7.3. Ресурси і технології публічного адміністрування

Суттєвим для ефективного публічного адміністрування є питання його ресурсного забезпечення. Так, Л. Приходченко відзначає, що забезпечення відповідними ресурсами є важливим для ефективного функціонування органів публічної влади, оскільки ресурсна невідповідність поставленим цілям унеможливлює їх досягнення. Виокремлюють організаційні, людські, фінансові, інформаційні, наукові тощо ресурси.

Під організаційними ресурсами розуміються процедури, технології, системи управління, технічне та програмне забезпечення, організаційну структуру культуру організації, відносини з громадянами. Людські ресурси розглядаються як сукупна, якісна характеристика кваліфікаційного та професійного рівня людей, що працюють в організаціях, фінансові ресурси – як кошти, що є в розпорядженні. Інформаційні ресурси є сукупністю відомостей про зміни в системі державного управління, яка визначає мережу комунікаційних потоків, здатних посилювати чи послаблювати організаційну структуру органів влади. Наголошується на єдності цих ресурсів та першочерговості фінансових ресурсів, які є єдиним видом ресурсів, що трансформується безпосередню і з мінімальними витратами часу у будь-який їх інший вид.

Визначаючи надзвичайну важливість фінансових ресурсів, все ж за значенням на перше місце необхідно поставити людські ресурси, якість яких є визначальною в діяльності органів влади. Більш того, практика свідчить, що саме людські ресурси дозволяють компенсувати недоліки фінансування, забезпечують якість організаційних та інформаційних ресурсів.

Зараз формуються нові ознаки управління людськими ресурсами в державному секторі: відбір персоналу на основі професійних заслуг, знань і досвіду (політизація відбору виявилася неефективною); запровадження заходів, спрямованих на забезпечення відповідності персоналу державної служби демографічному складу суспільства, з обов'язковим дотриманням принципу призначень за професійними заслугами; визнання необхідності існування правил та традицій; зосередженість на дієвості, впливовості та результатах роботи службовців; формулювання цінностей та етики державної служби; інвестування у розвиток людських ресурсів.

Варто врахувати, що і у наші дні існує значна потреба в інноваціях, викликана необхідністю пристосовуватися до нових умов. П. Друкер дає чотири поради щодо інноваційної діяльності некомерційних організацій: дати чітке визначення своєї місії, сконцентруватися на своїх цілях, а не на програмах і проектах, які потрібно розглядати лише як тимчасовий засіб досягнення цілей: реалістично визначити свої цілі, ставити досяжні цілі, визначати не максимальні, а оптимальні цілі; невдачу в досягненні цілі потрібно вважати свідченням неправильності чи неточності визначення цілей; розглядати зміни як нові можливості, а не нову загрозу, зробити постійний пошук інноваційних можливостей частиною своєї політики.

Інновації в публічному управлінні пов'язуються як зі зміною структури органів влади, так і з новими методами та інструментами роботи.

Наприкінці XX століття відбулася низка технологічних революцій (статистична, інформаційна, технічна), що суттєво вплинуло на використання матеріальних засобів публічного управління. Доцільно говорити про інноваційний прорив, який суттєво змінив характер адміністрування.

Наприклад, статистична революція дозволила мати більш точне уявлення про стан справ у державі, використовувати моніторинг управління суспільним справами. Інформаційна революція полегшила адміністраціям отримання та опрацювання даних, їх зберігання та передавання. Водночас у громадськості з’явилася можливість контролювати адміністрацію завдяки спрощеному доступу до інформації.

Сучасне публічне управління спирається на кілька основних адміністративних технологій, найбільш важливими з яких є партнерство, розпорошене управління та найсучасніші техніки у правління. К. Щерський, спираючись на дослідження європейських вчених (Й. Непман, М. Барнес, X. Салліван. А. Киопс), наголошує, що партнерство передбачає чітку регламентацію відносин між публічною владою та її партнерами та виділяє напрями співпраці із суб'єктами господарювання, громадськими організаціями тощо. Важливо не лише те, як держава через конкурси може розподілити кошти між суб’єктами господарювання та громадськими організаціями, а й їхня співучасть у цьому процесі, що збільшує відповідальність за публічні справи.

Розпорошене управління є однією з характерних рис багатолінійного управління і широко використовується в ЄС. Його суть полягає у передачі елементів публічної влади, насамперед, у питаннях надання послуг, спеціально для цього створеним квазіадміністративним організаціям. Це вважається методом не лише децентралізації, а й деконцентрацїї публічного адміністрування.

Відзначаючи переваги розпорошеного управління, фахівці відмічають також і певні проблеми: протиріччя між політичними та адміністративними завданнями, можливість втрати державою політичного контролю над агенціями чи, навпаки, їх політизація; послаблення контролю та відповідальності; втрата динаміки змін, якщо агенції не зацікавлені у втраті бюджетних надходжень та пошуку нових напрямів роботи; втрата агенціями своєї специфіки як неурядових організацій, бюрократизація: низька прозорість дій та їх слабка координація.

