Тема 8. Європейська культура 19-20 століть.

План.

1. Культура періоду розвитку вільної конкуренції.

2. Промисловий переворот і урбанізація.

3. Основні художні напрямки у мистецтві.

4. Романтизм:причини появи і особливості у культурі.

5. Критичний реалізм:особливості і недоліки

6. Постіпресіоналізм.Натуралізм як течія в художній культурі.

7. Модернізм як доба у культурі.

8. Авангардистський живопис.

9. Нові виражальні засоби у музиці.

Культура періоду розвитку вільної конкуренції. Промисловий переворот і урбанізація. Дев’ятнадцяте століття характеризується могутнім розвитком виробничих сил, економіки та природознавства, остаточним об’єднанням науки і техніки. Звідси бере початок науково-технічний прогрес. В розвинутих європейських країнах відбувається промисловий переворот, індустріалізація та урбанізація. Кінець ХІХ - поч. ХХ ст. почали називати «віком сталі». Світове виробництво сталі з 1870 по 1900 р. зросло в 56 разів. Технічний прогрес у виробництві забезпечив швидкий розвиток машинобудування (електрична залізна дорога, трамвай). Електрика впроваджувалася в промисловість, транспорт, зв'язок; практично застосовуються телеграф і телефон. У багатьох галузях економіки виникли потужні монополістичні об’єднання – банки, трести, акціонерні товариства. До монополій переходила провідна роль у банківському капіталі і промисловості. Після завершення громадянської війни США розвивалися як країна високомеханізованого виробництва. У 1894 р. вони вийшли на перше місце в світі. Велике значення для економічного і культурного розвитку Західної Європи та США мали демократичні реформи: запровадження обов’язкової початкової освіти; закони про охорону дитячої праці, про суспільну охорону здоров’я, про легалізацію профспілок, про свободу преси тощо. Промисловий переворот. У 1807 р. американський винахідник Роберт Фултон збудував перший у світі колісний пароплав з двигуном у вигляді поршневої машини. Англієць Джордж Стефенсон в 1814 р. став автором паровоза «Ракета». 1814 – 1825 рр. в Англії була побудована перша залізниця загального користування . 1839 рік вважають датою виникнення фотографії. Французький художник і винахідник Луї Жак Манде Дагер розробив перший практично придатний спосіб фотографування – дагеротипію. 24 травня 1844 р. американський художник і винахідник Самюель Морзе винайшов телеграф. В 1863 р. в Лондоні побудована перша підземна залізниця (3.6 км) – метро. В 1864 р. французький металург П’єр Мартен для виробництва сталі шляхом окислювальної плавки залізомістких матеріалів (чавуну, стального лому) збудував піч, яку згодом, як і спосіб плавки, назвали його іменем. З кінця 70–х ХІХ ст. почав поширюватися телефонний зв'язок( О Белл), розпочалася ера електричної лампочки. Американський винахідних і підприємець Томас Едісон розробляє всю техніку електроосвітлення.. У 80–х роках на вулицях Берліна з’являються перші трамваї. В 1897 р. німецький інженер Рудольф Дізель реалізував свою давню ідею двигуна внутрішнього згорання, названого його іменем. Почалася історія автомобіля, трактора, комбайна, літака. 1889 році –перший автомобіль Готліба Даймлера. Специфічною формою інтеграції науки й техніки стало відкриття кінематографа, який винайшли, а в 1895 р. запатентували брати Луї та Огюст Люм’єри в Парижі. 28 грудня 1895 в підвалі «Гран кафе» на бульварі Капуцинів (Париж) відбувся перший публічний платний сеанс кіно, до 1926 р. воно було німе. Художня культура цього часу розвивається в декількох стильових напрямках: романтизм, реалізм, модернізм.

Романтизм, як культурна течія, почав формуватися у 70 - 80х рр. XVIII ст. і був реакцією суспільства на Велику Французьку революцію .

Ідеї Свободи, Рівності, Братства, проголошені просвітителями обернулися диктатурою, економічною розрухою в Франції, а буржуазія, яка спочатку сприймалась як позитивна політична сила проявила себе у кривавих публічних стратах. Дійсність приголомшила суспільство, надія на розумну перебудову світу вмерла, породивши розчарування та бажання втекти від проблем у світ вигадки і фантазії. Протиставлення мрії жорсткій дійсності – найбільш суттєва риса романтизму. У пошуках нових ідеалів романтики звертаються до зображення минулого, де ,як їм здається. в людях було більш благородства, чесності, честі, безкорисливості. Приваблює романтиків і екзотична тема, вони зображають далекі екзотичні країни, життя на диких, незаселених островах, неймовірні пригоди серед аборигенів, куди ще не проникала буржуазна цивілізація. Цікавить їх фантастична тематика, світ казки, легенд, міфу. А найбільш розчаровані в сучасності митці пробують заглянути в потойбічний світ, в царство смерті і містики. Романтиками в поезії були Байрон, Лермонтов, Пушкін, романтичні і захоплюючі казки німецького письменника Гофмана («Пісочний чоловік», «Лускунчик») і датського казкаря Г.Х. Андерсона («Олов’яний солдатик» «Русалочка») чарують нас з дитинства. Романтиків надихав фольклор та східна тема (О. Пушкіна «Бахчисарайський фонтан»

