Гістограма за результатами методики «Діагностика прийняття інших» (за шкалою р. Фейя)

Висновки за трьома методиками. Як показало дослідження. більшість випробуваних, що мають високу імпульсивність, також мають високий показник комунікативної агресивності (і навпаки). Ті випробувані, що мають високі показники імпульсивності та агресивності, здебільшого демонструють низьку здатність до прийняття інших (і навпаки). Ці тенденції, згідно із результатами дослідження, характерні як для чоловіків, так і для жінок.

Узагалі, високий рівень імпульсивності характеризує людину з недостатнім самоконтролем у спілкуванні й діяльності. Імпульсивні люди часто мають невизначені життєві плани, у них немає стійких інтересів, захоплюються то одним, то іншим [19, с. 44].

Люди з низьким рівнем імпульсивності, навпаки, цілеспрямовані, мають ясні ціннісні орієнтації, проявляють наполегливість у досягненні поставлених цілей, прагнуть доводити почату справа до кінця.

Якщо імпульсивність висока, то слід скласти програму самовиховання, спрямовану на її зниження й збільшення цілеспрямованості. При цьому слід урахувати особливості локусу суб'єктивного контролю.

Низький рівень агресії звичайно свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються в людей зі зниженою самокритичністю й завищеними домаганнями.

Невисокий рівень агресії відзначається в більшості опитуваних. Він звичайно буває обумовлений спонтанною агресією й сполучений з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об'єкти (у цьому, можливо, немає необхідності).

Середній рівень агресії звичайно виражається в спонтанності, деякій анонімності й слабкій здатності до гальмування.

Підвищений рівень агресії. До атрибутів, характерних для її середнього рівня, звичайно додаються показники розплати, провокації.

Високий рівень агресії пов'язаний з одержанням задоволення від агресії, перейняттям агресії юрби, провокуванням агресії в навколишніх.

2.4. Практичні рекомендації щодо покращення ефективності спільної колективної діяльності

Групова робота принципово змінює характер взаємодії членів творчого колективу. Взаєморозуміння при цьому можна досягти набагато швидше, ніж звичайними переговорами. Ніяк не обґрунтовуючи свою пропозицію, кожний учасник робить конкретні дії, обходячи тим самим обмеження вербалізації. Усі учасники працюють, як би поклавши руки на загальний ком глини, намагаючись спільними зусиллями виліпити щось, що відповідає загальному розумінню мети [12, с. 137].

Як би не були розвинені інтелектуальні здатності особистості, вони не можуть вільно проявлятися у творчому процесі, коли на їхньому шляху споруджені численні психологічні бар'єри. Захищаючи самоповагу людини, запобігаючи можливому падінню її авторитету в очах інших, бар'єри перешкоджають вільному польоту думки, обмежуючи, іноді до рівня тривіальностей, ті ідеї, які людина дозволяє собі висловлювати [12, с. 146].

Розкріпачення інтелектуальних можливостей за рахунок ослаблення бар'єрів - магістральний шлях розвитку творчих здібностей людини. Зниженню впливу захисних механізмів на творчий процес допомагає робота в групі. При спільній діяльності знімаються вихідні установки деяких учасників на неможливість розв'язання поставленого завдання. Взаємна стимуляція партнерів приводить до підвищення в них рівня пізнавальної мотивації, що дозволяє підтримувати творчу спрямованість зусиль довше, чим при індивідуальній роботі.

Розв'язок завдань подолання психологічних бар'єрів втілений в наборі методів активного навчання, кожний з яких націлений на подолання певного різновиду бар'єрів. Один із цих методів - "мозкова атака" (або "мозковий штурм").

"Мозкова атака" знижує самокритичність і попереджає витиснення оригінальних ідей у підсвідомість як небезпечних для соціального оточення. Сама атмосфера мозкової атаки сприяє появі нових ідей, народжуючи почуття психологічної захищеності [12, с. 154].

Без тиску критики й самокритики в процесі мозкового штурму точка зору його учасників на те, як потрібно вирішувати поставлене перед ними завдання, модифікується й шліфується доти, поки в групі не виснажується запас нових ідей. Ведучий докладає спеціальних зусиль до того, щоб виключити внутрішнього критика в кожного, якщо той раптом активізується. Адже однієї зневажливої репліки буває досить, щоб знітився невпевнений у собі учасник і його цікава, але ризикована пропозиція на ходу буде замінена іншою - перевіреною, але нецікавою. Як відомо, ідея, що перебуває "в ембріональному" стані, може виглядати безпомічною, недоказовою й тому непривабливою не тільки для інших, але й для самого творця.

Метод "синектики" припускає здатність до імпровізації й спрямований на активізацію базових операцій підсвідомості. Щоб прискорити процес породження ідей, при синектиці завдання насамперед звільняється від контексту, звичних асоціацій. У синектиці широко використовуються аналогії, що сприяють реалізації базових операцій підсвідомості - прямі, суб'єктивні, символічні й фантастичні. Аналогії полегшують подолання суб'єктивних обмежень, пов'язаних зі сприйняттям основних закономірностей, уявлень про світобудову [9, с. 157].

За цією методикою бар'єри долаються за допомогою створення умов, при яких одночасно з пошуком розв'язку протікає інший процес, безпосередньо з першим не зв'язаний (аналогія, асоціація, метафора й т.п.). Накладення цих процесів і допомагає отримати відповідь на питання. Ключова ланка при цьому - перетинання в часі, що міняє ракурс розгляду проблеми. Мости між цими процесами допомагають навести метафори й аналогії. Використовувані типи аналогій витягають інформацію з різних джерел.

