Заняття 4.
Мета: одержання навичок та вмінь спілкування у безпосередньому досвіді.
Рольова гра
„Ведення бесіди у проблемній ситуації психологічного консультування”.
Мета: набуття навичок ведення бесіди у проблемній ситуації психологічного консультування.
Вступне слово ведучого: „Бесіда спеціаліста під час консультування є одним з основних засобів психологічної допомоги людині у вирішенні тих чи інших складних життєвих ситуацій. Ефективність бесіди як засобу в арсеналі активних психологічних методів багато в чому визначається вмінням організувати її так, щоб бесіда набула діагностичних, профілактичних та терапевтичних властивостей. Для цього бесіду необхідно будувати за певною стратегією – створення сприятливого психологічного клімату, встановлення взаєморозуміння та співпраці партнерів, установки на спільний аналіз та пошук варіантів рішення проблеми, на усунення типових помилок та використання найефективніших прийомів ведення бесіди.
Так, наприклад, створення сприятливого для бесіди „клімату відносин” включає 2 моменти: встановлення контакту на початку бесіди та корекція, за необхідністю, взаємодії в ході бесіди.
На етапі встановлення контакту орієнтація на співбесідника виявляється в тому, що засоби спілкування та поведінки добираються з урахуванням особистості людини, з якою спілкуємося, та її стану. Корекція стосунків у ході бесіди передбачає повідомлення про свій стан, про стан співбесідника та про враження від його поведінки.
На етапі спільного аналізу проблеми найефективнішим є прийом активного слухання. Це:
Зосередження уваги на вербальному та невербальному станах партнера.
Необхідність уточнювати слова й поняття (переказ висловлювань партнера та подальший розвиток його думок).
Не давати порад.
Не давати оцінок.
Такий прийом як вербалізація (повторення), допомагає учасникам тренінгу набувати навичок спілкування, тому що:
Дає змогу зібрати інформацію. Особливо корисний прийом, якщо партнер ще недостатньо розуміє свою проблему, але має потребу висловитися.
Дає змогу виділити найважливіше (звичайно іншими словами). При деяких випадках на початкових стадіях ведення бесіди репліки співрозмовника повторюють дослівно. При скорочуванні з`являється небезпека втратити щось істотне. Далі, у більшості випадків, вислів скорочується, відбирається потрібна істотна інформація.
Дає змогу з`ясувати, наскільки зрозуміле повідомлення.
Є засобом орієнтації на іншого.
Сприяє осмисленню, допомагає самому краще зрозуміти те, що сказав партнер.
Допомагає запам’ятати те, що висловив партер.
Дає змогу зробити підсумки, а коли необхідно – закріпити позицію партнера.
Дає можливість обміркувати те, що сказано.
Допомагає партнеру самому краще зрозуміти проблему. Партнер, вислуховуючи свої думки в нашому переказі, починає глибше розуміти свою проблему.
Підтримує бесіду в руслі проблеми.
Учасників групи також ознайомлюють з прийомами ведення бесіди, які використовуються різними людьми. Увага учасників звертається на ті прийоми, які не є ефективними. Наприклад: 1) ігнорування (виклад суджень згідно зі своїми інтересами, думками, ідеями, не звертаючи уваги на думки або почуття, що виявив співбесідник); 2) випитування (спроба одержати особистісну інформацію у значному обсязі).
Учасників ознайомлюють із ефективними прийомами ведення спілкування:
Слухання без слів (очікувана поза, доброзичливий вираз обличчя, легкі кивки головою на знак уваги тощо).
Уточнення (прохання доповнення, роз’яснення, щоб найповніше зрозуміти наміри та інтереси партнера).
Переказ того, що сказав співрозмовник, своїми словами (на початку бесіди – повніше, далі - виділяючи й залишаючи те, що здається головним. Після особливо довгої репліки співбесідника підбиваються проміжні підсумки).
Подальший розвиток думок співрозмовника (але тільки в межах висловленого співбесідником. В іншому разі це стає ігноруванням).