Німецькі письменники-просвітителі Йоганн-Вольфган Гете і Йоганн-Фрідріх Шіллер одними з перших у своїх творах виступали проти деспотизму, за справедливість та свободу, оспівували сильних і сміливих людей, яким притаманні яскраві глибокі почуття. Шіллер – один з основоположників німецької класичної літератури. У своїх драмах «Розбійники», «Вільгельм Тель», «Орлеанська діва» тощо автор втілив прагнення до свободи, утвердження людської гідності, ненависть до феодальних порядків, виступав проти тиранії та гноблення, за братерство і єдність народів. Гете – «універсальний геній» - один з найосвіченіших людей свого часу.Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини. Це знайшло яскраве відображення у трагедії«Фауст». У літературі одним з найяскравіших представників романтизму, виразником епохи ХІХ ст. був великий англійський поет Джордж Ноель Гордон Байрон.( «Дон Жуан», поема «Корсар» та ін.). Його перу належить одна з найоригінальніших поем «Мазепа». Цим твором поет ввів в англійську та й загалом в європейську літературу образ України та українського героя. Цілу галерею романтичних образів створив знаменитий французький письменник Олександр Дюма-старший. Славу йому принесли, гостросюжетні романи «Граф Монте-Крісто», «Три мушкетери», «Двадцять років згодом» «Королева Марго» та ін.. Главою й теоретиком французького демократичного романтизму був письменник Віктор Марі Гюго. В своїх творах він виступав проти деспотизму, тиранії, висловлював віру в перемогу прогресу й демократії. Найвідомішим його твір – роман «Собор Паризької Богоматері». Одним з творців жанру науково-фантастичного роману був французький письменник Жюль Верн. Романтикою науки проникнуті його гуманістичні книги «Діти капітан Гранта», «Таємничий острів». Романтизм є характерним для творчості іспанського художника Франсіско Хосе де Гойї. У своїх картинах він оспівував іспанський народ, прославляв його красу, здоров’я, моральну силу. («Страхіття війни»). Романтизм в музиці проявився у творчості Ф. Шуберта, Ф. Шопена і Р. Шумана.

Критичний реалізм: його особливості та недоліки. У ІІ пол. ХІХ ст. в окремий напрям у літературі та мистецтві оформляється реалізм (від латин, «realis» - речовинний, дійсний). Він ставив своїм завданням найповніше, найправдивіше відтворювати дійсність, художньо осмислювати всі суперечності. Реалізм ХІХ ст. прийнято називати критичним. Від романтизму до реалізму йшли такі видатні письменники, як Стендаль, Пушкін, Шевченко. Тема «маленької людини» притаманна творчості М.Гоголя ,

Ф. Достоєвського, О.Бальзака. Тут можна вбачати вплив філософії Гегеля, яка твердить, що світ - це система, що розвивається за своїми внутрішніми законами, не за волею людей, а у відповідності з «вищою» волею. Зрозуміти цей світ, вивчити його - завдання мистецтва.

Найповніше принципи критичного реалізму виявилося в творчості видатного французького письменника Оноре де Бальзака.

Практично все життя видатний романіст працював над створенням великого циклу романів і повістей, які згодом об’єднав під назвою «Людська комедія».

Російські письменники-реалісти : А. Чехов, Ф. Достоєвський, Л.Толстой.

Письменники-реалісти ХХ ст. внесли величезний вклад у світову культуру (Томас Манн, Роллан, Франс, Ґолсуорсі, Шоу, Стендаль, Фолкнер, Бунін та ін..). У живописі художниками-реалістами були Т. Жеріоко, Е. Делакруа та російські художники-передвижники: Ф.Сєров, І.Суриков, І.Рєпін, В.Пером. Любов до батьківщини викликали твори пейзажистів І.Шишкіна, І.Левітана,О.Саврасова та ін..

Реалізм в музиці проявився в творчості Дж. Верді, М. Глінки, П. Чайковського.

Імпресіонізм. Живопис Ренуара, К.Моне, Е.Мане, Е.Дега тощо. Постімпресіонізм. Надзвичайно обдаровані художники і яскраві особистості Франції створили новий напрям у мистецтві к. ХІХ - п. ХХ ст. – імпресіонізм. (враження)

Сам термін «імпресіонізм» походить від назви картини Клода Моне «Враження. Сонце, що сходить» . У творчості глави імпресіоністичної школи втілилась основна проблема й основне досягнення імпресіонізму – проблема світла і повітря. Світ у Моне позбавляється матеріальності і перетворюється у калейдоскоп кольорових плям («Скирти», «Руанський собор» тощо). Іноді виникнення терміну пов’язують з естетичним кредо Едуарда Мане: «Митець прагне лише до того, щоб передати свої враження». Саме навколо Е.Мане почалося формування групи імпресіоністів. Найвідоміші полотна – «Сніданок на траві», «Бар в «Фолі-Бержер»тощо. Характерні особливості імпресіонізму: відтворення суб’єктивних відчуттів і переживань, настрою та швидкоплинних вражень автора від реального світу в його русі та мінливості; Це яскраво помітно в творчості Огюста Ренуара, який малював переважно жінок: портрети і оголену натуру («Парасольки», «Бал в Буживале», «Дівчина з віялом»). Едгар Дега не був послідовним імпресіоністом, хоча тематика його творів типова для імпресіоністів: сцени з театрального життя, переважно балету, зображення жінок, часто оголених, у повсякденному житті, епізоди праці («Урок танців», «Проїзд скакових коней», «У фотографа», «Танцівниці на репетиції», «Пралі», «Абсент»). Люди у Дега відчужені один від одного і самотні. Головні риси імпресіонізму дістали свій розвиток в постімпресіонізмі. Яскравими представниками цього напряму були французькі художники Поль Сезан, Поль Гоген і голландський художник Вінсент Ван Гог. Зміст полотен Сезана простий – портрети друзів, близьких людей, автопортрети, пейзажи, натюрморти, характерні типажі, нескладні сюжети («Береги Марни», «Натюрморт з корзиною фруктів», «Курець», «Гравці у карти».) Поль Гоген виробив свою манеру письма. Переїхавши з Франції на Таїті, обирає міфи тематикою своїх полотен. Він став найяскравішим представником мистецької течії к. ХІХ ст. – примітивізм, який спеціально примітивізує художню форму, де фарби занадто яскраві, а композиції – орнаментальні.(«Жінка з квіткою», «Більш ніколи», «Дві таїтянки» та численні натюрморди) Ван Гог посилював експресивні якості художньої форми, прагнув висловити своє захоплення красою природи, співчуття людині, яка страждає. Картини художника при його житті не знаходили покупців.(«Автопортрет з відрізаним вухом і трубкою», «Соняхи», «Білий будинок вночі» та ін..) Натуралізм як течія в художній культурі. В літературі та мистецтві останньої третини ХІХ ст. склалася така течія, як натуралізм (французьке «naturalisme» від латин. «natura» - природа). Він прагнув до безпристрасного, фотографічно точного та об’єктивного відтворення дійсності та людських стосунків. Митці-натуралісти ставили собі за мету вивчати суспільство так само досконало, як учений досліджує природу та її закони. Вони цікавилися побутом людини, її фізіологічною природою, буденними явищами, намагалися «писати під диктовку життя». Теорія натуралізму була розроблена видатним французьким письменником Емілем Золя. Головне творіння Золя – 20-ти томна серія романів під назвою «Ругон-Маккари». Природна і соціальна історія однієї сім’ї в роки «Другої імперії». Письменник охопив життя всіх верств населення . Модернізм як доба у культурі.