Прямі аналогії найчастіше знаходять шукані елементи в біологічних системах подібних до вирішуваних завдань. Суб'єктивні аналогії змушують звернути увагу на рухові відчуття, наприклад уявити своє тіло на місці створюваного об'єкта, відчути себе ним. При символічних аналогіях окремі характеристики одного предмета ототожнюються з характеристиками іншого, а фантастичні аналогії вимагають уявити собі речі такими, якими ми прагли б їх бачити, дозволяючи ігнорувати будь-які фізичні закони. Таким чином, синектика пробуджує й використовує аналогії як засіб зсуву процесу з рівня усвідомленого мислення на рівень підсвідомої активності.

Ще одним прикладом групового розвитку творчих здібностей є ділові ігри. Саме дух змагання розташовує до жаги досягнень, що дозволяють знаходити оригінальні розв'язки. Тут специфічним прийомом виступає прийняття ролі. Узята на себе роль дозволяє учасникові відіграти "іншого", не змінюючи висоти психологічних бар'єрів. Адже в далекій позиції можна дозволити собі й інші, нетипові критерії. Тому ігри сприяють формуванню іншої точки зору на ситуацію, ведуть до її переосмислення [9, с. 165].

Ігри допомагають засвоювати нові способи розв'язку питань. У них немає ризику, і можливою стає тимчасова або часткова зміна свого підходу до тривожних проблем, а значить, вносяться й деякі зміни в установки, тобто відкривається шлях для інформації, раніше недоступної. Нововведення в системі установок, у свою чергу, визначають метаморфозу, завдяки якій правило із зовнішнього стає внутрішнім.

Долати стереотипи й звичні способи вирішення проблем досить непросто. Адже вони недарма стали звичкою - багато років вони були корисними, вірними помічниками, виручали, у них вірили. І раптом вони стають перешкодою. Це вступає в серйозне протиріччя з усім попереднім досвідом і підриває уявлення про себе, порушуючи самооцінку. Виникає внутрішній конфлікт, який провокує включення механізму психологічного захисту, що приводить до того, що інформація, що травмує нас ("Ми рухаємося невірно, неграмотно, ми вже не можемо рухатися в ногу з часом") буде перероблена так, що людина знайде собі виправдання ("Нехай це роблять інші, ті, хто глупіше й ганяється за модою, або ті, хто більш молоді"). Якщо ж така раціоналізація не приспіла вчасно, то людина просто все "викине з голови" - постарається забути. Так чи інакше, відбудеться відторгнення - фахівець не реалізує можливість діяти по-новому, рухатися в ногу з часом [9, с. 169].

Зовсім інша ситуація складається, якщо без усяких декларацій щодо власного досвіду, у процесі розв'язку конкретних завдань ми переконуємося, що старі стратегії не годяться, і вчимося використовувати нові. Тоді новим прийомам не потрібно проламуватися через психологічний захист: актуальні відомості звичайним порядком включаються в ієрархію установок людини, коректуючи всю систему, і вже ця змінена система буде управляти подальшими вчинками, заохочуючи застосування нових стратегій.

Професійні стереотипи помітно впливають на особистість, приводять до особистісних деформацій, мають тенденцію поширюватися й захоплювати інші сфери, що несприятливо позначається на роботі й спілкуванні в побуті. Перенос робочих навичок в інші сфери спілкування (побутові, сімейні, дружні) і надмірне наповнення ними професійної діяльності впливають на самооцінку людини, його здатність критично ставитися до себе й своїх звичкок і вчасно їх коректувати.

Зміцнені установки можуть приводити до того, що навіть простий й очевидний розв'язок не зауважується. Вони утворюють інерційну ланку, і нові підходи й методи засвоюються усе слабкіше, тому що потреба в них недостатньо усвідомлюється. Одна зі сторін деформації проявляється у виникненні неправильного уявлення, що й без нових знань накопичені стереотипи забезпечують необхідну швидкість, точність і успішність діяльності [13, с. 39].

Закріплюється зайва трафаретність у підходах, спрощеність у поглядах на робочі проблеми, що приводить до зниження професійного рівня. На це необхідно звертати особливу увагу при підвищенні кваліфікації фахівців, щоб спонукати їх вчасно відмовитися від застарілих стереотипів і установок, замінивши їх більш адекватними. Інша сторона деформації - перенесення професійних звичок, корисних у роботі, на дружнє й сімейне спілкування.

Характер деформації може визначатися не тільки самою професією, але положенням в ієрархії влади. Коли людина отримує певну владу над іншими, а зворотні зв'язки, критика, суспільний контроль над її поведінкою ослаблені, її особистість трансформується. Фахівець, що постійно віддає накази, схильний до небезпеки виникнення в нього почуття переваги або навіть зарозумілості, що послабляє його здатність до самокритики. При цьому відмічено, що насамперед страждає почуття гумору, зокрема розуміння жартів у свою адресу. Подібна нечутливість закриває йому шляхи інтелектуального розвитку. Адміністративна діяльність деяких службовців, посадова прихильність до правил і розпорядків, часто досить формальних, сприяють іноді загальному збіднінню їх емоційної сфери, появі формалізму й сухості в особистих взаєминах [13, с. 43].

Критичний фактор особистісної деформації - хронічне перевантаження. Через нього праця не приносить задоволення й позначається несприятливо на відносинах, насамперед у родині.