4.Причини нещасних випадків на виробництві

Причини виробничого тарвматизму і професійної захворюваності поділяються на наступні основні групи:

1. організаційні причини;

2. технічні причини;

3. санітарно – гігієнічні;

4. економічні;

5. психофізичні.

Організаційні причини, тобто причини, що цілком залежать від рівня організації праці на підприємстві: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово – попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням; недоліки в утриманні території підприємства, проїздів, доріг; недоліки в організації робочих місць; недоліки в організації групових робіт; порушення правил і норм транспортування, складування і зберігання матеріалів, конструкцій та виробів; відсутність, несправність або не використання засобів індивідуального захисту і т.п.

Технічні причини (конструктивні, інженерні), тобто причини, що не залежать від рівня організації праці на підприємстві: несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування; недостатня механізація важких робіт; недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування; міцностні дефекти матеріалів; невідомі раніше небезпечні властивості середовищ, які обробляються і т.д.

Санітарно – гігієнічні причини: підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Економічні причини: нерегулярна виплата зарплати; низький заробіток; неритмічність роботи; прагнення до виеонання понаднормової роботи; робота за сумісництвом чи на двох різних підприємствах.

Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи, що є наслідком як фізичних перевантажень, так і перевантажень мозку та аналізаторів (зорового, слухового, тактильного); стресові ситуації; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропологічних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі; незадоволення роботою; несприятливий психологічний мікроклімат у колективі.

5.Методи аналізу травматизму та профзахворюваності

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму і профзахворюваності. Єдиної класифікації методів аналізу травматизму не існує. В. О. Ачин запропонував поділити методи аналізу травматизму на дві групи: імовірнісно-статистичні та детерміністичні.

Рис. Класифікація методів аналізу травматизму

Імовірнісно-статистичні методи дозволяють виявити залежність між чинниками системи праці та травматизмом на основі вивчення нещасних випадків, що сталися.

Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу із травматизму, який накопичений на підприємстві або в галузі за кілька років. Відповідні дані для цього аналізу містяться в актах за формою Н-1 і в звітах за формою № 7 тнв "Звіт про травматизм на виробництві". Даний метод дозволяє визначити динаміку травматизму та його тяжкість на окремих дільницях виробництва, в цехах, підприємстві в цілому, провести порівняльний аналіз з іншими підприємствами галузі, виявити закономірності його зростання чи зниження. Для оцінки рівня травматизму використовують відносні статистичні коефіцієнти (показники):

1. коефіцієнт частоти травматизму (кількісний показник), тобто відношення загальної кількості НВ за відповідний період N₀ до середньоспискової кількості працюючих p, віднесеної до 1000 чоловік:

k_ч=(N₀/р)1000

2. коефіцієнт тяжкості травматизму (якісний показник), тобто відношення загальної кількості днів непрацездатності Д до кількості нещасних випадків N₀ в період, який аналізується.

k_т=Д/N_0,

де Д – загальна кількість днів непрацездатності у потерпілих для випадків із втратою працездатності на 1 і більше днів.

Інтегровану оцінку рівня виробничого травматизму проводять за коефіцієнтом виробничих втрат, узагальнювальний показник, який показує кількість людино-днів непрацездатності на 1000 працюючих

k_вв=k_чk_т.

Але жоден з вищенаведених показників не враховує стійкої втрати працездатності та гибелі людей і тому не може повністю характеризувати рівень травматизму. Для цього необхідне використання принаймні ще одного показника. Таким показником є коефіцієнт нещасних випадків із смертельним наслідком та каліцтвом:

,

де N_ск – кількість нещасних випадків, що призвели до смерті і каліцтва.

Міжнародна організація праці використовує кoeфіцiєнт частоти, який показує кількість нещасних випадків, що припадає на 1000000 відпрацьованих людино-годин.

k_ч^МОП= 1000000 N₀/Т,

де Т – загальний час роботи, людино-годин.

Вищенаведені та інші показники, наприклад коефіцієнт електротравматизму, дозволяють вивчати динаміку травматизму на підприємстві, в галузі, регіоні тощо, порівнювати ці показники, робити певні висновки, застосовувати організаційні заходи, спрямовані на профілактику травматизму.

Методи математичної статистики використовуються для дослідження взаємозв'язку між основними показниками і причинами травматизму. За допомогою багатофакторного дисперсійного аналізу виявляють характер дії рівня механізації, оснащеності обладнанням, якістю навчання і деяких інших факторів на рівень травматизму. Використовують різні методики для вирішення двох основних задач: аналізу травматизму по деякій групі ознак і аналіз його причин. Далі на базі математичної статистики встановлюють залежності між показниками і причинами травматизму, на основі чого можливе його прогнозування.

