Образотворче мистецтво Візантії і архітектура

Після падіння єдиної Римської імперії головним спадкоємцем культури Давнього Риму стає Візантія. І у процесі розвитку середньовічної культури вона грає провідну роль. Константинополь стає «другим Римом», політичним і культурним центром східного Середньовіччя. Забудовується і столиця інші візантійські міста. Формується нова архітектура, яка майже не успадковує античні традиції. Форма візантійського храму – це будова, в основі якої – квадрат або паралелограм на фундаменті, стіни кладуться з цегли, це базиліка, а зверху – один або кілька куполів. Знаменитий Софійський собор у Константинополі, споруджений за проектом архітекторів Анфімія і Ісидора, пізніше були повторені в багатьох інших містах Візантії. Будуються також палаци з аркадами і колонами, оборонні споруди: фортеці, рови, захисні стіни та башти. Стіни покривались мозаїкою, фресками.

У живописі панує іконопис, зображення Христа, Богоматері і святих. Іконопис втрачає риси античного реалізму, має умовний, урочистий, піднесений характер, позбавлений побутових і просторових рис. Кольори ясні і природні, гнучкі лінії, видовжені силуети. Існує іконографічний канон: низка правил і норм. Наприклад, головні персонажі зображаються а анфас, другорядні – в півоберт, негативні – профіль.

У зрілому середньовіччі виникає шедевр іконопису – візантійський іконостас – вкрита іконами перегородка між вівтарною частиною храму (де перебувають священнослужителі) і загальною (де миряни). Художники іконописці розглядають свою роботу, як священне натхнення. Найталановитіші з них були канонізовані – приєднані до святих.

Тема 6. Культура епохи Відродження.

План.

1.Поняття Відродження.

2. Особливості культури епохи Відродження.

3. Народження гуманізму.

4. Основні риси епохи Відродження:

- великі географічні відкриття;

- початок книгодрукування;

-розвиток наук;

- високий рівень розвитку мистецтва;

-Реформація у Європі.

5.Італійський Ренесанс

- періодизація;

-художні досягнення Раннього Ренесансу;

-митці Високого Ренесансу;

-постренесанс, поява утопізму.

Загальна характеристика епохи Відродження

Відродження (фр. Ренесанс) – перехідна епоха в історії європейської культури від Середньовіччя до Нового часу, тобто з к.. ХІІІ до поч. ХVІІ ст..

Назва «Відродження» вказує на зв′язок нової культури з античністю. Врезультаті хрестових походів італійцям стали відомі зразки мистецтва ,літератури античності. Це викликало величезний інтерес. Використовуючи античну спадщину, інтелігенція не просто пасивно засвоювала її, а переробляла по- своєму,формуючи новий світогляд, протилежний світогляду феодалізму. Ще одна назва епохи Відродження – Гуманізм( з лат.людяний). Гуманізм Відродження полягав у тому, що основою світогляду цього часу було визнання духовної естетичної краси земної людини, повага до людської особистості, визнання її безмежних можливостей. Мистецтво Відродження направлене на відображення краси і сили людської особистості. Великою мірою епоха Ренесансу відроджує античну літературу і мистецтво, якому притаманна ця риса. Тому можна сприймати цей термін буквально: відродження античного мислення, античного сприйняття людини.

В центрі гуманістичної культури стоїть людина, а не божественне.

Відродження – це ціла епоха , характерними рисами якої є:

1. «Відкриття» античності і розквіт вільнодумства.

2. Великі географічні відкриття і початок світової торгівлі .

3. Початок книгодрукування .

4. Втрата церквою монополії на духовне життя і виникнення протестантства.

5. Розвиток природознавства, астрономії ,географії.

6. Високий рівень розвитку літератури і мистецтва.

Період Відродження – період великих географічних відриттів.

Жодна інша епоха не була настільки насичена географічними відкриттями, ніколи вони не мали такого виняткового значення для доль Європи й усього світу. Зусиллями декількох поколінь мореплавців і землепроходців були відкриті нові території; світ немов заблискав новими фарбами, став у всій своїй чудовій розмаїтості.

