3. Увага: поняття та види

Увага — це пізнавальний психічний процес, який полягає у спря­мованості та зосередженості психічної діяльності на певних об'єктах та явищах, зовнішніх або внутрішніх, при одночасному відволіканні від інших (Партико Т.Б.).

Увага не є самостійним психічним процесом. Будучи однією із сторін іншого психічного процесу (наприклад, сприймання, пам'яті чи мислення), вона виявляється лише як спрямованість на щось і зосередженість на чомусь. Крім того, увага не має свого окремого специфічного продукту. Результатом її функціонування не є ані об­рази, як це характеризує відчуття та сприймання, ані уявлення, як це властиво пам'яті, ані поняття, судження чи умовиди, які виника­ють у процесі мислення. Замість того увага є необхідною умовою якісного виконання будь-якої діяльності.

Класифікації

Залежно від характеру цілей діяльності увагу поділяють на ми­мовільну, довільну та післядовільну.

Мимовільна увага (первинна, пасивна) — це такий вид уваги, коли людина не прикладає зусил­ля волі, щоб бути уважною, а також не ставить перед собою цілі бу­ти уважною. Це є простий і генетично первинний вид уваги, який даний людині від народження. В його основі — орієнтувальна діяльність людини.

Довільна увага (вторинна, активна) — це такий вид уваги, коли людина прикладає зусилля волі, щоб бути уважною, а також ста­вить перед собою мету бути уважною. Це вищий вид уваги порівняно з мимовільною, він формується протягом життя люди­ни і є результатом свідомої активності суб'єкта. Довільна увага пов'язана з вольовою регуляцією суперечливих мотивів, спону­кань та інтересів. Вольові зусилля слід прикладати періодично, інакше довільна увага згасає.

Крім мимовільної та довільної уваги в життєдіяльності людини зустрічається ще один вид — післядовільна. Післядовільна увага (похідна первинна) — це такий вид уваги, для якого характерне зниження вольових зусиль при збереженні мети бути уважним. На перших етапах діяльності задіяна довільна увага, тобто потрібні зусилля волі для досягнення поставленої мети, а надалі в резуль­таті залучення внутрішніх чинників для підтримання мимовільної уваги вольові зусилля послаблюються. На цьому етапі довільна увага переростає у післядовільну.

Залежно від спрямованості (особливостей об'єкта уваги, харак­теру дії) вирізняють зовнішню та внутрішню увагу.

Зовнішню ува­гу (сенсорну, перцептивну) зосереджено на об'єктах та явищах зовнішнього світу, наприклад, на певних предметах, роботі тощо.На відміну від зовнішньої, внутрішня увага зосереджена не на самих об'єктах чи явищах зовнішнього світу, а на їхніх образах. Ця увага спрямована на внутрішній світ людини, наприклад, на її мис­лення, згадування, потреби, інтереси, переживання тощо.

Залежно від форми організації увагу поділяють на індивідуаль­ну, групову та колективну.

Індивідуальна увага — це зосереджена і спрямована діяльність окремої конкретної особи, наприклад, ува­га студента під час контрольної роботи. Групова увага вияв­ляється у зосередженні уваги декількох осіб даної групи на сумісному завданні, наприклад, робота в підгрупах під час психо­логічного тренінгу. Організація такої уваги дається нелегко, бо групи можуть відволікати одна одну. Колективна увага — це зосе­редження всіх осіб групи на одному спільному завданні, напри­клад, увага студентів під час лекції.

За ступенем соціалізації виділяють природну та соціальну увагу.

Природна увага виявляється як вибіркове реагування на подразники у вигляді орієнтувального рефлексу. Вона дана лю­дині від народження. Соціальна увага формується під час життя і пов'язана з набуванням соціального досвіду і включенням вольо­вої регуляції у процеси уваги.

За ступенем регуляції вирізняють безпосередню та опосередко­вану увагу.

Безпосередня увага регулюється лише об'єктом, який відповідає інтересам і потребам людини і на який спрямовано ува­гу людини. Наприклад, нашу увагу привертає голосний звук чи яс­краве світло. Опосередкована увага регулюється змістом і зна­ченням сприйнятого. Вона підтримується за допомогою спеціаль­них засобів: жестів, слів, інтонації тощо. Наприклад, нашу увагу може привернути зміст шепоту. Цей вид уваги тісно пов'язаний із апперцепцією. У людини спочатку з'являється безпосередня ува­га, а вже пізніше — опосередкована.

Залежно від орієнтації на конкретні психічні процеси виділяють чуттєву та інтелектуальну увагу.

Чуттєва увага пов'язана або з вибірковою роботою органів чуття, і тоді в центрі уваги є звук, за­пах тощо, або з вибірковою роботою нашої емоційної сфери, і тоді в центрі уваги є емоції та почуття людини. Інтелектуальна увага пов'язана зі зосередженістю та спрямованістю мисленнєвихпроцесів. Отже, вона орієнтована на мислення. Чуттєва увага за походженням первинна, інтелектуальна — вторинна.

Основними властивостями уваги є концентрація, розсіяність, стійкість, коливання, переключення, розподіл та обсяг.

Концент­рація уваги характеризує ступінь зосередженості свідомості на певних об'єктах. Розсіяність уваги — це нездатність людини зосередитись на певному виді діяльності протягом тривалого часу. Уявна розсіяність — це неуважність людини до безпосереднього оточення, спричинена або надмірною концентрацією уваги на яко­мусь об'єкті чи діяльності, або вузьким обсягом уваги; справжня розсіяність — це неуважність людини як до безпосереднього оточення, так і до основного виду діяльності. Під стійкістю уваги розуміють тривалість зосередження уваги на об'єкті чи діяль­ності. Коливання уваги виявляється у мимовільному періодичному то послабленні, то підсиленні уваги до конкретного об'єкта чи діяльності. Переключення уваги — це навмисне перенесення уваги зодного об'єкта на інший. Розподіл уваги характеризує здатність водночас приділяти увагу декільком об'єктам чи явищам. Обсяг уваги характеризує кількість об'єктів чи явищ, які одночасно охоп­лює наша увага.