Лікарська рецептура Вступ до рецептури

Наука про ліки складається з двох самостійних галузей знань – фармакології і фармації.

Фармакологія – наука про дію лікарських речовин на організм з урахуванням їх застосування з метою профілактики і лікування захворювань.

Фармація – наука, яка вивчає питання пошуку, обробки, виготовлення, стандартизації лікарських засобів. Фармація є комплексною наукою, що містить:

• фармакогнозію;

• фармацевтичну хімію;

• технологію лікарських форм і галенових препаратів;

• рецептуру.

Рецептура – розділ фармації, що складається з правил виписування і приготування ліків. Розрізняють рецептуру лікарську і фармацевтичну. Фармацевтична рецептура містить правила виготовлення ліків, лікарська – правила їх виписування.

Фармацевтична рецептура, по суті, відокремилась у спеціальну галузь – технологію лікарських форм.

У практичній діяльності лікаря важливе значення має знання саме лікарської рецептури. Остання складається зі спеціальних термінів і понять.

Лікарська речовина (substantia pharmaceutica) являє собою одну хімічну сполуку або хімічний елемент, який використовують як лікарський засіб.

Лікарський засіб (medicamentum) – речовина природного чи синтетичного походження або суміш речовин, що дозволені Міністерством охорони здоров`я України для лікування і профілактики певних захворювань.

Фармакологічний засіб – це речовина або суміш речовин з установленою фармакологічною активністю і токсичністю, що є об`єктом клінічного випробування. Після одержання дозволу на застосування в медичній практиці фармакологічний засіб заносять до державного реєстру лікарських засобів.

Лікарська форма – це зручний для практичного застосування стан, якого надають лікарському засобу (засобам), що забезпечує можливість досягнення необхідного лікувального або профілактичного ефекту і стабільність під час зберігання.

Залежно від консистенції розрізняють тверді, м`які і рідкі лікарські форми. Рідкі, у свою чергу, поділяють на форми для зовнішнього, внутрішнього застосування та для ін`єкцій.

Один і той самий лікарський засіб може бути призначений у різних лікарських формах.

Лікарський препарат (praeparatum) – це лікарський засіб, якому надано певної лікарської форми.

Джерела одержання лікарських препаратів сьогодні надзвичайно різноманітні. До них належать речовини мінерального походження, неорганічні й органічні сполуки, рослинна сировина й органи тварин, продукти життєдіяльності мікроорганізмів, нижчих і вищих рослин – усе це входить у поняття “лікарська сировина”. Використання лікарської речовини повинно бути дозволене Фармакопейним комітетом. Перед застосуванням сировина проходить відповідну обробку. Обробка рослинної сировини і органів тварин може бути простою (висушування, подрібнення) або складною (виділення діючих речовин). У результаті складної обробки рослинної сировини отримують так звані галенові препарати (настойки, екстракти).

Галенові препарати – це препарати, які одержують у результаті настоювання або екстракції лікарської сировини. Галенові препарати містять, крім діючих речовин, також і баластні речовини (клітковину, слиз, білки, смоли та ін.), тому не придатні для парентерального введення. Крім галенових, хіміко-фармацевтична промисловість випускає більш очищені препарати, що містять максимум діючих речовин із рослинної сировини і мінімум баластних. Такі препарати називають новогаленовими. Вони придатні для парентерального введення. Наприклад, опіум – лікарська сировина, порошок опіуму – простий препарат, настойка опіуму – галеновий препарат, омнопон – новогаленовий препарат, морфін – чистий алкалоїд опію, який застосовують для парентерального введення у вигляді розчину хлористоводневої солі. Значне місце серед лікарських засобів займають витяжки із органів тварин. Відношення різних фармакологічних понять розглянемо на прикладі атропіну сульфату.

Беладона – лікарська сировина.

Алкалоїд атропін – лікарська речовина.

Атропіну сульфат – лікарський засіб.

Атропіну сульфат у порошках, таблетках, ампулах, очній мазі – лікарський препарат.

Усі лікарські засоби залежно від сили їх дії на організм поділяють на три групи.

1. Отруйні речовини – Venena, список А.

До цієї групи відносять засоби, що проявляють високу токсичність навіть у незначних кількостях. Ці засоби повинні зберігатися в окремій шафі, яка постійно замкнена. Після закінчення роботи шафу опечатують. За витратою ліків списку А ведуть суворий контроль.

2. Сильнодіючі засоби – Heroica, список Б.

До групи сильнодіючих відносять засоби, використання яких без медичного контролю може спричинити ті чи інші ускладнення. Зберігаються вони з меншою пересторогою, ніж отрути, але в окремій шафі з написом “Heroica”. Після закінчення роботи шафу замикають.

Зберігання, облік і відпускання отруйних і сильнодіючих засобів проводять згідно з Правилами, затвердженими Міністерством охорони здоров`я України.

3. Малоотруйні засоби – Varia.

Лікарські засоби цієї групи зберігають у звичайних шафах з урахуванням загальних правил їх зберігання.

Перелік лікарських засобів і препаратів, що випускають у країні, наведений у спеціальному збірнику, який називають Фармакопеєю.

Фармакопея – це зведення державних стандартів і обов`язкових норм, які визначають якість лікарських засобів. У Фармакопеї в алфавітному порядку наведено опис властивостей, фізичних і хімічних якостей лікарських засобів, зазначені способи визначення їх придатності до застосування, а також методи кількісного визначення лікарських складових частин. Це дозволяє на основі фармакопейних нормативів здійснювати контроль за виробництвом і застосуванням препаратів. У Фармакопеї наведені списки отруйних (А) і сильнодіючих (Б) засобів, таблиці вищих разових та добових доз отруйних і сильнодіючих лікарських засобів для дорослих і дітей. Крім того, подані алкоголеметричні таблиці, таблиці крапель і т.п., умови зберігання і відпускання ліків, способи виготовлення лікарських форм, біологічна стандартизація.

Лікарські препарати, які занесені до Фармакопеї, називають офіцинальними (officina – майстерня, аптека), або фармакопейними. Ліки, які виготовлені за рецептом лікаря, а не за приписами, що є у Фармакопеї, називають магістральними.

Що стосується способів введення лікарських форм у організм, то їх можна поділити на дві основні групи: ентеральні – через шлунково-кишковий тракт і парентеральні – минаючи його.

Ентеральні способи введення:

• через рот – перорально (per os);

• у пряму кишку – ректально (per rectum);

• під язик;

• у дванадцятипалу кишку.

Парентеральні способи введення:

• через органи дихання – трахеобронхолегеневе введення (інгаляції);

• через шкірні покриви;

• через слизові оболонки;

• ін`єкції (під шкіру, внутрішньом`язово, внутрішньовенно, внутрішньоартеріально, у спинномозковий канал та інші).

Кількість лікарського засобу, яку призначають пацієнту, називають дозою. Слово “доза” грецького походження і в перекладі на українську мову означає “приймання”, “порція”. Розрізняють дозу для одноразового приймання – разова доза (Dosis pro dosi), дозу для приймання протягом доби – добова доза (Dosis pro die) і дозу, розраховану на увесь курс лікування, – курсова доза (Dosis pro curso).