Суспільно-політичні обставини носили такий напружений характер (революції, війни), що в II пол. XIX ст. чимала кількість художників зневірились в можливості зрозуміти і відобразити складність реального світу засобами мистецтва. Філософська теорія А. Шопенгауера стверджувала, що навколишній світ – то Хаос, в якому розпоряджається зла сила, ворожа людям, що людина перед нею безсила і знайти рятунок вона може лише в своєму внутрішньому світі, у творчості Інший філософ – А.Бергсон стверджував, що пізнати світ за допомогою відомих п’яти почуттів неможливо і вважав, що зробити це певним чином можна лише шляхом інтуїції. Під впливом цих ідей сформувалось і мистецтво декадансу (занепаду), тобто нове мистецтво модернізму. Йому характерні численні напрямки, що дуже різняться між собою, але об’єднує їх одна спільна риса – заперечення реалізму. Це:

кубізм – деформація реального світу через геометричні форми .

Зародження кубізму дослідники пов’язують з іменем іспанського художника Пабло Пікассо, який від 1904 р. працював у Франції. Пікассо став родоначальником багатьох художніх течій, хоча не входив у жодне з творчих угруповань. «Авіньйонські дівчата»(1907) - програмний твір Пікассо.Жінки позбавлені не лише жіночої привабливості, а навіть об’ємності. Вони настільки геометризовані, що перетворилися на безплотні схеми. Кубізм виявився кроком до абстракціонізму (від лат. «abstractio» - далекий від дійсності, відвертання) – напрямку в мистецтві ХХ ст., який відмовляється від зображення реальних предметів і явищ у живописі, скульптурі та графіці. Абстракціонізм – це «безпредметне», нефігуративне мистецтво. Його послідовники зображують реальний світ як сполучення, поєднання відокремлених форм, кольорових імпровізацій. Засновник абстракціонізму – російський художник Василь Кандинський. Інший представник абстракціонізму – російський художник К.Малевич («Чорний квадрат»), українець за походженням, став основоположником одного з видів абстрактного мистецтва – супрематизму (від франц. «supreme» - найвищий). Супрематизм тяжіє до зображення художнього світу в формі простих геометричних фігур (квадрат, коло, трикутник). -Футуризм – мистецький напрямок, який досяг розквіту в 10-20-тих рр. ХХ ст. в Італії, Росії та Франції. Фундатор футуризму – італійський письменник Філіппо Марінетті. Теоретики футуризму намагалися виробити нові канони «мистецтва майбутнього». Футуризм оголошував людські почуття, ідеали любові, щастя, добра – «слабостями», проголошуючи критеріями прекрасного «енергію», «швидкість», «силу».

-Експресіонізм (від лат. «expressio» - вираження, виразність) – художній напрям, що виник у Німеччині у 1905 р., для якого характерне прагнення митця найповніше виразити себе у ліричному творі.Головне завдання мистецтва експресіонізм вбачав в експресії емоційного переживання. Один з фундаторів експресіонізму, австрійський художник і драматург Оскар Кокошка твердив, що митець «повинен забувати всі закони», оскільки єдиним законом для нього є «його душа – єдине справжнє відображення всесвіту». Прихильники експресіонізму вірили, що показуючи в своїх творах картину людського здичавіння, моральної і фізичної деградації, вони пробудять сили протесту, допоможуть змінити старий уклад. Трагедія цих митців полягла в тому, що загіпнотизовані видовищем людських страждань, самотні, отруєні невірою в майбутнє, вони випромінювали навколо себе лише відчай. -Дадаїзм (від франц. «dadaisme» - дерев’яний коник, в переносному розумінні – незв’язний дитячий лепет) – модерністська літературно-художня течія, що виникла у Швейцарії. Пізніше центром дадаїзму став Париж. Засновник дадаїзму – румунський поет Тристан Тзара. Дадаїзм підкреслював безглуздість навколишньої дійсності та будь-яких проявів людської творчості, активно насаджував культ абсурду, вважав, що мистецтво утворює нерівність поміж людьми, а слово «художник» звучить як образа. Своїм ворогом дадаїсти вважали будь-який авторитет, будь-яку традицію і, навіть, саме мистецтво. Вони не висували ніяких ідеалів. Прихильники дадаїзму використовували техніку колажу, спонтанність творчого процесу, епатажність, примітивізм, наслідуючи художньому світу архаїчної людини, дитячому малюнку. -сюрреалізм (франц. «surrealisme» - надреалізм). Сам термін запровадив французький поет Г.Аполлінер в 1917 р., хоча він не був поетом сюрреалізму. Представники цього художнього напряму – художник Сальвадор Далі. (Найвідоміші полотна – «Атомний Нерон» (розколота статуя імператора) та «Атомна Леда» (майже академічно правильне зображення жіночого тіла і лебедя з величезними лапами). Письменник Луї Арагон, поет Артюр Рембо та інші – свою духовну революцію в культурі здійснювали шляхом абсолютного бунту, тотальної непокори, неухильного саботажу, гумором і культом абсурду. Єдиним джерелом натхнення сюрреалісти визнавали сновидіння, містичні видіння, галюцинації, божевілля. Головна мета сюрреалізму – вихід за межі видимого світу. - Символізм (від франц. «gymbolisme» - знак, символ) – європейський літературно-художній напрям, який сформувався у Франції кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Основи естетики символізму склалися у творчості П.Верлена, С.Малларме, А.Рембо О. Блок тощо. Символісти стверджували,що пізнати світ можна шляхом тлумачення символів,які посилає на землю Вищий Розум, Бог. У творах символістів постають не образи реальної дійсності, а символи, знаки того чи іншого явища .