Середина, кінець XV – середина XVI ст. - період іспанських і португальських відкриттів в Африці, Америці й Азії, що включає найважливіші плавання Колумба, Васко да Гами і Магеллана;

Великі географічні відкриття Іспанії пов'язані з ім'ям Христофора Колумба (1451-1506 pp.).

Колумб здійснив подорожі до Америки, під час яких були відкриті Малі Антильські острови, острови Пуерто-Ріко, Ямайка, Трінідад, обстежено узбережжя Центральної Америки.

У 1497 р. Васко да Гама обігнув мис Доброї Надії і досяг Калькутти в Індії. В Португальці теж уперто шукали цей шлях. У складі однієї з експедицій брав участь флорентійський моряк і астроном Америго Віспуччі. У 1501 p., дослідивши узбережжя Бразилії, Америго Віспуччі дійшов до висновку, що Колумб відкрив не узбережжя Індії, а новий материк, який на честь Америго був названий Америкою. 1515 р. у Німеччині з'явився перший глобус з цією назвою, а згодом атласи і карти. Гіпотеза Віспуччі була остаточно підтверджена під час навколосвітньої подорожі Магеллана (1519-1522 pp.

Великі географічні відкриття сприяли розширенню уявлень про світ, освоєнню нових земель, встановленню зв'язків між Європою й Америкою, Європою й Азією. Було дано поштовх роз витку торгівлі, техніки і наук( біології, географії, зоології тощо). Величезні відкриття зроблено в астрономії. Польський вчений Ніколай Коперник в праці «Про обертання небесних сфер» довів, що Земля кругла і обертається навколо Сонця.

Всесвітньо–історичне значення для культурного прогресу людства мало винайдення книгодрукування. В 15 ст. Йоган Гутенберг винайшов верстат, що давав можливість набору тексту завдяки металевим буквам.

У 15 ст гуманізм поширився в Європі, особливо багато гуманістів з′явилось в Німеччині.Як наслідок –на поч. 16 ст.в Німеччині розгорнулась Реформація- широкий рух проти папської католицької церкви, спрямований на здійснення релігійних перетворень у дусі протестантизму.

Епоха Ренесансу поділяється на чотири періоди:

Проторенесанс -ост. трет. ХІІІ – поч. ХІV ст.

Раннє Відродження - сер. ХІV – кін. ХV ст.

Високе Відродження – кін. ХV – 40-і рр. ХVІ ст.

Пізнє Відродження (Постренесанс) 50-і рр. ХVІ поч. ХVІІ ст.

Культура Раннього Ренесансу.

У XIII- XV ст. Передвідродження охоплює Західну Європу, Італію передусім. Центрами італійського Проторенесансу стають великі торгові міста, насамперед Флоренція, яка наприкінці XIII ст. прийняла першу демократичну конституцію і стала містом-комуною. У політичному житті рідного міста і в італійській літературі чільнемісце займає поет-гуманіст Дайте Аліґ'єрі. Земляками він обраний членом флорентійського муніципалітету, запровадив школу, де викладання велось не офіційною латиною, а народною італійською мовою, якою він писав і свої безсмертні твори: «Нове життя» - книга сонетів, автобіографічний твір, де він розповів про своє кохання до прекрасної Беатріче, і «Божественна комедія», де зображена подорож автора по потойбічному світу разом з улюбленим ним давньогрецьким поетом - Вергілієм. Твори Данте перекладали М.Рильський, Л.Українка.

Франческо Петрарка - італійський поет, філософ. Весь світ знає про кохання священика Ф.Петрарки до Лаури, пам'яті про яку присвячені збірки його сонетів «Книга пісень». Писав філософські сонети і наукові трактати («Про презирство до світу»). Автор гімну «Раtria mіа».

Письменник-гуманіст Джованні Боккаччо - автор збірки сатиричних новел «Декамерон».

Джотто ді Бондоне - сучасник і друг Данте, талановитий художник, який застосував вперше закон перспективи і об'ємного зображення пластичної фігури («Оплакування Христа»).

Талановитий художник Мазаччо, що прожив лише 27 років,але проявив себе знавцем анатомії людського тіла.

Скульптор Донателло, автор бронзової статуї апостола Марка, архітектори Філіппо Бруналескі та Браманте.

