5. Культура української діаспори. Культурні процеси в Україні після здобуття незалежності

У кінці 80-х pp. минулого століття відбуваються помітні зміни у національній політиці України. У нашу культуру повертається творчість репресованих митців та представників діаспори. У 1989 р. було ухвалено "Закон про мови в Українській PCP", що проголосив українську мову державною. Створюються громадські організації, що починають активно впливати на суспільне життя: Український культурологічний клуб, Товариство української мови імені Т.Шевченка (згодом - "Просвіта"), Народний Рух України за перебудову (1989), учасниками яких стали діячі культури, зокрема письменники. У цей час звертається увага на відновлення історичної української символіки, державного статусу української мови, зростанні ролі церкви. Культура стала засобом боротьби за державність.

На початку 90-х pp. в Україні утвердилося усвідомлення необхідності демократичних соціокультурних змін. 16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла "Декларацію про державний суверенітет України", а 24 серпня 1991 року - "Акт про державну незалежність України" 1 грудня того ж року рішення про незалежність було підтримане всеукраїнським референдумом.

Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. починається розбудова самостійної держави і проводиться формування власної культурної політики, спрямованої на забезпечення вільного розвитку національної культури та збереження культурної спадщини. У країні було створено правові, управлінсько-адміністративні та фінансово-господарські умови для збереження і подальшого розвитку наших культурних надбань. Держава активно формує законодавчу базу, яка могла б забезпечити розвиток культури та вільний доступ усіх громадян до її здобутків. Так, у 1992 р. Верховна Рада прийняла "Основи законодавства України про культуру", де були задекларовані основні принципи державної політики в галузі культури, спрямовані на відродження і розвиток культури української нації та культури національних меншин, забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей, створення матеріальних та фінансових умов розвитку культури. В "Основах" зазначені пріоритети у розвитку культури, права і обов'язки громадян у сфері культури, регламентована діяльність у цій сфері, у тому числі професійна творча діяльність, міжнародні культурні зв'язки.

У розділі IV "Основ законодавства про культуру" йдеться про фінансування і матеріально-технічне забезпечення культури, зокрема, ст. 23 передбачає, що держава гарантує необхідність асигнувань на розвиток культури в розмірі не менше восьми відсотків від національного доходу України. Передбачаються також форми недержавного фінансування цієї сфери.

Конституція України (1996р.) підтвердила зафіксований попередніми законодавчими актами принцип державності української мови (ст. 10), гарантії її всебічного розвитку та функціонування в усіх сферах суспільного життя; проголосила гарантії і свободи у галузі літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав (ст. 54). У цій же статті зазначено, що культурна спадщина охороняється законом, а держава дбає про збереження історичних пам'яток та повернення в Україну культурних цінностей, що перебувають за її межами. За останнє десятиріччя ухвалено також інші законодавчі акти, що регулюють правовідносини у сфері освіти, музейної і бібліотечної справи, кінематографії, діяльності творчих спілок, сприяють реформуванню їх діяльності (Закони "Про музеї та музейну справу" (1995), "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" (1997). Роботу над створенням нормативно-правової бази культури слід продовжувати.

На жаль, фінансово-економічні проблеми останнього часу не дають можливості фінансувати сферу культури у повному обсязі, так, як це передбачено чинним законодавством України. За відсутності належного державного фінансування в Україні створюються інші механізми матеріального забезпечення сфери культури: створюються благодійні фонди, культурні товариства, об'єднання митців, зароджується діяльність меценатів. Проте поки що це не може замінити повноцінного державного фінансування. У цих умовах відбувається комерціалізація культури, коли створюються низькопробні, але прибуткові культурні проекти.

Через матеріальні труднощі, особливо в перші роки незалежності, скорочувалася кількість закладів культури (перш за все в сільській місцевості), а багато талановитих митців виїжджали за кордон у пошуках достойного заробітку. Загальмувався розвиток кінематографії, за останні роки українські фільми практично не знімаються, а технічні потужності вітчизняних кіностудій використовуються для зйомок реклами та відеокліпів. Не кращі часи переживає книговидавництво і преса - більшість видань на полицях книгарень російськомовні, до того ж видрукувані за межами України.

