9.2. Соціально-економічні та політичні наслідки корупції

За оцінкою експертів, проблема корупції становить виклик національній безпеці України. За їх словами, надзвичайні масштаби корупції в Україні засвідчені міжнародними організаціями і експертними дослідженнями.

За оцінками впливових міжнародних організацій, Україна нині знаходиться серед найбільш корумпованих держав, у яких корупція має загально національний системний характер і справляє визначальний вплив на українську політику, економіку та інші сфери суспільного життя.

Зокрема, індекс сприйняття корупції в Україні за 2010 рік склав 2,7 бала, в результаті чого країна посіла 118 місце в рейтингу Трансперенсі Інтернешнл (ТІ). Цей показник для нашої країни є традиційно низьким.

За оцінками Київського міжнародного інституту соціології, презентованими ще у травні 2009 року, громадяни України вважають найбільш корумпованими сфери медичних послуг та вищої освіти, міліцію, податкові та митні органи. За даними Трансперенсі Інтернешнл, основними сферами поширення корупції є видача ліцензій та дозволів, оподаткування та митні процедури. Найбільш корумпованими також названо міліцію, прокуратуру, податкові органи, суди, медицину, освіту, а також парламент і політичні партії.

Наявність загрозливих тенденцій у цих сферах підтверджується результатами моніторингу України з боку Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO) та Стамбульського антикорупційного плану дій.

Корупційні прояви у вищих політичних колах провокують корупцію у сферах економіки, державного управління та правосуддя. Зокрема, корупція перешкоджає реформуванню економіки та притоку інвестицій, розвитку середнього та малого підприємництва.

Корупція має такий соціальний аспект, як зростання бідності: корупція сприяє перетіканню ресурсів, зокрема бюджетних, на рахунки корумпованих осіб або груп. Поглиблюється соціальна нерівність громадян, збільшується соціальна напруга в суспільстві.

Отже, корупція сприяє виникненню та розвитку цілої низки негативних явищ і процесів. В економічній сфері:

– сприяє розвитку недобросовісної конкуренції, оскільки ринкові виграші отримує не більш конкурентоспроможний суб’єкт, а той, хто отримав преференції;

– спричиняє неефективне використання коштів державного бюджету через непрозоре виділення коштів, дотацій та інвестицій суб’єктом економічної діяльності, пов’язаним із владою;

– формує значну асиметричність у розподілі прибутків і доступів до ресурсів;

– сприяє підвищенню споживчих цін через існування корупційної складової, яка підвищує транзакційні витрати;

– приводить до створення тіньового сектора економіки, який ухиляється від сплати податків до бюджету, а отже гальмує реалізацію соціальних програм;

– прискорює виведення капіталу за кордон через його незаконне походження з метою подальшої легалізації шляхом залучення як іноземних інвестицій.

У соціальній сфері:

– формує подвійні стандарти моралі та соціальної поведінки;

– сприяє суттєвому соціальному розшаруванню за економічним становищем;

– унеможливлює створення соціальних ліфтів щодо залучення населення до публічного управління;

– породжує негативне ставлення до приватної власності і отриманих на її основі матеріальних благ унаслідок нелегітимного характеру присвоєння власності;

– є основою для формування асоціальної поведінки та агресії;

– формує недовіру та неповагу до влади з боку суспільства з одночасно вираженим бажанням зайняти місце посадовця і скористатися його корупційними зв’язками;

– сприяє формуванню відчуття беззахисності і безсилля перед владою капіталу у населення, викликає масову тривогу і страх за майбутнє, соціальну апатію.

У політичній сфері:

– перегруповує політичні сили у напрямі від просування ідей до обслуговування олігархічних кланів;

– знижує значення політичного процесу щодо формування влади в умовах представницької демократії;

– створює умови для превалювання групових інтересів над загальнонаціональними;

– формує умови політичної невизначеності та нестабільності, що уможливлює використання зовнішніх впливів на політичні процеси;

– підриває незалежність країни і знижує її престиж на світовій арені.

Таким чином, корупція в Україні є певним соціально-політичним феноменом, специфічною моделлю соціально-політичних відносин, в межах якої здійснюються прийняття адміністративних рішень. Унаслідок формування такої моделі корупція набуває всеохоплюючого характеру. В центрах зосередження найбільш впливових владних інститутів сформовані корупційні відносини стають настільки важко переборними, що вони перетворюються у звичне явище, підриваючи не лише основи державності, але й морально-психологічний клімат у суспільстві. Якщо у зарубіжних країнах прояви корупції створюють юридичну проблему, то масштаби корупції в Україні перетворюють її в морально-етичне явище.

Отже, у соціально-політичному розумінні корупція відбиває ірраціональність суспільної свідомості, що значно затрудняє знаходження ефективних заходів протидії поширенню цього явища.