-Поп-арт (від англ. «popular art» - популярне, загальнодоступне мистецтво, яке справляє шокуючий вплив) – течія в авангардистському мистецтві кінця 1950 - 1960 рр., яка проповідує використання предметів масового споживання як творів мистецтва, з яких представлена реальна композиція (манекени, частини машин, опудала, афіші, недокурки). -Авангардизм (від франц. «avantgarde» - передовий загін) – загальний новаторський напрям, який об’єднав різні школи і напрямки європейського мистецтва 10-20-тих рр. ХХ ст. Авангардисти (найрадикальніша школа модерністів) порвали з усталеними принципами, традиціями і шукали нові засоби самовираження. Особливістю авангардизму є також активний, революціонізуючий суспільство протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття світу. У 1913 р. сформувалася течія російського авангарду, до якого належали художники Казимир Малевич, Василь Кандинсьий, Кузьма Петров-Водкін. Модерн як архітектурний стиль.

Стиль «модерн» виник у лоні живопису в 90-тих рр. ХІХ ст. і проіснував до початку І світової війни. Ініціатором стилю «модерн» став фінський живописець Аксель Галлен-Каллела, який надав своїм картинам і фрескам на сюжети «Калевали» таємничу дивність і загадковість замислу, різкість ламаних і криволінійних контурів, декоративну умовність пістрявих фарб. Зі швидкістю цей стиль став міжнародною модою. Модерн знайшов широке застосування не стільки в архітектурі, скільки в декоративному оформленні інженерних, громадських споруд, що змінили застарілі романські, ренесансні, візантійські наряди на також умовні, але більш нові, витончені і манірні декоративні прикраси. Модерн привів до нового вигляду особняків, вілл, театрів, вокзалів, готелів, здійснив великий вплив на прикладне і декоративне мистецтво різних країн. Нові виражальні засоби в музиці. Розвиток музичної творчості мав багато спільного з процесами, що відбувалися в літературі і образотворчому мистецтві. Центральне місце в західноєвропейському музичному мистецтві ІІ половини 70-80-х рр. ХХ ст. займала оперна музика. Велику роль в її розвитку відіграв геніальний німецький композитор Ріхард Вагнер, що створив жанр музичної драми. Французькі композитори успішно працювали в галузі ліричної опери. Опера Бізе «Кармен».Композитори Франції дали цінний внесок у розвиток симфонічної та камерної музики (Берліоз). На початку ХХ ст. серед французьких композиторів найбільш помітну роль починають відігравати Клод Дебюссі (отримав визнання вже в 90-х рр. ХІХ ст.) і Моріс Равель. Дебюссі очолив новий напрям у музиці – імпресіонізм. Музика Німеччини та Австрії також відзначена широким розвитком симфонічного і камерного жанру. Значне місце в цих жанрах зайняла творчість Йоганнеса Брамса. Середина ХІХ ст. стала часом народження оперети – легкої опери, яка включала і танець, і діалог. Батьківщина оперети – Франція. В останній третині ХІХ ст. отримала розвиток віденська оперета в Австрії. Одним із основоположників став Йоганн Штраус – австрійський композитор, скрипаль і диригент («Летюча миша», «Циганський барон», «Голубий Дунай», «Казки віденського лісу»). Завдяки своїм оперетам він здобув ім’я «король вальсів». Традиції класичної музики ХІХ ст.. продовжуються і розвиваються в ХХ ст.. В цьому плані можна називати творчість російського композитора С.Рахманінова, який був талановитим піаністом, диригентом Большого театру. Після 1917р. жив за рубежем автор опер «Скупий рицар», «Франческа да Ріміні», «Алеко», симфоній і романсів.

С.Прокоф’єв – композитор-новатор, теж піаніст і диригент, автор опер «Ігрок», «Любов до трьох апельсинів», «Війна і мир», балетів «Ромео і Джульєтта», «Попелюшка». Писав музику для дітей.

Оригінальним і популярним у світі є мистецтво американського композитора-модерніста Ф.Шнітке, що продовжував традиції своїх попередників, композиторів ХХ ст.: К.Дебюссі, М.Равеля, І.Стравінського та ін..

Особливе місце у музичній культурі ХХ ст.. посідає творчість композиторів-авангардистів, які прагнуть виражати себе за допомогою невідомих раніше музичних засобів, ідуть на різні експерименти, які часом руйнують навіть мелодію – основу мистецтва музики.

Наприклад, «конкретна музика», яка музичні звуки замінює акустичними ефектами, шумами (виття, щебетання, кроки, мурчання і т.д.)

Алеаторна музика створюється шляхом озвучення математичних формул, де кожна цифра позначається певною нотою.

Самобутнім явищем сучасної музичної культури є джаз, що виник на основі фольклору американських негрів, і характеризується особливим ритмом.

Особливого поширення набув музичний стиль «рок» - музика протесту, що супроводжується текстом – речитативом. Її риси – пафос, епатаж, заперечення прийнятих правил.

«Масова культура», поп – культура, кітч – це мистецтво невибагливого масового загалу.

Розділ 3. Основні етапи розвитку культури України.

Тема: Стародавня культура України.

Культура Київської Русі.

План

1. Розвиток культури в дохристиянський період.