НВ на виробництві трапляються в результаті складної взаємодії об'єктивних небезпечних виробничих факторів, причин і обставин. Час їх виникнення не можна передчасно встановити. Значить, інтервали часу між НВ можна розглядати як випадкові величини, що дозволяє використовувати для встановлення взаємозв'язку та кількісних оцінок теорію вірогідності.

Методи теорії вірогідності і статистичного моделювання дозволяють визначити комплекс показників, таких як інтенсивність НВ в системі, вірогідність безпечної роботи системи, вірогідність НВ в процесі функціювання, середній інтервал часу безпечної роботи. Ці показники дають можливість провести аналіз небезпек досліджуємої системи та її елементів на основі системного підходу. Крім того вони дозволяють одержати загальний показник небезпеки по групам небезпечних виробничих факторів.

Якщо в період спостережень (декілька місяців або років) за роботою ряду бригад чи дільниць виявлено, що випадки травматизму трапляються приблизно через рівні проміжки часу, то вірогідність безпечної роботи у заданий проміжок часу може бути розрахована по формулі:

,

де Р – вірогідність безпечної роботи;

Т_э – заданий проміжок часу, за який визначається Р;

N – кількість бригад, дільниць;

п – число зафіксованих випадків травматизму в N бригадах за час Т.

Безпечність роботи в період Т_э забезпечена, якщо Р ≥ 0,95.

Приклад.

За три роки в чотирьох бригадах мулярів зафіксовано 12 випадків травматизму. Чи можуть виникнути в цих бригадах на протязі першого півріччя наступного року нещасні випадки на виробництві.

Приводимо Т_э і Т до вибраного показника (наприклад до кварталу). Тоді Т_э=2; Т=12; n=12; N=4.

,

Висновок: Так як Р=0,597<0,95, то можливість виникнення нещасних випадків не виключена.

Груповий метод заключається в статистичній обробці матеріалів по травматизму групуванні даних за однорідними ознаками :за професіями, характером роботи, стажем та віком працівників, характером одержаних травм, джерелами травмування, днями тижня та годинами зміни, коли сталося травмування і т. п. Обробка та аналіз одержаних результатів дозволяє, визначити професії, види робіт, устаткування, механізми, технологічні процеси тощо на які припадає найбільше число випадків травматизму, виявити основні його причини та розробити заходи щодо його запобігання.

Недоліком такого методу являється те, що в процесі аналізу не розглядаються конкретні причини травматизму та шкідливі виробничі фактори.

Топографічний метод заключається в розподіленні НВ за місцем їх виникнення. На плані цеху підприємства відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та проведення профілактичних заходів. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження виявляють причини, що викликали нещасні випадки, розробляють і впроваджують запобіжні заходи. Повторення аналогічних травм свідчить про незадовільну організацію інструктажу, невикористання конкретних засобів індивідуального захисту тощо.

Детерміністичні методи дозволяють виявити об'єктивний, закономірний зв'язок умов праці та причинну обумовленість випадків травматизму.

Монографічний метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих чинників, притаманних лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини НВ, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування. При монографічному методі застосовується комплексний підхід, при якому кожний випадок травматизму розглядається як система, елементами якої є взаємопов'язані умови, обставини та причини явища, що аналізується.

Цей метод дозволяє аналізувати не лише нещасні випадки, що відбулися, але й виявити потенційно небезпечні фактори, а результати використати для розробки заходів охорони праці, вдосконалення виробництва.

Метод моделювання причинних зв'язків застосовується при аналізі випадків травматизму, які були спричинені дією кількох чинників. Модель причинних зв'язків будується від моменту травмування до подій, які йому передували, встановлюється логічний зв'язок між явищами. Такі причинні зв'язки можуть мати різну форму:

1. послідовну – коли одна причина викликає наступну, і так далі, поки кінцева не призведе до НВ;

2. паралельну – коли декілька послідовних зв'язків викликають одну загальну причину, яка призводить до травмування;

3. колову – коли одна причина викликає наступну, кінцева збільшує першу і так далі по колу, поки будь-яка з цих причин не призведе до, травмування;

4. розгалужену – коли один чинник є джерелом кількох причин, які розвиваючись паралельно викликають одну загальну причину, що призводить до травмування.

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму, тому лише доповнює інші методи.

