13.2. Розвиток державно-приватного партнерства

Державно-приватне партнерство – це сукупність форм середньо- і довгострокової взаємодії держави і бізнесу для вирішення суспільно значущих завдань на взаємовигідних умовах поділу ризиків, компетенцій і відповідальності, визначених контрактом і сукупністю нормативних актів, що діють на момент його підписання.

Головна мета ДПП – це об’єднання досвіду та вмінь різних державних і приватних партнерів з таким розрахунком, щоб гарантувати досягнення найкращих матеріальних і фінансових результатів в суспільно значущих сферах життя з максимальною взаємною вигодою для обох сторін. Світова практика переконує, що ДПП сприяє концентрації матеріальних, фінансових ресурсів, особливо - позабюджетних джерел для реалізації дійсно суспільно значимих проектів і програм з використанням коштів місцевих бюджетів та об’єктів державної і комунальної форм власності.

Завдання ДПП можуть бути самими різними: оновлення парку обладнання; оптимізацію технологічних процесів, розвиток наукоємних виробництв, створення нових технологій, поліпшення системи управління матеріальними та фінансовими ресурсами; поліпшення діяльності організацій, підвищення продуктивності праці і якості продукції; покращення репутації місцевих органів влади та ін.

ДПП має властиву його учасникам мотивацію. Держава бачить в приватному секторі додаткові фінансові ресурси, ефективний менеджмент і розраховує отримати вигоду з цього. Вигоди від ДПП для держави:

• можливість залучення додаткових джерел фінансування у важливі для місцевої громади сектори економіки та об’єкти;

• більш гнучку та дієву, ніж традиційна бюрократія, систему управління проектом, що підвищує ефективність державних видатків. У партнерстві менеджмент приватних організацій, більш ефективний, тому що процеси прийняття і реалізації управлінських рішень більш демократичні;

• збільшення податкових надходжень;

• чітке визначення відповідальності;

• розвиток приватної ініціативи;

• диверсифікація ризиків від володіння, управління і використання свого майна;

• вирішення соціальних проблем;

• підвищення загального рівня виробництва.

Вигоди від ДПП для бізнесу, який йде на господарське співробітництво з державою:

• послаблення адміністративних бар’єрів;

• отримання підтримки за рахунок адміністративних, матеріальних, фінансових, природних ресурсів держави, вбачаючи в державних або муніципальних органах влади стабільного партнера. Приватний бізнес бере на себе основний комерційний ризик роботи на ринку і, як правило, має найбільшу частину прибутку;

• диверсифікація своїх комерційних ризиків;

• чітке визначення меж відповідальності;

• доступ до державної інфраструктури на пільгових умовах;

• використання нових можливостей для розвитку свого інноваційного бізнесу.

Таким чином, важливо відмітити, що для влади ДПП – це не субсидії приватному бізнесу, не конкурсний розподіл бюджету і не приватизація; для бізнесу ДПП – це не доброчинність і не корпоративна соціальна відповідальність; для банків ДПП – це не складчина влади і бізнесу. Як правило, ДПП сильно змінює господарські зв’язки і взаємини між владою і бізнесом у бік більшої гнучкості і довгострокової ефективності.

Об’єкти ДПП – це об'єкти, що перебувають у державній або комунальній власності чи належать Автономній Республіці Крим. Об’єктами ДПП можуть бути: існуючі, зокрема, відтворювані (шляхом реконструкції, модернізації, технічного переоснащення) об'єкти, у тому числі ділянки надр; створювані чи придбані об’єкти. Наприклад, у світі ДПП широко поширене в наступних сферах:

1) енергетика (виробництво електрики, його передача та доставка; передача і доставка природного газу);

2) телекомунікації (дротова або мобільна внутрішній зв'язок; міжнародний зв'язок);

3) транспорт (будівництво та експлуатація злітно-посадкових смуг в аеропортах; залізні дороги (включаючи основні фонди, перевезення вантажів, міжміські та місцеві перевезення пасажирів; платні автодороги, мости, магістралі, тунелі; зміст портової інфраструктури, терміналів, каналів);

4) водопостачання і каналізація (видобуток питної води та її доставка; каналізація та очищення стічних вод) тощо.

Взагалі, традиційним є те, що проекти ДПП успішно впроваджуються в тих галузях, де можливе пряме стягнення бізнесом плати за надані послуги і за які держава традиційно несе відповідальність.

Передача об’єктів, що перебувають у державній або комунальній власності приватному партнеру для виконання умов договору, укладеного в рамках ДПП, не зумовлює перехід права власності на ці об'єкти до приватного партнера. Такі об’єкти підлягають поверненню державному партнеру після припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства.

Право власності на об’єкти, що добудовані, перебудовані, реконструйовані в рамках державно-приватного партнерства, належить державному партнеру.

Форми угод проектів ДПП. Співпраця держави і приватного сектора при реалізації проектів ДПП здійснюється в різних формах угод, залежно від повноважень з проведення різних видів робіт, інвестиційних зобов’язань сторін, прав власності.

Серед найбільш популярних форм угод такі.

- BOT (Build – Operate – Transfer) – будівництво – управління – передача є класичним варіантом концесії. Концесіонер здійснює будівництво та експлуатацію (в основному – на підставі права власності) протягом встановленого строку, після чого об'єкт передається державі;

- BTO (Build – Transfer – Operate) – будівництво – передача – управління - класична концесія. Концесіонер будує об’єкт, який передається державі (концедент) у власність відразу після завершення будівництва, після чого він передається в експлуатацію концесіонеру;

- ВОО (Build – Own – Operate) – будівництво – володіння – управління. Концесіонер будує об'єкт і здійснює подальшу експлуатацію, володіючи ним на праві власності, термін дії якого не обмежується;

- ВООТ (Build – Own – Operate – Transfer) - будівництво – володіння – управління – передача передбачає володіння і користування збудованим об’єктом на праві приватної власності здійснюється протягом певного терміну, після якого об’єкт переходить у власність держави;

- BBO (Buy – Build – Operate) – купівля – будівництво – управління – це форма продажу, яка включає відновлення або розширення існуючого об’єкта. Держава продає об’єкт приватному сектору, який робить необхідні удосконалення для ефективного управління та ін.