3. Розвиток спільної діяльності в онтогенезі

Будучи найважливішим колективоформуючим фактором у дитячих групах, як і в будь-якому іншому співтоваристві, спільна діяльність — це здатність жити й працювати спільно. Л. С. Виготський підкреслював роль спільної діяльності для розвитку психіки людини, показавши, що «внутрішні» психічні процеси виступають перетвореними формами «зовнішньої» колективної діяльності людей, результатом їх співробітництва. Культурно-історичний підхід до аналізу психічних явищ виявив необхідність звертання до історії розвитку людського суспільства, до вивчення різних культур, що відбивають певний щабель суспільно-економічних формацій.

В історії людства спільна діяльність дітей була частиною продуктивної праці дорослих. У первісному суспільстві (а також у сучасних архаїчних культурах) діти були рівноправними членами громади, через відсутність чіткої грані між ними й дорослими в спільно здійснюваній діяльності. Діти були включені в посильні форми не тільки самообслуговування, але й брали участь у полюванні, обробці землі, догляді за тваринами та ін. Особиста участь дітей у житті дорослих проявлялася також у святах і при відпочинку, деяких ритуалах і обрядах [3, с. 23]. До цього періоду ставиться створення перших самостійних дитячих співтовариств. Дослідження, проведені в деяких архаїчних культурах Центральної Африки, свідчать про те, що вже з 4-5 років хлопчики більшу частину часу проводять із однолітками, починають полювати, ставити пастки, уміють управляти човном і т.д.

У цей час більша частина різних видів спільної діяльності в групах дітей є регламентованою, тобто підлеглою соціальним вимогам і контролю з боку дорослих. До регламентованих відноситься трудова спільна діяльність дітей у дитячих садках — це робота із самообслуговуванням й посильні форми суспільно корисної праці [18, с. 117].

На основі численних експериментальних досліджень стає можливим виділити основні стадії розвитку спільної діяльності дошкільника.

Перша стадія розвитку спільної діяльності припадає на ранній дошкільний вік. Діти цього віку, перебуваючи в суспільстві однолітків, дотримуються «дисципліни відстані»: вони зосереджені на собі й спостерігають один за одним здалеку; зрідка зав'язуються короткочасні контакти, у яких для дитини одноліток виступає як неживий об'єкт, у чомусь подібний іграшці. Особливо наочно ця особливість проступає в дитячій езоповій мові, «мови для себе». При цьому дитина не намагається стати на точку зору співрозмовника, впливати на нього, її мова звернена до себе самої, а не до іншої людині. Діяльність у групі дітей цього віку утворює лише формальну єдність по місцю, часу й дії. Хоча тут має місце яскраве виражене загальне емоційне тло, у такій групі діяльність протікає паралельно, «поруч», це стадія передспівробітництва з однолітками [18, с. 128].

Друга стадія розвитку спільної діяльності дошкільників специфічна для середнього дошкільного віку. У цьому віці з'являється спільна дія між дітьми, поки ще в значній мірі як механічне злиття дій; співучасть, взаємне узгодження виражені мінімально. Але тут уже з'являються елементи співробітництва, які проявляються у встановленні контактів з однолітками, в об'єднанні дітей на основі взаємного інтересу до гри, у появі виборчих відносин симпатій-антипатій. У дитини народжується суб'єктне відношення до однолітка як до партнера по спільній діяльності, без якого «грати нецікаво».

Третя стадія розвитку спільної діяльності характерна для старшого дошкільного віку, коли з'являються так звані «граючі колективи», у яких існує спільність вимог, погодженість дій, єдність «суспільної думки» із приводу тих або інших аспектів співробітництва в грі, суспільно корисній праці, навчанні. Дитина у своїх взаєминах з однолітками починає ухвалювати чужу думку, керуючись оцінкою моральних якостей співрозмовника. Одноліток виступає для неї не тільки як засіб успішності спільної діяльності, але і як її ціль. Проявляється почуття «Ми», формується вміння підкорятися колективній дисципліні й у той же час відстоювати свої права, співвідносячи особисті інтереси із суспільними, груповими.

Однією з найбільш ранніх форм спільної діяльності з однолітками в дошкільному віці є сюжетно-рольова гра. Там, де за задумом гри передбачене декілька персонажів, її учасники вступають у взаємодію. Їм доводиться, уточнюючи позиції партнерів, погоджувати з ними свої дії, вчитися формулювати й висувати вимоги до інших, самим підкоряючись цим вимогам, і в такий спосіб визначати своє місце в системі міжособистісних зв'язків.

Уже на початку третього року життя в спільній діяльності дошкільників можна виділити деякі елементи групової структури. Так, було доведено, що діти 2,5 років можуть самостійно, в елементарних формах організувати взаємодію в грі, розподіляти ролі, бути «головними» і «підлеглими», тобто мати в грі свій статус [18, с. 131]. Досягнення результату не є тим, заради чого діти організують спільну діяльність, хоча сюжети ігор, розроблювальні учасниками взаємодії або пропоновані педагогами, об’єднують дітей загальним задумом. Чим більше цей задум, що виступає в ролі мети спільної діяльності дошкільників, припускає об'єднання індивідуальних зусиль, тим більше гра сприяє формуванню групових норм спільної діяльності.

До старшого дошкільного віку орієнтація на спільну діяльність із однолітками підсилюється. І хоча при цьому контакти залишаються нетривалими, ситуативними й здійснюються у зв'язку з окремими діями («годую дочку», «купую в магазині продукти»), мети спільної діяльності стають більш узагальненими. Основне завдання вихователя полягає в тому, щоб створювати такі педагогічні ситуації, де в грі й елементарних формах трудової діяльності могли б розбудовуватися соціальні вміння дитини: такі, наприклад, як уміння прийти на допомогу товаришеві, здійснювати контроль над діями «за правилами» і т.д.

Накопичених дошкільниками вражень і життєвого досвіду явно недостатньо, щоб самостійно організувати спільну діяльність. Вихователеві необхідно організовувати спільну діяльність із урахуванням вікових особливостей дошкільників і вести їх від ігор одиночних до ігор «поруч», від ігор «поруч» до граючих груп, що припускають взаємодію, і, нарешті, від граючих груп до граючих колективів.

Безумовно, у дошкільному віці дитячі об'єднання ще не можуть бути колективами в повному змісті цього слова, тобто групами високого рівня розвитку. Однак цей вік є найважливішим етапом нагромадження й закріплення в реальній взаємодії норм співробітництва, справедливості, товариства, гуманних відносин. Дошкільні дитячі об'єднання являють собою групи, де ще тільки починають закладатися основи колективістських відносин, норми яких починають усвідомлюватися дітьми. Взаємозв'язки в спільній діяльності дошкільників — це лише зліпок взаємодії дорослих, їх форм поведінки. Тому в об'єднаннях дошкільників складаються лише елементи колективних відносин, а не подібні відносини як такі, тому що нормативна поведінка проявляється лише в конкретних ситуаціях і не поширюється на всі сфери взаємодії [13, с. 54].