Баханов к.О., Мирошниченко в.О. Практикум з методики навчання історії в школі

Практикум з методики навчання історії в школі присвячений основним питанням підготовки до процесу навчання історії в школі. Він містить матеріал теоретичного і практичного характеру, необхідний учителю в повсякденній професійній діяльності. Поглиблено розглядаються сучасні прийоми, методи і технології навчання історії. Наводяться зразки завдань, приклади розробки і проведення навчальних занять з історії.

Посібник розрахований на студентів, викладачів педагогічних навчальних закладів і вчителів.

3 Курс (сгф)

Д. п. н., проф. Баханов Костянтин Олексійович

К. п. н., доц. Мирошниченко Володимир Олександрович

Практикум з методики навчання історії в школі: метод. посіб. / К.О. Баханов, В.О. Мирошниченко. - , 2013.- с.

Передмова

Головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися впродовж всього життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. Виходячи з цього вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, загальнокультурну, практичну підготовку фахівців, що визначатимуть темпи і рівень науково-технічного та соціального прогресу, сприяє утвердженню гуманістичних ідеалів, норм людського співжиття, формуванню інтелектуального потенціалу нації.

Історична освіта є складовою вищої й середньої освіти, на яку покладається завдання формування історичного мислення, навчання осмисленню історичних подій та явищ, різноманітності шляхів людського розвитку.

Методика навчання історії є галуззю педагогічної науки, яка безпосередньо прокладає міст від теорії до практики і поєднує знання історичної науки, педагогіки, психології людини, що розвивається, та прийоми найбільш економного навчання школярів.

Метою методики навчання історії є підготовка студентів до активної діяльності з формування історичних компетентностей в учнів; розвитку історичного мислення учнів, яке передбачає загальне розуміння історичного процесу в його різноманітності й суперечливості; вихованню в учнів особистісних рис громадянина України, загальнолюдських духовних цінностей, сприйняття ідей гуманізму та демократизму, взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії; підготовці школярів до свідомої активної участі в суспільному житті української держави, усвідомлення її ролі й місця в Європі та світі.

Завданням курсу «Методика навчання історії» є ознайомлення студентів із змістом, формами й методами, прийомами й засобами навчання в загальноосвітніх закладах України, й досвідом передових країн світу, а також із методами перевірки та оцінювання досягнень учнів у навчанні; сприяння творчому мисленню студентів щодо організації власної педагогічної діяльності; впровадження демократичного стилю педагогічного спілкування, що ґрунтується на засадах педагогіки співробітництва двох рівноправних суб’єктів навчання; підготовка майбутніх учителів до здійснення розвивального особистісно орієнтованого навчання.

Практикум містить питання, усні та письмові завдання для повторення і збагачення найважливіших теоретичних понять і положень лекційного курсу. Підготовка до занять передбачає попереднє вивчення рекомендованої до тем літератури.

Запропоновані рекомендації щодо підготовки до практичних занять з методики навчання історії перш за все направлені на формування та підвищення професійної компетентності, необхідної для роботи в школі. Під час занять передбачається поглиблене вивчення теоретичного матеріалу отриманого на лекціях. У зв’язку з цим структура практикуму відповідає логіці лекційного курсу.

№ п/п	Тема лекції	години	Тема практичного заняття	години
	Методика навчання історії як галузь педагогічної науки	2	● Загальне поняття методики навчання історії. Моделювання уроку історії	2
	Розвиток методики навчання в ХІХ – ХХ ст.	4	● Розвиток вітчизняної методики навчання історії до ХХ ст..	2
			● Позитивні тенденції розвитку вітчизняної методики навчання історії у першій третині ХХ ст.	2
			● Розвиток методики навчання історії у 30-80-х рр.. ХХ ст. в СРСР	2
	Методологічні засади методики навчання історії	4	● Формаційний та цивілізаційний підходи в історичній науці та їх вплив на методику навчання історії в школі	4
	Мета навчання історії в школі	4	● Концептуальні засади шкільної історичної освіти	2
			● Визначення цілей уроку вчителем. Структурно-функціональний аналіз навчального матеріалу	2
	Пізнавальні можливості учнів	2	● Пізнавальні можливості учнів, їх діагностика й розвиток на уроках історії	4
	Шкільний підручник історії як джерело знань	4	● Шкільний підручник історії як джерело знань і засіб навчання	4
	Зміст шкільної історичної освіти	4	● Зміст шкільної історичної освіти	4
	Розвиток історичного мислення учнів	2	● Проблемне навчання історії	2
	Розвиток в учнів інтересу до історії	4		-
	Структура історичного матеріалу та способи його вивчення	2	● Формування історичних понять на уроках історії	2
Всього		32		32

