Розділ 3. Програма розвитку комунікативних навичок психологів
3.2. Програма розвитку комунікативних навичок
Соціально-психологічний тренінг суттєво полегшує процес оволодіння знаннями та навичками ефективної соціальної поведінки, сприяє оптимізації комунікативних можливостей людини, формуванню необхідних її якостей взаємодії з іншими людьми, а у взаєминах – застосуванню цих умінь у конкретних ситуаціях спілкування. Тому ми пропонуємо психокорекційну програму розвитку комунікативних навичок.
Мета корекційної програми:
набуття вмінь і навичок спілкування: наприклад, уміння побудувати ділову розмову, вислухати і зрозуміти співбесідника;
формування вміння знаходити задоволення та радість у процесі спілкування один з одним;
подолання психологічного бар’єру сором’язливості, відлюдькуватості;
ознайомлення із соціально бажаними формами спілкування;
розвиток вміння використовувати невербальні форми спілкування;
розвиток спостережливості та вміння “читати” мову тіла;
оволодіння прийомами саморегуляції та управління мімікою;
оволодіння засобами точної діагностики емоційного стану, особливостей сприйняття інформації співрозмовниками;
взаємообмін досвідом і використання ефекту групової взаємодії.
Заняття 1.
Мета:
встановлення групових норм і принципів спілкування;
оволодіння ігровим стилем спілкування;
ознайомлення учасників тренінгу з особливостями невербальних засобів спілкування та формування вмінь обирати міміку, жести, пози, ритм своєї поведінки відповідно ситуації спілкування.
Вправа 1. “Знайомство”.
Перша вправа складається з двох етапів. На першому етапі кожен з учасників групи має назвати своє ім`я так, як би йому хотілось, щоб його називали в групі.
На другому етапі учасники по черзі у вільній формі роблять 10 повідомлень про себе, кожне з яких відрізняється від попереднього, а починається однаково: “Я...”. Далі що завгодно, аби воно було правдивим: це можуть бути риси характеру, особливості, інтереси, біографічні дані, різноманітні порівняння.
По завершенні відбувається обговорення почутого та того, що кожен з членів групи відчув. Ця вправа дозволяє зняти напруження і покращити психологічну атмосферу в групі, сприяє створенню клімату психологічної безпеки.
В ході заняття тренер виступає із вступним словом про те, як часто вони будуть зустрічатися разом на тренінгових заняттях, чим вони будуть займатися в групі. Для того, щоб діяльність тренінгової групи була ефективнішою, слід встановити правила, за якими усі мають працювати. Ведучий звертається до учасників з пропозицією обговорити, доповнити і прийняти або відхилити наступні принципи:
Принцип добровільності. Участь у вправах та виконанні завдань є добровільною.
Принцип конфіденційності. Все те, що відбуватиметься у групі, не повинно виноситись за її межі. Це сприятиме встановленню довірливості, адже учасники будуть впевнені, що спілкування залишиться в рамках цієї групи, і тому буде легше включитися у відкритий, щирий контакт.
Принцип активності, відповідальності кожного за результати роботи в групі. Тут мається на увазі, що ефективність роботи залежить від внеску кожного її члена та необхідності працювати не тільки для себе, на вирішення власних проблем, а й на інших, оскільки допомога іншому є способом пізнання себе. Йдеться про реальне включення кожного до інтенсивної групової взаємодії з метою цілеспрямованого споглядання себе, партнера, групи загалом.
Принцип довірливого спілкування, доброзичливого ставлення один до одного.
Принцип щирості. Кожен має говорити про свої почуття, враження, думки, які є насправді.
Принцип відсутності критики, безоцінковості та некатегоричності висловлювань.
Спілкування за принципом “тут і тепер”. Учасники мають говорити й думати тільки про те, що відбувається в групі, що вони відчувають зараз, не згадувати минулий досвід.
