою, і грою.

КРЕАТИВНІСТЬ

Креативність — універсальна характеристика всіх самоактуалізованих людей. У кожного з моїх досліджуваних я виявляв ту чи іншу форму креативності, яку можна назвати оригінальністю, чи винахідливістю, творчою жилкою. Креативність самоактуалізованих людей має ряд специфічних особливостей. Повною мірою оцінити всю своєрідність творчих здібностей цих людей можна тільки в контексті інших їхніх особливостей, про які мова йтиме нижче. Креативність цих людей — це не креативність Моцарта, це не геніальність, не специфічний дарунок. Геніальність практично не пов'язана з особистісними якостями генія, вона незбагненна. Дивлячись на генія, нам залишається тільки констатувати, що він наділений геніальністю, що вона властива йому від народження. Здібності такої якості не потребують підтримки психічного здоров'я, і тому ми не будемо їх розглядати. Креативність самоактуалізованої людини схожа на креативність дитини, ще не зіпсованої впливом культури. Креативність - найбільш фундаментальна характеристика людської природи, це потенціал, даний кожній людині від народження. В міру соціалізації більшість з нас втрачає здатність до безневинного і наївного сприймання життя, далеко не всі люди виносять її з дитинства чи, вже будучи дорослими, знову знаходять її. Сантайана називав цю здатність "вторинною наївністю".

Креативність не шукає собі підтверджень, вона не обов'язково виявляється в музикуванні, віршуванні чи заняттях живописом. Це швидше особливий спосіб світосприймання, особливий спосіб взаємодії з реальністю. Креативність допомагає здоровій особистості виразити себе назовні, її сліди можна знайти в будь-якій діяльності самоактуалізованої людини, навіть у найбільш повсякденній, у найбільш далекій від творчості в звичайному розумінні цього слова. Чим би не займалася креативна людина, що б вона не робила, в усе вона привносить властиве тільки їй ставлення до того, що відбувається, кожен її акт стає актом творчості. У цьому смислі звання творця може заслужити будь-який самоактуалізований швець, кравець чи кондитер. Навіть окремий акт зорового сприймання, акт бачення може бути креативним.

Я виділив креативність в окрему характеристику тільки з демонстраційною метою, розуміючи, що вона невіддільна від інших характеристик самоактуалізованої людини. Дуже може бути, що креативність у даному випадку — лише один з проявів чи один з наслідків особливої ефективності сприймання, про яку ми говорили вище. Ми вправі сказати, що самоактуалізовані люди відрізняються більш точним і правдивим баченням світу і саме тому вони креативні.

Крім того, як ми вже говорили, ці люди набагато менше піддаються впливу культури, її заборони не стають для них абсолютними, не переходять у розряд внутрішніх заборон і обмежень, вони набагато менш "окультурені" в порівнянні з середньостатистичною людиною. Зрозуміло, що ця "некультурність" позитивна, і я схильний називати її спонтанністю.

96

житомирський державний університет імені івана франка

соціально-психологічний факультет кафедра соціально? та практичної психологи

Самоактуалізована людина щира й природна, і можливо, частково в цьому причина того, що звичайні люди часто схильні вважати її обдарованою, талановитою людиною. Спостереження за дітьми дають нам підстави припускати, що кожен з нас колись мав цю спонтанність і, можливо, у глибині душі як і раніше щирий і природний, але не може виявити цього, скутий важкими ланцюгами заборон і обмежень, які накладаються на нас культурою.

Але якщо все виглядає саме таким чином, то чи не вправі ми припустити, що, скинувши пута культури, ми опинимося в царстві загальної креативності?

ОПІР КУЛЬТУРАЛЬНИМ ВПЛИВАМ; ТРАНСЦЕНДЕНЦІЯ КУЛЬТУРИ

Самоактуалізованих людей не можна назвати "адаптованими" у звичному розумінні цього слова. Адаптація припускає беззастережне схвалення культури і сліпу ідентифікацію з нею. Звичайно, самоактуалізована людина існує в рамках конкретної культури і непогано ладить з нею, і в той же час вона опирається її впливу, вона в якійсь мірі відчужена, внутрішньо незалежна від неї. У літературі, присвяченій проблемам взаємодії культури й особистості, майже не доспіджується питання про опір особистості купьтуральним впливам, Але, все ж, тут є проблема. Рісман на прикладі американського суспільства з усією наочністю показав, яким сильним може бути нівелюючий вплив культури на людину. Тому мені здається, що навіть мої, досить убогі дані можуть принести певну користь.

Стосунки самоактуалізованої, здорової людини з оточуючою її культурою, яка, як правило, менш здорова, ніж вона, досить неоднозначні. У цих стосунках мені хочеться виділити кілька аспектів.

1. Усі мої досліджувані цілком "вписуються" у рамки своєї культури. їхня поведінка, властива їм манера спілкування і манера одягатися, їхні переваги відносно їжі мало чим відрізняються від поведінки, смаків і переваг їхніх співгромадян. Але по суті своїй ці люди неконвенціональні; їх нізащо не назвеш елегантними, витонченими, модними чи шикарними. Причина цього криється в тому, що вони не надають великого значення зовнішній стороні явищ; вподобання, звичаї і закони, прийняті в суспільстві, не те що б не викликали у них роздратування чи опір — швидше вони не задумуються про них, ставляться до цих установлень так само, як до правил дорожнього руху, бачать у них лише засіб, який допомагає жити у світі зі своїм оточенням. Тут знову виявляється їхня схильність приймати сформований порядок речей, звичайно, у тому випадку, якщо цей порядок не суперечить їх принципам і переконанням. Мода, стиль зачіски, срорми ввічливості — усі ці речі несуттєві для них, вони не зачіпають їхніх моральних принципів і тому ці люди не вважають потрібним заперечувати їх, вони готові підкоритися їм зі щирою посмішкою.