Ще одна проблема української сучасної культурної сфери - переповнення культурного простору зразками зарубіжної масової культури (кінематографічна продукція, музика, телебачення, літературні твори тощо). Ці далеко не найкращі твори маскультури витісняють національну культуру з активного вжитку, особливо в молодіжному середовищі.

Культура національна і культура світова

На поняттях з культурології ми вивчаємо культуру нашої держави України і культуру людства взагалі, при цьому розуміючі під поняттям «культура» всю систему духовних і матеріальних цінностей, що створені в першому випадку українською нацією, а в другому – людством. Іншими словами, ділимо культуру на національну і світову.

Національна культура – це матеріальні, духовні досягнення певної нації, певного народу. Сьогодні культурна самобутність оцінюється набагато вище, ніж військова могутність, ніж територіальна перевага. Високо оцінюється національна самосвідомість. Народ живий, поки живе і розвивається його культура. Тому розвиток і вивчення культурної спадщини, наприклад, українського народу – то є патріотичний обов’язок кожного із нас. Але часто ми схильні підміняти одне питання іншим. Не варто плутати поняття «національна» і «етична» культура. Бо захоплюючись вивченням традицій, відновлюючи обряди і звичаї українського народу, цікавлячись фольклором, ми вчиняємо правильно, але при цьому відновлюємо лише етнографічну культуру, яка є лише частиною національної. Національна ж культура твориться не етносом, а конкретними представниками суспільства – вченими, політиками, філософами, митцями. До певного часу така культура може бути незрозумілою для народу, не сприйматись ним. Проте творці такої культури говорять від імені народу і творять для нього. Набувати знань, розвиватися, учитись, щоб стати одним із них – то є наше покликання.

Світова культура – це система духовних цінностей, що виробилися в надрах національних культур, але набули загальнолюдського значення і служать людству. Наприклад, закони Ньютона, політ першої людини в космос і т.п.

Список видатних культурних діячів минулого часу і сучасності.

1. М.Грушевський – 1-й Президент України.

2. М.Рильський – видатний поет, піаніст, народився на Житомирщині.

3. С.Ріхтер – музикант, піаніст, уродженець Житомира.

4. Б.Лятошинський – видатний композитор.

5. С.Корольов – генеральний конструктор космічних апаратів, народився в Житомирі.

6. Б.Ступка – народний артист України.

7. Б.Бенюк – народний артист України.

8. А.Хостікоєв – народний артист України.

9. Борис Патон, Євген Патон – вчені, академіки у галузі елеатрозварювання.

10. О.Богомолець – Вчений, академік в галузі медецини.

11. О.Довженко – видатний письменник, кінорежисер.

12. І.Миколайчук – актор, кінорежисер.

13. Б.Параджанов – кінорежисер.

14. А.Солов’яненко – народний артист СРСР, співак.

15. С.Ротару – співачка, народна артистка України і Молдови.

16. А.Курков- сучасний письменник.

17. О.Забужко – сучасна письменниця.

18. І.Драч, П.Загребельний, Б.Олійник, Д.Павличко – письменники.

19. Т.Повалій, П.Зібров, І.Білик – співаки.

20. Р.Віктюк – режисер.

Культурні надбання української діаспори

Історія українського культурного процесу ХХ ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції. Ми майже нічого не знаємо про їх досягнення. Отже, надбання української діаспори ─ це тема, яка є доволі актуальною у сучасності. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів . Центрами української еміграції стали Прага та курортне містечко Подебради .

Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, "Просвіти", читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки .

Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками ─ С. Дністрянський та М. Грушевський .

У Празі у 1923 р. засновано Українське історично-філологічне товариство. До його складу входили українські вчені: Д. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківський та інші.

У 1929 р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником української народної хореографії. Створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні. Він прагнув, щоб з українським мистецтвом познайомилось якомога більше американців.

З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923 р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. Мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзові плити-барельєфи Б. Хмельницького і М. Грушевського. Митець виготовив скульптури князя Володимира Великого, Тараса Шевченка та Івана Франка, які були встановлені в Українському культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать Кобзаря прикрасила місто Керхенсон у штаті Нью-Джерсі

У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри . З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій.

Ціла мережа українських організацій була заснована в Австралії. Серед них можна виділити Жіночу асоціацію, молодіжні організації «Пласт», «СУМ», а також різноманітні профспілкові й творчі колективи .

