Заняття 3.
Мета:
ознайомлення з групою факторів, що впливають на успішність прийому і передачі інформації та на встановлення взаєморозуміння при спілкуванні;
розвиток вмінь та навичок ефективного слухання.
Вправа 1. „Звернення”.
Кожному з учасників надається хвилина, щоб звернутися до групи. Мета звернення – допомогти кожному абстрагуватися від проблем, що не стосуються роботи в групі, зосередитись на ситуації „тут і тепер”, повністю зануритися в групову роботу.
Коли вправа закінчена, викладач запитує: „Чи є звернення, яке подіяло на вас найсильніше, допомогло зануритися у ситуацію „тут і тепер”?”
Вправа 2.
Всі учасники стають спиною у коло. Один з групи має загадати будь-який предмет, який буде передаватись по колу від одного до другого учасника. При цьому можна використовувати тільки невербальні засоби. Той, кому цей предмет передається, має зрозуміти, який саме предмет він отримав, і, передавши його сусідові зліва, повертається обличчям у коло. В результаті, якщо всі будуть уважні і не припустяться яких-небудь перетворень предмету, він повернеться до відправника. По завершенню вправи ведучий запитує всіх по черзі, хто що отримував і передавав.
Ця вправа дозволяє учасникам усвідомити фактори, які дозволяють без перекручення приймати й передавати інформацію.
При обговоренні увага учасників звертається на ті моменти, які сприяють чи заважають взаєморозумінню. Мова, зокрема, може йти про те, що у спілкуванні кожен з учасників несе відповідальність за результат. Той, хто передає інформацію, має намагатись зробити це чітко, ясно, зрозуміло для іншого, тобто він витрачає певні зусилля для обміркування того, як використані ним жести, дії можуть бути сприйняті, зрозумілі, інтерпретовані іншою людиною, якій вони призначені. З іншого боку, той, хто отримує інформацію, має перш за все подумати над тим, який зміст міг покласти у той чи інший жест його партнер та не поспішати із інтерпретацією.
Вправа 3. „Зіпсований телефон”.
Дана вправа полягає у прийомі та передачі повідомлень, для участі у ній необхідні 5–6 учасників. Один з них залишається в аудиторії, а інші тимчасово виходять за двері. В ході роботи ведучий зачитує першому учаснику текст, попередньо нагадавши йому про те, що він має передавати його наступному учаснику. Тренер послідовно запрошує тих, хто очікує за дверима. Кожен з них вислуховує повідомлення попереднього і переказує його наступному учаснику.
Після відтворення змісту тексту останнім учасником ведучий зачитує початковий варіант. При цьому помилки легко визначаються і викликають пожвавлені коментарі. Чіткі, „прозорі” результати вправи дозволяють усвідомити, наскільки важливо бути точним та уважним при прийомі та передачі інформації.
Варіант тексту: ”Іван Петрович поїхав об 11 годині, не дочекавшись Вас, дуже засмутився, що не зміг з Вами переговорити особисто, і попросив передати Вам, що якщо він повернеться до обіду, а це буде залежати від того, скільки часу він пробуде на нараді у міністерстві, то нараду о 15.30 треба проводити без нього. До речі, на нараді буде обговорюватись питання про поставку нових комп’ютерів, які нічим не гірші за імпортні. І ще, на нараді треба не забути оголосити, що всі начальники відділів повинні пройти обстеження у психологів, які будуть працювати в 25 кімнаті з 10 години ранку щоденно до 2 жовтня”.
Вправа 4.
Ведучий обирає члена групи, який легко може порозумітися з іншими (вміє говорити зрозуміло і голосно). Цей учасник сідає спиною до групи. Ведучий складає для нього фігуру з семи сірників так, щоб її не бачила група. Завдання учасника пояснити іншим, як лежать його сірники, щоб вони могли скласти зі своїх таку саму фігуру. Забороняється дивитись на те, що робить партнер, та ставити один одному будь-які запитання. Усі, окрім головного учасника, працюють мовчки.
По закінченні порівнюються результати членів всієї групи зі зразком. Учасники обговорюють труднощі, які вони пізнали в ході виконання завдання. Ця вправа дозволяє продемонструвати учасникам неефективність передачі інформації без зворотного зв’язку. Спілкування являє собою двосторонній процес, у якому люди обмінюються ідеями, думками, почуттями. У випадку, коли одна зі сторін передає інформацію, а інша – пасивно слухає і не має права ставити запитання, уточнювати зміст повідомлення, сторони не можуть перевірити, наскільки вони зрозуміли один одного.
Для підвищення рівня розуміння при спілкуванні слід:
а) ставити запитання так, щоб вони не приводили до відповідей „Так” або „Ні” (тоді співрозмовник матиме можливість надати більший обсяг інформації);
б) перефразувати, тобто перетворювати думку співрозмовника своїми словами („Наскільки я зрозумів, Ви...”, „Іншими словами...”), а також використовувати зворотний зв’язок, тобто повідомляти, як сприймаються думки того, хто говорить.
