Реплікація днк

Принцип комплементарності лежить в основі здатності молекули ДНК до реплікації— самоподвоєння.

 

Схема реплікації ДНК

Аденозинтрифосфорна кислота (АТФ). АТФ за структурою є нуклеотидом. Молекула АТФ складається з моносахариду рибози, нітратної основи аденіну і трьох послідовно зв'язаних залишків фосфатної кислоти.

Основна функція АТФ полягає в акумуляції енергії, що виділяється під час різних біохімічних реакцій (розщеплення вуглеводів і жирів, фотосинтезу). Численні процеси, які відбуваються в клітині (проведення нервового імпульсу, м'язове скорочення, транспорт речовин, синтез білка), вимагають надходження енергії, яка міститься в хімічних зв'язках молекули АТФ. Зв'язки, під час розриву яких виділяється велика кількість енергії, називаються макроергічними.

АТФ виконує свою функцію шляхом ферментативного відщеплення кінцевої фосфатної групи; при цьому утворюється аденозиндифосфорна кислота (АДФ), а енергія, що вивільняється, використовується для здійснення біохімічних реакцій. Відокремлена фосфатна група може потім знову приєднатися до АДФ з утворенням АТФ. При цьому використовується енергія, яка виділяється в результаті розщеплення, наприклад, вуглеводів і ліпідів.

АТФ ↔ АДФ + Р + Q ↔АМФ + 2Р + Q

Біологічно активні речовини є особливою групою органічних сполук. Вони регулюють процеси обміну речовин, росту і розвитку організмів, слугують для захисту чи впливу на особин свого чи інших видів. Одна з груп біологічно активних речовин – це вітаміни.

1 Органи рослин

ОРГАНИ РОСЛИН  Органи рослин поділяють на вегетативні та генеративні. До вегетативних органів відносять корінь, стебло, листок і бруньку, до генеративних — квітку. Квітка є генеративним органом покритонасінних рослин, у спорових це спорангій, у голонасінних — шишка.   

Б удова рослини:  1 — апікальна меристсма,  2 — верхівкова брунька,  3 — листок,  4 - черешок,  5 — пазушна брунька,  6 — вузол,  7 — міжвузля,  8 — головний корінь,  9 — бічні корені    БРУНЬКА  Брунька являє собою зачатковий пагін. Розрізняють вегетативні, генеративні та вегетативно-генеративні бруньки. Вегетативні бруньки складаються із зачаткового стебла та зачаткових лист з них виростає стебло з листками та брунькам Генеративні бруньки мають зачаток суцвіття кілька зелених асимілюючих листків або поодиноку квітку ^— бутон. Вегетативно-генеративні бруньки містять зачатки суцвіття (квітки) та листків.

 

Будова вегетативної бруньки  (дуб) 1 - апікальна меристема. 2 — зачатки листків, 3 — брунькові луски, 4 — зачаткові бруньки	Будова генеративної бруньки   (вишня):  1 — зачаток квітки,    2 — брунькові луски

      Наростання пагона забезпечуєте верхівковими бруньками, розташованими на верхівці пагона. Галуження або утворення суцвіть відбувається за рахунок пазушних бруньок, розташованих над вузлами в пазухах листків. Зовншні листки бруньок утворюють луски, що запобігають висиханню та механічному впливу. Бруньки, захищені лусками, називаюті закритими, незахищені — відкритими. Усередині бруньки розташована твірна тканина — апікальна  меристема, активний поділ клітин якої забезпечує формування органів і тканин пагона.  Додаткові бруньки — бруньки, що утворюються на дорослих частинах пагона (стеблі, листку, до даткових коренях) з внутрішніх тканин без певної послідовності розташування. Будова додаткової бруньок аналогічна будові верхівкових і пазушних. Додаткові бруньки відіграють велику роль у вегетативному розмноженні рослин. Пагони, що розвинулися з додаткових бруньок на коренях, називають кореневими паростками.  Перетворення бруньки на пагін починається ;і розростання зачаткових листків і видовження міжвузлів. Нa місці зовнішніх лусок на поверхні пагона часто залишаються рубці — брунькові кіль ця, що позначають межі річних приростів. Уразі інтенсивного росту міжвузлів утворюється подовжений пагін, у разі загальмованого — укорочений. Укорочені нагони трав називають розетковими. У міру росту пагона брунька на його верхівці продовжує утворювати нові зачаткові листки, у пазу хах яких закладаються нові зачаткові бруньки. У разі пошкодження або знищення верхівкової бруньки ріст пагона в довжину припиняється (він може тільки трохи продовжуватися за рахунок розтягування міжвузлів).  У помірній зоні ріст рослин має періодичний сезонний характер. Час, що характеризується сприятливим для росту нагону кліматом, називається вегетаційним періодом. Пагони, що виросли з бруньки за один вегетаційний період, називають річними пагонами, або річними приростами.  Сплячі бруньки — бруньки, що певний час перебувають у стані спокою, а потім дають нові річні нагони. За рахунок роботи цих бруньок наростання стебла поновлюється після перерви. Бруньки, позбавлені періоду спокою і які розгортаються одночасно з ростом материнського пагона, називаються бруньками збагачення. Вони значно збільшують вегетативну масу та кількість суцвіть, є характернішими для однорічних трав, проте зустрічаються і в багаторічних рослин, зокрема дерев'янистих. Сплячі бруньки перебувають довгий час (роки, іноді все життя рослини) у стані спокою. Стимулом для їхнього проростання є значне пошкодження або втрата частини рослини. Вони характерні для дерев'янистих форм.    СТЕБЛО  Функції стебла  1.    Опорна  2.    Транспортна  3.    Запасаюча  4.    Асиміляційна  5.    Визначає положення рослини в просторі  Основі типи стебел — прямостоячі (троянда, помідор), виткі (квасоля, березка), повзучі (конюшина), чіпкі (горох, виноград) та розеткові (суниця, кульбаба).  Галуження і формування крони.  За ступенем галуження стебла рослини умовно поділяються на розгалужені, слабкі розгалужені і дуже розгалужені. Відсутність або мала кількість бічних гілок характерна для стародавніх форм папоротей і голонасінних, поширених у тропічній, рідше субтропічній, зонах. Ceред квіткових до таких рослин належать більшість пальм, драцени, юки, агави, алое, багато кактусів. Крона таких рослин формується не бічними па нтами, а великими листками.