Степан Пилипович Машковський.

Народився 27 листопада 1914 року в селі Темрюк (Старченкове) Володарського району в селянській родині. Закінчив неповну середню школу у 1930 році. Працював десятником в глибоких забоях на шахті №30 в Рутченковому (зараз в межах м. Донецька). Але вабило його небо.

Його мрія здійснилася у 1937 році. Степан Пилипович закінчив Харківську авіаційну школу військових льотчиків, служив у винищувальних авіаційних частинах Військово-Повітряних Сил.

Влітку 1939 року японські загарбники почали наступ в районі річки Халхін-Гол.

С.П. Машковський здійснив тоді 120 бойових вильотів, збив 4 японські літаки. За героїзм, проявлений у боях за Халхін-Гол, С.П. Машковський був нагороджений орденом Червоного Прапора.

В 1941 році Машковський виїхав до Москви на навчання у Військово-Повітряній Академії. В дорозі його наздогнала звістка про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз, і вже в останніх числах червня він був у діючій армії. Воював на Північному, Центральному та Брянському фронтах. Степан Пилипович Машковський кожного дня вилітав на штурм ворожих військ. Всього за декілька місяців війни відважний винищувач здійснив 280 бойових вильотів, в 72 повітряних боях збив 12 літаків противника.

Найважчий бій довелось прийняти у серпні 1941 року. Тоді Машковський вступив у сутичку з декількома ворожими винищувачами. У цьому бою він збив один “мессершмідт”, але незабаром у нього скінчилися набої. Це зрозуміли і фашисти. Вони взяли літак Машковського в кліщі з метою посадити наш літак на свій аеродром. Різко кинувши машину вправо, Машковський таранив повітряного пірата. Коли ворог оговтався, Степан Пилипович був уже далеко.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 11 вересня 1941 р. командиру ескадрильї 184-го винищувального авіаційного полку 11 авіаційної дивізії Брянського фронту старшому лейтенанту Машковському Степану Пилиповичу надано звання Героя Радянського Союзу. Відважний льотчик дізнався про це у шпиталі. В момент тарана ворожого літака він був тяжко поранений і довгий час лікувався.

Тільки в 1943 році він видужав настільки, що зміг знову сісти за штурвал літака. Однак на фронт він уже не потрапив. Як льотчика добре технічно підготовленого, з відмінними льотними якостями і великим досвідом, С.П. Машковського направили льотчиком-випробувачем.

За участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками і успіхи у випробуванні нової авіаційної техніки Степан Пилипович Машковський був нагороджений 2 орденами Леніна, 2 – Червоного Прапора., 3 – Червоної Зірки, 2 – Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями, тощо.

18 березня 1958 року полковник Степан Машковський загинув під час виконання службових обов’язків. Похований у Москві на Новодівочому кладовищі. Іменем героя на його батьківщині у селі Старченкове названа одна з вулиць, односельці встановили погруддя Герою.

Література:

Папсуев В. По стопам отца [С.Ф. Машковский и его сын Анатолий] //Заря Приазовья. – 1972. - №21. – С.2.

Мироедова О. В поиске. [ Красные следопыты Старченковской школы имеют богатый материал о Машковском и Депутатове] //Заря Приазовья. –1972. - №21. – С.2.

Коссе Л. Следопыты в поиске //Заря Приазовья. – 1972. - №39 – С.4.

Памятник Герою Советского Союза полковнику С.Ф.Машковскому //Шапиро В.И. Вечно живые. Памятники Донецкой области. – Донецк: Донбас, 1972. – С.50.

Машковский Степан Филиппович//Кавалеры Золотой Звезды: Очерки о Героях Советского союза. – Донецк: Донбас, 1976. С.273-274.

Редько В. Село на нашей Украине //Заря Приазовья. – 1977. - №154. – С.4.

[На фото: возле памятника С.Ф. Машковскому в с.Старченково школьники слушают о Герое] //Заря Приазовья. – 1978. - №13. – С.3.

Панкова Н. Память о Герое [чтут в Старченковской школе] //Заря Приазовья. – 1978. -№39. – С.4.

Герой Советского Союза Степан Филиппович Машковский //Заря Приазовья.–1984.–13сент.

Машковский Степан Филиппович. Герой Советского Союза: Наши земляки //Заря Приазовья. – 1995. - апр.

Куценко Н.Л. Подвиг летчика //Заря Приазовья. – 1999. - №16. –С.1.

Золотые Звезды Донбасса. – Донецк: ООО АЛАН, 2003. – С.153.

Михайло Павлович Могильний.

