Пристрої для площинного розмічання

Для виконання розмітки використовують розмічальні плити, підкладки, поворотні пристрої, домкрати і т. ін. На розмічальній плиті встановлюють заготовки чи деталі, які треба розмітити, і розміщують усі пристрої та інструменти. Розмічальна плита відливається з дрібнозернистого чавуну. У нижній її частині є ребра жорсткості, що захищають плиту від можливого прогину під дією сили тяжіння самої плити і розмічуваних деталей. Верхню робочу поверхню і бокові сторони плити точно обробляють на стругальних верстатах, а потім шабрують. На робочій поверхні великих плит інколи роблять поздовжні та поперечні канавки, що знаходяться на рівних відстанях одна від одної (200...250 мм) і утворюють рівні квадрати. Канавки, що мають глибину 2...З мм і ширину 1...2 мм, полегшують встановлення на плиті різних пристроїв. Робоча частина плити встановлюється за рівнем строго горизонтально. Горизонтальне положення невеликих плит досягається встановленням клинів, а великих — за допомогою домкратів або подвійних клинів з гвинтом. Поверхня плити завжди має бути сухою і чистою. Після роботи плиту обмітають щіткою, ретельно протирають ганчіркою, змащують маслом для захисту від корозії та накривають дерев'яним щитом. Не менше одного разу на тиждень плиту промивають скипидаром чи гасом. Не можна пересувати по плиті розмічувані заготовки для уникнення

появи забоїн та подряпин. Необроблені заготовки встановлюють не безпосередньо на плиту, а на спеціальні підкладки або домкрати. Інструменти та пристрої, що застосовуються при розмічанні, пересувають по плиті плавно. Робочу поверхню плити рекомендується

натирати графітовим порошком. Для особливо великих деталей доречно встановлювати кілька розмічальних плит поруч на одному рівні. Площинність розмічальних плит перевіряють за допомогою точної перевірної лінійки та щупа (або цигаркового паперу). Лінійку прикладають ребром до робочої поверхні розмічальної плити. Зазор між поверхнями лінійки та розмічальної плити контролюють щупом. Товщина щупа, що проходить у щілину між лінійкою та розмічальною плитою, не повинна перевищувати 0,03...0,06 мм (залежно від розміру плити).

Інструменти для площинного розмічання

Рисувалки (голки) служать для нанесення ліній (рисок) на розмічувану поверхню за допомогою лінійки, кутника чи шаблона. Виготовляють рисувалки з інструментальної сталі У10 або У12. Для розмічання на стальній, добре обробленій поверхні застосовують рисувалки з латуні; на алюміній риски наносять гостро заточеним олівцем. Широко застосовують чотири види рису валок: круглу, з відігнутим кінцем, зі вставною головкою і кишенькову. Кругла рисувалка — це стальний стержень завдовжки 150...290 мм і діаметром 4...5 мм, один кінець якого загартовано на довжину 20..30 мм і загострено під кутом 15°, а другий зігнуто в кільце діаметром 25...ЗО мм . Рисувалка з відігнутим кінцем — це загострений з обохсторін стальний стержень, один кінець якого відігнуто під кутом 90°. Середня частина рисувалки потовщена і для зручності на ній зроблено накатку. Відігнутим кінцем наносять риски у важко доступних місцях. Рисувалка зі вставною голкою виконана за типом годинникових викруток; як вставна голка можуть бути використані стальні загострені та загартовані стержні. Кишенькова рисувалка виконана у вигляді олівця з вістрям, що вбирається. Корпус рисувалки складається .з двох частин, що обертаються одна відносно одної на чотирьох шарнірах, які при складанні „вводяться через поздовжні пази. Передбачено тримач для закріплення рисувалки в кишені працюючого і для запобігання скочуванню з плити. На робочий наконечник напаяно стержень із твердого сплаву ВК6 загострений на конус з кутом 20°. Рисувалки мають бути гострозаточеними. їх конечна поверхня добре оброблена (гладенька), не дряпати лінійку, кутник. Чим гостріша робоча частина рисувалки, тим тоншою буде розмічальна риска і, отже, вищою точність розмітки. Загострюють рисувалки на заточувальних верстатах. Рисувалку беруть лівою рукою за середину, а правою рукою за кінець, протилежний тому, що заточується. Дотримуючи сталий кут нахилу щодо абразивного круга, з легким натиском прикладають рисувалку конусом до обертового круга, рівномірно обертаючи її пальцями правої руки. Щоб уникнути відпуску, вістря рисувалки періодично охолоджують у рідині. Кернер — слюсарний інструмент для нанесення заглиблень (кернів) на попередньо розмічених лініях (керни роблять для того, щоб риски були виразно помітні і не стиралися в процесі обробки деталі). Кернери виготовляють з інструментальної, вуглецевої чи легованої сталі У7А, У8А, 7ХФ або 8ХФ. Робочу частину кернерів (конус) термічно обробляють на довжину 15...ЗО мм до твердості 55...59, а ударну частину — на довжину 15...25 мм до твердості 40...45. Середня частина кернера має рифлення (накатку) для зручності тримання під час роботи. Розрізняють кернери звичайні, спеціальні, пружинні (механічні), електричні тощо. Звичайний кернер — це стальний стержень завдовжки 100, 125 або 160 мм і діаметром відповідно 8, 10 або 12 мм; його бойок має сферичну поверхню. Вістря кернера загострюють на периферії шліфувального круга під кутом 50...60° . При точнішому розмічанні користуються малими кернерами з вістрям, загостреним під кутом 30...45°. У кернерах для розмічання центрів отворів, які передбачають свердлити, вістря загострюють під кутом 75°. Застосування спеціального кернера для накернення малих отворів і заокруглень невеликих радіусів помітно підвищує якість і продуктивність розмічання. Кернер для кроковоїрозмітки складається з двох кернерів — основного і додаткового , скріплених спільною планкою . Відстань між ними регулюється планкою залежно від щоку отворів, що розмічаються. Перше заглиблення накернюють кернером . Потім в утворене заглиблення встановляють кернер і ударом молотка по кернеру накернюють заглиблення. Після цього кернер переставляють у наступне положення. Крок між отворами витримується автоматично, чим досягаються точність розмітки і підвищення продуктивності.