Практичне заняття – це форма навчального заняття, під час якого викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує уміння й навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Структура заняття і час, відведений на його етапи, можуть бути приблизно такими: проведення бесіди з теорії питання (15-20 хв.), виконання практичних завдань (35-40 хв.), обговорення результатів роботи (25-30 хв.), завдання до наступного заняття, ознайомлення з літературою (5-10 хв.) Завдання практичного характеру для домашньої роботи у багатьох випадках дано з «великим запасом», що надає можливість вибору. Частина завдань виконуються всією групою, а інші – за вибором індивідуально або невеликим групами.

Під час практичних занять необхідно ознайомитися з найновішими досягненнями методичної науки, а також з різноманітними варіантами стандартів навчання, програм, підручників, робочих зошитів тощо, навчитися відбирати зміст історичного матеріалу для вивчення на уроках, застосовувати нетрадиційні методи, прийоми навчання історії, раціонально планувати організацію діяльності вчителя й учня. У деяких випадках буде необхідним підготувати доповіді та повідомлення з урахуванням власних індивідуальних інтересів і можливостей. Тематика цих доповідей передбачає більш поглиблене вивчення малодоступної, але такої, що являє науковий і практичний інтерес, літератури, ознайомлення з передовим досвідом вчителів. Самостійне осмислення найбільш актуальних педагогічних і методичних проблем формує навички дослідницької діяльності, які розвиваються й удосконалюються на спецсемінарах з психолого-педагогічних дисциплін.

Підготовка до практичного заняття це – самостійна робота студента із літературою, означеною у переліку до заняття, з метою висвітлення питань, окреслених планом практичного заняття. Проміжною ланкою підготовки до практичного заняття є написання конспекту, розгорнутого плану, тез тощо. Кінцевим результатом підготовки є розгорнутий виступ безпосередньо на занятті у вигляді доповіді, захисту реферату, доведення тези, участі в дискусії, розв’язання проблемної ситуації.

Студенту при підготовці до практичного заняття, опрацьовуючи літературу, необхідно робити записи. Древні говорили, що той, хто записує, читає двічі. Це:

• сприяє кращому розумінню тексту: записуючи, прочитане, ніби заново відбувається осмислення, особливо, коли думки автора викладаються своїми словами;

• забезпечує міцніше запам'ятовування прочитаного: під час запису тієї або іншої думку, подовжується процес її сприймання;

• при записі тексту своїми словами розвиває мовлення, а отже, й розум;

• допомагає зосередитися на змісті;

• дає змогу швидко поновлювати в пам'яті забуте, служить джерелом інформації.

Студент на практичне заняття готує тематичний конспект. У процесі підготовки доводиться працювати з кількома публікаціями, присвяченими одній проблемі, і кожна висвітлює її по-різному. Тематичний конспект складається так:

• серед книг за допомогою анотацій визначається та, яка найдокладніше розкриває тему практичного заняття, увага звертається на назву, зміст, рік видання;

• складається розгорнутий план матеріалу за допомогою змісту провідної книги, проти пунктів і підпунктів плану позначаються сторінки, на яких викладено відповідний матеріал;

• при опрацюванні наступних публікацій:

• коли зустрічається матеріал, що стосується записаного вже пункту плану, проти останнього занотовується: автор, назва, вихідні дані та сторінки;

• якщо зустрічається матеріал з іншим баченням проблеми, план доповнюється новим пунктом із зазначенням вихідних даних джерела інформації

• за створеним планом пишеться конспект із зазначенням сторінок на берегах конспекту.