Народився в 1925 році на хуторі Михайлівському (Кобзарі) Володарського району. Згодом батьки переїхали до Маріуполя, щоб дати змогу Михайлові навчатися у школі. В 1941 році він закінчив 9 класів середньої школи №35 м. Маріуполя. В роки окупації змушений був разом з сім’єю переїхати до села Бодні (Республіка), де було трошки легше з продуктами. Тяжко було жити в неволі, але мусив, як і мільйони людей на Україні. І не тільки виживати, а й чинити опір ненависним загарбникам. Показовим є випадок, коли староста заставив його на підводі возити снаряди з Мангуша в Сартану. Михайло поїхав, але допомагати ворогу таким чином не став: він прив’язав у посадці коня, а сам на другий день повернувся і сказав, що підводу забрали німці, а його прогнали. Зрозуміло, що це не сподобалося в комендатурі, йому “всипали”, але відпустили.

14 вересня 1943 року визволили Володарщину, а вже через 3 дні, хлопців, яким виповнилося 18 років, забрали в Радянську Армію. В селі Гришинау Запорізької області базувалась 24 гвардійська дивізія 70-й гвардійський полк. У відділення автоматників і був зарахований М. Могильний з земляками. Через тиждень хлопці вже були в розташуванні 33-ої гвардійської дивізії 84-го гвардійського полку в м. Великий Токмак. В жовтні це поповнення вже було на фронті...

Михайло Могильний воював на Південному, 4-ому Українському, 1-ому Прибалтійському фронтах. Він був наймолодшим сержантом, командиром відділення третьої кулеметної роти, але воював майстерно і відважно, як досвідчений безстрашний воєначальник.

Його останній бій відбувся у Литві неподалік від міста Шилуте 11 жовтня1944 року. Кулеметне відділення Могильного стримувало наступ противника на одному з флангів фронту. Бій був нерівний. Загинули три кулеметника, і тоді по ворогам відкрив вогонь командир. Його двічі поранило. Гітлерівці відчули свою перевагу, посміливішали і піднялися у весь зріст. Але несподівано заворушився знекровлений боєць і впритул застрочив по ворогам, які наступали.

Коли його знайшли, гвардії сержант Михайло Могильний лежав непритомний, охопивши руками свій кулемет, а всі схили висоти були вкриті трупами фашистів.

За цей подвиг Президією Верховної Ради СРСР 24.03. 1945 р. було надано Михайлу Павловичу Могильному звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Він нагороджений також орденом Леніна, медаллю.

Похований в м. Шилуте Литви. В селі Республіка в 1967 році установлено бюст Героя.

Література:

Додуляк И. Гвардейцы не сдаются //Комсомолец Донбасса. - 1960. – 9 мая.

Бежанова В. Воспитание подвигом. [О визите делегации Республиканской школы в Прибалтику в музей М. Могильного] //Заря Приазовья. – 1968. - №129. – С. 3-4.

Иваненко А. Пример мужества и стойкости. //Заря Приазовья. – 1970. -№128. – С. 2.

Фесенко В. Село в кумачовом наряде. [Памятник М. Могильному открыт в с. Республика 4 года назад]. //Заря Приазовья. – 1971. - №133. – С.4.

Коссе Л. Строки славной летописи [Пионеры Республиканской школы поддерживают связи с пионерами Литвы, где погиб М. Могильный]. //Заря Приазовья. – 1972. - №60. – С. 4.

Бугно В. Все напоминает о Герое. [В селе Республика, где живут родители и брат Николай Могильные]. //Заря Приазовья. – 1972. - №103. – С. 2.

Бюст Героя Советского Союза М.П. Могильного. //Шапиро В.И. Вечно живые. Памятники Донецкой области. – Донецк: Донбас, 1972. – С. 51.

Герой из села Республика. //Заря Приазовья. – 1976. - №95. – С.4.

Михайлов М. Митинг у памятника. //Заря Приазовья. – 1976. - №109. - С.2.

Могильный Михаил Павлович. //Кавалеры Золотой Звезды: Очерки о Героях Советского Союза. – Донецк: Донбас, 1976. – С.283-284.

Чапни И. Пулеметчик Старченко. [Однополчанин М. Могильного, живет в с. Старченково]. //Заря Приазовья. - №71. – С.3.

Чапни И. Не померкнет никогда. [Воспоминания однополчанина М. Могильного о его детстве и юности]. //Заря Приазовья. – 1979. - №№ 121, 122, 127, 128, 131, 138, 139, 143.

Герой. Твои воспитанники, комсомол. [Материалы о М. Могильном собрали ученики Республиканской школы]. //Заря Приазовья. – 1981. – 9 мая.

Герой Советского Союза Михаил Павлович Могильный. //Заря Приазовья. – 1984. – 23авг.

Могильный Михаил Павлович. Герой Советского Союза: Наши земляки. //Заря Приазовья. – 1995. – 8 апр.

Воронов А. Через прицел «максима» [70 лет со дня рождения М. Могильного]. //Заря Приазовья. – 1995. - 24 июня.

Куценко Н. Находчивость командира. //Заря Приазовья. – 1999. - № 40. – С.1.

Золотые Звезды Донбасса. – Донецк: ООО АЛАН, 2003. – С. 159.