Ця терпимість в жодному разі не означає сліпої ідентифікації' з уподобаннями і звичаями культури. Смиренність самоактуалізованої людини поверхова і не зачіпає сутнісних аспектів її особистості. Самоактуалізована людина підкоряється прийнятим у суспільстві нормам поведінки тільки тому, що так їй простіше жити, вона не бажає витрачати сипи на боротьбу з несуттєвими, другорядними речами. Але якщо раптом та чи інша умовність стає обтяжливою для неї, якщо вона вимагає від неї переступити через себе, пред'явити права на її сили або час, вона скине із себе маску пристойностей яка стискує її сюртук, і ми з усією очевидністю побачимо, наскільки поверхова була її конвенціональність.

2. Жодного зі своїх досліджуваних я б не назвав революціонером чи бунтарем. Юнацька потреба в поваленні існуючого порядку речей або зовсім не властива самоактуалізованим людям, або давно пережита ними. Вони не стискають кулаків і не вимагають негайних змін, вони не бурчать з приводу недосконалості суспільного устрою, хоча ті чи інші прояви несправедливості глибоко обурюють їх. Один з моїх досліджуваних у юності був справжнім бунтарем, він був одним із зачинателів профспілкового руху (у ті часи це було дуже небезпечне заняття), але зрештою сповнився відразою до будь-яких проявів революційності. Усвідомивши, що в наш час і в умовах нашої культури соціальні реформи не можуть бути здійснені відразу , що це питання повільного, поступового розвитку суспільства, він присвятив себе викладацькій діяльності. Позицію інших моїх досліджуваних можна охарактеризувати як спокійну, тверезу заклопотаність питаннями соціального благоустрою. Ці люди, визнаючи бажаність і необхідність змін у соціальному устрої суспільства, розуміють також, що вони потребують часу.

Це в жодному разі не означає, що вони пасивні. Коли вони бачать, що зміни можливі, коли конкретна ситуація вимагає від них рішучих і мужніх дій, вони не будуть сидіти, склавши руки. їх не можна назвати радикалами в звичайному розумінні цього слова, але я думаю, що вони легко можуть стати такими. По-перше, це, як правило, високоінтелектуальні люди, практично кожен з них готовий взяти на себе певну місію, кожен з них схильний робити і робить важливі і значні справи, які сприяють виправленню і перебудові світу. По-друге, ці люди — реалісти, вони тверезо дивляться на життя і не підуть на безглузді жертви. Однак у критичних ситуаціях вони здатні пожертвувати улюбленою справою і зайнятися активною суспільною діяльністю — прикладом тому служать організатори антифашистського руху в нацистській Німеччині і лідери Опору у Франції. У мене складається враження, що ці люди не проти боротьби як такої, вони не приймають боротьбу безглузду і неефективну.

Хочу висловити ще одну думку, яка частково зможе пояснити "безтурботність" самоактуапізованих пюдей. Справа в тому, що вони дуже пюблять життя й усі радощі, пов'язані з ним. А життєлюбство просто несумісне з бунтарством і участю в повстанських рухах, які вимагають від людини повного самозречення. Схоже, що ці люди не знаходять для себе можливим пожертвувати задоволеннями, дарованими їм життям, в ім'я абстрактних ідей і гіпотетичних бпаг. В юності багато хто з них брав участь у тих чи інших суспільних рухах, активно виражав своє невдоволення, протестував проти існуючого порядку речей, вимагав радикальних реформ, але з віком поступово зрозумів, що на швидкі зміни розраховувати не доводиться. Самоактуалізовані пюди спокійно і добродушно приймають культуру, у якій вони живуть, і щодня трудяться в ім'я її вдосконалення. Вони не протиставляють себе суспільству і не намагаються боротися з ним, вони почувають себе частиною цього суспільства і намагаються зробити його кращим.

3. Розмовляючи зі своїми досліджуваними, я виявив, що практично кожному з них властива певна міра відстороненості від оточуючої його культури, і ця відстороненість особливо наочно виявлялася в ході бесід про американську культуру, коли ми намагаємося порівняти її з іншими культурами світу. Ці люди міркували про культуру, яка їх виростила, так,

97

Зоброцикий М.М., Саівичвмко О.М., Тичина l.M.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

немов не належали до неї, їхнє ставлення не можна було назвати ні позитивним, ні негативним. Вони схвалювали в ній те, що здавалося їм хорошим, правильним, позитивним, і критикували те, що вважали поганим. Одним словом, вони виявляли здатність до безсторонньої оцінки культури, вони прагнули виявити її позитивні і негативні риси і, тільки зіставивши різні її аспекти, виносили своє судження про неї.

Ясно, що така відстороненість докорінно відрізняється від так званого етноцентризму, прояви якого виявляються, наприклад, у людей авторитарного складу, що припускає не тільки абсолютне прийняття власної культури, але і пасивне підпорядкування її нівелюючому впливу. Але відстороненість самоактуалізованої пюдини не має нічого спільного з усе більш розповсюдженим в нашому суспільстві нігілізмом у відношенні культури, з тотальним, сліпим її відторгненням. На мій погляд, наша культура зрештою не така вже й погана, якщо, звичайно, порівнювати її з іншими реально існуючими культурами, а не тими принципами, які панували в Едемі. (Гасло "Даєш Нірвану!" дуже наочно демонструє цю тенденцію.)

Очевидно, саме описану нами вище любов до самотності, властиву самоактуалізованим людям, так само як і їхню

неприхильність до знайомого і звичного, і можна вважати справжніми причинами властивої їм відстороненості від

культури.