1. Види та характеристики слюсарних робіт

У сучасному машинобудуванні роль слюсарних робіт надзвичайно велика: жодну машину, механізм чи прилад не можна скласти та відрегулювати без участі слюсаря. Слюсарні роботи застосовують в різних видах виробництва. Тому слюсарів-універсалів поділяють за видами робіт:

слюсарі-складальники — складають машини та механізми;

слюсарі-ремонтники — здійснюють технічне обслуговування та ремонт машин і механізмів;

слюсарі-інструментальники — забезпечують виробництво інструментами та пристроями;

слюсарі з монтажу приладів — виконують установлення їх на місце, підведення різних видів енергії тощо.

Вивчення слюсарної справи потрібно також механізаторам сільського господарства, водіям автомобілів та іншим працівникам. Слюсарні роботи різних видів об'єднує єдина технологія виконання операцій, до яких належать розмічання, рубання, випрямляння та згинання, різання, обпилювання, свердління, зенкування та зенкерування, розвірчування отворів, нарізування різьби, клепання, шабрування, розпилювання та припасування, притирання та доведення, лудіння і склеювання.Завдяки застосуванню механізованого інструмента, пристроїві верстатного обладнання професія слюсаря почала наближатися

до професій робітників-верстатників. Тепер слюсар повинен уміти працювати на стругальних, шліфувальних, доводочних та інших верстатах.Обсяг слюсарної обробки значною мірою характеризується рівнем технології і залежить від типу виробництва. На підприємствах або в майстернях, що виготовляють різноманітні вироби у невеликій кількості ( одиничне виробиицтво), від слюсарів потрібна універсальність. Слюсар на такому підприємстві виконує роботи різної складності. При потребі він здійснює

ремонт і монтаж верстатів, виготовляє пристрої, виконує роботу шліфувальника, токаря, фрезерувальника тощо. На підприємствах серійного виробництва , де виготовляють однорідні деталі великими партіями, підвищується точність механічної обробки і відповідно зменшується обсяг слюсарних робіт, але слюсар виконує ручну роботу, що не можна на машині. Праця слюсаря залишається і на підприємствах масового виробництва , де однорідна продукція випускається у великій кількості та тривалий час (рік, два і більше). Ручна слюсарна обробка менш продуктивна, ніж механічна (на верстатах), і потребує більших фізичних зусиль робітника. Тому там, де це можливо, ручну обробку замінюють механічною.

2. Розмічальні роботи

Заготовки для деталей машин надходять на обробку в механічні цехи у вигляді поковок сортового металу. Залежно від призначення деталей одні заготовки залишаються необробленими, а інші обробляються частково чи повністю. При цьому з поверхні заготовок видаляється певний шар металу, внаслідок чого зменшується її розмір. Різниця між розмірами заготовки до і після обробки називається припуском на обробку .

Щоб знати де і до яких розмірів обробляти заготовку, її спочатку розмічають. Розмічан ням називаєтеся операція нанесення на оброблювану заготовку розмічальних ліній (рисок), що визначають контури майбутньої деталі чи місця, яке потрібно обробляти. Розмічання виконують точно і акуратно, бо помилки, допущені при цьому, можуть призвести до того, що виготовлена деталь буде бракованою. Буває й навпаки: неточно відлиту, а тому забраковану, заготовку можна виправити ретельним розмічанням, перерозподіливши припуски для кожної розмічуваної поверхні. Точність, що досягається при звичайних методах розмічання, становить приблизно 0,5 мм. При точному розмічанні її можна підвищити до сотих часток міліметра. Розмічання застосовується переважно в одиничному і дрібносерійному виробництві. На заводах багатосерійного і масового виробництва потреба у розмічанні відпадає завдяки використанню спеціальних пристроїв — кондукторів, упорів тощо. . Залежно від форми розмічуваних заготовок і деталей розмічання поділяють на площинне та просторове (об'ємне).

Площинне розмічання , що виконують звичайно на поверхнях плоских деталей, на штабовому і листовому матеріалі, полягає у нанесенні на заготовку контурних паралельних і перпендикулярних ліній (рисок), кіл, дуг, кутів, осьових ліній, різноманітних

геометричних фігур за заданим розміром чи контурів різних отворів за шаблонами. Прийомами площинного розмічання не можна розмітити навіть найпростіше тіло, якщо його поверхні непрямолінійні. При-площинному розмічанні неможливо навіть нанести на бокову поверхню циліндра горизонтальні риски, перпендикулярні до його осі, бо до цієї поверхні не можна прикласти косинець чи лінійку. Та якби й знайшлась гнучка лінійка, яку б вдалося обвити навколо поверхні циліндра, то нанесення паралельних рисок на циліндр викликало б значні труднощі.

Просторове розмічання найуживаніше в машинобудуванні; за прийомами воно суттєво відрізняється від площинного. Складність просторового розмічання полягає в тому, що доводиться не тільки розмічати окремі поверхні деталей, розміщені в різних площинах і під різними кутами одна до одної, а й ув'язувати розмітки цих окремих поверхонь між собою.