Вправа 5. „Моя коронна страва”.
Ведучий запрошує одного учасника вийти за двері, щоб він не міг чути, про що домовляються інші учасники, давши йому таку інструкцію: „Ви повинні через кілька хвилин ввійти в аудиторію і красиво розповісти всім про свою ”коронну страву”:
Як ви вигадали цей рецепт?
Чим він відрізняється від інших?
Що у ньому привабливого?
Тим часом тренер домовляється з рештою учасників, що коли зайде їх товариш і почне їм розповідати, то вони мають усім своїм виглядом і поведінкою показати, що вони не слухають. Коли мине кілька хвилин, за знаком тренера (це може бути взята в руку склянка води, ручка тощо), учасники починають усім своїм виглядом демонструвати щиру зацікавленість тим, про що він розповідає. Через деякий час можна тактовно перервати розповідь і почати обговорення, поставивши, наприклад, такі запинання:
Чи помітили Ви щось особливе під час своєї розповіді?
Як ви почувалися під час проведення вправи? Чому?
Бесіда „Уміння слухати та розуміти”.
Спілкування являє собою двосторонній процес, тобто процес не тільки передачі, але й прийому інформації. Тому уміння активно слухати має величезне значення при спілкуванні. Ми, нажаль, не лише не вміємо активно слухати, а й просто слухати, не кажучи вже про ті ситуації, коли ми взагалі не чули, що нам кажуть. Активне слухання розпочинається з бажання вислухати й допомогти, з бажання зрозуміти і прийняти те, що людина переживає в даний момент. Коли чуєш відверті зізнання іншого, починаєш розуміти ситуацію з іншого погляду. Зрозуміти – означає прийняти співрозмовника і його систему цінностей без осуду, без намагання виправдати, звинуватити чи скерувати на „шлях істини”. Людина, яка з тобою спілкується, позбавляється захисної позиції, бере на себе ризик відвертості, на основі якої будується довіра. Уміння слухати є особливо важливим у спілкуванні, коли люди виражають свої істинні почуття і виявляють своє ставлення до співрозмовника та предмета бесіди.
Слухання – активний процес у тому розумінні, що ми несемо разом зі співрозмовником відповідальність за спілкування, а також у тому, що воно потребує певних умінь. Активне слухання передбачає:
Уточнення (вияснення) – звернення до співрозмовника, що допомагає зробити повідомлення більш зрозумілим, а сприймання - адекватнішім.
Парафраз (переформулювання) – повторення співрозмовникові його ж повідомлення, але словами того, хто слухає:
Наскільки я розумію, Ви говорите...
На Вашу думку...
Акцент слід робити на змісті думок (повідомлень) співрозмовника, а не на його почуттях.
Відображення дає змогу і тому, хто слухає, і тому, хто говорить, більш повно усвідомити свій емоційний стан:
Мені здається, що Ви відчуваєте...
Ви дещо зажурені...
Резюмування – підсумовування думок і почуттів того, хто говорить.
Вправа 6. „Розкриття співрозмовника”.
Група розподіляється на пари.. Учасники домовляються, хто в парі виконуватиме роль оповідача і хто – слухача. Завданням слухача є підтримання бесіди, м`яке стимулювання оповідача розказати якнайбільше. На початку вправи оповідач висловлює певне твердження, наприклад, „Я стикаюся з певними труднощами при спілкуванні з ...” Слухач, враховуючи особливості доповідача як особистості, відповідає на це вербально („Так, розумію”, „Це цікаво” тощо) і невербально (очікувальний погляд, доброзичлива посмішка, ствердний кивок тощо) таким чином, щоб співрозмовнику захотілося розказати про свою проблему докладніше.
Під час обговорення звертається увага на природність і штучність у виявленні цікавості до співрозмовника, на можливість різних тактик „розкриття” співрозмовника.
Вправа 7. „Зморшки”.
Допоможе зняти емоційне напруження, що виникло в ході роботи, сприятиме зняттю м’язових затискань та сформує вміння розслаблятися й відпочивати, а також зосереджуватись.
Ведучий пропонує членам групи кілька разів вдихнути й видихнути, узяти в руки уявне „дзеркало”, подивитися в нього й широко всміхнутися своєму відображенню. За командою ведучого усі мають зморщити обличчя: спочатку чоло, потім брови, ніс, щоки. Підняти й опустити плечі... розслабити м’язи шиї та плечей. Розслабити всі м’язи обличчя... Якщо хтось відчуває напруження, треба собі сказати: „Я спокійний...” – і ще раз спробувати розслабитись.
Наприкінці заняття учасникам пропонується відповісти на запитання: „Що я дізнався сьогодні нового? Чи задоволений я своєю та спільною роботою сьогодні?”