Плазма крові — рідка частина крові, що містить розчинені у воді іони, неорганічні й органічні речовини, зокрема білки, вуглеводи, солі, біологічно активні речовини (гормони, цитокіни, вітаміни тощо), а також продукти клітинної дисиміляції(поділ), які підлягають виведенню із організму. У людей вона становить близько 55-60% об'єму крові. Плазма крові, проходячи через кровоносні капіляри, безперервно отримує і віддає різні речовини, але її склад залишається відносно стабільним

Склад плазми:

Вода — 90%

Білки — 7,8%

Жири — 0,8-1%.

Глюкоза — 0,12%. При зниженні — підвищується збудження клітин головного мозку (судоми), порушується кровообіг, дихання, настає смерть.

Сечовина та сечова кислота — 0,05%.

Мінеральні солі — 0,9%, з них найбільше припадає на долю NaCl, солі Са, К, Mg. Ця концентрація підтримується на сталому рівні.

Гру́па кро́ві — це класифікація крові за наявністю або відсутністю певних успадковуваних антигенів на поверхні еритроцитів. Такими антигенами можуть бути білки, вуглеводи, глікопротеїни або гліколіпіди, в залежності від системи груп крові. У людини відомо близько тридцяти систем груп крові, серед яких найважливішими є система AB0 та система Rh. У разі переливання крові тільки несумісність за цими двома системами може становити серйозну загрозу для здоров'я. Несумісність за іншими системами, такими як MNS, Duffy, Kell, Lewis, має наслідком дуже слабку реакцію, або ж вона взагалі відсутня.

Історія вікриття

На початку сторіччя в Празі працював великий лікар-психіатр Ян Янський. Він шукав причину психічних захворювань у властивостях крові, але встановив, що в людини є не три а чотири групи крові. Четверта зустрічається значно рідше ніж три попередні. Про результати своїх досліджень він розповів в 1906 році в статті “Деякі гематологічні дослідження у душевно хворих”, в празькому “Клінічному збірнику”, що видавався на чеській мові невеликим тиражем.

Робота залишалась маловідомою і лише після того, як американський вчений Мослі знову відкрив 4 групу крові, Янському прийшлося доводити свій пріоритет.

Ландштейнер дав групам крові порядкові номери римськими цифрами: І, ІІ, ІІІ, ІV. Ця класифікація виявилась дуже значною і зручною і офіційно була затверджена в 1921 році на з’їзді патологів та бактеріологів.

В теперішній час прийняте буквене позначення груп крові: І-О, ІІ-А, ІІІ-В, ІV-АВ. Деколи для ясності використовують два позначення: О/І/, А/ІІ/, В/ІІІ/, АВ/ІV/.

Після досліджень Ландштейнера стало зрозуміло, чому раніше переливання крові в деяких випадках закінчувалось трагічно – це були випадки, коли кров донора та реципієнта була несумісна.

Але тоді ніхто, навіть Ландштейнер, не уявляв істинного масштабу цього відкриття. Лише через 30 років вченому було вручено Нобелівську премію.

Визначення груп крові перед кожним переливанням зробило цей метод безпечним. Метод оснований на реакції ізоаглютинації як реакції антиген-антитіло. Антиген-аглютиногени – знаходяться в еритроциті, а антитіла-аглютиніни – в сироватці крові. Під дією антигенів В-лімфоцити виробляють антитіла.

Три групи крові було відкрито Ландштайнером та Янським в 1900 році, а за два роки була відкрита й четверта (1901–1907 рр.). Саме Ландштайнер ввів позначення 0, А, В (AB0). Звична жителям колишнього СРСР номенклатура за номерами (І-IV) — це позначення груп крові за Янським. Цей чеський вчений відкрив їх незалежно від Ландштайнера (згідно з історичними джерелами, наукова стаття Янського про визначення трьох типів крові у людини була опублікована на 4 місяці раніше за подібну статтю Ландштайнера).

Кожна з цих груп може містити або не містити ще один білок еритроцитів — резус-фактор(Rh).

Вірне визначення групи крові та резус-фактора життєво важливе для людини при переливанні крові (гемотрансфузії), тому що несумісність крові донора і реципієнта за групою чи резус-фактором може призвести до аглютинації, гемолізу еритроцитів і/чи згортання крові з можливістю смерті пацієнта — гемотрансфузійний шок.

Також, вірне визначення резус-фактора у батьків майбутньої дитини дозволяє запобігти виникненню резус-конфлікту та загибелі плоду (акушерство).

Аглютиніни — термолабільні глобуліни плазми крові; вони знаходяться також в лімфі, ексудаті та транссудаті. Групові аглютиніни крові являють собою молекули гамма-глобулінів, які відрізняються від інших глобулінів здатністю з'єднуватися і з однойменними антигенами крові. Аглютиніни нагромаджуються в крові за інфекційних захворювань і щеплень та спричинюють склеювання відповідних чужорідних об'єктів з утворенням видимих неозброєним оком скупчень, конгломератів; на думку деяких учених, в організмі у відповідь на антигенне подразнення виробляються не різні антитіла (аглютиніни, лізини, опсоніни, преципітини), а один тип антитіл, що проявляє залежно від умов певні властивості — склеювати, лізувати тощо . При низькій температурі у крові утворюються холодові аглютиніни.

Ексудат (випіт) (від лат. exsudare - выпотевать) - це рідина, що накопичується у тканинах або порожнинах при запаленні. Ексудат утвориться внаслідок порушення проникності стінок судин у вогнищі запалення і виходу з них складових частин крові. Основою ексудату є плазма крові з розчиненими в ній білками (до 7-8%).

Транссудат (від лат. Trans-через і sudo-упріваю) — рідина набряків, нагромаджується в тканинних щілинах і в порожнинах тіла і за своїм складом нагадує лімфу

Аглютиногени (гемаглютиногени) - специфічні антигени, які знаходяться на мембрані еритроцитів. За хімічною природою це глікопротеїди або гліколіпіди. У крові кожної людини міститься індивідуальний набір специфічних еритроцитарних аглютиногенів. Сьогодні їх відомо близько 400. Тридцять з яких трапляються досить часто і можуть бути причиною сильних реакцій при переливанні крові.

Аглютиніни (ізогемаглютиніни) - специфічні розчинені в плазмі крові антитіла, які належать до фракції гамма-глобулінів.

Аглютинація - склеювання еритроцитів, яке відбувається в результаті реакції антиген-антитіло. Як правило, аглютинація супроводжується гемолізом еритроцитів. Аглютинація відбувається при зустрічі однойменних аглютиногенів і аглютинінів. Вважають, що аглютинін має 2 активних центри, тому може зв'язати 2 еритроцити, утворивши з ними місток (рис.7).

Рисунок 8