а) перші поселення на території сучасної України;

б) трипільська культура;

в)культура скіфів і сармат;

г) культура східних слов′ян ;

2. Культура Київської Русі:

а)запровадження християнства;

б) розвиток писемності, освіти і наук;

в) великі київські князі і їх роль розвитку у держави;

г)розвиток літератури, літописання;

д) архітектура Київської Русі

3.Зв′язок культури Київської Русі з культурою європейських держав.

Перші поселення на території сучасної України. Близько 1 млн. років тому на наші терени прийшли перші люди.Найраніше було освоєно територію Закарпаття.Згодом стоянки найдавніших людей було знайдено на Дністрі, Житомирщині,у Донбасі ,гірському Криму.

Приблизно 80 тис років тому почалося похолодання , на тлі якого формується людина сучасного біологічного типу- людина розумна.

Суворі умови життя спонукали людей до розвитку будівництва.Більшість поселень розташовувались біля річок, відомі стоянки цього часу - Мізино, Радомишль та ін..

На окрему увагу заслуговують мистецькі здобутки наших предків. Серед найдавніших видів мистецтва пізнього палеоліту - наскельний живопис(стоянка Кам′яна Могила), скульптура( статуетки з кісток, бивнів мамонта),музичне мистецтво.

Наступний період мезоліту характеризується розвитком знарядь праці, прирученням тварин тощо.

Доба неоліту і енеоліту охоплює період від 5 до 2 тис років до н.е. В цей час людина переходить від полювання і збиральництва до скотарства і землеробства.У господарстві починають використовувати коней, вироби з металу.З′являється кераміка, людина опановує ткацтво.

Протягом 5-4 тис до н. е. на території України формуються різні культури. Але найбільш відомою культурою України цього часу є трипільська культура.

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена на великі території.Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Вироби з глини оздоблювали різноманітним орнаментом .Переважали червоні, чорні і білі кольори.

Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня.

Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

Походження та розселення скіфів. У першій половині VII ст. до н. е. зі степів Прикубання й Північного Кавказу на території України з'явилися скіфи.

Видатний грецький історик Геродот присвятив Скіфії одну з дев'яти книг своєї «Історії».

На зламі V-IV ст. до н. е. поряд із залишками родових відносин у скіфів розвивалося рабовласництво і склалася перша на території України (Північне Причорномор'я) держава - Велика Скіфія, яка була монархічною за формою правління.

Держава була насамперед військовою організацією: воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок.

Найвищого піднесення Велика Скіфія досягла в IV ст. до н. е. за часів царя Атея. Він підкорив своїй владі всі скіфські землі від Дунаю до Дону. Тоді скіфи вели жваву торгівлю з грецькими колоніями - Ольвією, Херсонесом, Тірою, Пантікапеєм, а також з Македонією, Істрією, римськими провінціями. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети.

 Господарство, заняття, побут, мистецтво. Як і кіммерійці, скіфи були кочовиками. Основним заняттям скіфів було кочове тваринництво. Поголів'я худоби визначало майнове становище скіфів. У скіфів існували майстерні: збройові, ковальські, деревообробні. Окремим видом ремесла стала найважливіша його галузь - обробка заліза.

Другим основним заняттям скіфів були військові походи. Скіфи були чудовими лучниками, майстерно володіли коротким мечем.

Побут скіфів визначався кочовим способом життя. Своєрідними житлами на колесах були кибитки на 4-х або 6-ти колесах, у яких переїжджали жінки та діти, зберігалося майно скіфів. Життя чоловіків із дитинства було пов'язано з конем. Одяг, оздоблений вишивкою, був зручно пристосований до верхової їзди.

В античних містах-державах Північного Причорномор'я існували ювелірні майстерні. Чудові твори ювелірного мистецтва накопичувалися в усипальницях знаті, що за своїми розмірами та багатством не мали рівних серед інших представників знаті Східної Європи. Серед найвідоміших скіфських курганів - Товста Могила на Дніпропетровщині (тут знайдено відому золоту пектораль),Солоха біля с. Велика Знаменка на території Запорізької області (тут знайдено золотий гребінь), Чортомлик - недалеко від м. Нікополя Дніпропетровської області (тут знайдено зброю).

У II ст. до н. е. скіфи були остаточно розгромлені сарматами, готами та іншими племенами.      Сарматські племена (роксолани, язиги, алани й ін.) домінували на території України з ІІІ ст. до н. е.  по ІІІ ст. н. е. Прийшли вони з південно-уральських степів, облаштувалися на північному сході від скіфів.

За 600 років сармати значною мірою вплинули на світогляд народностей в ареалі свого перебування. Сармати – "родичі" скіфів. Антропологічний тип і тих і інших схожий.

Військова справа.Сармати, як і скіфи, – це народ-армія, де все чоловіче населення було військовозобов'язаним. Античні автори завжди підкреслювали агресивність сарматів, їхню войовничість. Із сарматами вела постійні війни Римська імперія.

          Побут

 Основою суспільного устрою сарматів була родова община, утворена групою споріднених сімей. Жили вони табором, у наметах, які нагадують юрти монголів. Розводили коней і овець – тварин, які попри часті переміщення не втрачали вагу.

 Основу сарматської "економіки" становили війна й грабіжництво. Нападаючи на степових селян і мешканців грецьких полісів, вони їх оббирали і забирали в рабство здорових міцних чоловіків.

Сармати не цуралися й ремесел: вичиняли шкіру, шили з неї одяг, сагайдаки, шоломи; щось там ткали, ліпили… Вони вміли добувати й обробляти метали – ливарники відливали казани, дзеркала, металеві частини кінської збруї; ковалі кували залізні мечі, кинджали; ювеліри із золота й срібла виготовляли прикраси.