Тому для зручності користування конспектом

• слід залишати ліворуч широкі береги (4-5 см). Запис у такому випадку легко читається, а вільне місце знадобиться для власних приміток, позначок, коментарів тощо. Наприклад, великий за обсягом конспект можна забезпечити предметним покажчиком. Записи поділяються на абзаци, які можна пронумерувати за значущістю;

• виділяти кольором важливі положення, слова, словосполучення;

• систематизувати матеріал, особливо для підготовки в подальшому доповіді або реферату: все, що стосується одного аспекту проблеми, яка вивчається, позначається, наприклад, червоним олівцем, до другого – синім тощо. (Досвідчені читачі надають перевагу веденню конспектів не в зошитах, а на окремих пронумерованих аркушах На практичне заняття можна взяти лише потрібні з них. Якщо при перечитуванні публікації виникає необхідність щось дописати, то можна доповнити конспект новим аркушем, при нумерації якого додається літера (7, 7а). Такі конспекти найчастіше зберігаються в папках);

• користуватися власною системою умовних позначень (зазвичай прямою лінією думка підкреслюється тоді, коли її хочуть підсилити, хвилястою – коли в ній не досить впевнені, на берегах знак «!» – є дещо цікаве, «?» – це необхідно перевірити);

Скорочуючи слова при написанні конспекту, слід дотримуватися деяких рекомендацій:

• Не скорочуйте декілька слів підряд: під час читання легко втратити узгодження слів у реченні. Із закінченням найчастіше пишуть іменники. У прикметників воно випускається. Для збереження зв'язку слів повністю пишуться прийменники. Необхідно дотримуватись розділових знаків – зайва або відсутня кома здатна змінити смисл речення.

• Складіть індивідуальний словничок скорочень. Спочатку придивіться, які слова під час вивчення історії часто зустрічаються і є довгими. Відкиньте в них частину літер. Так, можна скоротити слова: «культура» (к-ра), «суспільство» (с-во). Вперше скоротивши якесь слово, напишіть його в дужках повністю, а рядок позначте для того, щоб згадати у разі потреби забуте скорочення. Поступово виникнуть більш вдалі варіанти скорочень.

Зосереджено читати заважає, передусім, втома, що має різні причини. Навіть якщо свідомістю шум «не помічається», нервова система сприймає подразнення, витрачаючи на неї свою енергію. Ступінь втоми залежить також від того, яких зусиль волі потребує читання від людини. Втомлюються й від одноманітного читання, навіть у тому випадку, коли воно легке, й під час читання тексту, в якому щось доводиться, пояснюється.

• Зняти втому під час читання найкраще легкими гімнастичними вправами: на хвилину-другу закрити очі, легенько промасажувати повіки й змочити їх водою.

• Очі відпочивають, коли їх зосередити на чорному або зеленому тлі. Під час відпочинку не слід довго дивитися через віконне скло: його оптична недосконалість ще більше втомить очі.

• Під час підготовки до практичного заняття тримайте на столі декілька різних за жанром книг. Втома певною мірою знімається, якщо після читання монографії погортати, наприклад, історичний роман.

• Варто урізноманітнити роботу з книгою: читання чергуйте з виписуванням, складання плану – з переказуванням тощо.

• Перерви під час читання неможна робити частими, бо через це доведеться часто відшукувати місця та ще й згадувати, про що йшлося.

Щоби попереджувати забування необхідно повторювати матеріал. Якщо цього не робити, то доведеться все вчити знову. Доведено, що забування спочатку йде швидко, – бажано повторити матеріал в той же день. Повторення буває пасивним і активним Перше – це повторне читання тексту. Активне – його переказування. Швидше й міцніше текст запам'ятовується під час чергування цих видів повторення. При переказі відбувається самоперевірка: що запам'яталося, а що – ні. Тому при повторному читанні слід більше уваги приділити тому, що гірше запам'яталося.

Повторення може здійснюватися з перервами та без них. Перше можна назвати концентрованим, друге – розподіленим, яке значно продуктивніше. Оптимальний проміжок часу під час повторення матеріалу – один-два дні. Іноді матеріал запам'ятовується цілком, інколи – частинами. Буває, що обидва способи поєднують. У першому випадку Ви маєте справу з цілісним, у другому – з розподіленим, у третьому – з комбінованим повторенням. Останнє, в більшості випадків найефективніше, в свою чергу складається з трьох етапів. Спочатку читайте текст повністю, намагайтеся зрозуміти його головну ідею, те, заради чого він написаний. Прагніть з'ясувати, з яких частин він складається. На другому етапі кожну виділену частину або особливо важкі з них запам'ятовуйте окремо. Третій етап: текст знову прочитуйте повністю, щоб закріпити зв'язки між частинами.

