12. Модель антикризового управління підприємством
Співавтор: Унгурян Юліана Георгіївна
Сконструйовано модель фінансових потоків виробничого підприємства і повторено обчислювальний експенримент з моделюванням структури капіталу з метою оптимізації управління підприємством.
Поставлено задачу побудувати адаптивну модель управління структурою капіталу підприємства і на цій основі виробити рекомендації щодо управління підприємством в умовах подолання кризових економічних явищ.
Розвязок задачі запропонован у [34]. В цій роботі застосовано метод системної динаміки, який дозволяє здійснювати моделювання динамічних характеристик і комплексний врахування параметрів стратегічного, тактичного і оперативного управління структурою капіталу підприємства Модель управління структурою капіталу розглядається через взаємодію двох контурів: керуючого і керованого.
Керуючий контур призначений для здійснення дій по формуванню структури капіталу з врахуванням реакції системи як на стан внутрішнього, так і зовнішнього середовища. В загальному керуючий контур включає наступні функціональні елементи: аналіз структури капіталу; оцінка структури капіталу і ідентифікація його стану; прогнозування структури капіталу з врахуванням дестабілізуючих впливів факторів внутрішнього середовища; планування варіантів управління структурою капіталу в умовах нестабільності зовнішнього і внутрішнього середовища; здійснення керуючих дій по формуванню структури капіталу з врахуванням оперативних, тактичних і стратегічних цілей системи.
В зв’язку з тим, що внутрішнє середовище підприємства володіє високим степенем динамічності і нестабільності, виникає необхідність в координації взаємодії оперативного, тактичного і стратегічного управління структурою капіталу системи. Взаємозв’язок оперативного, тактичного і стратегічного видів управління в рамках керуючого контура представлена на рис.1
Рис. 12.1. Структурна схема керуючого контуру.
В рамках кожного виду управління здійснюється аналіз і прогнозування як показників структури капіталу, так і дестабілізуючих факторів.
Необхідність проведення аналізу і прогнозування для кожного із видів управління обумовлена принциповою відмінністю цілей і задач, поставлених перед ними.
Комплексність управляючих взаємозв’язків реалізується шляхом домовленості стратегії формування структури капіталу і необхідних ресурсних потрібностей, скоректованих планів управління по окремим аспектам формування структури капіталу, а також мір по компенсації негативних впливів дестабілізуючих факторів зовнішнього середовища для оперативного, тактичного і стратегічного видів управління відповідно.
Керований контур описує процес формування структури капіталу, визначає роль і степінь впливу управляючих впливів в ході динамічних змін структури капіталу. З ціллю описання процесів формування структури капіталу в запропонованій моделі управління, використовується метод системної динаміки [5]. Це дає можливість досліджувати динаміку різних видів капіталу, його структуру і визначити найбільш прийнятні рішення по управлінню структурою капіталу системи, середовище якої характеризується більшим числом дестабілізуючих факторів [7].
Розглянемо математичну модель структури підприємства. Для цього візьмемо до розгляду наступні величини:
d – дебіторська заборгованість (грв.),
d1 – кошти від продаж на виплату (грв./міс.),
g – вартість готової продукції (грв.),
g1 – вартість продукції, проданої відразу (грв./міс.),
g2 – вартість продукції, проданої на виплату (грв./міс.),
k – кредиторська заборгованість (грв.),
k1 – отримані кредити (грв./міс.),
k2 – погашені кредити (грв./міс.),
l – заборгованість з оплати праці (грв.),
n – величина несплаченого податку (грв./міс.),
n1 – величина податку (грв./міс.),
o – вартість основних фондів (грв.),
o1 – амортизація основного обладнання (грв./міс.),
o2 – амортизація додаткового обладнання (грв./міс.),
p – вартість виробничих товарних запасів (грв.),
s – грошові кошти підприємства (грв.),
s1 – кошти на модернізацію обладнання (грв./міс.),
s2 – кошти на виробничі запаси (грв./міс.),
s3 – інші виробничі витрати (грв./міс.),
s4 – невиробничі витрати (грв./міс.),
z – виробничі витрати (грв./міс.),
z̃ – невиробничі витрати (грв./міс.) ,
z1 – оплата праці робітників (грв./міс.),
z2 – купівля товарів для виробничих потреб (грв./міс.),
z3 – виплата заробітної плати (грв./міс.),
z4 – авансування замовлень (грв./міс.),
z5 – розходи, пов’язані з невиробничими витратами (грв./міс.),
z6 – зарплата адмінперсоналу (грв./міс.).
Ввівши визначені вище величини, опишемо правила поведінки, які з однієї сторони відображають економічну суть процесів, що відбуваються на підприємстві, з іншої – дозволяють записати формальні математичні співвідношення.