Період раннього середньовіччя для Центральної і Східної Європи — це час формування великих слов'янських об'єднань, зародження й утвердження слов'янських держав, формування слов'янських мов і національних культур. Уже в V—VI ст. на території сучасної України сформувалось два великих слов'янських об'єднання — склавіни та анти. Щодо останніх, то ще наприкінці XIX ст. М. Грушевський висловив гіпотезу, згідно з якою термін «анти» є тогочасною назвою українців. Пізніше, за літописними даними, відомо вже 14 різних племенних груп, що об'єднуються в союзи — княжіння, створюючи передумови для виникнення східнослов'янської державності та розвитку культури. Крім слов′янських поселень виникають міста. У кожного слов′янського племені був свій центр: у полян-Київ, Вишгород; У сіверян- Чернігів, Новгород- Сіверський; у древлян- Малин, Іскоростень тощо. Реміснична та побутова культура східних слов'ян. Знахідки залишків сільськогосподарських знарядь праці та зерен культурних злаків, дані етнографії, писемні свідчення вказують на те, що основою господарства східних слов'ян було землеробство. Поряд з ним існували скотарство та промисли: мисливство, рибальство та бортництво. Останнє відігравало значну роль у житті слов'ян. З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка. З VIII ст. у слов'янських племен спостерігається деяке піднесення ремесла.Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю, дерева, за умов натурального способу життя залишались здебільшого в межах родинного промислу, задовольняючи потреби сім'ї. Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому в давніх українців будівництво будинку, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій. Основним будівельним матеріалом у наших предків, було дерево. За етнографічними даними, що сягають; глибин століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки: там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. Обов'язковим атрибутом слов'янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків. Важливе місце в системі культури будь-якої етноісторичної спільності має набір посуду.Говорячи про традиційний посуд русичів доби середньовіччя, слід мати на увазі не лише глиняні вироби, а й дерев'яні. Різноманітні дерев'яні миски, чарки, ступи, відра, діжки, а також берестяні вироби, безумовно, були в широкому вжитку, але не збереглися. Сучасна наука має небагато даних щодо характеристики одягу східних слов'ян, оскільки панував обряд спалення небіжчиків. Можна припустити, що основні риси костюма були близькі до селянського одягу доби Київської Русі, для реконструкції якого збереглися металеві деталі (фібули, пряжки, бляшки) та фрески. Люди на них зображені в сорочках з вишитими манишками, довгими рукавами, в гостроносих постолах. На думку етнографів, такі елементи традиційного одягу, як тунікоподібна сорочка, одяг типу плахти, набірні пояси, прості ювелірні прикраси, постоли, сягають ще більш віддалених часів. Одяг такого типу був поширений і серед інших народів Європи. Релігійні вірування слов'ян. У східнослов'янській релігії яскраво відображені дві риси-обожнювання сил природи в різноманітних, формах і культ роду. Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або багатобожжя. Східні слов'яни уявно населяли природу численними фантастичними божествами — русалками, берегинями, лісовиками, водяниками та ін. Пантеон язичницьких богів формується на базі матеріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Владика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син, особливо шанований на Русі, Дажбог, Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі. Особливо вшанованим був бог грому блискавок Перун, ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає «грім». Дві сили йшли поруч з людиною — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Особливо шанували жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були дуже популярні у віруваннях і відображали природну першість усього живого на Землі. Лада-Жива- зображення її було символом життя: немовля, повний колос, дивоквітка, виноград або яблуко. Поряд з віруванням в істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я свято оберігалось. Перше місце займав дуб, особливо старий — символ мудрості; ясен — присвячувався Перуну; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистоти. Мабуть, з цих давніх часів веде відлік поетичне народне свято Зеленої неділі, коли практично кожну українську оселю прикрашають зеленню як символом чистоти, сили духа, єднання з природою. Священними вважали також птахів і тварин. Зокрема, зозуля — сприймалася як провісниця майбутнього; голуб — як символ кохання; ластівка — як доля людини; сова — як символ смерті і пітьми. З тварин священними були віл і кінь, а з комах — бджола і сонечко. Асоціативний ряд зрозумілий і сьогодні. Важливою рисою вірувань праукраїнців дохристиянської доби була життєрадісність. Вони не мали в своєму пантеоні суворих, жорстоких богів, а жили спільним життям з природою, відчували її тепло і ласку. У праукраїнців існували також ритуали, які носили календарно- обрядовий характер:Коляда, Масляна, Купала та ін Найвідомішою пам′яткою культової споруди язичницьких часів є так званий Збруцький ідол(м. Гусятин на Тернопільщині). Крім системи культів і вірувань мали наші предки широко розвинену усну народну творчість, фольклор. Народна творчість слов'ян. Усна поезія у наших предків з давніх часів користувалась широкою популярністю, вона була невід'ємною частиною духовного життя трудового народу. Нею виражали труднощі боротьби з силами природи, свої погляди на світ, своє горе і радощі. З широкого загалу виходили співці й музиканти, майстри різних видів прикладного мистецтва, оповідачі билин, різних переказів, казок, загадок тощо.