3. . Конспект лекцій зм1 Концептуальні засади теорії стратегічного управління

1. Предмет та об’єкт стратегічного управління

2. Концепція стратегічного управління

1. Предмет та об’єкт стратегічного управління.

Життєдіяльність організації складається з трьох основних процесів:

• одержання сировини чи ресурсів із зовнішнього оточення;

• виготовлення продукту;

• передача продукту в зовнішнє середовище.

Ключова роль у підтримці балансу між цими процесами, а також у мобілізації ресурсів організації на їхнє здійснення належить менеджменту.

У даному контексті, з приводу стратегічного аспекту доцільно відзначити:

- по-перше, стратегічний аспект —насамперед, і в основному — пов'язаний із зовнішніми факторами розвитку організації;

- по-друге, стратегічність - на відміну від тактичних чи оперативних моментів — стосується довгострокових перспектив розвитку організації. Відносність означає, що стратегічний період має і значно більшу тривалість, ніж тактичний період розвитку організації, і те, що для кожної конкретної організації таке співвідношення є конкретно-індивідуальним.

Стратегічне управління базується на таких передумовах: чітке визначення того, що організація хоче досягти в майбутньо­му; усвідомлення, що основні проблеми криються у зовнішньому середовищі; вміння своєчасно розпізнавати проблеми та володіти механізмом їх вирішення або зменшення негативного впливу; прийняття управлінських рішень з урахуванням відповідності між можливостями, які перебувають поза організацією, та її сильними сторонами; налаштування поточного управління на конкретиза­цію стратегічного.

Встановимо основні складові системи стратегічного управління, її суб'єкт та об'єкт.

Об'єкт стратегічного управління — це потенціал підприємства, який включає трудові, матеріальні, фінансові, інформаційні ресурси, залучені в господарську діяльність підприємства і які здатні визначати конкурентоспроможність підприємства в довгостроковому періоді.

Суб'єкт стратегічного управління — вища, іноді середня ланка управління підприємством, спроможна сформувати, розробити й реалізувати стратегію розвитку.

Взаємодія об'єкта і суб'єкта утворює систему стратегічного управління.

Предмет стратегічного управління – базисні процеси в організації і за її межами, вишукування і нарощування стратегічного потенціалу організації.

Стратегічний менеджмент повинен вирішити три взаємопов’язані задачі:

1. Управління стратегією на ринку: розробка, реалізація і уточнення стратегій, що забезпечують перемогу на ринку.

2. Управління організацією: внутрішні зміни організації, які визначають її діяльність на ринку, і спрямованість цих дій.

3. Реалізація стратегічного менеджменту: взаємодія між стратегією (тим, що організація робить на ринку) і організаційними процесами (тим, що відбувається в самій організації).

Стратегічне управління можна визначити як таке управління організацією, що спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику з боку оточення і дозволяють організації розвиватись в перспективі.

Стратегічний управління розглядають у таких перерізах:

1. Функціональний - при якому управління розглядається як сукупність видів діяльності, спрямованих на досягнення певних результатів;

2. Процесний — як цикл розроблення та впровадження стратегії, націлений на досягнення стратегічної відповідності між організацією та зовнішнім середовищем

3. Елементний —як сукупність елементів, взаємодія між якими забезпечує формування і досягнення цілей під час реалізації стратегії розвитку організації.

Найчастіше стратегічний менеджмент організації розглядають як систему з трьох елементів:

а) стратегія, як сукупність управлінських рішень щодо перспективного її розвитку;

б) відповідна структура управління, зорієнтована на розроблення і впровадження стратегії;

в) організаційна культура.