Правило “Стоп”. Той член групи, який не бажає відповідати на будь-яке запитання, брати участь у будь-якій грі, процедурі з причини небажання бути щирим або з причини неготовності до відвертості, має право сказати “Стоп” і таким чином виключити себе з участі в процедурі. Це правило бажано використовувати по можливості рідко, оскільки воно обмежує людину у пізнанні себе.
Вправа 2. “Нас з тобою поєднує”.
Метою вправи є розширення досвіду переживання почуття близькості з іншими людьми, оволодіння навичками прийняття інших людей, усвідомлення почуття власної значущості, розвиток вмінь надавати та приймати позитивні знаки уваги.
Інструкція: “В ході цієї вправи ми будемо кидати один одному м’яч та говорити фразу, яка починається зі слів: “Мені в тобі подобається...” Через 5-10 хвилин інструкція продовжується: “А тепер ми робитимемо те саме, тільки фраза буде розпочинатися зі слів: “Нас з тобою поєднує...”
В ході обговорення вправи учасниками можна поставити наступні запитання: “Яку частину вправи було виконувати легше? Чому? Як ви сприймали позитивні прояви уваги своїх товаришів? Чи сприймалося це як прийняття вас іншою людиною, як емоційна підтримка? Що ви відчували в ході виконання тієї вправи? Що ви відчуваєте зараз?”
Надалі тренер повідомляє групі про тематику даної тренінгової програми: “Отже, ми познайомилися, і тепер маємо перейти до роботи. На наших заняттях ми познайомимося з особливостями спілкування людей та зі способами оволодіння вміннями ефективної комунікації. Спілкування являє собою такий вид взаємодії людей, в якому особи, що приймають в ньому участь, своїм зовнішнім виглядом та поведінкою чинять більш чи менш сильний вплив на наміри, стани і почуття один одного. У той час як одні з них, вступаючи у контакти з оточуючими, без усяких зусиль зі свого боку або підтримують, або просто створюють в інших людей добрий настрій, інші, часто навіть мимовільно, вносять у свої взаємовідносини з людьми напруженість та провокують розвиток негативних емоцій. Часто несприятлива реакція оточуючих є наслідком низької сформованості вмінь ефективного спілкування, що пов’язані з оволодінням процесами взаємозв’язку, взаємовираження, взаєморозуміння, взаємовідносин, взаємовпливу. Комунікативними називаються вміння ситуативно обумовлено вступити та підтримувати спілкування, визначити „крапку” завершення спілкування, прогнозувати можливі шляхи розвитку комунікативної ситуації, в рамках якої розгортається спілкування, прогнозувати реакції партнерів на власні акти комунікативних дій, налаштовуватися на емоційний тон партнерів по спілкуванню, оволодівати та втримувати ініціативу, знімати напругу, адекватно ситуації спілкування вибирати жести, пози, ритм своєї поведінки тощо. Оволодіти такими навичками допоможуть вправи, ігри та бесіди, що відбуватимуться під час наших зустрічей”.
Вправа 3. “Зручне і незручне положення”.
Група поділяється на пари. Пропонується провести бесіду щодо особистісних властивостей одних одного (обмін враженнями). Протягом 1-2 хвилин розмови один із співрозмовників сидить, інший – стоїть. Потім вони міняються позиціями, сідають один напроти одного, спиною один до одного, потім встають і розмовляють, тримаючи одну з рук співрозмовника.
Під час обговорення ведучий запитує про відчуття учасників під час бесіди у різних положеннях, виявляє найбільш зручні і незручні види взаєморозташування учасників.
Вправа дозволяє усвідомити значення рівності позицій співрозмовників для успішності взаємодії.
Вправа 4. “Подарунок - жестом”.
По колу учасники групи один одному роблять подарунки на невербальному рівні – жестами показують, що саме хочуть подарувати. Після закінчення вправи проводиться обговорення – уточнення, що саме подаровано.
Вправа 5. “Слово - поняття”.