Філіпо Бруналескі був флорентійцем і, в основному, спеціалізувався на проектуванні і спорудженні громадських будівель. Приклад - Виховний будинок у Флоренції, вся будова якого пронизана ідеєю демократизму і виховання нової людини. А Браманте жив у Римі, проектував культові споруди, створив проект собору Св. Петра і під його керівництвом був закладений фундамент цієї величної будівлі.

Високе Відродження.

Період Високого Відродження дуже короткий (кінець XIII - 30-ті рр. XIV ст.). Проте в історії культури людства це чи не найяскравіша пора злету художнього таланту і за масштабами створених художніх цінностей його неможливо переоцінити.

Засновником мистецтва Високого відродження у Середній Італії є великий художник, вчений та інженер Леонардо да Вінчі. Народився у 1452 р. у Вінчі - невеличкому селищі поблизу Флоренції. Леонардо вважав найблагороднішим почуттям зір, а тому найпершим мистецтвом вважав живопис. До нашого часу- дійшли 11 його живописних творів, серед яких - «Мадонна Бенуа»; «Мадонна Літа» - вони зберігаються в Петербурзькому Ермітажі; «Мадонна в гроті», «Мадонна з квіткою», «Дама з горностаєм» та інші. :

Найвідомішим шедевром великого Леонардо є знаменита «Мона Ліза» («Джоконда»). Сотні мистецтвознавців всіх часів намагались відгадати «таємницю Джоконди» - її незрозумілу загадкову посмішку.

На стіні одного з міланських монастирів Мілані Санта Марія Делла Граціа збереглася фреска Леонардо - «Тайна вечеря» -Христос і його 12 учнів - майбутніх апостолів.

Леонардо да Вінчім був поетом, скульптором, астрономом, талановитим механіком. Сконструював парашут, кілька літальних апаратів, які. виготовити в його час було неможливо. Чудом збереглись його записники (1 тис. сторінок), які знаходяться в колекції американського мільйонера Хаммера.

Крім записників, до нашого часу дійшли біля 20 творів живопису Леонардо да Вінчі.

Видатним представником італійського Ренесансу є живописець і архітектор Рафаель Санті. Він прожив лише 37 років, та залишився назавжди у шерензі найталановитіших людей Ренесансу і всього світу.

Рафаель народився у м. Урбіно в сім'ї художника. З дитинства виявив неабиякі здібності і мистецтву живопису його навчав спочатку батько, а потім видатний Перуджино. Одним із його знаменитих ранніх творів є «Мадонна Констабіле», що зберігається в Ермітажі (Росія). 20-річним юнаком Рафаель прибув до Флоренції, міста, яке було центром ренесансної культури. Період життя у Флоренції назвав Рафаель «періодом мадонн», бо там він написав цілу низку прекрасних жіночих портретів, що відтворили Матір Божу з немовлям і увіковічили красу материнської любові.

Згодом папа римський Юлій II запросив до Риму кращих майстрів Італії для оформлення щойно збудованого Ватиканського палацу. Для випробовування майстерності запрошених маестро було дано 1 рік. Рафаель не тільки переміг у цьому змаганні, але ще 10 років розписував станци (стіни палацу). Його монументальні фрески: «Диспут», «Афінська школа», «Парнас», «Мудрість»» - вражають розмірами, багатофункціональністю композиції, передачею простору, і людських фігур, світоті'ні, високою майстерністю. Найбільш відома його робота «Сікстинська мадонна», що знаходиться в Дрезденській картинній галереї. А ще відомий Рафаель як автор проекту і генеральний архітектор Собору Св. Перта у Римі, над спорудженням якого він працював натхненно кілька років. Проте цю роботу обірвала несподівана смерть. Похований Рафаель у Пантеоні - усипальниці найзнаменитіших синів Італії.

Мікеланджело Буанарроті

Мікеланджело Буанарроті - прожив велике і надзвичайно змістовне життя - 89 років. І обірвалося воно в момент творчого натхнення, і напруженої роботи. Його творчість - це кульмінаційний момент Високого Відродження, вона пронизана безмежною любов'ю до людини.

