11.4 Забезпечення розвитку соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура – сукупність галузей народного господарства, діяльність яких зорієнтована на задоволення соціально-культурних, духовних та інтелектуальних потреб людини. До них належить охорона здоров’я, освіта, культура, мистецтво, фізична культура, спорт, торгівля, громадське харчування, житлово-комунальне та побутове обслуговування.

У соціальній інфраструктурі можна виділити два рівні галузей:

I рівень – галузі, послуги яких гарантовані громадянам Конституцією й утримуються в основному за рахунок коштів бюджету;

II рівень – галузі, які надають послуги в основному на комерційній основі.

Базовою передумовою розвитку економіки, нової якості економічного зростання є примноження людського потенціалу, яке досягається шляхом модернізації всієї системи освіти, наближенні її якості до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави і суспільства. Держава має створити рівні і ширші можливості для отримання якісної освіти, незалежно від доходів та матеріального стану сімей. Треба створити таке середовище, в якому суспільний статус людини визначався б рівнем освіченості, набутими знаннями та вміннями використовувати їх на практиці.

Динамічні перетворення в економіці, суспільному житті, старіння первинних знань зумовлюють потребу запровадження системи неперервної освіти, оптимізації системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, інтегрованих навчальних планів і програм.

Держава сприяє реалізації програми інформатизації навчальних закладів, комп’ютеризації сільських шкіл, розвитку мережі недержавних навчальних закладів за умови забезпечення єдиних стандартів якості освіти, формування конкурентного середовища на ринку освітніх послуг, запровадженню механізмів пільгового кредитування студентів на період навчання у вищій школі, ство­ренню фонду сприяння здібній молоді в здобутті освіти за кордоном. Предметом постійної уваги держави і влади має стати підвищення соціального статусу педагога, підвищення рівня оплати його праці.

Метою перетворень у сфері охорони здоров’я є поліпшення стану здоров’я населення на основі забезпечення доступності до якісної медичної допомоги, створення належних умов для надання якісних медичних послуг, переорієнтації державної служби охорони здоров’я на запобігання захворюванням.

Держава запроваджує механізми багатоканального фінансування медичної галузі, забезпечує нагляд за розвитком платних послуг, запроваджує державне соціальне медичне страхування. Водночас вона забезпечує доступність медичної допомоги для соціально незахищених верств населення шляхом законодавчо визначеного рівня безоплатного медичного обслуговування.

Під особливим контролем держави перебуває житлово-кому пальне господарство, яке знаходиться на етапі докорінної перебудови. Вже здійснилася перебудова житлової політики – розвиток житлового будівництва відбувається переважно за рахунок коштів громадян, іпотечного кредитування. При цьому збережена система забезпечення житлом найменш захищених верств населення, яка фінансується з державних і місцевих бюджетів. Держава стимулює приватне будівництво, здійснює підтримку молодіжного житлового будівництва, забезпечення житлом військовослужбовців.

Продовжується реформування житлово-комунального господарства. Його основною метою є подолання монополізму, формування ефективного конкурентного середовища у цій сфері.