Однією з форм самостійної роботи є підготовка рефератів і доповідей, які заслуховуватися на семінарських заняттях, студентських наукових конференціях, на кафедрі або в наукових гуртках. Найбільш ефективною така робота є за умови співпраці викладача зі студентом, вона сприяє виробленню в останнього вміння самостійно опрацьовувати джерела і літературу, готувати аргументовані відповіді на поставлені питання (проблеми) реферату чи доповіді.

Самостійна робота над підготовкою реферату (на 10-12 хвилин) або доповіді (до 20 хвилин виголошення) починається з виявлення літератури стосовно обраної теми. Студент має скласти відповідний короткий списик літератури з проблеми, яку збирається вивчати. Після ознайомлення з нею, розробити й узгодити з викладачем план реферату (доповіді), в якому сформулювати головні питання (проблеми) виступу. Важливою запорукою успішної підготовки реферату (доповіді) є конкретність і наукова спрямованість підготовчої роботи.

Наступним, дуже важливим етапом, є вміння логічно, полемічно і науково-аргументовано написати текст реферату (доповіді). Кожне невеличке студентське дослідження повинно завершуватися чіткими, однозначними висновками, які прямо випливають з його основного змісту. Оформлення рефератів (доповідей) передбачає короткий план, рукописний або машинописний текст обсягом від 5 до 12 сторінок, висновки, список використаних джерел та літератури. До роботи можна додавати карти, портрети, інший наочний матеріал, а також власні таблиці та діаграми, що має на поглибити текст реферату (доповіді), викликати інтерес аудиторії. Основною запорукою успіху є комплексне використання джерел і літератури з теми й активна співпраця з викладачами кафедри.

Написання наукових рефератів (доповідей) – це перший етап у підготовці студентів до написання курсових, а потім і дипломних (магістерських) робіт. Він передбачає вміння обирати цікаві й проблемні теми, здатність розробляти структуру роботи, забезпечувати її необхідною джерельною базою. Написання студентами перших текстів з елементами наукового викладу матеріалу, доведення їх до завершеного наукового вигляду допоможе набути їм певних навичок редагування й оформлення наступних робіт. Реферат (доповідь) буде вдалою, коли студент зможе переконливо довести актуальність теми, цікаво й науково-обґрунтовано викласти матеріал та зробити власні висновки.

Під час практичних занять студент повинен навчитися подавати матеріал в формі усного виступу, вміти викликати й підтримувати протягом всієї доповіді інтерес аудиторії, обстоювати власну думку.

Слід навчитися бути терплячим, уміти вислухати й зрозуміти опонента. Мета суперечки розумних толерантних людей – знайти те, що є спільним для їхніх точок зору. Б.Шоу дотепно помітив, що, якщо в двох людей є по яблуку, то, помінявшись ними, люди так і будуть мати по одному плоду, коли ж у співрозмовників є по одній ідеї, то, обмінявшись, вони будуть володіти вже двома ідеями кожен. Додатковими аргументами в суперечці є посмішка та доброзичливість. І.Кант підкреслював: «У диспутах спокійний стан духу, поєднаний із доброзичливістю, є ознакою наявності сили, внаслідок якої розум упевнений у своїй перемозі». «Мислитель лише остільки діалектик, оскільки він противник самого себе. Засумніватися в собі – найвище мистецтво й сила», – відзначав Л.Фейєрбах. Отже самокритичність, вміння не соромитись визнавати свої помилки завойовують симпатії опонентів. Демокріт зауважував, що справжній учений той, для кого істина дорожча за перський престол.

Не слід боятися дискусії з сильнішим опонентом. Епікур говорив, що в суперечці більше виграє переможений, оскільки помножує свої знання.

Однією з вимог до учасників дискусії є уважне ставлення до висловлювань найслабшого опонента – він може несподівано для себе та оточуючих віднайти оригінальне розв'язання проблеми. Логік С.Поварнін був переконаний: «Повага до чужих переконань – не тільки ознака поваги до чужої особистості, а й ознака широкого та розвиненого розуму».

Тон виступу повинен бути впевненим, але не зверхнім. Найкраще дякувати за запитання, використовувати ввічливі слова та словосполучення типу «очевидно», «не виключено», «якщо я не помиляюсь», адже, за думкою Д.Вілкінса, «слова в суперечці повинні бути м'якими, а аргументи твердими»