Фольклор відбивав трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відображення у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців. У календарній народній поезії найбільш відображено анімістичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядки і щедрівки зимової пори, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і Водохрещу) тривалий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.Народні ідеали і сподівання знайшли своє відображення в казках, легендах, переказах. Образність та художня символіка фольклору створили своєрідний, багатий, неповторний поетичний фонд українського народу.Отже, досягнення східнослов'янських народів у господарській діяльності, багата і різнопланова народна творчість, мораль, героїчна боротьба за незалежність з кочівниками, поступове об'єднання в єдиній державі — Київській Русі сприяли розвитку своєрідної, неповторної матеріальної і духовної культури. Культура Київської Русі Успіхи східних слов’ян у розвитку господарства об’єднали їх в єдину державу- Київську Русь, яка утворилася в 9 ст. Київська Русь відзначалася високим рівнем культурного процесу. Протягом тривало часу Київська Русь була однією з найрозвинутіших країн Європи, підтримувала тісні зв′язки з Візантією, Францією, Англією та іншими європейськими державами. Велику роль у зміцненні і розвитку держави мало введення християнства ( 988р. Володимир Великий) Уже в ІX ст. східні слов’яни вміли писати. Про це свідчить “Софійська азбука”, знайдена на стіні Софійського собору в Києві. Вона складалася з 27 літер: 23 грецькі та 4 слов’янські — б, ж, ш, щ. Поширення на Русі християнства сприяло запровадженню кирилиці — слов’янської писемності.Кирилиця або церковнослов′янська мова була перш за все мовою церкви. З часу запровадження християнства на Русі велику увагу приділяли розвиткові освіти. Цим займалися князі. За часів Володимира Святославича в Києві, Чернігові, Новгороді та інших містах було відкрито школи, де навчалися діти бояр, дружинників, духівництва. Крім державних у Київській Русі були й приватні школи. При храмах і монастирях, у князівських садибах створювалися бібліотеки. Так, Ярослав Мудрий мав бібліотеку в Софії Київській. Князь Святоша витратив на книги всю свою казну, а згодом подарував їх Києво-Печерському монастирю. При монастирях існували спеціальні майстерні-скрипторіїі, де переписувалися й перекладалися книги з іноземних мов. На цей період припав розвиток вітчизняного літопису і літератури. Так, у Софії Київській було написано перший давньоруський літописний звід (1037–1039) — відоме “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона. У 1073 р. було створено “Ізборник” — фактично першу давньоруську енциклопедію. Наприкінці XІ — на початку XІІ ст. інок Києво-Печерського монастиря літописець Нестор написав “Повість временних літ”. У XІІ ст. як публіцист виявив себе князь Володимир Мономах, перу якого належало “Повчання” дітям. Вершиною давньоруської літератури стало “Слово о полку Ігоревім”. Значного поширення набула водночас усна народна творчість: епічні пісні, билини, казки. У Київській Русі високого рівня досягла й музична культура, яка своїм корінням була пов’язана з язичницькими віруваннями. Ще в давні часи східні слов’яни супроводжували свята піснями, танцями, обрядами. З музичних інструментів були відомі труби, дудки, флейти, гуслі. Про це свідчать фрески Софії Київської, де зображений оркестр із семи виконавців. При дворах князів створювалися ансамблі, а при церквах — хори. Після запровадження християнства в Київській Русі почала розвиватися монументальна архітектура. Ще при Володимирові Святославичі в Києві було збудовано соборну Десятинну церкву. Ярослав Мудрий прикрасив Київ на зразок Константинополя. Як і в Константинополі, у Києві було збудовано Золоті ворота — головний в’їзд до міста. У центрі Києва в11 ст. Ярослав звів прекрасний Софійський собор — високу муровану споруду, увінчану 13 банями. Всередині собор оздоблений мармуром, мозаїками, фресками. На одній зі стін храму зображений Ярослав зі своєю родиною. У Чернігові було збудовано храм св. Спаса, який продовжив архітектурні традиції Десятинної церкви. Інший архітектурний стиль започаткував монастир Печерської лаври(1073р.) З архітектурою був тісно пов’язаний розвиток живопису і художнього різьблення. Усі собори Київської Русі прикрашалися мозаїками, фресками, іконами. Особливо високого рівня розвитку досяг монументальний живопис, найкращі зразки якого прикрашають Софію Київську. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотавому тлі. Фрески вкривали всі стіни собору. Серед тогочасних ікон вирізняються такі, як “Дмитро Солунський”, “Печерська богоматір”, “Борис і Гліб”. У Києві було кілька іконописних майстерень. Одна з них діяла в Печерському монастирі, де працював відомий художник Алімпій, який навчався у візантійських майстрів. Прекрасними зразками різьблення на камені є плити Михайлівського і Печерського монастирів, капітелі Борисоглібського собору в Чернігові, соборів у Галичі та Юр’єві. Варто згадати і про високий рівень мистецтва лікування в Київській Русі. Так, лікар Агапіт розвивав традиційну народну і східну медицину. Розвиток наук на Русі досяг високого рівня. Про розвиток юридичних наук свідчить «Руська Правда» - збірка законів звичаєвого права, створена за часів Ярослава Мудрого.