Учасники розподіляються на дві команди. Кожна з них по черзі згадує яке-небудь слово-поняття і на вухо повідомляє його члену іншої команди. Він не може повідомити “своїм” це поняття словами (вербально), а має жестами і мімікою відобразити зміст сказаного. Час на відгадку кожного поняття 1–2 хвилини.
По закінченні вправи психолог ознайомлює учасників із поняттям невербальної комунікації: “Спілкуючись із людьми, ви, напевно, мали можливість спостерігати, як вони по-різному поводяться. Ми передаємо інформацію не тільки словами, але й через зовнішній вигляд, манеру одягатися, позу, фізичну напругу, вираз обличчя, контакт, рухи рук і тіла, тон голосу, відстань під час спілкування. За даними досліджень, вербальний контакт містить менше 35% інформації, яка передається, а невербальний – понад 65%. Тому для успішності спілкування варто звернути увагу і на вираз обличчя, жестикуляцію, позу, тембр голосу. Серед невербальної інформації найінформативнішими є вираз обличчя і звучання голосу. Наприклад, усмішка свідчить про доброзичливість, готовність до співпраці і прийняття; зоровий контакт є частішим у людей, які люблять один одного; тон голосу емоційно передає ставлення.
Часто нам буває важко довідатись про те, що почуває інша особа. Говорить одне, а робить інше; здається, любить тебе, а ніколи цього не скаже. Відчуття дискомфорту у спілкуванні саме тому часто і виникає, що невербальна і вербальна інформації мають різний зміст, одне і те саме почуття можна передати різними способами. Наприклад, злість може проявлятися сильними різкими рухами тіла, або, навпаки, повним скам`янінням; рум’янець може бути ознакою розгубленості, присоромленості чи злості.
Крім того, кожна суспільна група, національна чи етнічна єдність виробляє свої невербальні сигнали та їх значення. Важливо звертати увагу та вміти висловлювати невербальні сигнали. Особливо у випадках, коли вони вступають у протиріччя з вербальною інформацією. Наприклад, батько кричить на сина з вимогою встановлення у домі тиші; вчитель каже, що завжди має час для розмови з учнями, і дивиться на годинник. Отримуючи інформацію, яка містить у собі таку суперечність, ми переважно віримо в істинність невербальної комунікації, бо тут важче збрехати.
Підсумовуючи, можна сказати, що невербальна інформація несе більше вираження почуттів, ніж вербальна, однак вона не є однозначною та очевидною і часто важко вловити її зміст. Тому для успішної комунікації з іншою людиною важливо, щоб вербальний та невербальний зміст збігалися.”
Вправа 6. “Готовність до контакту”.
Один з учасників виходить з кімнати. Інші домовляються між собою, хто буде демонструвати готовність до контакту. Ті, хто залишився, мають демонструвати небажання контакту. Після того, як учасник, що виходив, визначив людину, готову до контакту, вправу ускладнюють. Пропонується визначити трьох осіб, готових до контакту. Після виконання цього завдання пропонують визначити, хто з усієї групи готовий до контакту. Кожен з учасників сам вирішує, буде він контактувати чи ні.
При обговоренні звертають увагу на ознаки, за якими визначалася готовність до контакту, на можливу неоднозначність у демонстрації бажання контактувати. Роблячи висновки, ведучий звертає увагу учасників на можливу неоднозначність сигналів, які ми подаємо оточуючим у процесі невербального спілкування, і пов’язані з цим проблеми.
Вправа 7. “Компліменти”.
Усі сідають у коло. Кожен учасник говорить своєму сусідові (спочатку зліва, потім справа) по 3 компліменти. Ця вправа дозволяє зняти емоційну напругу наприкінці заняття.
Підводячи підсумки проведеної роботи, тренер пропонує кожному учаснику висловити своє розуміння того, що відбувалося у групі: “Сьогодні мені сподобалось, або не сподобалось...”, “Мої враження від першого заняття...”