Зміст лекції

Вивчення творів зарубіжної літератури у школі має виразну специфіку. Попри те, що на уроках зарубіжної літератури художні твори вивчаються здебільшого у перекладі, ці твори не перестають бути художніми. А отже, на них розповсюджується і той досвід, який здобула методика викладання літератури за кілька століть свого існування.

Втім хоч сучасні підходи до вивчення літератури базуються на загальних засадах педагогіки і мають універсальний характер, вони тим не меншне зовсім, на мій погляд, адекватно корелють зі специфікою такого унікального предмету, як література. Зокрема, В. В. Голубков виокремлював методи вивчення літератури за джерелом знань, тобто ці методи були визначені ним як лекція учителя, бесіда, самостійна робота учнів. М. І. Кудряшов, спираючись на класифікацію методів навчання, яку розробили у своїх працях М. Н. Скаткін та І. Я. Лернер, визначав метод як вид діяльності учнів, а саме: творче читання, репродуктивний, евристичний, дослідницький.

Дещо інакше класифікує методи вивчення літератури Б. І. Степанишин. Він вважає, що є три групи методів: словесні, наочні та практичні. До першої групи методів, на думку цього автора, належать лекції з її різновидами, бесіда, яка теж має різновиди, гроно проблемних методів, літературні ігри, переказування, коментар художнього тексту і виразно-художнє читання. Найголовнішими в групі наочних методів є ілюстрування, програвання і демонстрування. А в групі практичних методів – планування, тезування, конспектування, бібліографічний пошук, реферування та інші види самостійної роботи, зокрема перекази і різноманітні твори.

Разом з тим, як стверджує Б. І. Степанишин, ця класифікація випливає із триєдиної фундаментальної системи методів, а саме:

• загальні методи – монологічний, діалогічний, евристичний, ілюстративний, дослідницький, алгоритмічний і програмований;

• навчальні методи – репродуктивний, творчий, практичний; частково-пошуковий, пошуковий, спонукальний;

• методи учіння – інформаційний, пояснюючий, інструктивний, стимулюючий.

Натомість В. О. Нікольський формулює методи та прийоми емоційно-образного осягнення художнього тексту, а також методи і прийоми інтерпретації (тлумачення) літературних творів. І, нарешті, В. Г. Маранцман, будучи переконаним у тому, що „сьогодні виникла необхідність чіткіше сформулювати методи вивчення літератури у школі, які були б адекватні специфіці предмету і визначали б характер спілкування учня з літературним твором та життям, що оточує учня і відображується у його самосвідомості”, визначає ці методи як читання літературного твору, аналіз художнього тексту, коментування літературного твору позатекстовими матеріалами (листи, мемуари, щоденники, літературно-критичні статті та наукові дослідження, біографії письменників, теоретико- та історико-літературні категорії та ін.), як буття літературних творів у формах інших видів мистецтва (музика, живопис, театр, кіно), а також як літературну творчість за мотивами літературних творів та життєвих вражень учнів”.

Отже, методика, вивчаючи живе спілкування учителя та учнів, використовуючи досягнення інших наук (літературознавства, педагогіки, психології, філософії, соціології, естетики тощо), намагається визначити основні тенденції практичної роботи у школі, спрямувати цю роботу у певне русло, „озброїти” учителя відповідними методами та прийомами. Адже інтерес до учня, до його потреб та можливостей (М. І. Кудряшов), намагання не лише інформувати учня, а й розвивати його як читача та громадянина (Н. Д. Молдавська), цілеспрямований вплив уроків літератури на формування світогляду школярів, усвідомлення ідеологічних та естетичних критеріїв оцінки літературних творів (Г. І. Біленький, Т. Г. Браже, О. Ю. Богданова), виховання історизму мислення (Т. Ф. Курдюмова), естетичне виховання (Є. В. Квятковський), моральне виховання (Л. М. Лєсохіна, Л. С. Айзерман, Є. В. Перевозная), проблемне навчання (Л. Момот, Б. І. Степанишин), особистісно орієноване навчання (О. О. Ісаєва, Л. Ф. Мірошниченко) – всі ці напрямки сучасної методики є не якимись схоластичними, а живою справою, необхідним підґрунтям для учителя-словесника, за допомогою чого він має можливість забезпечити на уроці літератури спілкування з мистецтвом.

Розглянемо методи викладання зарубіжної літератури у відповідності до логіки вивчення предмету та пізнавальної діяльності учнів на уроках, а також з урахуванням специфіки цієї дисципліни.