12.3. Державне регулювання економіки

Державне регулювання економіки (ДРЕ) – сфера діяльності органів державної влади щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб'єктів господарювання шляхом застосування різноманітних методів і засобів. Тобто, ДРЕ можна розглядати як функцію державного управління економікою, як інструмент реалізації еко­номічної політики.

Історія розвитку країн з ринковою економікою характеризуєть­ся неоднозначністю рішень щодо втручання держави в економіку. Однак у жодній країні держава не припинила діяльності щодо розвитку ринкової економіки. Навпаки, постійно ведеться пошук напрямів удосконалення взаємовідносин між державою та товаровиробниками, і залежно від багатьох факторів спостерігається послаблення або посилення державного втручання. В нинішніх умовах господарювання держава вже не тільки визначає загальні правила і рамки функціонування ринкової економіки, а й сама доповнює ринковий механізм.

Об'єктивними причинами необхідності державного регулювання в умовах сьогодення є:

• наявність монополізму в багатьох галузях народного господарства та відсутність досконалої конкуренції;

• недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їх виробництво неефективним;

• повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків: робочої сили, капіталів, інтелектуального продукту тощо;

• забезпечення стабільності і гармонійності суспільства;

• сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно-історичного середовища існування народів;

• розв’язання питань міжнародної політики і співпраці.

Фахівці виділяють два види та кілька моделей регулювання ринкової економіки змішаного типу – економічний лібералізм, економічний дирижизм і типові моделі.

Економічний лібералізм – це система соціально-економічних відносин з домінуванням ринкових регуляторів і мінімальним державним втручанням. До країн економічного лібералізму можна віднести США, Канаду, Велику Британію, Австралію, в яких державний сектор не перевищує 10 % , державні витрати сягають 30 – 35 % ВВП, переважають правові та економічні методи регулювання.

Економічний дирижизм – система соціально-економічних відносин зі значним впливом держави на соціально-економічний розвиток. До країн економічного дирижизму відносять Австрію, Японію, Німеччину, в яких державний сектор відіграє істотну роль, державні витрати сягають 45–50 % ВВП, для регулювання активно використовуються прямі, адміністративні і специфічні методи.

Національний інститут стратегічних досягнень узагальнив досвід регулювання економіки і виділив кілька моделей сучасної ринкової економіки, з властивими їм методами.

Ліберальна (американська) модель передбачає втручання в економіку держави за залишковим принципом, тобто втручання в ті процеси, які не регулюються ринковим механізмом. Державне регулювання зводиться до встановлення правил гри, створення належних умов для ведення бізнесу, вирішення проблем соціального характеру, використання державних інвестицій.

Неоліберальна (німецька) модель орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, стимулювання розвитку малого бізнесу, зростання зайнятості, соціальної спрямованості розвитку ринку, економічної безпеки працівникам, вирівнювання доходів, соціальне страхування, забезпечення мінімальної оплати праці.

Європейсько-кейнсіанська модель передбачає значну частку державного сектора в економіці країни. Державна власність концентрується в енергетиці, вугільній, газодобувній промисловості, машинобудуванні, фінансовій сфері. Бюджет розглядається як засіб впливу на попит і витрачається переважно на інвестиції та структурні зміни. Ця модель характеризується високим рівнем узгодженості заходів, ш;о реалізуються державою.

Соціал-демократична (шведська) модель, яка впроваджується у скандинавських країнах та частково у Португалії, Іспанії, передбачає посилену увагу до соціальної сфери, рівня зайнятості, соціального забезпечення, трудових відносин та жорсткої політики доходів. Головним орієнтиром цієї моделі є забезпечення максимально сприятливих умов для виявлення кожним суб'єктом власної суспільно-корисної активності, активне втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту, домінування ідей рівності та солідарності.

Японська модель ринкового господарства передбачає досить ви­сокий рівень керованості за допомогою позадержавних об'єднань, рад, особливої ролі фінансово-банківських установ. Основні фонди держави майже повністю зосереджені в галузях інфраструктури, що допомагає створити сприятливі умови для розвитку приватного сектора економіки. Японська модель регулювання будується шляхом поєднання державних і приватних інтересів на основі застосування позаекономічних важелів-планів, прогнозів, програм, рекомендацій тощо. В регулюванні домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним.

Основними функціями державного регулювання економіки є:

• регулювання макроекономічних процесів і пропорцій;

• регулювання зовнішньоекономічних відносин;

• розроблення і регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики;

• захист внутрішнього товаровиробника і пріоритетних виробництв;

• розроблення і регулювання регіональної політики;

• соціальний захист населення;

• захист особи, інтересів товаровиробника і держави;

• утримання і забезпечення ефективної роботи органів державної влади.

У період становлення ринкових відносин до цих функцій долучаються додаткові:

• формування інститутів державного регулювання економіки;

• створення умов та інфраструктури існування ринку;

• розвиток місцевого самоуправління;

• здійснення програм роздержавлення і приватизації власності;

• підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції;

• здійснення цінової політики;

кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом.

Об'єктом регулювання є господарство країни, регіонів, областей, міст і районів, а також соціально-економічні процеси: економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція, ціни, платіжний баланс тощо.

Суб'єктом регулювання є держава в особі державних органів управління (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій), яка для розв'язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування інтересів залучає наукові уста­нови, політичні партії, громадські та релігійні організації.