На Русі було багато вмілих ремісників: налічувалося майже 60 ремісничих професій. Виготовляли знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, виплавляли метал, робили зброю. Так, кольчуги у Київській Русі з’явилися на 200 років раніше, ніж у Західній Європі. Будували кораблі з веслами і вітрилами на 50–100 осіб. Виробляли різноманітний посуд, прикрашений орнаментом. На Русі шили одяг і виготовляли взуття як для простого населення, так і для феодальної верхівки.

Народ Київської Русі створив високу матеріальну і духовну культуру, яка посіла гідне місце у світовій культурі середньовічної доби.

Тема: Українська культура 14-17 століть.

План.

1Україна в кінці 14 –поч. 15 ст.

2. Вплив культури Київської Русі на життя Литовського князівства.

3.Характерні особливості архітектури 14 -17 ст.

4. Поділ України і розвиток культури :

а) розвиток освіти, братства і братські школи;

б) Острозька слов ′яно-греко- латинська академія;

в) Внесок Києво-Могилянської академії у розвиток освіти.

г)виникнення і розвиток друкарства в Україні.

д) розвиток усної народної творчості;

е) ідеї Ренесансу в Україні, розвиток літератури.

є)музичне мистецтво;

ж) шкільна драма і вертеп;

5. Культура Запорізької Січі.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ІСТОРИЧНІ ОБСТАВИНИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Розвиток української культури на початку XIV—першої половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-політичних та історичних обставинах. Розпад Київської Русі та монголо-татарська навала в середині XIII ст. призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя України. Від численних міст і поселень України залишились руїни. Всі руські князівства опинились у повній залежності від татарського хана. В середині XIV ст. українські землі (Київщина, Черні-гівщина, Переяславщина, Поділля і значна частина Волині були приєднані до Великого князівства Литовського, яке стало найбільшим державним утворенням у Європі. Цей період виявився більш сприятливим для розвитку української культурі!, ніж роки татарської навали. Староукраїнська  (руська)  мова переважної більшості населення князівства стала офіційною мовою уряду. Вона використовувалась при складанні грамот і законів. Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московське князівство. У другій половині XIV ст. на українські землі розпочалася експансія Польщі. Виник гострий релігійний, соціальний та етнічний конфлікт, який поширився на всі сторони життя України, У кінці XV ст. зміцнюється Московська держава, яка у 1480 р. скинула з себе вікове монголо-татарське іго. Внаслідок воєн з Литвою вона підпорядковує собі Сіверщину (Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський. Таким чином, над Україною нависла реальна загроза, з одного боку, латинізації і спольщення, а з другого — омосковлення. Українське національне життя, національні традиції та вся національна культура зазнали важких втрат. Великою перешкодою на шляху розвитку української культури було й те, що впродовж XV—XVI ст. тривала нерівна боротьба з татарською ордою, яка завдала великих збитків матеріальній та духовній культурі українського народу. Ні литовський, ні польський уряди не були спроможні організувати оборону окраїнних земель. Це завдання виконало українське козацтво, яке стало оплотом оборони України перед татарами, а згодом і боротьби проти колоніального гніту польської шляхти, насильницької полонізації та окатоличення православного населення. Початки козаччини припадають на XV ст. У XVI ст. козаки починають об'єднуватись у військову організацію. Найбільш визначним їх організатором був Дмитро Вишневецький (Байда), який у 1550 р. об'єднав розпорошені групи козаків і побудував фортецю на острові Мала Хортиця — Запорізьку Січ.

Фатальними для українців були наслідки Люблінської унії 1569 р., згідно з якою більша частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщії-на, Київщина) перейшла до Польщі, а друга — значно менша, — до Москви. В цей час українська культура і православна церква зазнали тяжких утисків. Після проголошення Люблінської унії єзуїти рушили на Україну, засновуючи свої колегії у Ярославі, Львові, Кам'янці, Луцьку, Вінниці, Києві та інших містах.

Розвиток архітектури .

У даний період часу виникли дві архітектурно-будівельні школи: галицька і волинська. Для галицької школи характерна кам'яна кладка з міцними стінами і кількома вежами. Серед мурованих кам'яних споруд виділяються замки в Білавині, Чернієві, Хотині, Кременці, Кам'янець-Подільському, Білгороді-Дністровському, Одеську. В оборонних спорудах, створених представниками волинської архітектурно-будівельної школи, використовували великоформатну цеглу. Усі цегляні башти волинської школи мають вигляд могутніх циліндрів, які відігравали в системі укріплень особливо важливу роль. У багатьох містах у той час споруджувалися оборонні укріплення — дерев'яні та кам'яні замки, вали, рови і стіни. Замки-фортеці були збудовані у Кам'янці, Львові,. Луцьку, Острозі. У храмовому будівництві також з'явилися нові тенденції: поряд зі спорудами старого типу зводилися культові споруди урочистого стилю. Наприклад, у Холмі були споруджені вежоподібні церкви Івана Предтечі, Кузьми і Дем'яна, які за своєю оригінальністю не поступаються шедеврам мистецтва древніх

На захист Української Православної Церкви виступили братства, які відіграли важливу роль у загальнокультур¬ному процесі в Україні. Братства виникали в середовищі міщан та ремісників. Вони організовувались при церквах з метою утримання порядку в храмах, забезпечення їх матеріальних потреб, опікувалися хворими парафіянами, допомагали бідним. Згодом братства стали виступати перед судами і королем на захист православ'я, організовували школи при церквах;боролися проти національного й релігійного обмеження українців. Перші братства виникли у Львові, при львівських церквах у ЗО—40-х роках XV ст. .Згодом вони утворилися в Києві, Вінниці та ін. містах.

Освіта в Україні ХІV-XVII ст.

У процесі формування українського суспільства в цей період головну роль грала релігія. Тому осередками культури були монастирі, церкви, князівські двори. При них же існували і школи. Викладання в них велося латинською мовою.

Ці школи з часом перестали задовольняти потребу суспільства в освічених людях.

У XVI ст. виникає новий тип шкіл – греко-слов’янських, де вичаються знання, характерні для давньоруської традиції, а також для досягнень західноєвропейської науки. Вони опікувалися багатими магнатами і братствами. Тому і називались братськими школами.

Першою такою школою була Острозька, заснована князем Костянтином Острозьким, яку називали «тримовний ліцей», бо в ній навчали трьом мовам: грецькій, церковнослов’янській і латині. Там працював першодрукар Іван Федоров, Дем’ян Наливайко, (рідний брат Северина Наливайка), ректором був Герасим Смотрицький, автор першого підручника з граматики, і ін. знамениті люди. Викладались 7 вільних мистецтв: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика.

Братські школи у XVII ст. працювали вже у Львові, Луцьку, Галичині, Кремінці, Перемишлі і т. д. В них крім викладання, видавались підручники, наприклад, «Буквар» І.Федорова. Київська братська школа, об’єднавшись з Лаврською, зусиллями митрополита Петра Могили реформується в Києво-Могилянську академію. А Київ стали тоді називати «Києво-Могилянськими Атенами», першим вищим навчальним закладом.

П.Могила – великий просвітитель XVII ст. навчався в Львівській братській школі, богослов’я вивчав у Західній Європі, був архімандритом Києво-Печерської Лаври, 14 років був київським митрополитом. Автор багатьох книг, молитв, і обрядів. Складав катехізис православної церкви, був доктором богословських наук. Навколо Києво-Могилянської академії він згуртував кращих вчених, провів розкопки Десятинної церкви, відновив і перебудував кілька церв у Києві.

Багато українців вищу освіту здобували до появи Києво-Могилянської академії у західноєвропейських університетах у Кракові, Празі, Болоньї.

Освіта в Україні 2 пол. ХVІІ – к. ХVІІІ ст.

Важливим осередком духовної культури цього історичного періоду була Києво-