2. Грошовий ринок та його механізми

Ринкова система передбачає функціонування багатьох зв'яза­них між собою ринків. Серед них особливе місце займає грошо­вий ринок.

Як всякий ринок, цей ринок функціонує через механізм по­питу та пропозиції. Але саме в цьому механізмі виявляються істотні особливості грошового ринку, формування на ньому по­питу та пропозиції.

Пропозиція на цьому ринку є функцією держави. Держава во­лодіє виключним правом емісії грошових знаків. Крім того, дер­жава виявляє впливає на пропозицію грошей через фондові біржі — шляхом продажу цінних паперів, а також через кредитну систему, використовуючи регулюючі функції центрального бан­ка.

Найбільш складною частиною механізмів грошового ринку є попит. Він включає ряд складових. Насамперед величина попиту залежить від кількості грошей, що необхідні для здійснення торгівельних та платіжних операцій. Ця частина грошей утворює операційний попит. Причому цей попит включає також деякий резерв грошей, що гарантує учасників від непередбачених коливань ринкової кон'юнктури.

Операційний попит визначається не тільки кількістю та ціна­ми товарів та послуг, що надходять на ринок, але й швидкістю обороту грошей. Чим він вищий, тим нижчий операційний по­пит, і навпаки.

Інша частина грошового попиту утворюється потребою в зао­щадженнях. В нормально функціонуючій ринковій системі ве­личина цього попиту являє собою надлишок доходів над опера­ційним попитом. Іншими словами, частина доходів, яка зали­шається за винятком операційного попиту, відображує величину потреби в заощадженнях. В свою чергу, ця частина попиту вклю­чає декілька складових, що відрізняються як мірою ліквідності (можливістю зворотного перетворення в наявні гроші), так і на­дійністю поміщення в ту чи іншу форму заощаджень (тобто гара­нтією їх збереження).

Ці ознаки різною мірою притаманні різноманітним формам заощаджень. Заощадження можуть існувати у вигляді наявних грошей, в тому числі на рахунках ощадних банків. Потреба в зао­щадженнях може бути задоволена за рахунок купівлі цінних паперів — акцій чи облігацій. Треба також визначити, що з ме­тою заощадження гроші можуть витрачатися на придбання землі та нерухомості (хоч в останньому випадку можливі й інші цілі).

функціонування грошового попиту супроводжується зміною структури попиту. Змінюється співвідношення між операційним попитом та заощадженнями. Змінюється також співвідношення між різноманітними видами заощаджень. При цьому кожній даній кон'юнктурі відповідає рівноважний стан грошового рин­ку, за яким різні види попиту урівноважуються між собою, а попит в цілому балансується з пропозицією грошей.

Співвідношення між операційною частиною попиту та потре­бою в заощадженнях складається під впливом поділу грошових доходів, на частини, які споживаються або заощаджуються. Ос­таннє, в свою чергу, залежить від прийнятих в суспільстві жит­тєвих стандартів та рівня особистих (сімейних) доходів населен­ня. Зрозуміло, що зростання особистих доходів створює основу як для зростання особистого споживання, так і для збільшення частини, що заощаджується. Але нестабільність грошової систе­ми і, зокрема, інфляція може істотно впливати на співвідношен­ня операційного попиту та потреби в заощадженнях.

Головну основу ринкового механізму розміщення заоща­джень складають коливання процентних ставок в ощадних бан­ках. Це вирішально впливає на співвідношення між заощаджен­нями на особистих вкладах і у вигляді акцій. Якщо процентні ставки в ощадних банках підвищуються, заощадження пере­міщуються з акцій та облігацій в особисті вклади (перевагою яких є також висока ліквідність). І навпаки, зниження процент­них ставок змушує власників грошей купувати акції та облігації передбачаючи подорожчання акцій та сподіваючись на збільше­ння доходів від них. Найбільш висока міра надійності притаман­на заощадженням в формі матеріальних цінностей (землі, нерухомості). Ця форма заощаджень більше всього характерна для інфляційної економіки з її невірою в стабільність грошей. Треба однак визначити, що такий напрямок заощаджень необов'язково зв'язаний з інфляцією. Купівля землі (нерухомості) може мати своєю метою одержання ренти.

Кон'юнктура на грошовому ринку тісно зв'язана з станом ри­нку товарів та послуг. Ці ринки взаємодіють та їх рівноважний стан взаємообумовлений. Найважливішою ланкою, що зв'язують ці ринки, є інвестиції. Як вже зазначалося, при низьких процен­тних ставках збільшується частка заощаджень, що спрямована на придбання цінних паперів, в тому числі акцій. Але зростання акціонерного капіталу створює основу для інвестицій у виробни­цтво товарів та послуг, отже, для підвищення насиченості цього ринку. Якщо ж ринок виявляється перенасиченим, відбувається зворотний процес — курс акцій знижується, заощадження з ак­ціонерної форми переходять в більш ліквідну форму особистих заощаджень. Таким чином рівноважний стан грошового ринку по суті становить складову загальної рівноваги ринкової еконо­міки.

Здійснюючи грошову політику, держава має можливість свідомо і цілеспрямовано порушувати ринкову рівновагу на гро­шовому ринку шляхом збільшення пропозиції грошей, викорис­товуючи для цього своє монопольне право емісії грошей, а також через кредитну систему. Можливою метою такої грошової по­літики є прагнення стимулювати інвестиції. Лишок грошей в обігу веде до зниження процентних ставок та здешевлення кре­диту. А дешевий кредит, як вже зазначалося, сприяє підвищен­ню курсу акцій, отже, зростанню інвестицій. Проте цей шлях ду­же суперечливий і містить в собі чималу небезпеку. Головна з них — небезпека інфляції, що тягне за собою важкі наслідки для ринкової економіки, і при цьому веде до руйнування регулюючої функції грошової політики. Тому до грошової політики держави ставляться особливі вимоги. Найважливіші з них складаються в протидії інфляції, в опрацюванні норм та правил, що попере­джають інфляцію чи вводять її в певні регульовані рамки.