8. Виноски

1. Пояснення до окремих даних, наведених у тексті або таблицях, допускається оформляти виносками.

2. Виноски позначаються порядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) з дужкою.

Нумерація виносок – окрема для кожної сторінки.

3. Знак виноски проставляється безпосередньо після того слова, числа, символу, речення, до якого подається пояснення, та перед текстом пояснення.

Текст виноски вміщується під таблицею або в кінці сторінки і відокремлюється від таблиці або тексту лінією довжиною 30-40мм, проведеною в лівій частині сторінки.

Текст виноски розпочинається з абзацного відступу і друкується з мінімальним міжрядковим інтервалом, кегль – 12.

Зразок

Цитата в тексті: «Засновником риторики, на думку Аристотеля, був піфагорієць Емпедокл з Агригента (біля 490- біля 430 до н.е.), громадський діяч, філософ, лікар (учинив самогубство, кинувшись до кратера вулкана Етна)*».

Відповідне подання виноски в кінці сторінки:

____________

*У натурфілософії Емпедокла «корені» всього сущого – чотири першоречовини (земля, вода, повітря, вогонь), а рушійні сили – любов (сила тяжіння) і ворожість (сила відштовхування), під дією яких космос то об’єднується в єдину силу, то розпадається.

9. Список використаної літератури

1. Список літератури, на яку є посилання в основній частині навчальної роботи, подається в кінці курсової роботи, з нової сторінки. У відповідних місцях тексту повинні бути посилання.

2. Використані джерела у списку літератури подаються в алфавітному порядку і нумеруються арабськими цифрами без крапки, з абзаца. Порядкові номери джерел у списку літератури є посилання в тексті (номерні посилання). Посилання оформлюються в тексті в такому вигляді як [8, 45], де перша позиція є вказівкою на номер джерела в списку літератури, а друга – номер сторінки, на якій розміщується використана цитата.

3. Спочатку в списку розміщуються прізвище, і тільки потім ініціали, наприклад:

Кузнецов И.Н. Секретарь-референт: учеб.-практ. пособие / И.Н.Кузнецов. – М.:Дашков и К, 2004. – 560 с.

4. Для статей з газет, журналів є обов’язковими реквізитами: автор статті, її назва, назва, номер, рік виходу газети, журналу, сторінки, на яких розміщено статтю. Ці дані також обов’язково розмежовуються певним набором знаків, наприклад:

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» // Вісник ДКУ. – 2003. - №1. – С.36-48.

5. Якщо використане джерело є статтею зі збірника або розділом з книги, то зразу вказується автор статті чи розділу, назва статті чи розділу, а далі через дві скісні риски (//) – вихідні дані збірника чи книги. Наприклад:

Третяков А.М. Документи / А.М.Третяков // Актуальні проблеми сучасного документознавства: зб.наук.праць/ за ред. Л.А.Щербакової. – Донецьк: Факел, 2000. – Т.11. – С.56-59.

6. Якщо книга написана двома чи трьома авторами, то вона розміщується на прізвище першого автора. У заголовку вказується лише один, перший автор, а всі автори подаються після назви за однією скісною рискою (/), наприклад:

Зубенко Л.Г. Ділові папери в менеджменті: навч. посібник / Л.Г.Зубенко, В.Д.Нємцов, М.О.Чупріна. – К.:ЕксОб, 2002. – 272с.

7. Опис електронних ресурсів, приклад:

Газизова А.И. Модернизация турецьких университетов в контексте перспектив развития экономики страны [Електронний ресурс]/А.И.Газизова. – Режим доступа: http://www/aha/ru/~moscow64/educational_book/

8. Джерела у списку не перекладаються, а подаються тією мовою, якою вони вийшли. Всі використані джерела розміщуються з наскрізною нумерацією за зведеним російсько-українським алфавітом (Д, Е, Є,Ё, Ж, И, І, Ї …), а іншомовні джерела – у кінці списку за латинським алфавітом за тією ж нумерацією.

9. При укладанні списків літератури слід обов’язково використовувати загальноприйняті скорочення, зокрема такі як С., с. (сторінка, сторінки), Т.,т. (Том), Кн. (Книга), Ч. (Частина), вип. (випуск), за ред. (за редакцією) та ін.