Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет ім. І. Франка
Історичний факультет
Методична розробка уроку історії
Культурне і духовне життя в роки непу. Українізація.
Релігійне життя в Україні.
Виконала студентка групи іст-31
Мриглод А. Б.
Перевірили к.і.н. Білас Н. М.
Калагука Х. Б.
Львів 2013
Методична розробка уроку історії
Тема уроку: Культурне і духовне життя в роки непу. Українізація.
Релігійне життя в Україні.
Тип уроку: Урок вивчення нового матеріалу
Мета уроку: Учень повинен —
знати: Події: 1923- початок політики українізації, запровадженої на ХІІ з’їзді РКП(б). 1921- постанова Раднаркому про боротьбу з неписьменністю.
Терміни: Головполітосвіта, лікнеп, українізація, «Березіль», ВУАН, ВАПЛІТЕ. Особи: керівники наркомів освіти Г. Гринько, О. Шумський, Микола Скрипник(1927 - 1933), Антон Макаренко, М. Грушевський, Лесь Курбас математики Д. Граве, М. Крилов, хіміки Писаржевський та В. Кістяківський, літератори П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, О. Довженко
розуміти: особистості діячів культури та культурної політики в роки непу; пріоритетні напрямки розвитку культури; причини початку політики українізації; умови в яких розвивалася УАПЦ.
вміти: характеризувати період через ознайомлення з культурою; через аналіз художнього твору прослідкувати настрої українського народу; давати самостійну оцінку діям Скрипника та Шумського; аналізувати історичні документи.
Література:
Хід уроку
І. Опитування. Актуалізація попередніх знань.
Сьогодні ми знову поговоримо про період непу, але з позиції культурного розвитку. На минулих двох уроках ми розглядали запровадження непу і створення СРСР.
1)Пригадаймо, об’єднання було на першому етапі військове, на другому господарське (Угода про військовий та господарський союз) і зрештую у була утворена СРСР. (на першому етапі сформована спільна армія, фінансова система, на другому об’єднувалися наркомати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, звязку, вищих рад народного господарства)
2) Як відрізнялися підходи керівників республік до об’єднання?
а) «автономізації»
б) ленінський проект
в) позиція Х. Раковського
3) Коли були затверджені конституції СРСР та УРСР? Як розподілялися повноваження між українським урядом та союзним урядом? Що вирішувалося самотійно, що спільно, а що централізовано?
4) Розкрийте зміст фрази «неп – шлях до соціалізму через державний капіпалізм».
6) Розкажіть про голод 20-х рр. (причини, роки, території, заходи подолання).
7)В чому полягали «ножиці цін» та криза збуту?
8) В чому полягала недосконалість національної політики більшовиків?
Велика кількість росіян та російськомовних керівників в УРСР зменшувала вплив комуністичних ідей в Україні. О. Шумський писав, що через це українці можуть відвернутися від радянської влади як від іноземного режиму, якому байдужі прагнення народу до відродження.
Сьогодні нашою метою буде зрозуміти якими способами радянська влада привертала громадян, а також інтелігенцію на свою сторону.
Іі. Вивчення нового матеріалу.
План уроку:
Культурний розвиток в Україні в 20х рр.
а) освіта
б) наука
в) мистецтво
Українізація
Релігійне життя.
Культурний розвиток в Україні в 20х рр.
Культурний розвиток в Україні в 20х рр.
Освіта
Коли ми розглядали суперечності непу то казали що це було поєднання ринкової економіки (відносної свободи економічної діяльності) з політиною несвободою. Так само держава прагнула за всяку ціну зберегти контроль над культурою і над духовним життям людей.
Підтримку держави мала лише цілком одержавлена і політизована культура, так звана «соціалістична».
Культурне відродження охопило різні сторони національного і культурного життя, особливо позначившись на розвитку освіти, літератури, науки та мистецтва.