Збереження етнонаціональної культури українцями в діаспорі На окрему увагу заслуговує розгляд специфіки творчості українського митця-емігранта, у художньо-творчому процесі якого відображається взаємодія етнонаціональних та інонаціональних культурних цінностей. Попри перебування у багатоетнічному суспільстві, українці в діаспорі намагаються зберігати у своєму середовищі свою національну самобутність - рідну мову, звичаї, культурні, мистецькі та побутові традиції та ін. Збереженню та популяризації українського мистецтва в діаспорі служать: Український музей у Клівленді, Український національний музей у Чикаго, музей-архів у Денвері, відомий музей "Союзу українок" у Нью-Йорку та багато інших. 1974 р. в Едмонтоні створено Українсько-Канадський архів-музей, уряд провінції Альберта щорічно виділяє на його утримання близько 5 тисяч доларів. У канадській провінції Альберта поблизу Едмонтоні 1971 р. створено музей просто неба "Українська спадщина" - мальовниче українське село. Експозиція фольклорного комплексу презентує хати перших переселенців, які здійснили внесок у процес освоєння земель Канади. Нині тут діє етнокультурний центр, в якому народні майстри з різноманітних ремесел демонструють свої здобутки, проводяться різноманітні ярмарки та екскурсії, влаштовуються фестивалі української пісенної та мистецької творчості, до яких залучається велика кількість туристів. Заповідник має дослідницький та реставраційний центри. Музеї стали одними з провідних центрів розповсюдження української культури на Північноамериканському континенті. Велику культурно-освітню роботу проводять Осередок української культури та освіти у Вінніпезі, культурні центри у Чикаго та інших містах США і Канади. Важливу роль у житті українців Америки відіграють також численні українські мистецькі фестивалі. Художня культура української діаспори Між двома світовими війнами українська література в еміграції зросла і змужніла. Вона поповнилась іменами таких поетів і письменників, як Олег Ольжич, Юрій Клен, Леонід Мосендз, Олена Теліга, Євген Маланюк, Оксана Лятуринська. Ці майстри знаменували блискучий період і в історії української літератури взагалі. Пожвавленню літературного життя Канади 20-х років сприяв і Мирослав Ірчан (справжні ім'я та прізвище - Андрій Баб'юк), який в 1923 р. приїхав до Канади, де розгорнув літературно-видавничу діяльність. Нарис "За океаном", драматичні твори "Родина щіткарів", "Підземна Галичина" присвячені зображенню життя, соціально-політичного становища західноукраїнських трудящих у цей період. 1929 р. він все ж повернувся в Україну: у Харкові очолив письменницьку організацію "Західна Україна", був редактором журналу. Розстріляний у 1937 р. 1929 р. до США емігрував Василь Авраменко і згодом організував школу української народної хореографії. За короткий період він створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні. Парижу віддав увесь свій творчий геній світової слави артист, хореограф, реформатор балету Сергій Лифар. У 1947 р. С. Лифар заснував у Парижі Інститут хореографії, а з 1955 р. вів курс історії та теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО. Помітний внесок до музичної культури свого часу здійснили теоретики музики Федір Стешко і Василь Барвінський, композитори Нестор Нижанківський і Федір Якименко, Віра Березовська. У Празі творила модерну європейську музику перша українська жінка композитор Стефанія Туркевич. Не можна не згадати відому родину Колесе: Філарета Колессу, Олександра Колессу і Миколу Колессу, життя і творчість яких були тісно пов'язані з Прагою. Леонід Молодожанин (Лео Мол, 1915, уродженець с. Долонного на Хмельниччині) - видатний український скульптор, живописець, академік Королівської канадської академії мистецтв. У його творчому доробку - пам'ятники Т. Шевченкові у Вашингтоні (1964) та Буенос-Айресі (1971), Володимиру Великому у Лондоні (1990), близько ста скульптурних портретів, понад 80 вітражів у храмах тощо. У травні 1952 р. у Нью-Йорку було створено Об'єднання митців-українців в Америці, з відділом у Філадельфії, де у вересні 1952 р. відкрито Українську мистецьку студію. З 1963 р. у США почав виходити друкований орган Об'єднання митців-українців в Америці - журнал "Нотатки з мистецтва", до якого тяжіли українські митці з усього світу. Плеяда блискучих імен Марії Башкирцевої і Святослава Гординського, Олександра Архипенка і Сержа Лифаря, Олекси Грищенка і Якова Гніздовського вписані до пам'ятних сторінок історії мистецького Парижу. Серед них особливе місце належить видатній художниці з України Софії Левицькій, яка була членом комітету "Осіннього салону", що є великим досягненням іноземця в Парижі та визнанням його таланту. Ще одним членом комітету "Осіннього салону" є визначний український маляр і мистецтвознавець Олекса Грищенко - всесвітньо відомий пейзажист. З Парижем пов'язана творча діяльність українських художників А.Сологуба, О.Мазурика, музикознавця А.Вірста. до творчих здобутків О.Мазурика належать численні пейзажі, портрети, модерні гравюри, ікони; він розписав іконостаси для церкви св. Володимира на бульварі Сен-Жермен у Парижі та каплиці Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Сарселі. Непрості умови розвитку української літератури на американському континенті привели літературознавців і письменників усієї діаспори до об'єднання творчих сил. 26 червня 1954 р. в Нью-Йорку було засноване об'єднання українських письменників в еміграції "Слово". До його основоположників належали В.Барка, І.Багряний,Б.Бойчук, В.Гайдарівський, С.Гординський, И.Гірняк, П. Голубенко, Г.Костюк, І.Кошелівець, Н.Лівицька-Холодна, Є.Маланюк, Т.Осьмачка, У.Самчук та ін. Поступово сформувалися два осередки організованого культурного життя з кількома друкарнями, часописами та журналами у Вінніпезі та Торонто. Фундатором українського співу в Америці називають композитора, диригента і хормейстера Олександра Кошиця, який своєю творчістю пропагував українську культуру, знайомив широкий загал іноземців з мистецтвом українського хорового співу. Окрасою європейських оперних сцен і музичних фестивалів до історії музичної культури увійшло ім'я Ірини Маланюк, яка після студій у Віденські Музичній Академії стала примадонною оперних театрів Відня, Ґраца, Цюріха, а у Баварській державній опері у Мюнхені отримала високе відзначення з титулом "камерзенґерін".

