Міністерство культури і туризму України
Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв
Інститут післядипломної освіти
Рівненський факультет
Варіативність вправ та їх значення у розвитку співацького голосу дітей
(Методичні та практичні рекомендації )
Рівне
2008
Варіативність вправ та їх значення у розвитку співацького голосу дітей.
Методичні та практичні рекомендації для викладачів ДМШ з вокально-хорових дисциплін, керівників дитячих хорових колективів, хормейстерів закладів культури / Укл. А. Л. Данчук. - Рівне: РФ ДАКККіМ, 2008. - с.28
Укладач: Данчук А.Л. – методист вищої категорії навчального відділу Рівненського факультету ДАКККіМ.
Методичні та практичні рекомендації для для викладачів ДМШ з вокально-хорових дисциплін, керівників дитячих хорових колективів, хормейстерів закладів культури розкривають систему навчальних вправ, які сприяють розвитку початкових вокально-хорових умінь дітей молодшого шкільного віку.
Варіативність вправ та їх значення у розвитку співацького голосу дітей.
В Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті наголошується, що одним із пріоритетних напрямів реформування освіти визначається виховання всебічно розвиненої, творчої особистості, становлення її творчого потенціалу, розвиток національної свідомості та духовного багатства. Досягненню цих завдань сприятиме переорієнтація освіти на особистість школяра, формування його творчих нахилів, здібностей, умінь і навичок.
Як зазначає О.В.Сухомлинська, парадигму виховного процесу в освітніх закладах становить „підхід до дитини через еволюційно-біологічні й культурно-історичні закономірності розвитку та побудова на цій основі виховання, метою якого є формування яскравої і самобутньої індивідуальності”[4,137]
Проблеми виховання співацької культури та вокального розвитку особистості досліджувались Л.Дмитрієвим, Н.Гребенюк, Р.Юссоном, О.Стахевичем, Ю.Юцевичем, П.Троніною та ін. Вокально-фізіологічні аспекти функціонування співацького голосу висвітлювались, зокрема, В.Морозовим, В.Ємельяновим, А.Багадуровим, Д. Огородновим . Ключові положення специфіки дитячого хорового співу розглядались Є. Малініною, Н.Орловою, Г.Стуловою й деякими іншими дослідниками. Сучасний стан розвитку педагогіки мистецтва характеризується також зростанням інтересу до проблеми специфіки вокального виховання дітей та юнацтва (В.Ємельянов, В.Морозов, О.Стахевич,О.Маруфенко).
Вокальна-хорова музика для дітей є тим своєрідним матеріалом, який поєднує конкретність і узагальненість, залучає дитину до спілкування з мистецтвом, до творчості в якій вияв особистого „Я” сприяє розвитку її мислення з урахуванням життєвого і художнього досвіду. Завдяки співу дитина входить у світ художньої культури, що виступає засобом формування її духовності.
У сучасній науковій думці терміном „дитяча музика” визначаються твори, які слухають або виконують діти. Виходячи з цих функцій, розрізняють власне дитячу музику – це твори, які виконують самі діти, та музику, яку виконують дорослі для дітей. Такий поділ стосується як інструментальної так і вокальної музики ( О.Апраксіна, Н.Ветлугіна, О.Жорнова та ін.).
Саме яскравий поетичний текст вокальної музики, образність, чіткість форми, елементи зображальності та суто дитячої інтонаційності роблять вокальні твори для дітей благодатним матеріалом для формування спеціальних вмінь, удосконалюючи їх співацький голос. Крім того, введення в зміст початкової музичної освіти вправ для розвитку голосового апарату школярів стає плідною основою не тільки у набутті ними музично-слухового досвіду, але й художньо-інтонаційних та загально-музичних знань поряд з вміннями і навичками виконавської діяльності, тому метою даних методичних рекомендацій стало висвітлення системи навчальних вправ, сприяючи розвитку початкових вокально- хорових умінь у молодших школярів.
Джерелом формування виконавських умінь є усвідомлення молодшими школярами, перш за все, того факту, що спів – це звукове відтворення слова, яке треба виділяти силою свого голосу, оскільки спів і слово у своїй єдності несуть нову інформацію про предмет співо-мовлення: з’ясовують, що відбулося з предметом, який він є, чому саме. Кирило Стеценко писав: «Співи – то продовжена мова: букву, склад, слово, речення треба попереду правильно, ясно і чітко проказувати, а потім проспівувати.»
