3 Поняття і види операцій

Основною структурною одиницею виробничого процесу на підприємстві є виробнича операція.

Операція – це частина виробничого процесу, що виконується на одному робочому місці безперервно без переналагодження обладнання над тим самим предметом праці.

Операція – це первинний об’єкт нормування витрат часу, організації і планування виробництва.

Залежно від ролі і характеру участі у виробничому процесі операції підрозділяються на:

- основні;

- допоміжні.

Визначальна роль належить основним або технологічним операціям, в результаті яких змінюються форма, розміри, властивості оброблюваних предметів, а також їхнє взаємне розташування.

Допоміжні операції пов’язані з переміщенням предметів праці з одного робочого місця на інше, складуванням і контролем якості.

В залежності від рівня технічної оснащеності всі операції поділяються на:

- ручні;

- машинно-ручні;

- машинні;

- автоматичні;

- апаратурні.

До ручних відносяться операції, що виконуються вручну із застосуванням простого інструмента без механічного приводу. При цьому основним енергетичним джерелом є зусилля робітника.

Машинно-ручні операції виконуються за допомогою машин або механізованого інструмента, робочий орган яких приводиться в дію двигуном. При цьому необхідна постійна присутність робітника, який переміщує механізм чи предмет обробки.

При машинних операціях основна робота виконується машиною. Участь же робітника обмежується виконанням допоміжних операцій і керуванням машиною.

Автоматичні операції здійснюються машинами-автоматами без безпосередньої участі робітника. Останній виконує тільки функції контролю за роботою машини і ходом виробничого процесу.

Апаратурні операції виконуються в спеціальних апаратах, камерах, де предмет праці піддається впливу теплової й електричної енергії, і не вимагає безпосередньої участі людини. Апаратурні операції пов’язані зі зміною хімічного складу матеріалу або його загального стану. До апаратурних відносяться операції в термічних і плавильних печах, гальванічних ваннах, більша частина технологічних процесів у хімічній промисловості. На консервних заводах до апаратурних відносяться операції зі стерилізації консервів в автоклавах, варінні сиропу та ін..

4 Принципи раціональної організації виробничого процесу

Система раціональної організації виробництва будується на певних принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні.

Диференціація передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.

При використанні сучасного високопродуктивного обладнання (верстатів з ЧПУ, обробних центрів) операції стають складними. Таким чином, тут принцип диференціації переходить у принципі концентрації операцій на інтеграції виробничих процесів.

Диференціація виробничого процесу є обов’язковою і найважливішою умовою спеціалізації.

Спеціалізація передбачає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, а також скорочення номенклатури виробленої в підрозділах продукції.

Спеціалізація дає можливість:

• спрощувати організацію виробничих процесів і створювати умови для підвищення рівня механізації й автоматизації;

• знижувати собівартість і підвищувати якість продукції;

• підвищувати продуктивність праці і скорочувати тривалість виробничого циклу;

• підвищувати продуктивність виробництва.

Рівень спеціалізації можна підвищувати шляхом проведення конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації.

Для оцінки рівня розвитку внутрішньозаводської спеціалізації як принципу раціональної організації виробничого процесу варто використовувати коефіцієнт закріплення операцій, що відбиває середню кількість детале-операцій, виконуваних на одному робочому місці. Він розраховується за формулою:

де N_о.і – кількість детале-операцій, виконуваних на і-ому робочому місці;

РМ – кількість робочих місць у виробничому підрозділі (цеху, дільниці), для якого розраховується К_з.о.

Для одиничного виробництва К_з.о 40, для серійного - 1 К_з.о 40 , для масового виробництва К_з.о = 1.

Паралельність передбачає суміщення в часі виконання різних стадій (операцій) виробничого процесу з виготовлення того самого виробу. Збільшення паралельності призводить до скорочення тривалості виробничого циклу.

Рівень паралельності виробничого процесу визначається коефіцієнтом паралельності, що розраховується за формулою:

де Т_п – витрати часу на виготовлення при паралельному суміщенні операцій;

Т_ц – фактичні витрати на той же процес.

Пропорційність полягає в досягненні рівної пропускної здатності усіх виробничих підрозділів, технологічно пов’язаних між собою.

Наприклад, заготівельне і обробне виробництво повинні мати однакову виробничу потужність; потужність допоміжних і обслуговуючих цехів та господарств мають відповідати потужності основного виробництва.

Дотримання даного принципу забезпечує безперебійний хід виробництва, найбільш повне використання виробничої потужності, запобігає виникненню «вузьких» місць у виробництві. Для оцінки рівня пропорційності між двома технологічно суміщеними виробничими підрозділами використовується коефіцієнт суміщення:

де ВП₁, ВП₂ - виробнича потужність підрозділів, між якими визначається сумісність у прийнятих одиницях виміру;

В₁ – питома витрата продукції першого підрозділу на одиницю продукції другого підрозділу.

Повна пропорційність досягається за дотримання таких умов:

…

де п – кількість технологічно пов’язаних підрозділів;

Принцип безперервності передбачає скорочення до можливого мінімуму перерв у процесі виробництва продукції або їх ліквідацію.

Ступінь безперервності вимірюється коефіцієнтом безперервності, що розраховується за формулою:

де П – час перерв;

Т_ц – тривалість виробничого циклу виготовлення продукції.

Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення термінів виготовлення продукції і підвищення рівня використання виробничої потужності.

Ритмічність полягає в забезпеченні випуску за рівні проміжки часу однаково чи рівномірно наростаючого обсягу продукції на всіх стадіях і операціях.

Ритмічність виробництва дозволяє найповніше використовувати виробничу потужність підприємства, забезпечити заданий рівень якості продукції і знижувати її собівартість.

Для оцінки ступеня ритмічності застосовують коефіцієнт ритмічності:

де N_ф(п)і – фактичний обсяг випуску за і-й відрізок часу (квартал, декаду, день), що не перевищує запланований;

N_пл.і – плановий обсяг випуску продукції за і-ий відрізок часу.

Прямоточність полягає в забезпеченні найкоротшого шляху проходження деталей і складальних одиниць у процесі виробництва продукції.

Прямоточність досягається раціональним розташуванням будівель і споруд на території підприємства, а також розміщенням обладнання і робочих місць в ході технологічного процесу.

Прямоточний рух предметів праці забезпечує скорочення тривалості виробничого циклу, зниження потреб в оборотних коштах, і як наслідок поліпшення більшості техніко-економічних показників діяльності підприємства.

Ступінь прямоточності вимірюється коефіцієнтом прямоточності:

де Т_тр – тривалість операцій з внутрішньозаводського транспортування виробу.

Автоматичність передбачає максимально можливу автоматизацію всіх операцій, часткових процесів і виробничого процесу в цілому.

Ступінь автоматизації визначається співвідношенням трудомісткості робіт виконуваних автоматизованим способом до загальної трудомісткості.

Гнучкість полягає в мобільності виробництва, тобто в можливості його швидкої перебудови на випуск нової продукції.

Гомеостатичність – спроможність виробничої системи стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень.