Відділ Мохоподібні

Мохи є абсолютно особливою групою вищих спорових рослин, що налічує близько 23 тис. видів. Основна відмінність мохоподібних полягає в тому, що в циклі чергування поколінь домінуючим є гаплоїдний гаметофіт, а не диплоїдний спорофіт. Через це здатність мохів пристосовуватися до зміни умов проживання виявилася набагато меншою, ніж у рослин з домінуючимдиплоїд ним поколінням. Мохоподібні є тупиковою гілкою еволюції, що не дала початку більш високоорганізованим організмам.

Мохоподібні за своєю організацією і екологією ще близькі до водоростей. Як і водорості, вони не мають судин і коренів. Деякі примітивні представники мають вегетативне тіло у вигляді дихотомічне розгалуженого талому, подібного до талому водоростей. Запліднення пов'язане з водою. Серед мохоподібних немає здерев'янілих форм.

Багаторічний гаметофіт мохів має слань або J листкостеблову будову. Розміри його коливаються від декількох міліметрів до декількох десятків сантиметрів. Прикріплення до субстрату здійснюється волосоподібними відростками — ризоїдами. Живуть у всіх кліматичних зонах, на всіх материках; у тундрі та на високогір'ї є домінуючою групою рослин.

З озулин льон:

1                      — спорангій,

2                      — ніжка,

3                      — листки,

4                      - ризоїди

Розвиток мохів:

1 — рослина із спорами; 2 — спора; 3—6 — розвиток спори; 7, 8 — утворення жіночого І чоловічого гаметофітів; 9 — чоловічий І жіночий гаметофіти; 10 — антеридій; 11 — сперматозоїд; 12 — архегоній з яйцеклітиною; 13, 14 — розвиток спорофіта із загостреною верхівкою.

Зозулин льон (політрих) належить до найчисленнішого класу листкостеблових мохів. Однодомні, асимілюючі стебла гаметофіта, вкриті зеленими сидячими листками, можуть досягати заввишки 50 см. На верхівці пагона формуються антеридії або архегонії, в яких мітотичним поділом утворюються сперматозоїди або яйцеклітини. Запліднення відбувається під час дощу або випадання рясної роси. Із зиготи виростає диплоїдний спорофіт. Він являє собою коричневу коробочку з кришечкою, на ніжці, прикриту залишками архегонія. Спорофіт практично цілковито позбавлений хлоропластів, тому його живлення здійснюється за рахунок гаметофіта. Коробочка є спорангієм, у якому відбувається формування та дозрівання спор. Коли гаплоїдні мейоспори дозрівають, коробочка відкривається. Спора проростає і утворює протонему - нитчасту стадію, яка передує гаметофіту. На протонемі закладаються бруньки, що дають початок чоловічим і жіночим гаметофітам.

Сфагнові, або білі, мохи . Білими мохи називають тому, що в сухому стані вони мають білуватий колір. До них належить один рід сфагнум, 350 видів. У флорі України відомо 30 видів. Гаметофіт сфагнуму складається з невисоких галузистих стебел і листків, у дорослих рослин ризоїдів немає. Ріст верхівковий. Це однодомна рослина. На її верхівках утворюються архегонії, в пазухах листків — антеридії. Оскільки ризоїдів немає, сфагнум отримує мінеральні речовини через стебла й листки, частково — з атмосферного пилу, що осідає на них і розчиняється кислотами, які виділяє рослина. Клітини листка двох видів: а) зелені, асиміляційні — довгі й вузькі; б) мертві — прозорі, широкі, ромбоподібні; їхні оболонки мають спіральні й кільчасті потовщення, що запобігає спаданню стінок клітини. Мертві клітини легко вбирають воду і утримують її. Ця обставина призводить до заболочування грунтів, вкритих білуватозеленими або бурими дерновинами сфагнуму.

Сфагнові мохи поширені від тропіків до арктичної і субарктичної областей, зростають на вологих і заболочених, більш або менш кислих грунтах, домінуючи в рослинності боліт.

Наростаючи щорічно верхньою частиною пагонів, знизу сфагнові мохи відмирають і перетворюються на торф. Нашарування нових покривів упродовж тривалих років призводить до утворення потужних пухких торфовищ.

Процес торфоутворення відбувається завдяки постійному перезволоженню, відсутності кисню і створенню сфагнумом кислого середовища, що перешкоджає розвитку грибів і бактерій. Усе, що потрапляє в торф, консервується в ньому. Наростання торфу, навіть за сприятливих умов, відбувається дуже повільно — за 10 років нагромаджується шар завтовшки 1 см.

 

Сфагнум

 

Маршанція мінлива – це дводомна рослина роду печіночних мохів, має плоский попарно розгалужений  талом , зазвичай 2-10 см завдовжки та 1-2 см завширшки, росте апікально. Має численні кореневища, з яких гладкі розташовані глибоко в грунті, а бульбоподібні — паралельно поверхні.

Її можна побачити на болотах, у лісах, на вологому камінні вздовж річок. За сприятливих умов маршанція розмножується вегетативно (шляхом утворення вивідкових бруньок, котрі накопичуються у вивідкових кошиках на зовнішній поверхні талому). Вода легко змиває такі бруньки і переносить на інше місце, де кожна з них дає початок новому організму. Статеве розмноження супроводжується виникненням чоловічих та жіночих підставок, на яких розвиваються  архегонії  та  антеридії . Після запліднення із  зиготи розвивається нестатеве покоління —  спорофіт  (спорогон) у вигляді коробочки на підставці. Зрілі спори  випадають і, проростаючи, дають початок новому організму.

Маршанція: а) чоловіча рослина, б) жіноча рослина

Значення мохів. Як правило, мохи не вживаються тваринами в їжу. В природі вони виконують роль нагромаджувачів вологи й регуляторів водного балансу лісів прилеглих територій, нагромаджують більшість із речовин, у тому числі й радіоактивні. Мохи призводять до заболочування ґрунту та роблять його непридатним для посівів, оскільки там мало кисню й азотних солей. Сфагнові мохи можуть самозайматись, що часто є причиною лісових пожеж. Головне значення мохів — утворення торфу. Торф є корисною копалиною. Він використовується як паливо, добриво, сировина для хімічної промисловості (отримання ізоляційних стрічок, деревного спирту, карболової кислоти, пластмас та інших речовин). Висушений сфагновий мох, завдяки своїм антисептичним властивостям, може слугувати гарним перев'язувальним матеріалом. У сільському господарстві його використовують як підстилку для тварин, як добрива. Іноді — як замінник грубих кормів.