У молодшому шкільному віці завершується перехід від наочного-образного до словесно-логічного мислення. У дитини з’являються логічні роздуми, вона використовує операції. Однак, це ще не формально-логічні операції, а конкретні, бо вони можуть застосовуватись лише на конкретному, наочному матеріалі.
Виходячи з цього, вже на перших уроках, у зміст практичної роботи молодших школярів важливо включати виконання вправ, що пояснюють „дикційну гімнастику” вокального мовлення, поряд з виділенням зображально-виражальних характеристик музичних образів.
Наприклад, вправи для формування голосового апарату передбачають, перш за все варіанти руху ротових м’язів тому їх виконання дітьми супроводжувалось образними асоціаціями та відповідними рухами губів, щелеп, м’язів лиця, але кожний рух імітував зображально-виражальні дії конкретного образу.(Ротик риби, котика, жабки, мавпочки, маленької дитини, дорослої людини тощо). Вправи на чергування рухів губ виконувалися школярами з підспівуванням знайомої мелодії з інтонаціями „на усмішку”, „на жалобу”, „на звук дудки”, „на крекіт птиці”, „ на шум поїзда” тощо, де зображальність передається носіями конкретного музично-художнього образу – інтонаціями. [3,48]
Для засвоєння школярами вправ спрямованих на розслаблення і напруження м’язів лиця ми використовують різноманітні музичні фрази охоплені цілісною мелодичною лінією або конкретного ритмічного малюнку. Це сприяє засвоєнню і закріпленню спеціальних дикційних вмінь поряд з відчуттям художньої значущості мелодичного малюнку, метро-ритму, наповнюючи їх особистим емоційним наповненням.
Виконання школярами таких вправ викликає позитивний емоційний настрій поряд з розвитком спеціальних вокально-артикуляційних вмінь.
Особливого значення, при вивченні артикуляційних норм утворення голосних звуків ( і,е,а,о,у,и,), надається виконанню ритмо-мелодичних дій з різноманітними, іграми-забавлянкамим, казками, пісеньками, віршівками, примовками, що є одним із важливих засобів наочно-дійового засвоєння дітьми фонетичних установок, таких, що допомагають наслідувати голоси живого світу. „Дитина чує скрекіт сороки (”скро-ко-ко”), скиглення від болю зайчика, що поранив ніжку(„скугу-скугу”, „скау-скау- скау”, „пів-пів-пів”, звук від жування ним капусти („хрум-хрум”), пищання горобенят (пі-пі-пі” , „мову” дорослого горобця („джив-джив”), спів журавлів („трів-трів”), шелестіння пташиних крил („шу-шу”); вона пізнає звук тіла, що падає в воду („бульк”, „буль”, „бовть”), розпеченого заліза, опущеного у воду („ш-ш-ш”,”пшик-пшик”), та багато інших, що оточують її в повсякденному житті. Поряд з цим треба приділяли увагу і використанню повнозначних слів-звертань („зайчику, зайчику”), дієслів („печу, печу бабку”, їде , їде пан, пан”, що сприяють зосередженості уваги на формуванні голосних звуків, і адекватних мімічних якостей їх утворення через виразність приголосних та повтор одного слова чи вислову.
Дитина ставиться до слова, вислову, викладеного тексту як до „живих” об’єктів. Тут мається на увазі той факт, що діти, на відміну від дорослих, припускають і „бачать” конкретні образи.
Так, наприклад, їжа у дитини асоціюється з тією конкретною цукеркою, яблуком – речами, які вона споживає; меблі - це конкретний стілець, стіл, що є конкретні предмети домашнього вжитку, тощо. Таке образне сприйняття мовного матеріалу виступає основою індивідуально-творчого прояву дитини. З іншого боку, дитина дуже жваво реагує на словесні рими, мовну репліку, що відображається в особливому інтересі дітей до віршів, скоромовок, пісень. Така зацікавленість мовленням проявляється у віршуванні, прагненні до декламації, а також й співу.
Враховуючи той факт, що дитина скоріше запам’ятовує музику в супроводі слова, важливо розучувати дитячі пісні відразу зі словами. У наступних заняттях попереднє прочитання тексту є обов’язковим, оскільки учень повинен не тільки правильно і чітко вимовляти слово, але і розуміти його значення з тим, щоб викликати у себе приховані у слові уявлення. В залежності від того, які труднощі зустрічаються в пісні, які приголосні вимагають опрацювання, які голосні прозвучали невиразно у подальших заняттях фіксується увага на вирішенні цих проблемних питань.
