Антон Дмитрович Якименко.

Народився 5 грудня 1913 р. в с. Володарське в сім’ї селянина. Закінчив 7 класів Володарської середньої школи №1, працював у колгоспі. В 1932 – 1934 рр. навчався в Маріупольському металургійному технікумі. В Радянській Армії з 1934 р. У 1935 році закінчив Луганську школу військових пілотів ім. Пролетаріата Донбасу. Служив в авіачастинах пілотом та флаг-штурманом ескадрильї. Службу проходив у Забайкальському військовому окрузі. В травні – серпні 1939 р. приймав участь у боях з японськими мілітаристами. На річці Халхін-Гол (Монголія) здійснив більше як 100 вильотів, збив 7 ворожих літаків.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 серпня 1939 року флаг-штурману авіаескадрильї 22-го винищувального авіаційного полку Забайкальського військового округу старшині Якименко А.Д. надано звання Героя Радянського Союзу.

Після боїв на Халхін-Голі був льотчиком-інспектором з техніки пілотування і заступником командира 67-го винищувального авіаполку. Закінчив курси вдосконалення при Військовій академії командного і штурманського складу ВПС. На фронтах Великої Вітчизняної війни з червня 1941 по травень 1945. Воював на Південно-Західному, Північно-Західному, Калінінському, Воронізькому та 2-ому Українському фронтах на посаді заступника командира і командира 427-го та 150-го гвардійського винищувальних авіаполків. Двічі був поранений.

Після війни служив у військово-повітряних силах на командних посадах. В 1955 році закінчив Військову Академію Генерального штабу Збройних Сил імені К.Є. Ворошилова, був заступником голови ЦК ДТСААФ. Генерал-лейтенант авіації. Указом Президії Верховної Ради СРСР 2 вересня 1966 року А.Д.Якименко надано звання “Заслужений військовий льотчик СРСР”. Нагороджений орденом Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, 3 орденами Червоної Зірки, орденом Суворова 3-го ступеня, 2 орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями, а також нагородами зарубіжних країн – монгольськими орденами Сухе-Батора, Бойового Червоного Прапора, “Полярная звезда”, румунським орденом Владимиреску.

Із Збройних Сил звільнився у 1972 році. Живе в Москві. Підтримує тісні стосунки з рідним селищем. Його спогади про події того часу лягли в основу книжки “В атаке “Меч”.

Література:

Якименко А. Старших будьте достойны. [Письмо молодежи в честь 50-летия ВЛКСМ. Фото бюро комсомольской организации школы №1. 1931-1932 гг.] //Заря Приазовья. – 1968. - №129. – с.2.

Куценко Н. Ответ Героя. [О согласии А.Д. Якименко на присвоение его имени Володарской сред. школе №1]. //Заря Приазовья. – 1969. - №32. – С.4.

Куценко Н. Маршрутами дружбы. [А. Якименко – участник встречи членов клубов интер. дружбы]. //Заря Приазовья. – 1969. -№80. – С.3,4.

Письма генерала [школьникам школы №1] //Заря Приазовья. – 1970. - №51. – С.4.

Якименко А. За Родину. //Заря Приазовья. – 1973. - №55. – С.2.

Додуляк И. Атакует «Меч» [О книге А.Д. Якименко] //Заря Приазовья. – 1973. - №155. – С.4.

Якименко А.Д. Атакует «Меч»: отрывки из книги. //Заря Приазовья. – 1974. - №24, 25,33,48.

Якименко А.Д. Над Днепровскими кручами. //Заря Приазовья. - №70. – С.2.

[На фото А. Якименко в числе празднующих 30-летие Победы]. //Заря Приазовья. – 1975. - №55. – С.2.

[На фото А. Якименко с полковником в отставке Д.П. Громовым из с. Тополиное] //Заря Приазовья. – 1975. - №57. – С.2.

Куценко Н. Наш славный земляк [биография А.Якименко] //Заря Приазовья. – 1977. - №28. – С.2.

Якименко А. Во имя Отчизны [воспоминания Героя о поселке, войне] //Заря Приазовья. – 1978. - №55. – С.2.

Якименко А. Борозда в новую жизнь [воспоминания о первой пятилетке в с. Володарском]. //Заря Приазовья. – 1979. - №54. – С.2-3.

Герой Советского Союза Антон Дмитриевич Якименко. //Заря Приазовья. – 1984. – 20 окт.

