3. Сприйняття: поняття, види, властивості

Сприйняття (сприймання) — це пізнавальний психічний процес цілісного відображення предметів і явищ дійсності при їхній безпосе­редній дії на органи чуття в даний момент.

У сприйманні ми глибше, ніж у відчуттях, пізнаємо навко­лишній світ. Це пов'язано з тим, що сприймання включають попе­редній досвід людини у вигляді пам'яті. Предмет, діючи на органи чуття, завжди певною мірою активізує раніше сприйняте, включа­ючи до дії внутрішньо- та міжаналізаторні зв'язки.

Процес сприймання відбувається зазвичай за допомогою низки взаємодіючих аналізаторів, проте один із них завжди відіграє провідну роль. На цій підставі виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, дотикове, кінестетичне, нюхове і смакове.

Залежно від того, чи людина ставить перед собою мету сприй­няти предмет, розрізняють мимовільне та довільне сприймання.

Мимовільне сприймання, або ненавмисне, виникає тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикла­дає для цього зусиль волі. Таке сприймання спричиняється особли­востями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуван­ням, незвичністю, а також особистим інтересом до них людини. На­приклад, відпочиваючи, студенти проглядають цікаві фільми, чита­ють книжки, однак спеціальних зусиль для цього не докладають.

Довільне сприймання, або навмисне, характеризується тим, що людина ставить перед собою мету щось сприйняти і докладає для цього вольові зусилля. Прикладом може бути слухання лекції, розглядання креслення з наміром якнайкраще зрозуміти і за­пам'ятати. Найрозвинутішою формою довільного сприймання є спостереження. Під час спостереження в єдиний процес об'єдну­ються сприймання, увага, мислення та мовлення. Успіх спостере­ження залежить від чіткого формулювання завдання та минулого досвіду людини. Якщо людина систематично вправляється у спо­стереженні, вдосконалюючи його культуру, то в неї розвивається така риса особистості, як спостережливість — вміння відзначати характерні, проте малопомітні особливості предметів та явищ. Во­на набувається у процесі систематичних занять і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.

Сприйняті нами предмети та явища існують у просторі, часі та русі. Відповідно до цього виділяють сприймання простору, часу та руху-

Сприймання простору є відображенням форми, величини, відстані, об'ємності та напрямку оточуючих нас об'єктів. Цей вид сприймання є обов'язковою умовою орієнтації людини у на­вколишньому середовищі. Основну роль у сприйманні простору відіграють зоровий аналізатор у взаємодії з руховим, кінесте­тичним та вестибулярним.

Сприймання часу — це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Спеціального центру відліку часу у нервовій системі не встановлено. В основі сприй­мання найпростіших форм часу, наприклад, послідовності, лежать елементарні ритмічні процеси, які відомі під назвою «біологічного годинника», а саме, ритмічна зміна збудження та гальмування в центральній нервовій системі, ритмічна робота серця, дихання то­що. При сприйманні складніших форм часу бере участь низка аналізаторів, а саме слуховий, органічний, кінестетичний та шкірний. Особливо велику роль має слуховий аналізатор. Саме за допомогою слуху людина може найточніше відобразити три­валість, швидкість та послідовність подій.

Сприймання руху — це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі: швидкості, прискорення та напрямку. Важливу роль у відображенні руху має зоровий аналізатор. За його допомогою людина може сприймати як справжні, так і ілю­зорні рухи. Про справжні рухи ми дізнаємося двома різними спо­собами: безпосередньо сприймаючи акт переміщення та на основі умовиводу про рух об'єкта. Рух сприймається безпосередньо, як­що швидкість об'єкта, що рухається, така, що за одиницю часу він проходить відстань не меншу, ніж може розрізнити око при даній гостроті зору та дистанції спостереження. При безпосередньому сприйманні руху око може залишатися або відносно нерухомим, або рухатися. У першому випадку об'єкт, що рухається, викликає на сітківці ряд зображень, які пересуваються та змінюються; у дру­гому — зображення об'єкта залишається відносно нерухомим щодо сітківки, і враження руху виникає за рахунок переміщення очей. Якщо швидкість об'єкта така, що за одиницю часу він прохо­дить відстань меншу, ніж може розрізнити око, ми сприймаємо не сам рух, а його результат. У такому разі висновок про рух роблять на основі умовиводу. Так ми сприймаємо рух секундної та хвилин­ної стрілки годинника.

Складний та активний характер сприймання спричиняє низку особливостей цього психічного процесу. Такими особливостями є предметність, структурність, цілісність, константність, аппер­цепція, осмисленість, узагальненість та вибірковість.

Предметність виявляється у тому, що людина сприймає не ли­ше комплекс ознак, але й оцінює цей комплекс як певний пред­мет.

Структурність — це здатність сприйняти внутрішню будову предмета чи явища. Завдяки ній окремі частини зв'язуються в єдине ціле: ми сприймаємо узагальнену структуру, яка фор­мується протягом певного часу. Так, коли звучать ритмічні удари, в кожен момент часу можна почути всього лише один удар, однак ритм — це не поодинокі удари, а ціла їхня система, причому удари знаходяться в певному взаємозв'язку між собою. Сприйняти цей взаємозв'язок допомагає структурність сприймання.

Цілісність сприйняття полягає в тому, що образи відображених предметів і явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей івластивостей.Сприймаючи певний об’єкт, ми виокремлюємо його окремі ознаки,аспекти, властивості й водночас об’єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому внас виникає його цілісний образ.

Константність (від лат. constans— незмінний) — це відносна сталість властивостей предметів, що сприймаються, при зміні умов сприймання. Оточуючі нас об'єкти та явища постійно змінюють свої обриси по відношенню до людини, бо все у світі перебуває в русі.

Апперцепція (від лат. ad — до; perceptio— сприймання) — це залежність змісту та спрямованості сприймання від досвіду, інтересів, ставлення до життя, установок та індивідуально-типологічних особливостей особистості.

Осмисленість сприймання — це усвідомлення відображених предметів та явищ.

Узагальненість сприймання — це відображення одиничного випадку як особливого прояву більш загального. Узагальненість сприймання так само, як і осмисленість, розвивається з віком у зв'язку з розумовим та мовленнєвим розвитком людини. Напри­клад, зірки та планети маленькою дитиною сприймаються як яск­раві плямки на небі, а дорослою освіченою людиною — як небесні тіла, кожне з яких має свою назву. Знаряддям узагальнення завжди виступає слово.

Вибірковість сприймання — це надання переваги одним пред­метам та явищам порівняно з іншими.