Грошові кошти s збільшуються на величину безпосередніх продаж g1, на величину продаж на виплату d1 і на величину авансування z4, та зменшуються на затрати на модернізацію s2, інші виробничі витрати s3, оплату праці робітникам z1, податки n1, заробітну плату адмінперсоналу z3, купівлю запасів s1.
s′(t)= g1 + d1 + z4 - s2 - s3 - z1 - n1 - z3 - s1. (12.1)
Вартість товарів, що поступає у виробничий процес p збільшується на величину куплених запасів s2 і зменшується товарів, які поступаюь у виробничий процес z2:
p′(t)=s2 - z2. (12.2)
Виробничі затрати z складаються з закупівлі товарів z2, інших витрат s3, амортизації основного обладнання o1, зарплату адмінперсоналу z6 і зменшуються на величину виготовленої продукції g2.
z′(t)= z2 + s3 + o1 + z6 - g2. (12.3)
Невиробничі затрати z̃ складаються з невиробничих витрат s4, амортизації додаткового обладнання o2 без їх частки, віднесеної на витрати z5.
z̃(t) = s4 + o2 – z5. (12.4)
Вартість готової продукції g збільшується на обсяг випуску g2, на величину невиробничих витрат z5, і зменшується на обсяг безпосередніх продаж g1, і продаж на виплату g4.
g′(t) = g2, + z5 – g1 – g4. (12.5)
Бедіторська заборгованість d зростає від продаж на виплату g4 і зменшується від безпосередніх продаж g1.
d′(t) = g4 – g1. (12.6)
Вартість основних фондів o збільшується на величину закуплених фондів s1 і зменшується на величину амортизації основного o1 і не основного обладнання o2.
o′(t) = s1 – o1 – o2. (12.7)
Кредиторська заборгованість k зростає при отриманні кредитів k1 і спадає при їх погашенні k2.
k′(t) = k1 – k2. (12.8)
Швидкість зміни податкових зобов’язань n пропорційна величині авансованих замовлень z4, обсягам безпосередніх продаж, обсягам продаж на виплату, а також пропорційна фонду заробітної плати, зменшеному на обсяг виданої зарплати z3 та переказаного податку n1.
n′(t) = a(z4, + g1 + d1) – z3 – n1. (12.9)
де а – коефіцієнт пропорційності, значення якого встановлено з допомогою експертного аналізу, a=0.06.
Заборгованість з заробітної плати l зростає пропорційно обсягам раніше виплаченої зарплати і зменшується на величину виплати зарплати z3.
. (12.10)
Рівняння (12.1-10) описують динамічні процеси, що відбуваються у виробничому підприємстві. Ця система рівнянь з високою структурною детальністю імітує фінансові процеси, пов’язані з формуванням капіталу підприємства.
На основі рівнянь (12.1-10) легко розробити імітаційну модель з допомогою методу системної динаміки. Нижче описано таку модель, побудовану на основі рівнянь (12.1-10).
Спершу розглянемо динамічні змінні моделі – рівні методу системної динаміки, що визначають накопичення окремих видів капіталу у визначений момент часу. Список рівнів та їх позначення у моделі та в програмі подано нижче.
Таблиця 12.1 – Рівні моделі підприємства та їх умовні позначення.
№ рівня Назва рівня Умовні позначення
1 Грошові кошти DS s
2 Товарно-виробничі запаси TPZ p
3 Виробничі затрати PZ z
4 Невиробничі затрати NPZ z̃
5 Готова продукція GP g
6 Дебіторська заборгованість DZ d
7 Основні засоби OS o
8 Кредиторська заборгованість KZ k
9 Податкові утримання N n
10 Заборгованість по оплаті праці ZOT l
Потоки методу системної динаміки відображають зміну величини рівнів – переміщення коштів від одного рівня до іншого.
Величину потоку встановлюються на основі співставлення у відповідності з законами, які визначають вид функцій рішень, аналізуючи співвідношення (12.1-10) та особливості об’єкта моделювання. Кожен із рівнів може мати як один, так і декілька вхідних і вихідних потоків. Вхідні потоки у рівень визначають його збільшення і навпаки, вихідні потоки із рівня визначають його зменшення. Детальний опис потоків, що відображають рух коштів між рівнями, описаними вище, подані в таблиці 12.2.