Куценко Н. В гостях у генерала. //Заря Приазовья. – 1993. – 4 дек.

Куников Н. В честь юбилея. //Заря Приазовья. – 1993. – 14 дек.

Якименко А. Я всегда с вами. [Новогоднее поздравление землякам] //Заря Приазовья. – 1993. – 31 дек.

Якименко Антон Дмитриевич. Герой Советского Союза: Наши земляки. //Заря Приазовья. – 1995. – 19 апр.

Якименко А. В небе Монголии. //Заря Приазовья. – 1999. - №64, 67, 73.

Григорьев В. Во славу Родины. [29 августа 1999 года исполн. 60 лет присв. А.Якименко звания Героя]. //Заря Приазовья. – 1999. - №101. – С.1.

Якименко А.Д. В атаке «Меч»: Отрывки из книги. //Заря Приазовья. – 2000. - №13, 50-51.

Вы – наша гордость. [5 дек.2000 г. А. Якименко исполнилось 87 лет]. //Заря Приазовья. – 2000. - №151. – С.1.

Якименко А.Д. Прощай, ХХ век! [Поздравление володарцев с новым годом, столетием]. //Заря Приазовья. – 2000. – 27 дек. – С.4.

Золотые Звезды Донбасса. – Донецк: ООО АЛАН, 2003. – С.430.

ГЕРОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ.

Григорій Якович Горбань

Двічі Герой Соціалістичної Праці.

Лауреат Державної Премії УРСР.

Народився 1 квітня 1932 року в селі Шаповалівка, Борзнянського району, Чернігівської області. Рятуючись від голоду 1932-33 р.р., сім’я переселилась на Донеччину в село Володарське. Батько – Яків Степанович, працював інструктором земельного відділу по бджільництву. В сім’ї було троє дітей. Навчався Григорій в Володарській середній школі №1 і мріяв про самостійну трудову діяльність. Після закінчення 7 класів поїхав до ремісничого училища в Маріуполь. Вчився водити потяги, але машиністом не став, пішов до армії. Там закінчив восьмирічну школу.

Після армії у 1955 році влаштувався в мартенівський цех Маріупольського заводу “Азовсталь”. З кожним роком Григорія все більше приваблювала романтика цієї нелегкої професії – сталевар. Знову вчився і одночасно працював. Успіх прийшов у 1966 році. За перевиконання виробничих планів держава нагородила Григорія Горбаня першим орденом Леніна.

Григорій Якович вів велику громадську роботу, неодноразово обирався делегатом партійних з’їздів. Так, в 1971 році, на ХХІV з’їзді Компартії України, безпосередньо під час роботи, йому вручили другий орден Леніна та Золоту Зірку Героя Соціалістичної Праці. У 1975 році Григорію Горбаню присвоєно Державну Премію УРСР.

Важко ходити в передовиках і одночасно займатися державною діяльністю. Але Григорій Якович з винятковою майстерністю поєднував цю роботу. І знову успіх! В 1978 році його нагороджують третім орденом Леніна та другою Зіркою Героя Соціалістичної Праці “Серп і Молот”. Його цінували як ініціатора руху за відмінну якість сталі та найвищі темпи приросту виробництва і кращу якість продукції на кожному агрегаті.

Література:

Горбань Г. Час величних звершень. // Рад. Донеччина. – 1971. – 1 січня.

Редько В. Труд на благо Родины. //Заря Приазовья. – 1978. - №33. – С.2.

Школа Григория Горбаня. //Заря Приазовья. – 1978. - №145. – С.4.

Горбань Григорій Якович. //Українська Радянська Енциклопедія. – Т.3. – Вид. 2-е. – К.: Рад. енциклопедія, 1979. – С.105.

Горбань Г.Я. Лицом к огню. [Лит. запись В. Черемных]. – Донецк: Донбас, 1980. – 58 с., ил. – (Твоя будущая профессия.)

Горбань Г. Впиши трудовую строку. //Заря Приазовья. – 1980. – 10 июля. – С.2.

Горбань Г.Я. Беречь металл – хлеб индустрии: Рассказ сталевара. – К.: Знание, 1982. – 49 с.

Горбань Г.Я. Что сердцу дорого. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 101 с.

Горбань Г.Я. Новаторство по наследству. //50 стахановских лет: Статьи, воспоминания. – 2-е изд., перераб. и доп. – Донецк: Донбас, 1986. – С. 143-147.