Одною з головних умов ефективного спілкування виступає точне емпатичне розуміння, яке об’єднує спроможність слухати та передавати те, що почув, іншій особі. Учасників знайомлять із прийомами повідомлення про те, що переживають різні люди:
Приниження партнера – особистість партнера принижується, наприклад: „Ти бачиш це не в тому світлі”, „Дурниці ти говориш”, „Як ти не розумієш, коли це й дитині ясно”.
Неоднозначність поведінки – справжнє ставлення до змісту бесіди маскується за зовнішньою формою поведінки (наприклад: „Так, так, я Вас розумію”, - хоча з усього видно, що це не так; або ж : „Ясна річ”, - хоча людина і не слухає).
Повідомлення про сприйняття партнера – саме в цій ситуації – про те, яке враження він справляє (наприклад: „Ви виглядаєте стомленим...”, „Бачу, що ця тема Вас дуже хвилює”).
Повідомлення про сприйняття самого себе – про свій особистий стан у цій ситуації (наприклад: „Мені було приємно почути це...”, „Мене хвилює, що з Вами...”).
Зауваження про хід бесіди (наприклад: „Саме час перейти до обговорення того, чого Ви від мене чекаєте...”, „Мені здається, що Ви знайшли розв’язання проблеми”, „Наша розмова розтяглася – то, може, ми...”).
Не всі з цих прийомів сприяють встановленню ефективної взаємодії – наприклад, 1 и 2. Інші (3, 4, 5) сприяють розвиткові точного емпатичного розуміння. Емпатично спілкуватися – означає показати іншим, що ти розумієш їхні почуття, поведінку та досвід, які лежать в основі цих почуттів.
Ситуація рольової гри. „По консультацію звернулася жінка, у якої виникли серйозні проблеми з чоловіком.”
Інструкція консультанту: „Ви повинні провести бесіду з жінкою, яка звернулася до Вас по допомогу. У процесі бесіди необхідно зрозуміти ситуацію, виявити найбільш значущі об’єктивні та суб’єктивні фактори, що обумовили розвиток даної ситуації. Вам потрібно запевнити жінку у тому, що вона успішно подолає всі перешкоди. Можна надати рекомендації до вирішення „проблеми”. ” („Консультант” виходить за двері для підготовки та обміркування своїх дій).
Інструкція для „жінки-клієнта”: „Ви прийшли до консультанта у зв’язку з тим, що Вас турбує поведінка чоловіка. За останній час він став менше звертати на Вас уваги, якось віддаляється від Вас. Ви детально розповідаєте про це консультанту. Але у Вас є ще й прихована особистісна неусвідомлена Вами причина для хвилювання: наприклад, у Вас є побоювання, що через таку поведінку чоловіка Ви повинні будете розірвати шлюб і втратити частину майна”. ” (Інструкція „жінці” надається за відсутності „консультанта”).
Інструкція „спостерігачам”: „Уважно слідкуйте за ходом бесіди та визначайте, що у поведінці, вербальній та невербальній, в окремих діях та прийомах „консультанта” допомагало чи заважало створенню сприятливого психологічного клімату бесіди, розумінню ситуації, дійсних причин її виникнення, формуванню установки клієнта на успіх у подоланні труднощів під час виконання запропонованих рекомендацій.”
Ход роботи. Із групи виділяються два учасника, які будуть виконувати роль „консультанта” та роль того, „хто звернувся по консультацію”. Інші учасники будуть працювати як „спостерігачі”. Сюжет гри викладається всім членам групи, визначається психологічна ситуація, формується завдання. Далі „консультант” ненадовго залишає місце, де відбувається гра. У цей час „клієнтові” (або усій групі) розкривається прихований психологічний зміст ситуації або внутрішня позиція „клієнта”, який підіграє „консультанту” рольової гри. Рольова гра за цією схемою називається „рольовою грою із прихованим мотивом”, який є в одного з учасників, а для вирішення ситуації має бути знайдений іншим учасником.