Відомо, що культурний розвиток того, чи іншого народу визначається рівнем його освіченості. Тому одним із найважливіших завдань після закінчення громадянської війни стала ліквідація неписьменності. В боротьбі з нею активну участь брали Наркомат освіти УСРР, Ради, профспілки, комсомол, комітети незаможних селян, добровільно-масові організації, громадськість, вчителі, культурно-освітні установи. У 1923 р. було створене добровільне товариство “Геть неписьменність”. В цілому в республіці до 1927 р. ліквідувало свою неписьменність близько двох мільйонів чоловік. Масовими тиражами виходила політична, соціально-економічна, науково-медична, художня, мистецька література, підручники для всіх типів шкіл тощо, національними мовами також. За кількістю виданих книг УСРР посідала у 20-ті роки друге місце в СРСР (після РСФРР) і дев’яте в світі. За кількістю книжок виданих на душу населення – сьоме місце в світі.
Вища освіта
Університетська освіта в Україні ліквідовувалася. Кожний з університетів був поділений на кілька самостійних навчальних закладів, серед яких переважали інститути народної освіти. Колишні вчительські семінарії, інститути, а також відповідні факультети університетів реаорганізовувалися в інститути соціального виховання або педагогічної професійної освіти. Вони готували вчителів для загальноосвітніх та професійно-технічних шкіл. Були створені нові вузи економічного, сільскогосподарського, технічного та социально-економічного профілю. Наприкінці 1921 налічувалося 12 робітфаків, 1930-30.Проте доступ до них дітей дворян, священнослужителів, землевласників і великих підприємців був закритий.
Наука
Багато уваги приділялось розвитку науки. Найвищою науковою державною установою республіки була Всеукраїнська Академія наук (ВУАН), заснована восени 1918 р. Значних успіхів вчені республіки досягли в фізико-математичних і технічних науках. Так, активізувала свою дослідницьку діяльність відома математична школа Д.О.Граве. Вчені, які вийшли з цієї школи – М.М.Крилов та його учень М.М.Боголюбов, в своїх працях заклали основу нелінійної механіки, чим було покладено початок розвитку нової галузі математики. Плідна робота з теоретичної фізики проводилась в Українському
фізико-технічному інституті (Харків), в якому деякий час працював І.В.Курчатов. Праці Л.Д.Ландау у галузі кінетичної теорії плазми, які були написані тут стали основоположними на десятиріччя вперед в дослідженнях з
термоядерного синтезу.
На рубежі 20-30-х років Є.О.Патон розпочав велику перспективну
роботу з електричного зварювання металів, що стало новим словом у
розвитку науки і техніки.
В медицині працювали відомий фізіолог В. Я. Данилевський офтальмолог В. П. Філатов.
Поступово розширювалися масштаби роботи в галузі суспільних наук. Значний вклад у розробку проблем вітчизняної історії внесли історики –академіки ВУАН Д.І.Багалій, О.І.Левицький, А.Ю.Кримсь-кий, Д.І.Яворницький, М.І.Яворський. У 1924 р. з еміграції до України повернувся видатний український історик М.С.Грушевський. Цього ж року його обрали академіком ВУАН, а через п’ять років – академіком АН СРСР.
Волобуєв Михайло Симонович ( 11 січня (24 січня) 1903 — 20 червня 1972) — український економіст.
У 1928 р. виступив у журналі «Більшовик України» зі статтею «До проблеми української економіки", у якій обстоював цілісність українського національно-господарського терену, захищав господарську самостійність українських підприємств, не погоджувався з панівною роллю російської економіки, вимагав збереження за Україною та іншими республіками права "дійсного контролю за діяльністю союзних органів». Стаття Волобуєва, яку деякі дослідники вважають теоретичною платформою націонал-комунізму, одразу викликала гнів більшовицьких вождів, а її положення були затавровані назвою «волобуєвщина».
Література
Характерною особливістю літературного процесу в республиці в ті роки було виникнення й розпад багатьох літературних організацій (“Гарт”, “Плуг”, “Молодняк”, “Західна Україна”, “Авангард”, “Нова генерація”, “Ланка”, “Урбіно”, ВУСПП та ін.), перехід письменників з однієї творчої групи до іншої. Все це об’єктивно відбивало пошуки творчою інтелігенцією шляхів і методів участі у суспільному житті. Так, сформувалась яскрава революційно –романтична течія: П.Тичина, В.Елан Блакитний (Еланський), В.Чумак, В.Сосюра. Велику активність виявляли представники інших напрямків і творчих течій в літературі: М.Рильський, П.Філіпович, М.Драй-Хмара. Значним внеском у літературне життя республіки стали памфлети Х.Хвильового, В.Блакитного, сонети М.Зерова, новели і оповідання Г.Ковіньки, сатира й гумор Остапа Вишні.
Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1926 до 28 січня 1928.
Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західно-європейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий.
Микола Хвильовий прийшов в українську літературу у 20-і роки бурхливого ХХ століття і відразу став лідером у жанрі художньої прози, зокрема психологічної новели.
Як і М. Коцюбинський, Микола Хвильовий у своїх новелах заглиблюється у внутрішній світ людини, показує героїв у різних життєвих ситуаціях. Наприклад, у новелі «Я (Романтика)» М. Хвильовий не тільки
говорить про роздвоєння особистості головного героя («Я — чекіст, але я і людина»), але й ніби заглядає у душі інших персонажів(Тагабата, дегенерата, Андрюші) і стверджує, що «все це різні кінці одного й того самого романтичного «Я», та деформація їхніх душ проходила по-різному. Главковерх комуни («Я»), поставлений перед вибором між синівським та революційним обов’язком, робить фатальну помилку,
вбивши рідну матір, тим самим повністю руйнує себе як особистість. Новела «Я (Романтика)» має присвяту «Цвіту яблуні». Це твір М. Коцюбинського, у якому автор також показує героя із роздвоєним
власним «я». Батько біля помираючої дитини і художник, який прагне цю мить перенести на полотно.
М.Хвильовий розпочав літературну дискусію на сторінках “Культури і побуту “ — додатку газети “Вісті ВУЦВК”,надрукувавши в ньому 30 квітня 1925р. пристрасний памфлет під “чудернацькою” назвою: “Про “сатану в бочці”, або про графоманів спекулянтів та інших “просвітян”, спрямованою проти плужанського масовізму та “червоної” халтури.Стаття справила величезне враження. Коли ж М.Хвильовий у гострій формі висловив думку про те, що задля подолання культурницького епігонства і окреслення власного шляху українській літературі треба орієнтуватися не на Москву (“центр всесоюзного міщанства”), а навчатися у “психологічної Європи”,дискусія з літературної площини перекинулася в політичну. Гасло «Геть від Москви!» було сприйняте як політиний заклик. Протистояли в літературній дискусії М.Хвильовому, і М.Зерову з одного боку А.Хвиля,С.Пилипенко з іншого
Видатним діячем українського театру був режисер Олесандр (Лесь) Степанович Курбас. У 1922 р він організував унікальний театральний колектив «Березіль». Грали талановиті актори П.Саксаганський, М.Заньковецька, М.Садовський Г.Юра. Я.Мар’яненко, О.Ватуля, Г.Борисоглібська, Б.Романицький, М.Крушельницький, А.Бучма, І.Паторжинський, Ю.Шумський, Н.Ужвій, О.Сердюк, Є.Пономаренко, В.Яременко.
Працювали художники І.Бойчук, І.Іжакевич,Ф.Кричевський, А.Самокіш та ін. На рубежі 20-30-х рр. у художньому житті вже виявили себе митці молодшого покоління – М.Дерегус, В.Костецький, А.Петрицький; скульптори – І.Іванов, М.Лисенко; графік В.Касьян
Чудові ж музичні композиції Миколи Леонтовича, Григорія Верьовки, Кирила Стеценко доповнювали загальне уявлення всебічного розвитку та безпосередньо культурного досягнення українського народу.На добу непу мав вплив Леонто́вич Мико́ла Дми́трович (1 грудня 1877, Монастирок — 23 січня 1921, Марківка) — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть». Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol of the Bells».
Вже в цей період з’явились такі відомі в той час кінофильми, як “Два дні” режисера Г.Стабового, “Нічний візник” Г.Тасіна. Вдалими були роботи режисера Н.І.Чардиніна – історичний фільм “Тарас Трясило” і художній – “Тарас Шевченко”. Останній фільм користувався успіхом не лише в нашй країні, а й за рубіжем. Переломний етап у розвитку українського кіномистецтва пов’язаний з творчістю О.П.Довженка. Відомий завдяки кінофільмам кінофільмам “Звенигора” (1928), “Арсенал” (1929), “Земля” (1930).