
- •1. Зміст понять „інновація”, „інноваційна діяльність”
- •2. Класифікація (типологія) інновацій
- •3. Інноваційний процесс
- •4. Моделі інноваційного процесу
- •1. Лінійна модель на основі концепції „технологічного поштовху”
- •2. Лінійно-послідовна модель на основі „концепції попиту”.
- •5. Технологічні межі і розриви
- •7. Технологічні уклади суспільного виробництва
- •8. Основні риси „нової економіки” – економіки знань.
- •Основні відмінні характеристики індустріальної економіки і „нової економіки”
- •9. Організаційні форми інноваційної діяльності
- •9.1. Форми організації інноваційної діяльності у великих промислових компаніях
- •9.2. Форми організації малого інноваційного бізнесу
- •10. Інноваційна політика підприємства
- •11. Інноваційна стратегія
- •12. Вибір стратегії
- •13. Менеджмент і інноваційні стратегії
- •14. Інноваційний потенціал підприємства: сутність та оцінка
- •4.1. Моніторинг та оцінка інноваційного потенціалу підприємства
- •14.2. Експертний метод оцінки рівня інноваційного потенціалу
- •14.3. Побудова діагностичного профілю інноваційного потенціалу підприємства
- •Оцінка стану інноваційного клімату
- •15. Управління інноваційними проектами
- •15.1. Основні етапи інноваційного проекту
- •15.2. Розробка концепції інноваційного проекту
- •15.3. Планування інноваційного проекту
- •16. Інвестиції в інноваційному процесі
- •16.1. Джерела фінансування інноваційної діяльності
- •16.2. Критерії інвестиційної привабливості інноваційної діяльності
- •17. Венчурне фінансування інноваційних проектів
- •17.1. Сутність венчурного капіталу
- •17.2. Механізм венчурного фінансування
- •17.3. Організаційні форми венчурних підприємств і джерела їх фінансування
- •17.4. Стан і перспективи венчурного фінансування в Україні
- •17.5. Управління венчурингом на різних стадіях інноваційного проекту
15.3. Планування інноваційного проекту
Основна мета планування – інтеграція всіх учасників проекту для виконання комплексу робіт, що забезпечують досягнення кінцевих результатів проекту. План реалізації інноваційного проекту являє собою детальний, розгорнутий у часі, збалансований за ресурсами і виконавцями, взаємопов’язаний перелік науково-технічних, виробничих, організаційних й інших заходів, спрямованих на досягнення загальної мети чи вирішення поставленого завдання. Як правило, він оформлюється у вигляді комплексної інноваційної програми. При управлінні інноваційними проектами, як правило, використовують систему планів, що подана на рис. 1.
Види планів
за змістом
за горизонтом планування
за рівнем
продуктово-тематичний
об’ємно-календарний
техніко-економічний
бізнес-план
проекту в цілому
організацій-учасників
окремих видів робіт
стратегічний
поточний
оперативний
Рис. 1. Види планів інноваційного проекту
15.4. Організація управління інноваційним проектом
Планування забезпечує учасникам інноваційного проекту розуміння цілей і опис робіт, які повинні бути виконані, створює основу для розподілу робіт між учасниками програми і призначення ресурсів.
Мета організації менеджменту проектом включає:
забезпечення взаємодії;
поділ ролей і відповідальності;
визначення відповідальності за прийняття рішень;
забезпечення ефективного розподілу інформації;
забезпечення гнучкості використання ресурсів.
Для забезпечення ефективної системи взаємодії необхідно: забезпечити взаємодію між менеджментом проекту і функціональним менеджментом; встановити правила формальної взаємодії між учасниками проекту.
Лінійні менеджери повинні забезпечувати інноваційний проект ресурсами відповідно до його життєвого циклу. У рамках проекту взаємодіють різні організації її окремі виконавці: внутрішні і зовнішні користувачі результатів проекту; внутрішні і зовнішні постачальники ресурсів; внутрішні функціональні відділи і т.д. Для забезпечення ефективної взаємодії повинно бути чітко визначено:
хто повинен приймати рішення:
хто виконує ту чи іншу роботу:
хто несе відповідальність за управлінські функції;
хто одержує інформацію.
Рівні відповідальності і влади повинні бути чітко визначені не тільки для постійних членів проекту, але й для виконавців чи організацій, що підтримують проект на окремих стадіях.
Організація проекту включає визначення ключових фахівців, відповідальних за ухвалення рішення. Організаційна структура команди (колективу), що виконує проект, повинна передбачати можливість розподілу функцій прийняття рішень відповідно до їхньої природи (наприклад, технічні рішення приймаються технічними фахівцями). Відповідальність за ухвалення рішення повинна, в міру можливості, покладатися і на потенційних користувачів результатів проекту.