Рольова гра починається, коли тренер запрошує учасників ввійти у відповідні ролі та почати дію „Ви готові? Будь ласка, починайте!” При цьому учасникам нагадується їхнє завдання і з’ясовується, чи є в них запитання. Упродовж гри ведучий має нагадувати консультанту вищезгадані прийоми успішного спілкування, з’ясовувати його труднощі та спонукати групу щось порадити йому. Сцена продовжується стільки часу. Скільки необхідно „консультанту” щоб мати реальну можливість вирішити завдання, тобто зрозуміти мотиви поведінки „клієнта” та застосувати дії задля ефективного вирішення проблеми. Іноді сцена завершується з ініціативи тренера, якщо є достатній матеріал для обговорення учасниками групи.
На завершальному етапі гри працює уся група. Проводиться обговорення. „Спостерігачі” мають підкреслити максимум позитивного, що зробив „консультант” у взаємодії з „клієнтом”, які прийоми ведення бесіди були найвдалішими. „Спостерігачі” оцінюють також уміння „консультанта” використовувати такі прийоми проведення бесіди, як отримання допоміжних роз’яснень, що дають змогу більш точно зрозуміти наміри й інтереси партнера, вміння передати своїми словами думки та почуття, які висловив партнер, включити в опис висловлювань партнера результати спостереження за його станом, дати інтерпретацію висловлювань партнера з метою досягнення ще більшої їх визначеності. „Спостерігачі” можуть також запропонувати свої ідеї поліпшення процесу взаємодії учасників у цій рольовій грі.
Слід також обговорити помилки у спілкуванні з боку „консультанта”. Можливий перелік помилок у спілкуванні:
а) прояв авторитарності, завзятості, напору;
б) ігнорування інтересів та мотивів співрозмовника;
в) ігнорування стану співрозмовника;
г) переривання розмови;
д) „консультант” багато говорить, не зважаючи на те, чи його слухає „клієнт”;
е) затягування розмови;
є) „консультант” не слухає співбесідника.
Тренер звертається до „консультанта” із запитанням, чи зрозумів він та як зрозумів позицію співрозмовника. Якщо він неправильно зрозумів мотив співбесідника, то тренер сам проговорює цей мотив з метою створення бази для активного групового обговорення. Розуміння мотиву повинно привести до вирішення проблеми.
„Клієнтові” ставить запитання у змістовому плані (наприклад: „Що тобі допомагало... Що тобі заважало... відгукнутися на пропозицію „консультанта ” у вирішенні проблеми? Зрозумів він тебе чи ні?”) або в особистісному плані (наприклад: „Як ти себе почував, коли...?”).
Тренер звертається до спостерігачів з проханням вислухати своє бачення бесіди (наприклад: „Що допомагало, а що заважало у проведенні бесіди?”).
Вправа „Остання зустріч”.
Призначення: підбити підсумки роботи групи.
Інструкція: „Заплющить очі й уявіть, що заняття в групі закінчились, ви йдете додому. Подумайте про те, що ви не сказали групі, але хотіли б сказати. За кілька хвилини треба розплющити очі і сказати це.”
Обговорення роботи в тренінговій групі. Інструкція: „Пригадайте, будь ласка, весь процес нашої роботи в групі і скажіть, про що нове, цікаве, корисне ви дізналися, що зрозуміли? Чого навчилися? Чи задоволені ви роботою у групі? Як ви тепер розумієте ефективність взаємодії з людьми у спілкуванні?”
На заключному етапі керівник тренінгу пропонує членам групи визначити ефективність проведеної роботи. Оцінка проводиться за 10-ти бальною шкалою, де „10” означає погодження із твердженням, а „0” – незгоду. Пропонується в анкеті поставити свої відповіді згідно з власною думкою.
Критерії ефективності тренінгу, які пропонуються учасниками
Мені сподобалася участь у тренінгу.
Запропонована тренінгова програма викликала в мене зацікавленість.
Даний тренінг надав мені емоційного задоволення.
Тренер зумів створити під час роботи сприятливу психологічну атмосферу.
Запропоновані тренером завдання і вправи виконані успішно.
Після участі у тренінгу я спостерігаю в собі позитивні зміни тих якостей, які коректувалися.
В подальшому я зможу застосовувати у житті вміння і досвід, які отримав у тренінгу.
Дана тренінгова програма допомогла мені зрозуміти, які якості в собі бажано змінити і яким шляхом.
Даний тренінг є для мене актуальним.
Я задоволений проведеною роботою.
Ільницька Л. А.