2.4. Білковий склад плазми крові

В даному питанні ми розглянемо середньомолекулярні пептиди та білки плазми крові.

Середньомолекулярні пептиди – це пептиди з молекулярною молярною масою 300-5000 Да, які також не осаджуються трихлороцтовою кислотою (ТХО) і входять до фракції залишкового азоту крові. До них належать гормони, нейропептиди, медіатори імунної відповіді, деякі вітаміни, нуклеотиди, продукти розпаду фібрину та інші. Склад середньомолекулярних пептидів може бути різним, він залежить від виду патології та характеру ускладнень. Підвищення концентрації середніх молекул у крові спостерігається при всіх патологічних станах, які супроводжуються інтоксикацією (гнійних перитонітах, черепно-мозкових травмах, запаленні легень, захворюваннях печінки, гострій та хронічній нирковій недостатності). Для боротьби з інтоксикацією проводять гемо- та ентеросорбцію, що знижує концентрацію пептидів та неполярних амінокислот у плазмі крові.

Білки плазми крові (більше трьохсот) перебувають в динамічній рівновазі з білками тканин. Їх кількісний та якісний склад відображає стан білкового обміну в цілому організмі.

Основними їх функціями є наступні:

- підтримують колоїдно-осмотичний (онкотичний) тиск крові. Осмотичний тиск плазми в крові в нормі складає 7,3-7,6 атм (5600 мм рт.ст. або 745 кПа);

- визначають в’язкість крові;

- беруть участь у функціонуванні згортальної та антизгортальної систем крові;

- виступають як буферна система (підтримують сталість рН);

- беруть участь в транспорті різних сполук (гормонів, ліпідів, пігментів, мінеральних речовин, жиророзчинних вітамінів);

- використовуються як пластичний матеріал для синтезу білків тканин;

- є носіями природного та набутого імунітету.

Основна маса білків плазми крові синтезується в печінці - це альбуміни (10-16 г/доб; період піврозпаду альбумінів складає 10-15 днів), α-глобуліни, частина β-глобулінів, фібриноген, компоненти системи згортання крові (II, V, VII, IX, X, XI фактори).

Загальна кількість білків плазми становить 65-85 г/л, проте можливі добові коливання в межах 10-20 г/л. У новонароджених кількість загального білка в крові 50-60 г/л. До 3 років це значення досягає нормального рівня.

Зменшення (гіпопротеїнемія) або збільшення (гіперпротеїнемія) загального білка плазми та окремих білкових фракцій можуть бути викликані багатьма причинами. Гіперпротеїнемія може бути викликана втратою води організмом при поліурії, діареї, блювоті або обумовлена підвищенням вмісту γ-глобулінів і деяких інших білків при гострих запальних процесах, травмах, мієломній хворобі. Їх називають білками гострої фази, і до них відносять, наприклад, С-реактивний білок, гаптоглобін, фібриноген. Гіпопротеїнемія в основному є наслідком порушення синтезу або втраті організмом альбуміну, тобто є гіпоальбумінемією. Вона спостерігається при нефриті, гепатиті, цирозі печінки, опіках, тривалому голодуванні.

У нормі співвідношення кількості альбумінів до кількості глобулінів (альбумін-глобуліновий коефіцієнт) становить: А/Г=1,2–2,0. Зменшення цього значення можливе як за рахунок зменшення концентрації альбумінів, так і в разі підвищення кількості глобулінів крові. Так, наприклад, це може бути результатом інгібування синтезу альбумінів у печінці або втрати білка із сечею, а також у разі підвищення синтезу γ-глобулінів у відповідь на інфекцію.