Тому , українська культура в діаспорі ─ це культурне продовження тих культурних процесів, що розгорнулися в Україні на початку ХХ ст., розвиток тих напрямів, що були заборонені. Нині ми дуже мало знаємо про досягнення української діаспори, хоча не можна емігрантів відокремлювати від українців, які проживають на Україні. Ми маємо пишатися нашою діаспорою, тому що вона сприяє розвитку нашої науки. Діаспора збагатила вітчизняну культурну спадщину, зберегла багатьох культурних діячів, відродила діяльність низки установ та організацій, підготувала грунт для подальшого піднесення української культури.

Література:

1.Дещинський Л.Є., Денісов Я.Я., Скалецький М.П., Цубов Л.В., Барановська Н.М., Макарчук О.Г. «Українська та зарубіжна культура. Видання 4-те, перероблене і доповнене: Навчальний посібник». ─ Л.: «Бескид Біт», 2005. ─ 304 с.

2.Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій.» ─ К.: ЦУЛ, 2002.

3. «Культурологія: теорія та історія культури: Навчальний посібник» / За ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула - Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 c.

4. Чорний І, Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. — К., 2000.

5.Закович М.М., Зязюн І.A., Семашко ОМ. Українська та зарубіжна культура.

— К., 2001.

6.Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в XVI-XVIII ст. — Львів, 1991.

7.Історія української культури: 36. матеріалів та документів. — К., 2000.

8.Історія української культури /Ред. І. Крип'якевича. — К., 1994.

9.Культура і побут населення України: Навч. посібник для вузів

/В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. — К., 1993.

10.Лобас В.Х., Легенький Ю.Г. Українська і зарубіжна культура. — К., 1997.

Логвин Г. Н. Украинское искусство X — XVIII веков. — М., 1963.

11.Митці України: Енциклопедичний довідник /Ред. А.В.Кудрицького. — К.,1992.

12.Попович М. Нариси історії культури України. — К., 2001.

13.Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Підручник для студентів негуманітарних факультетів вузів України. — Львів, 1992.

14.Українська культура /За редакцією Антоновича Д. — К., 1993.

15.Українська художня культура / Ред І. Ф. Ляшенка. — К., 1996.

16.Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник /Ред. М. Заковича.-К., 2000.