Тема 11. Грошовий ринок та його механізми. Антишфлящйна політика держави

Грошовий обіг та його сучасна організація. Грошовий ринок та його механізми. Інфляція, її причини, механізми та наслідки. Антиінфляційна політика держави.

1. Грошовий обіг та його сучасна організація

Як зазначалося в попередніх розділах, найважливіша особ­ливість сучасного грошового обігу полягає в тому, що воно зас­новано на застосуванні паперових грошей, тобто номінальних знаків вартості, що виконують функції засобу обігу та платежу. На відміну від металевих грошей (золота, срібла), що можуть осаджуватися в скарбах та витягатися з них, регулюючи тим са­мим необхідну кількість грошей, випущені в обіг паперові гроші залишаються в ньому як представники реальної вартості. При цьому стає можливим розрив між потребами обігу та платежу та фактичною наявністю грошей. Із цього випливає, що в сучасних умовах кількість грошей в обігу не може бути результатом рин­кового саморегулювання. Необхідний особливий напрям держа­вного регулювання економіки, що відображається в грошовій політиці держави.

Головна задача грошової політики держави полягає в підтримці стійкості грошової системи. Такий її стан відбиває стабільність ринкової економіки, збалансованість всіх її складо­вих. Стійкість грошової системи — необхідна передумова вико­нання господарським механізмом всіх функцій, в тому числі — формування стимулів та координації економічних інтересів. На­решті, стійкість грошової системи — необхідна умова дієвості де­ржавного регулювання ринкової економіки. Лише за цієї умови держава спроможна впливати на темпи зростання економіки, на удосконалення її структури, на рівень та напрямок інвестицій, зайнятість населення, тобто на макроекономічні процеси.

Підтримка стійкості грошової системи не може (як це було колись) забезпечуватися вільним обміном паперових грошей на золото. Необхідна складна система заходів, серед яких найважливіше місце належить двом зв'язаним між собою напрямам діяльності держави. Державі, по-перше, слід цілеспрямовано регу­лювати грошову емісію, по-друге, впливати на грошовий ринок через сферу кредитних установ. Перший з напрямків забезпе­чується монополією держави на емісію грошових знаків. В кре­дитній сфері, як відомо, держава не має монополії але має мож­ливість впливати на грошовий обіг економічними засобами че­рез центральний банк, використовуючи для цього норму обов'язкових резервів та міжбанківську процентну ставку. Разом з тим вирішуються всі основні завдання державного регулюван­ня економіки: темпів зростання ВНП, підвищення рівня зайня­тості, стимулювання інвестицій тощо).

Нерозривний зв'язок сучасного грошового обігу з кредитною системою зумовлений також широким розповсюдженням креди­тних форм розрахунків та платежів. Такі форми як векселі, чеки, кредитні картки, як вже зазначалося, становлять повноцінну за­міну грошей в їх функції засобу обігу та платежу. Але на відміну від грошей, їх кількість безпосередньо зв'язана з ринковим обігом. При збільшенні ринкових операцій їх число зростає, при скороченні — зменшується. Загальна кількість платіжних та роз­рахункових засобів залежно від зв'язку з ринковим обігом гру­пується на дві частини. Одна протягом тривалого часу зали­шається більш-менш стабільною. Вона відбиває той об'єм рин­кових операцій, що в своїй основі залишається постійним. Це грошова їх частина, яка змінюється лише внаслідок контрольо­ваною державою емісії грошових знаків. Інша ж частина потреби в платежах та розрахунках забезпечується кредитними формами. Причому їх кількість в обігу має здатність пульсувати в залеж­ності від потреби сфери обігу.

Таким чином сучасна організація грошового обігу передбачає наявність механізму, що здатний забезпечувати стійкість грошо­вої системи в умовах постійного коливання ринкової кон'юнкту­ри (як всередині, так і на світовому ринку). Найважливішою умовою підтримки стійкості грошей є наявність у держави пев­них валютно-фінансових резервів у вигляді золота або вільноконвертованої валюти. Причому золото в даному випадку розгля­дається не як засіб конверсії паперових грошей, а як товар, що може бути реалізований всередині країни чи за кордоном з ме­тою насичення внутрішнього ринку. Повноцінною заміною зо­лоту служать валютні резерви (у вигляді запасів вільно конверто­ваної валюти), але при цьому треба визначити, що сучасні об'єми зовнішньоекономічної діяльності настільки великі, що оплата товарів та послуг золотом чи вільно конвертованою валютою ро­зглядаються скоріше не як постійний фактор підтримки рівнова­жного стану економіки, а переважно, як тимчасові заходи, необхідні в надзвичайних обставинах. Роль таких заходів зростає при необхідності нормалізації грошової системи, при проведенні грошових реформ, в зв'язку з подоланням інфляції тощо.

Якщо в ринковій системі держава зв'язує регулювання гро­шового обігу з задачами зростання, удосконалення структури економіки, підтримки її збалансованого стану, то в планово-директивній системі гроші розглядаються лише як один з інстру­ментів централізованого планового керівництва економікою. При цьому неминучо виникають численні позаекономічні фак­тори зростання кількості грошей у порівнянні з реальними пот­ребами обігу та платежу. Зневажання вищих ешелонів влади за­конами грошового обігу породжує стійку тенденцію зростаючого перенасичення сфери обігу грошовими знаками, веде до збільшення розриву між формальною та фактичною купівельною спроможністю грошей. Гроші з загального засобу обігу та платежу перетворюються в інструмент централізованого меха­нізму розподілу, за яким їх купівельна спроможність ставиться в залежність від того, в чиїх руках вони знаходяться. Істотною ри­сою такої системи є вкрай обмежена кількість каналів її зв'язків з світовими валютно-фінансовими відносинами. Ці зв'язки стають виключною монополією держави. Встановлюється множинність примусових обмінних курсів по відношенню до вільноконвертованих валют. При цьому відсутні жодні елементи вільної конвертованості національної валюти, що в суттєвості відбиває штучну ізоляцію національної економіки від всесвітнього господарства. Перехід до сучасної ринкової економіки повинен супроводжуватися формуванням такої грошової системи, яка здатна забезпечити збалансований розвиток національної економіки, її зовнішніх економічних зв'язків і, разом з тим, служити сферою, через яку державу здійснює цілеспрямоване економічне регулю­вання макроекономічних процесів.