Соціальні технології покликані забезпечити оптимальне розв’язання проблем громадян шляхом координації та синхронізації різних факторів впливу. Велике значення має ефективність діяльності, яку потрібно розуміти як зростання результативності при зниженні затрат.

Серед умов ефективної професійної діяльності адміністративних служб важливо виділити її мотивацію. Якщо раніше її розглядали як важливу складову зростання продуктивності праці, то у наші дні увага звертається на забезпечення через мотивацію задоволення працівників від процесу праці та досягнутих результатів.

Надзвичайно важливе значення має технологія включення працівників у професійну діяльність, їх зацікавленість у ефективній роботі органу влади. Аналіз впровадження системи управління якістю в діяльність органів влади свідчить, що саме низька мотивація до ефективної діяльності та відсутність пов'язаності рівня оплати праці з кінцевим результатом є значною перепоною для активізації дій працівників. Водночас, недооцінюються і такі технологічні можливості, як створення умов для активної і творчої праці (врахування пропозицій працівників, уважність до їх порад тощо), що створює умови для зростання задоволеності працівників роботою.

Важливим технологічним аспектом є створення у мов для самореалізації працівників, що тісно пов'язано із формуванням сприятливого внутрішнього середовища. Самореалізація пов'язана також із підвищенням професійного розвитку службовця. На жаль, типовою є ситуація, коли отримані знання та вміння не використовуються у практичній діяльності, яка сприймається службовцем як рутинна і нетворча. Усвідомленням важливості постійного підвищення кваліфікації працівників стало введення внутрішніх навчань, ефективність яких часто набагато вища, ніж кілька тижневих семінарів. Система безперервного навчання може служити і для задоволення особистих інтелектуальних потреб працівника, що теж має позитивний загальний ефект.

Кадрові технології передбачають посилення уваги до планування кар'єри службовця. що на практиці застосовується досить рідко внаслідок специфіки публічного управління. Більш того, прагнення службовців зробити кар’єру часто сприймається як керівництвом, так і колегами як негативне явище.

Необхідно розрізняти службову та професійну кар'єру державного службовця. Службова кар'єра пов'язана із підвищенням професійного і посадового статусу, а професійна передбачає особистий розвиток, пов'язаний із самоосвітою, зростанням кваліфікації тощо.

Іншою технологією, що набуває поширення, аутсорсинг – передача сторонній фірмі діяльності, яка раніше здійснювалась у рамках даної організації, що дозволяє економити ресурси.

Бенчмаркінг – одна з технологій управління, що дає можливість організації постійно нарощувати продуктивність, покращувати якість своєї роботи, бути попереду конкурентів. Він використовується як засіб, здатний зламати закостенілу структуру організації, стиль її діяльності, орієнтуючись, зокрема, на кращі результати інших кампаній.

Значного поширення набувають технології електронного врядування. Електронний уряд (Е-уряд) – це технологія управління, яка використовує інформаційно-комунікативні можливості для здійснення управлінської діяльності. Застосовуючи ці технології, уряд не змінює своїх функцій або своїх зобов’язань. залишаючись законним, прозорим та відповідальним.

На початку XXI століття технології електронного врядування бурхливо розвиваються у різних напрямах. Так, технологія Уряд – громадянам передбачає встановлення зворотного зв'язку з громадянами. З її введенням громадяни зможуть набагато менше стояти в чергах за типовою інформацією, довідками і формами. Бюджет заощаджує при цьому кошти, а громадяни – час та гроші. Технологія Уряд – бізнесу удосконалює відносини державних органів і бізнесу. Це може бути автоматизація податкових виплат чи проведення у електронних тендерів на постачання продукції. Технологія Уряд – уряду передбачає автоматизацію відносин і документообігу між відомствами, що забезпечує: керування координацію діяльності регіональних управлінь і територіальних підрозділів; ведення внутрішнього діловодства.

Перевагами е-уряду є: орієнтація на думку громадян при реалізації нововведень; гласність при прийнятті публічних рішень; прозорість і привабливість економіки для інвестування; доступність усіх регіональних нормативно-правових актів; можливість для громадян брати участь у обговоренні і прийнятті регіональних та державних рішень; підвищення комфорту в повсякденному житті для громадян. надання послуг у будь-який момент часу; максимальна простота і прозорість; забезпечення конфіденційності і виконання правил інформаційної безпеки; скорочення витрат на апарат органів влади.

Отже, світовою практикою запропоновано різноманітні технології публічного управління, багато з яких вже застосовуються в Україні. При виборі цих технологій, важливим є врахування національних особливостей, етапу розвитку суспільства та завдань, що стоять перед органами публічної влади.