Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи економічної теорії.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.17 Mб
Скачать

3. Конституція України і проблеми власності

Перехід незалежної України від планово-директивної систе­ми до ринкової вимагає формування відповідних відносин влас­ності, Законодавчу основу для цього створює Конституція Укра­їни, яка прийнята 28 червня 1996 року.

Конституція проголошує право народу на основу національного багатства. В розділі «Загальні засади» земля, її надра, водні і інші ресурси оголошуються власністю Українського народу, причому права власності від імені народу здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. В цьому ж розділі визнається право кожного громадянина користуватись природними об'єктами права власності відповідно до Закону. Одночасно встановлюється обов'язок всіх суб'єктів не використовувати природні ресурси на шкоду людині і суспільству, а також рівність перед Законом усіх суб'єктів права власності.

Особливо слід відзначити положення Конституції про землю, яка визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Конституція гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою згідно з Законом.

Конституція України виходить з нерозривного зв'язку прав і свобод людини з відносинами власності. У відповідному розділі Конституції проголошується право кожного володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Причому Конституція захищає право власності, оголошуючи непорушність права приватної власності. Примусове відчуження власності можливе лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і за умови попереднього і повного відшкодування вартості.

На таких же засадах Конституція проголошує право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена Законом. Причому держава забезпечує захист конкурентного середовища, не допускає зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію, захищає права споживачів. Особливо слід відзначити, що Конституція обмежує право підприємницької діяльності для депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади і самоврядування.

4. Роздержавлення і приватизація як шлях до сучасної ринкової економіки в Україні

Перехід від планово-директивної системи до сучасної ринко­вої вимагає істотних змін у структурі власності. Планово-дирек­тивна економіка була заснована на всеосяжному пануванні дер­жавної власності. На такій основі господарський механізм від­різнявся над централізмом і не забезпечував ефективного господарювання, не формував стимули раціонального використання ресурсів і науково-технічного прогресу.

Сучасна ринкова економіка може ґрунтуватися лише на мно­жинності форм власності. Тільки така основа забезпечує вико­ристання переваг усіх форм і видів власності і враховує обмеже­ності кожної з них. Тому шлях до сучасної ринкової економіки лежить через реформування власності, насамперед, через розде­ржавлення власності і її приватизацію.

Треба зауважити, що роздержавлення і приватизація практи­кується не лише в постсоціалістичних країнах, але й у розвинутих ринкових країнах. В останньому випадку вони розглядаються не як реформа системи відносин власності, а як корекція цих відно­син шляхом внесення в них часткових змін. Проте, досвід роздер­жавлення і приватизації країн з розвинутою ринковою системою має велике значення і для постсоціалістичних країн.

Процес роздержавлення і приватизації не можна розглядати як самоціль. Кінцева мета процесу полягає в тому, щоб створити ефективні ринкові механізми, конкурентне середовище, в якому такі механізми могли б діяти. Йдеться про ринкові механізми ціноутворення, а також про здатність системи забезпечувати ста­більний і збалансований розвиток економіки. Тому одночасно з приватизацією і роздержавленням треба створювати систему ефективного державного регулювання економіки.

Світовий досвід, а також досвід постсоціалістичних країн дає змогу назвати основні шляхи роздержавлення і приватизації.

Значне розповсюдження набув досвід приватизації шляхом продажу об'єктів державної власності через аукціони. Перевага такого методу полягає в тому, що він може дати великі надхо­дження в доход державного бюджету, зменшити його дефіцит, сприяти подоланню інфляції. Але такий метод можна застосува­ти по відношенню до об'єктів з перспективою рентабельної дія­льності і за умови раціональної організації самого процесу продажу об'єктів.

Інший спосіб роздержавлення поля І at а тому, що персонал підприємства викуповує у держави об'єкт і стін йот власником. Такий викуп, як правило здійснюється через оренду. Спочатку персонал орендує об'єкт (підприємство), а далі завдяки доходам від функціонування об'єкту викуповує його у держави і стає повно­правним власником. Переваги цього методу полягають у тому, що забезпечується безперервність процесу функціонування об'єкту, стабільність його внутрішніх зв'язків, структури, кількості робо­чих місць тощо. Проте такий метод звужує коло можливих влас­ників об'єкту лише його персоналом, а також створює небезпеку перетворення об'єкту у виключну власність посадових осіб його адміністрації.

Слід відзначити, що процес роздержавлення і приватизації має два взаємопов'язаних напрямки: велика і мала приватизація. Ці напрямки відрізняються як своїм економічним значенням, так і соціальними наслідками.

Приватизація великих підприємств сама по собі не створює конкурентного середовища, оскільки саме великі підприємства є однією з основ монополізму. Крім того, ефектніша робота вели­ких підприємств вимагає таких структурних змін в них, які ве­дуть до ж звільнення значної частини їх персоналу.

Навпаки, приватизація малих підприємств у поєднанні з зага­льним процесом розвитку малого бізнесу формує конкурентне се­редовище. При тому створюється буферна група ринкової еконо­міки, яка здатна пом'якшити соціальні втрати від структурних змін у великих підприємствах, поглинути зростаюче у зв'язку з цими змінами безробіття, створюючи нові робочі місця.

Отже, необхідне збалансоване поєднання великої і малої прива­тизації. При цьому вирішальне значення набуває конкретний ме­ханізм приватизації. Одна з причин глибокої, затяжної кризи еко­номіки України полягає в істотних недоліках механізму приватиза­ції. Невідпрацьованість механізму великої приватизації проводить до того, що роздержавлення великих об'єктів державної власності не дає доходи у державний бюджет і тому не має антиінфляційного ефекту. З другого боку, результативність малої приватизації стри­мується повільним розвитком сфери малого бізнесу взагалі. Це по­в'язано з бюрократичним порядком створення підприємств, відсу­тністю податкових пільг для малих підприємств, їх беззахисніс­тю перед свавіллям чиновників і кримінальним рекетом.