Характеристика художніх стилів XVII—XVIII ст.

У художній культурі Західної Європи, виникають нові напрямки і методи творчості. У XVII ст. 2 основні напрямки - бароко і класицизм, у XVIII ст. виникає просвітницький реалізм. Просвітницький реалізм сприяє появі сентименталізму і рококо. А наприкінці XVIII ст. виникає романтизм.

Культура бароко.

Термін «бароко» має італійське походження і означає - дивний, вибагливий, химерний, застосовується він до визначення культури і мистецтва Західної Європи у 17-18 ст. Втративши притаманні ренесансній культурі уявлення про гармонію світу, про безмежні людські можливості, відчуваючи розгубленість, а часом і розпач перед жорстокістю нових суспільних умов, мистецтво бароко тяжіє до умовності, до алегорій, до фантастики. У мистецтві відбувається болісне переживання самотності, покинутості людини, її метання між пошуками задоволення і відреченням від земних радощів, між небом і землею, інтерес до сюжетів релігійних, де йде мова про чудеса і мучеництво, перебільшення і патетику. Є потяг до синтезу, до злиття різних видів творчості.

В архітектурі проявляється інтерес до ансамблю: будівля має вписуватись у загальноміський пейзажі вулиці, майдан, парк. Популярні лабіринти-символи кружлянь людської душі у сповненому емоціями світі. Ускладнений декор, скульптури прикрашають культові споруди. Найвідомішим майстром архітектури був італієць Берніні. Головний його твір - колонада Собору святого Петра і площа біля нього. Талановитим архітектором був Растреллі, який довго жив і працював у Росії, під керівництвом якого був побудований Смольний монастир, Зимовий палац у Петербурзі і Андріївська церква у Києві. Бароко відрізняє контрастність, панування яскравих кольорів, велика кількість позолоти.

Скульптура стилю бароко має струменисту форму, яка наче рухається і викликає сильне емоціональне враження. Згаданий архітектор Берніні був і талановитим скульптором. Його роботи: «Екстаз святої Терези» і «Аполон і Дафна» - виразні зразки культури бароко.

Живопис бароко - це релігійні, алегористичні сюжети, це народні портрети. На картинах реальні побутові риси пересікаються з міфологічністю, фантастикою .

Видатними представниками бароко у живописі були італієць М. Караваджо і голландець П. Рубенс.

М. Караваджо (1537-1610) розробив прийом так званого нічного освітлення, завдяки якому домагався різких контрастів світла і тіні. («Гравці», «Лютніст», «Покладання до Гроба»)

Творчості П. Рубенса (1577-1640) властивий високий гуманістичний пафос . («Підняття хреста», «Вакханалія», « Персей і Андромеда» та ін..)

Улюбленими були сюжети античних міфів.

Інакше склалася доля голландця Рембрандта . Зі зростанням майстерності в його картинах головним стає психологічна глибина образів, реалізм в відтворенні ситуацій. Якщо початком його творчого шляху став колективний портрет на замовлення «Анатомія лікаря Тулпа», що приніс популярність, то завершальним — психологічно насичене, притчеве полотно «Повернення блудного сина»..

Славу іспанському живопису принесла творчість декількох іспанських майстрів 17 ст. - серед яких -

Ель Греко, Хосе де Рібера, Франсіско де Сурбаран, Бартоломео Естебан Мурільйо.

Найбільш значуща фігура серед них - Дієґо Веласкес. У своїх портретах, парадних за формою, Веласкес завжди приділяв головну увагу внутрішньому світу персонажа. Революційно сміливою для суворо католицької Іспанії була картина Веласкеса «Венера перед дзеркалом», де той вперше наважився подати оголену жінку в мистецтві Іспанії.

Література бароко відрізняється контрастним поєднанням містики і реальності.Творам притаманні :складність мозаїчність химерні метафори і порівняння.Риси барокової літературні наявні в творчості Кальдерона ( «Життя є сон») і Мошерона.

У стилі бароко творили композитори Й.С.Бах, Вівальді, Гендель.

Виникає новий музичний жанр — опера, який висунув на перший план красу мелодії. Зароджується він в Італії, але швидко поширюється по всій Європі.

Мистецтво класицизму.

Різноманітна і складна культура бароко Західної Європи дуже швидко розпадається на окремі напрямки. Придворно-аристократичний напрямок отримав назву класицизму. Класицизм відповідав смакам і потребам вищих, аристократичних кіл суспільства і сформувався у Франції при королівському дворі у XVII ст. Королівська влада сприймалась як гарант стабільності, миру, злагоди в країні, для митців -уособленням розуму нації, а служіння владі і державі своєю творчістю розумілось, як громадянський обов'язок. Формуванню цього відношення служила і Королівська академія живопису і скульптури.

Класицизм стверджував торжество розуму, вміння долати пристрасті і емоції, раціоналізм. Зразковим вважалось античне мистецтво, наблизитись до цього ідеалу прагнули' художники,скульптори, літератори.

Архітектура класицизму – це царство гармонії і симетрії, співвідношення (ансамбль) палац і парк. Зразок – Версальський палац, який був побудований у 18 км від Парижа: казковий палац з величезним парком і фонтанами. Будуються тріумфальні арки, як у Давньому Римі. У Росії традиції класицизму характерні для архітекторів Баженова і Козакова.

У живописі засновником класицистичного напрямку був французький художник Ніколя Пуссен, що відтворював античні сюжети: «Царство Флори», або Ж. Давид, який писав полотна про героїв відомих історичних подій: «Смерть Марата», «Клятва Горації». В цьому жанрі писав свої твори український художник Д, Левицький (портрет Д. Дідро і Катерини ІІ).

Теоретичні принципи класицизму виклав Н. Буало (1636-1711) у дидактичній поемі «Мистецтво поетичне». Грунтуючись на принципах філософського раціоналізму, класицизм виховував ідеальне уявлення про розумну і справедливу владу освіченого монарха, тому в художніх творах переважали громадянські, героїчні й патріотичні мотиви.

Всі жанри літературної творчості були поділені на високі (поема, ода, трагедія) і низькі (комедія,байка, сатира, ідилія). Змішувати їх елементи не дозволялось.

У драматичному творі вимагалось дотримуватись правила трьох єдностей: місця, дії і часу.

Ці вимоги сковували творчу уяву письменників, проте справжні митці навіть за таких умов створювали шедеври. Саме такими драматургами були драматурги:

П. Корнель («Сід», «Горацій»), Ж. Расін («Федра», «Андромаха») у Франції. Це автори трагедій. Неперевершеним комедіографом був Ж. Б.Мольєр («Тартюф», «Міщанин у дворянстві»). У Росії література класицизму достойно представле-

на М.В.Ломоносовим, Сумароковим, Державіним.

Класицизм з його ідеєю порядку, єдності цілого і його частин, гармонії і суворих пропорцій з особливою силою виявив себе в інструментальній музиці. Провідною в Європі стала віденська музична школа. Виникає новий жанр — симфонія. Вінчала музичне мистецтво XVIII століття і готувала новий прорив творчість великого Вольфґанґа Амадея Моцарта: опери «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта» та ін..

Культура Просвітництва

Термін «Просвітництво» можна трактувати по-різному. В широкому розумінні - це розповсюдження знань, досягнень науки, мистецтва, художньої літератури серед широких верств населення. У історико-культурному значенні - це ідейний рух, що розгорнувся у Західній Європі у ХУП-ХУПІ ст. з метою подолання застарілих норм у політичному житті європейських країн, з метою прогресу.

Просвітництво, як і класицизм, опиралось на раціоналізм, на віру в силу розуму, у його можливості. Головним призначенням мистецтва вважали виховання, інтелектуальний розвиток людини. Митець повинен активно втручатись у життя суспільства, бути суддею суспільних негараздів, викривати злочинців на троні, служити народу. Просвітителі вважали головною умовою суспільного прогресу - наявність освіченого монарха, спілкувались і переписувались з європейськими монархами, прагнули впливати на них. Катерина II і Фрідріх II гордились перепискою, наприклад, з Вольтером і радились з ним у державних справах.

По- різному ставились просвітителі до церкви і релігії. Більшість з них була дуалістами, тобто визнавали і матеріалізм і ідеалізм. Вірили в Бога, та виступали часто проти церкви, бачили в ній основну ідейну опору феодалізму.

Найвідоміші філософи-просвітителі, які водночас в більшості своїй були літераторами: Вольтер, Дідро, Ж.-Ж. Руссо - у Франції, в Англії Д.Дефо, Д.Свіфт, у Німеччині - Лессінг, Гете, Міллер, у Росії — М.В.Ломоносов. Проте не лише літератори були носіями ідей Просвітництва, хоч якраз вони створили художній напрямок, відомий як «просвітницький реалізм» (Д.Дефо «Пригоди Робінзона Крузо», байки Г.Філдінга, Д.Свіфт «Пригоди Гулівера», Гете «Фауст»). Французький художник Симон Шарден відтворив на полотні побутові риси патріархального народного життя («Жінка, що миє каструлі»), скульптор Фальконе - Автор пам'ятника Петру І у Петербурзі; композитор Глюк - були також просвітителями.

Криза культури Нового часу. Кінець XIX та початок XX ст. позначені глибокою кризою західноєвропейської цивілізації і культури, що охопила всі сторони суспільного життя: економіку, державний лад, філософію, мораль, мистецтво. В культорологічній літературі немає єдиного розуміння поняття кризи культури в Новий час: одні пов’язують її з руйнуванням основ раціоналістичного світогляду і появою ірраціоналізму як певної філософії та ідеологічної системи, інші – з кризою тільки «буржуазної» культури, ще інші – з процесом дегуманізації суті і змісту суспільства і культури.