Беззвучне тренування артикуляційного апарату

Беззвучні вправи спрямовані на вироблення чіткої дикції через розвиток рухливості та сили мімічної мускулатури обличчя, м'язів шиї, ротової порожнини, губів, язика, нижньої шелепи, м'якого піднебіння з маленьким язичком. Вправи цього розділу можна виконувати не всі разом, а обравши лише деякі з них. Через декілька за­нять вправу можна замінити іншою.

Вправа 16. "Непереможний"

Розкрити рота вертикально. Кулаком надавити зни­зу на нижню щелепу, намагаючись закрити рота. Разом із цим тримати рот розкритим, опираючись. Відвести ку­лак, закрити рота.

Методичні рекомендації. Опір має відбуватися впродовж 3-4 секунд (рахувати про себе в помірному темпі до 5). З часом такий опір збільшується до 6-7 се­кунд. Вправу слід виконувати 3-4 рази підряд.

Наступні три вправи призначені для зміцнення кру­гових м'язів рота.

Вправа 17. "Тоненька ниточка"

Витягнути стулені губи горизонтально, ніби в "ни­точку".

Вправа 18. "Дражнимо мавпочку"

Підняти верхню губу так, щоб було видно зуби. При цьому верхня губа стає ніби квадратною.

Вправа 19. "Наче хобот"

Стулити губи і намагатися витягнути їх якомога більше вперед.

Методичні рекомендації до вправ 17, 18, 19. Вправи слід повторювати 3-4 рази підряд. Доцільно по­садити дітей в коло, щоб під час виконання вправ вони мали можливість дивитись один на одного. Також мож­на час від часу пропонувати дітям виконувати ці вправи перед люстерком.

Вправа 20. "Веселе_цокотіння"

Чітко, активно відривати язика від твердого піднебіння. Дзвінкий звук, що при цьому створюється, схожий на цокотіння копит коней, є свідченням правиль­ного виконання вправи.

Методичні рекомендації. Ця вправа сприяє тренуванню язика і зміцненню дна ротової порожнини. Привертаючи увагу до дзвінкого звука, на початковому етапі не слід виконувати її надто швидко.

Звукові вправи на розвиток артикуляційного апарату

Під час виконання вправ необхідно уникати напруження, затуленості губів, язика, мімічних і жувальних м'язів, бо саме це не лише призводить до незрозумілої вимови, а й стримує, заважає природному звучанню голосу.

Педагогу, який використовує дикційні вправи на за­няттях, слід пам'ятати, що починати звукові вправи треба з середини діапазону (примарної зони) на голо­сному, що правильно вимовляється; перехід до чергу­вання голосних відбувається від зручних для вимови до більш складних; для досягнення рівного звучання голосних слід включати окремі склади, адже атака го­лосного звука за допомогою правильно обраного при­голосного поліпшує дикцію, уможливлює досягнення чіткої вимови; поступове відпрацювання всіх без винятку сполучень голосних і приголосних відбу­вається шляхом проговорювання, а потім і проспіву­вання скоромовок і чистомовок.

Робота над вправами починається в повільному темпі. Прискорення допускається за умови збережен­ня чіткої та правильної вимови. Кожну вправу повто­рюють декілька разів. У повільному темпі дозволяється брати дихання в середині вправи, у швидкому —треба проспівувати чи проговорювати їх на одному диханні. Розпочинати працювати над дикцією доцільно на стакато, оскільки це сформує свідоме відчуття звукоутворення на диханні.

Вправи цього розділу будуються на невеликих інтервалах, їх діапазон знаходиться в межах від при­ми (проспівування на одному звуці) до терції. При цьо­му найкраще застосовувати поступовий висхідний та низхідний рух.