Мікеланджело був флорентійцем і пишався цим. Довгий час він навчався мистецтву скульптури у видатного майстра того часу - Гірландайо. Виконані ним скульптури - «Оплакування Христа» і «П'яний Вакх» зробили його відомим. Почався самостійний період його творчості, який уславив його створенням більш ніж 5-метрової статуї «Давид». Мармуровий гігант був встановлений нам площі перед будинком міського самоуправління. Флорентійці його так і називали - «Гігант» і став він символом Флоренції.

За запрошенням римського папи Юлія II, справжнього мецената і знавця мистецтва Мікеланджело розписував стелю Сікстинської капели у Ватиканському палаці, його фрески: «Народження людини» (розміром 600 м²) і «Страшний суд» (300 персонажів) - це справжній громадянський подвиг. 15 років Мікеланджело працював над усипальницею «Капела Медичі», 40 років - над мавзолеєм Юлія II, як генеральний архітектор завершив будівництво Собору Св. Петра. Похований у Флоренції

У Венеції творили великі художники: Джорджоне, Тіціан, Веронезе , Тінторетто.

Література Високого Ренесансу представлена творчістю Людовіко Аріосто ( «Несамовитий Роланд» -італійська література), У Франції-Франсуа Рабле,в Німеччині- Себастьян Брант, Еразм Роттердамський,в Англії- Вільям Шекспір та ін..

Театр. Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Лише в середині XVI ст. в Італії виникає перший професіональний європейський театр епохи Відродження - комедія “дель арте”, комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторські імпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Із спектакля у спектакль переходили маски-типи: слуги - Брігелла, Арлекін, Коломбіна, безглуздий і жадібний купець Панталоне, фанфарон і боягуз Капітан, говорун і тупиця Лікар. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев'яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.

Пізнє Відродження (Постренесанс)

Пізнє Відродження (Постренесанс) - це хронологічно: 50-ті-рр. XVI - поч. XVII ст.

Цей історичний і культурний період мав особливі риси, викликані соціальними змінами в Італії і в Європі в цілому. Гуманізм відродження стикається з такими фактами соціальної дійсності, як падіння абсолютних монархів, знищення міст-комун, загострення класових протиріч, гармонійне і героїчне світосприйняття Ренесансу набуває трагічного характеру. Пізній Ренесанс, т.ч. називають ще «трагічним гуманізмом». У мистецтві реалістичні форми зображення поступаються алегорії і символізму, адже митець перестає розуміти реальний світ, втрачає ідеал, міняє стиль і манеру, урізноманітнює і удосконалює форму. Так виникає новий художній напрям, який дещо пізніше буде названий «мистецтвом бароко» - незвичайне, химерне, несподіване, шокуючи.

Другим напрямком постренесансної культури став пантеїзм - що стверджував весь матеріальний світ одушевленим. Філософію пантеїзму створив Джордано Бруно, філософ і поет. Він заперечував існування Бога, як конкретної особистості, а визнавав наявність душі в кожній істоті, рослині. В кожному предметі. Був переслідуваний владою і церквою, змушений був покинути Італію, жив у Франції, Англії, Німеччині. Повернувшись на батьківщину, був ув'язнений на 8 років і спалений живим.

Популярним у XVI ст. був маківеалізм. Започаткував цю філософію Ніколо Макіавеллі, письменник, філософ, військовий теоретик. Поділяючи віру гуманістів у могутні творчі можливості людини, він вважав рушійною силою історії політичну, соціальну боротьбу. Як досягти гармонії в суспільстві? Чи сумісні влада і мораль? Чи може насильство бути гуманним? На ці питання, що тривожили його він прагну, проте, звичайно не зміг відповісти.

Свою відповідь на такі питання, спробували дати представники утопізму: англійський гуманіст, письменник Томас Мор (твір «Утопія») у XVI ст. і італійський поет і філософ Томмазо Кампанела («Місто Сонця») у XVII ст. вони, кожен по-своєму, створюють образ ідеального суспільства, де немає класової боротьби і приватної власності, де людина розкріпачена, а суспільство ідеальне. Проте життя довело нездійсненність, неймовірність їх ідей, назвавши їх утопією.