Ілля Іванович Михеєв. Герой Соціалістичної Праці.

Герой Соціалістичної Праці, Почесний шахтар Ілля Іванович Михеєв народився в селі Темрюк (Старченкове) в багатодітній родині. Коли йому виповнилося п’ять років, помер батько. Після двох класів школи пішов на роботу в щойно організований колгосп “Комсомолець”, відвідував лікнеп.

Коли пролунав заклик до молоді їхати на новобудови країни, Ілля Михеєв разом з такими, як він, молодими хлопцями, поїхав на шахти Донбасу. Потрапив він до Прохорівського (Пролетарського) рудоуправління, на шахту “Червона зірка”. В бригаді бутових штреків він працював простим робітником, а потім очолив її. Після служби у лавах Радянської Армії знову повернувся на рідну шахту.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, пішов на фронт. Не одну сотню кілометрів довелося подолати на шляхах війни. Воював під Харковом, у Криму, був під Сталінградом. Коли поранили вдруге, демобілізувався з армії і працював у Сальських степах на конезаводі. Але тягнуло в рідні донецькі місця.

Ілля Іванович повернувся до них і побачив розорену і зруйновану шахту. Чекати відбудови старих шахт не було часу. І шахтоуправління довіряє І. Михеєву бригаду з розробки стволів для підготовки нових шахт. І бригада виправдовує довіру, працюючи з випередженням графіку. Визнання прийшло несподівано. У 1948 році Міністерство будування паливних підприємств присвоїло Іллі Михеєву звання “Почесний шахтар”. В цьому ж році його нагородили орденом Леніна та Золотою Зіркою Героя Соціалістичної Праці.

В 1952 році гірники обрали його депутатом Верховної Ради України. Був членом парламенту двох скликань поспіль, засідателем Верховного Суду України.

Все життя пам’ятав Ілля Іванович свою батьківщину і ніколи не поривав з нею зв’язків. Похований І.І. Михеєв у Донецьку.

Література:

Михеев И. Счастливая судьба. //Заря Приазовья. – 1978. - №103. – С.2.

Катерина Василівна Овчаренко Герой Соціалістичної Праці.

Катерина Василівна Овчаренко народилася 15 травня 1931 року в селі Бойовому Володарського району в родині селянина Конченка Василя Тимофійовича. Закінчила сім класів Бойовської школи. Працювала санітаркою, робітницею копальні у селі Темрюк (Старченкове). Батько не повернувся з фронту, загинув у боях під Сталінградом. Мати часто хворіла, а дома ще молодший брат Володя. Нізвідки ждати допомоги, тому і поїхала до Маріуполя. Влаштувалася на молокозавод. Згодом закінчила вечірню школу.

Починала трудову діяльність обліковцем в 1951 році, потім перейшла в молочний цех. Коли з’явилися виробничі проблеми у вафельному цеху – перейшла туди, очолила відстаючу бригаду. Вже в 1965 році за успіхи у виконанні семирічного плану Катерину Овчаренко нагородили орденом Леніна. Вона першою переходила на прогресивні методи праці, завжди була в авангарді трудового колективу. І ось за виконання п’ятирічного плану за три роки її нагороджують другим орденом Леніна і Золотою Зіркою “Серп і молот”, а також Грамотою Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці. Це відбулося 26 квітня 1971 року, напередодні 40-річчя нашої уславленої землячки.

К.В. Овчаренко була обрана делегатом ХХV з’їзду КПРС, ХV1 з’їзду профспілок СРСР. В сімейному архіві Катерини Василівни більш як 130 грамот, дипломів та подяк, близько 30 свідоцтв про рацпропозиції. З 1975 року вона у складі різних делегацій відвідала багато країн світу: Німеччину, Болгарію, Польщу, колишню Югославію, Францію. Мабуть, про таке і не мріялось у босоногому дитинстві...

Все це стало можливим завдяки неймовірним зусиллям, неабиякому працелюбству. Катерина Василівна сама працювала самовіддано і від підлеглих, (а також від керівництва), вимагала того ж. Девізом колективу було: “Завод – твоя сім’я, честь заводу – твоя честь.” А ще був вислів: “Хто лінується, той не цінується.” Ця приказка К.В. Овчаренко червоною ниткою пройшла через усе її трудове життя.

В 1986 році Катерина Василівна пішла на заслужений відпочинок, але не порвала зв’язок з заводом, друзями, колегами, рідним селом.

Література:

Фесенко В. Боевая слава села. [с. Боевое] //Заря Приазовья. – 1979. - №133. – С. 2-3.

Овчаренко Е. Быть ко всему причастной //Заря Приазовья. – 1979. - №29. – С. 2.

Козловский А. Мастер молочного цеха //Агитатор. – 1980. - №3. – С.15-16. [На обложке – портрет Е. Овчаренко работы художника А.Н. Яр-Кравченко].

Золотые Звёзды Донбасса. – Донецк: ТОВ АЛАН, 2003. – С. 397.

Тарасов В. Вот такая она, наша героиня! //Ильичевец. – 2005. – 30 июня. – С.5.