Поруч із вправами, що пояснюють „дикційну гімнастику” застосовується комплекс сюжетних віршованих рифмованих скоромовок, чистомовок, приказок, небилиць з метою напрацювання виразності мовленнєвого звучання кожного звуку алфавіту. Наступним етапом, є проспівування їх на одному тоні, чи кількох звуках в висхідному русі (з урахуванням зручного діапазону для учня).
Цей вид навчальної діяльності викликає у дітей емоційне пожвавлення, оскільки надає їм відчуття „власного творення” мелодичної лінії з одночасним напрацюванням „проблемного” звуку, що проходить не лише в ракурсі суто дикційної вимови, але й зі співом.
Одним з напрямів експериментальної методики є застосування принципу діалогізації в навчально-виховному процесі з орієнтацією на розвиток техніки вокального мовлення молодших школярів. Саме діалогічність зумовлює підхід до вокальної підготовки дітей не тільки, як предмету вивчення, але як засобу духовного збагачення, що дозволяє розширити спектр їх творчих можливостей. З цією метою застосовується метод театралізованої інсценізації. Наприклад: діалог котика і мишки; лисиці й вовка; бабусі і дідуся, тощо. Слід зазначити , що дитина через вплив художнього образу занурюється у стан внутрішнього діалогу. Таке діалогічне спілкування перетворюється на самоспілкування, а звідси і на самопізнання.
Це зацікавлене ставлення до конкретного предмету уваги дитини сприяє мобілізації її творчої уяви, фантазії, художньо-творчого мислення, й трансформується в площину її співацьких можливостей.
У ході проведення занять ми поступово вводили більш складні за змістовим наповненням, операціональним діями вправи-ігри, метою яких розширення у дітей фонду музично-слухових уявлень, вмінь сприймати і адекватно відтворювати художній образ у співі, у пластично-інтонаційному русі, у відчутті власного тембру голосу, його змін відповідно до емоційного наповнення слів і настрою у мовленні.
Важливий є акцент на ігровій ситуації при відтворенні дітьми віршованого тексту і особливо на їх „входження” у певну роль з інтонаційно-вокальною виразністю того чи іншого „персонажу” поряд із проявом власного ставлення до виголошеного тексту.
В застосовується практика реалізації міждисциплінарного підходу до розвитку вокальних вмінь у молодших школярів. З цією метою додатково використовується блок-вправи на більш детальне опрацювання дітьми елементарних основ теорії музики (назви нот зі співом; відтворення ритмо-формул, ладо-мелодичних побудов, тощо).
У конструюванні системи артикуляційних вправ враховуємо наступне: навчально-пізнавальну та емоційну цінність матеріалу; його зв’язок з розвитком вокальних умінь; можливість варіативного застосування вправ ( за видами, способами, постановкою завдань, здійснення повтору); створення бази для перебігу в „зону ближнього розвитку” дитини(за Л.Виготським) у його вокальній і мовленнєвій діяльності.
Вправи мають різне змістовне наповнення й передбачають виконання низки мисленнєвих операцій поряд з практичними вокально-інтонаційними, тому важливо застосовувати ігрові ситуації для продуктивного опанування навчального матеріалу. Гра активізує уяву, увагу, пам’ять, сприяє розвитку творчих здібностей дітей. Недаремно Василь Верховинець надавав грі такого великого значення: «Гра є наймиліша хвилина, которої потрібно дитині для всебічного виховання її молоденького тіла, розуму та її індивідуальних здібностей». На його думку , у процесі гри можна виховати в дитині усі якості, які ми цінуємо у дорослих.
Загальні тренувальні справи для розвитку м’язів
дихального апарату
Вправи цього розділу спрямовані на вироблення тривалого видиху, активного, короткого вдиху, зменшення тривалості часу між видихом і вдохом.
Вправи виконуються безшумно. Увага на диханні не зосереджується, воно вільне.
Вправа 1. "Динозаврик по обіді"
Діафрагма опущена, живіт випертий. З цього положення за командою педагога діти починають поступово надувати живіт. Такий рух м'язів черевного преса на початковому етапі має бути нетривалим. Поступово час утримання випертого живота збільшується. Доцільними є лічба "про себе" або загинання пальців.
Вправа 2. "Динозаврик зголоднів"
Діафрагма піднята, живіт втягнутий. Ця вправа є відпрацюванням руху, протилежного тому, що застосовувався в попередній вправі (підтягування живота й утримання його в такому положенні).
Методичні рекомендації. Утримання живота в заданому положенні (випертому чи втягнутому) має тривати 5—6 секунд (лічба до 10 у помірному темпі), потім виконання вправ слід припинити і перейти до наступних.