Розроблені методи розрахунку економічних наслідків тимчасової непрацездатності є досить громіздкими та складними, тому розглянемо спрощену методику визначення збитків, пов'язаних з виробничим травматизмом і загальними захворюваннями працівників, запропоновану М.Гандзюком та М.Купчиком.

Суть даної методики зводиться до визначення матеріальних збитків шляхом розрахунків певних показників за кожним видом причин, які викликають ті чи інші збитки, та визначення узагальненого показника, який вказує їх питому вагу в загальному обсязі виробництва.

Визначення розміру матеріальних збитків, що їх завдає виробничий травматизм (захворювання) підприємству, здійснюється за формулою

М_зт=Д_т(А+Б_т), М_зз=Д_зз(А+Б_з),

де М_зт, М_зз – збитки, зумовлені тим, що працівники, які отримали травми (захворіли), не брали участі у створенні матеріальних цінностей, грн.;

Д_т – загальна кількість днів непрацездатності за розрахунковий період часу, що викликані травматизмом або профзахворюваннями;

А – середньоденна втрата прибутку від невиробленої продукції в розрахунку на один день, грн.;

Б_т – середній розмір виплат за листком непрацездатності за один день всім потерпілим від травм, грн.

Визначення показника річних втрат, що зумовлені річним травматизмом (профзахворюваннями)

К_вт=100М_зт/Р, К_зз=100М_зз/Р,

де К_вт, К_зз – показник втрат річного обсягу виробництва продукції від виробничого травматизму (захворювань), %;

Р – обсяг виробленої продукції за рік, грн..

Узагальнений показник, який характеризує сумарні витрати підприємства від травматизму та загальних захворювань працівників, %

К_уз=К_вт+К_зз

Дана методика дозволяє оцінити витрати підприємства, однак вона не дає можливості провести порівняльний аналіз, бо не враховує збитків від пошкодження обладнання та інвентарю, які часто трапляються під час аварій, збитків пов'язаних з розслідуванням нещасних випадків, та інших матеріальних і нематеріальних втрат.

Метод анкетування передбачає письмове опитування працюючих з метою отримання інформації про потенційні небезпеки трудових процесів, про умови праці. Для цього розробляються анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків. Цим методом встановлюють, в основному, причини психофізіологічного характеру.

Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного устаткування, пристосувань, інструментів, технологічних процесів до вимог стандартів. Для винесення експертних оцінок назначаються експерти із числа фахівців, які тривалий час займалися питаннями охорони праці.

Ергономічний метод ґрунтуються на комплексному вивченні системи "людина – машина – виробниче середовище". Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини і конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності веде до нещасного випадку. Ергономічні методи дозволяють знайти невідповідності та усунути їх.

Психофізіологічні методи аналізу травматизму враховують, що здоров'я і працездатність людини залежать від біологічних ритмів функціонування організму. Такі явища, як іонізація атмосфери, магнітне і гравітаційне поле Землі, активність Сонця, гравітація Місяця та ін., викликають відповідні зміни в організмі людини, що змінюють її стан і впливають на поведінку не на краще. Це призводить до зниження сприйняття дійсності і може спричинитися до нещасних випадків.

Дія несприятливих виробничих чинників на працівника може спричинити не лише його травмування, а й виникнення професійного захворювання. Для аналізу профзахворюваності можуть застосовуватись ті ж методи, що й для аналізу травматизму. Основними показниками, що характеризують професійну захворюваність на підприємстві (цеху, дільниці) є коефіцієнти частоти та тяжкості профзахворюваності, які визначаються аналогічно до коефіцієнтів травматизму.

Вплив шкідливих виробничих чинників не обмежується лише їх роллю як причини професійних захворювань. Давно було помічено, що особи, які працюють з токсичними речовинами, частіше хворіють на загальні захворювання (грип, розлад ( травлення, запалення легень тощо), що ці хвороби проходять у них важче, а одужання йде повільніше. Тому важливо також визначити показники рівня загальної захворюваності. З цією метою розраховують показник частоти випадків захворювань П_чз та показник днів непрацездатності П_дн, які припадають на 100 працюючих

П_чз =З100/р; П_дн =Д100/р

де З – кількість випадків захворювань за звітний період;

Д – кількість днів непрацездатності за цей же період;

р – загальна кількість працюючих.

На основі всіх порахованих коефіцієнтів та показників визначають динаміку виробничого травматизму, професійної та загальної захворюваності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві, правильність обраних напрямків щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці.

11