Вибираючи організаційну форму менеджменту інноваційним проектом, необхідно відповісти на два основних питання:
Чи потрібно учасників проекту звільнити від їхніх повсякденних обов'язків і перевести в окреме приміщення, чи треба їм знаходитися на своїх робочих місцях, розділяючи свій робочий час між поточними справами і роботами за проектом?
Виділяють три основних підходи до організації управління проектом:
функціональна структура;
проектна структура;
матрична структура.
Функціональна і проектна структури являють собою два протилежних підходи до організації проекту.
Функціональна структура допускає використання існуючої функціональної ієрархічної структури організації. Пакети робіт проекту розподіляються між функціональними підрозділами. Менеджери підрозділів забезпечують виконання доручених їм завдань і несуть відповідальність за результати завдань, поставлених перед підрозділом. Менеджер проекту здійснює лише загальну координацію робіт.
Недоліком даного підходу є те. що менеджери різних відділів можуть мати різне уявлення про пріоритет того чи іншого проекту, що може вести до затримки робіт окремими підрозділами.
Функціональна організаційна структура організації на практиці часто трансформується в більш адаптивні типи структур, що можуть бути легко модифіковані відповідно до змін навколишнього середовища і потреб самої організації. У великих організаціях, наприклад, часто застосовується дивізіональна форма організації менеджменту. Основними типами дивізіонального підходу до організації менеджменту є:
дивізіонально-регіональна структура;
дивізіонально-продуктова структура;
дивізіонально-технологічна структура.
Проектна структура допускає, що комплекс робіт проекту розробляється незалежно від ієрархічної структури організації. Менеджер проекту керує виділеною йому командою, а функціональні менеджери не мають впливу на персонал проекту.
Основна проблема даного підходу пов'язана з оптимальним завантаженням членів команди роботою, що відповідає їхній кваліфікації. Оскільки обсяг і зміст робіт змінюються під час ходу проекту, команда, що має постійну кількість виконавців, може бути недовантажена чи перевантажена на визначених стадіях проекту. Крім того, малоймовірно, що менеджер проекту зможе одержати в команду найбільш кваліфікованих фахівців на повний термін проекту (особливо якщо кілька аналогічних програм виконуються одночасно).
Варто підкреслити, що обидва цих підходи не є гнучкими. Комбінація цих двох структур утворює матричну структуру управління, відповідно до якої виконавці, що належать функціональним відділам, тимчасово виділяються в підпорядкування менеджера проекту і призначаються на виконання робіт проекту.
Матрична структура допускає, що всі співробітники організації доступні для виконання робіт по проекту. Можуть бути виділені три різновиди матричної структури організації:
Слабка матриця. Координатор проекту відповідає за координацію завдань, але має обмежену владу над ресурсами. Недоліком підходу є незбалансованість між високою відповідальністю і нестачею повноважень.
Збалансована матриця. Менеджер проекту координує всі роботи і розділяє відповідальність за досягнення мети з менеджерами функціональних підрозділів. Менеджер проекту відповідає за тимчасові і вартісні параметри завдань, функціональні менеджери — за зміст робіт і якість.
Проблема даного підходу полягає в тім, що баланс відповідальності може бути порушений при посиленні влади тієї чи іншої сторони (проектного чи функціонального менеджменту).
Тверда матриця. Менеджер проекту несе повну відповідальність за виконання завдань проекту. Менеджери підрозділів відповідають за призначення персоналу на завдання проекту. Менеджер проекту в даному випадку має можливість здійснювати більш ефективний контроль над проектом, але вплив організації на результати програми слабшає.
Загалом, матрична форма організації проекту вимагає більш чіткої і формалізованої системи комунікацій, контролю і менеджменту.
Ті чи інші організаційні підходи можуть бути більш ефективні для різних типів проектів. Функціональна структура організації ефективна для добре структурованих проектів з чітко визначеними цілями, пакетами робіт і технологіями їхнього виконання. І навпаки, проектна структура чи тверда матриця можуть виявитися більш ефективними для складних проектів, що мають високий ступінь невизначеності в змісті робіт і технологіях їхнього виконання.
Основна сила проектної концепції менеджменту полягає в делегуванні влади і покладанні відповідальності за досягнення цілей на менеджера проекту і ключових членів команди. Основна проблема програмної концепції менеджменту криється в складності створення ефективної тимчасової системи управління, що повинна функціонувати разом з постійною системою менеджменту в організації.