Таблиця 12. Величини потоків та і їх умовні позначення
Назва потоку Умовне позначення
Об’єм грошових коштів, які поступають ВЕС від самої реалізації. GPDS(t) g1
Об’єм грошових коштів, які поступають від реалізації з відстрочкою по оплаті. DZDS(t) d1
Об’єм грошових коштів, отриманих в якості кредиту. VK(t) k1
Утримання, направлені на погашення податкових обов’язків. NA(t) n1
Утримання, направлені на погашення кредиторської заборгованості VKR(t) k2
Грошові кошти, направлені на закупівлю і модернізацію основних
засобів підприємства. DSOS(t) s1
Грошові кошти, направлені на закупівлю товарно-виробничих засобів. DSTPZ(t) s2
Грошові кошти, направлені на формування фонду оплати праці
(виробничих робітників). FOTPZ(t) z1
Грошові кошти на формування фонду оплати праці адміністрації FOTNPZ(t) z6
Об’єм товарних засобів, які поступають у виробничий процес. TPZPZ(t) z2
Об’єм виробленої готової продукції PZGP (t) g2
Об’єм амортизаційних утримань (виробниче обладнання) OSPZ(t) o1
Амортизаційні відрахування додаткового обладнаня OSNPZ(t) o2
Об’єм готової продукції, проданої на виплату
(переходить в дебіторську заборгованість) GPDZ(t) g4
Списання браку виробництва. GPY(t) g3
Затрати іншого характеру на виробництво. DSPZ(t) s3
Затрати, що не відносяться на виробництво. DSNPZ(t) s4
Включення невиробничих затрат у витрати. NPZGP(t) z5
Потік виплати заробітної плати. ZP(t) z3
Авансування замовлень на продукцію. ZAK(t) z4
Канали інформації, які з’єднують функції рішень з рівнями. На основі інформації про стан структури капіталу, системою управління виробляються функції рішень, що визначають інтенсивність переходу капіталу із одного виду в інший, і як результат змінюють структуру капіталу підприємства.
Визначення накопичень капіталу в системі у вигляді рівнів, потоків, темпів, а також завдання множини параметрів, що характеризують стан зовнішнього і внутрішнього середовища, дозволяє формувати рішення по управлінню структурою капіталу на основі обраної стратегії.
При побудові моделі керованого контуру, одним із основних допущень, являється зміна всіх рівнів і темпів в вартісній одиниці виміру. Це дозволяє адаптувати модель застосовуючи до процесів формування структури капіталу будь-якого підприємства.
Всі інші допущення відносяться до рівнів моделі і процесів їх формування, а особливо до множини керуючих параметрів K1,…,K12 функцій рішень.
Отже, в моделі керованого контуру під рівнем KZ(t) розуміється об’єм кредиторської заборгованості, направленої на поповнення грошових коштів підприємства відносно рівня дебіторської заборгованості DZ(t) вводиться допущення про те, що він включає лише об’єм продукції, що віддається на реалізацію з відстрочкою платежу. Допущення, що накладається на множину параметрів заключаються у визначенні рівня амортизаційних утримань, процента за використання кредитного ресурсу і т.д.
Алгоритмічний математичний опис моделі фінансових потоків виробничого підприємства подано в наступній таблиці 12.3.
Модель фінансового потоку виробничого підприємства додатково враховує ряд спеціальних функцій, які забезпечують імітування величини потоків. В моделі застосовано 20 функцій F1, F2,…,F20, що визначають формування величин потоків, які визначають перехід системи із стану в момент часу t в t+1. Дані функції рішень відображають оперативні, тактичні і стратегічні цілі виробничо-економічної системи. Слід також відмітити, що адаптивні властивості запропонованої моделі також забезпечують структурні і параметричні зміни виду функцій рішень під необхідності будь-якого підприємства.
Таблиця 12.3. Різницеві рівняння рівнів моделі
Таким чином, темпи потоків, наведені в таблиці 2, можуть бути записані у вигляді функціональних залежностей, кожна з яких визначає зміни структури капіталу, в залежності від існуючого стану структури капіталу, факторів зовнішнього і внутрішнього середовища і керуючих впливів (табл..4), де K1,…,K12 – множина параметрів керуючих взаємодій. Змінна ZAKA – відображає величину замовлення, сталого, або заданого деякою функціональною залежністю. Змінна Spros – відображає попит на виробничу продукцію, яка також задається у вигляді деякої імітованої величини.
Таблиця 12.4 – Функції величини потоків
Побудована адаптивна модель управління структурою капіталу на основі принципів системної динаміки, по суті своїй являється структурною моделлю, яка відображає елементи об’єкту управління і взаємозв’язки між ними, що дозволяє використовувати модель як імітаційну.
Програмно, імітаційна модель може бути реалізована на базі будь-якого пакету, що підтримує концепцію методу системної динаміки (Vensim, Initak, Dynamo, Stella).
Таким чином, запропонована адаптивна модель управління структурою капіталу виробничо-економічної системи дозволяє здійснювати параметричну адаптацію керуючих взаємодій по управлінню структурою капіталу, а також структурну адаптацію потоків формування структури капіталу.
Це дозволяє здійснювати гнучке налаштування моделі під специфічні особливості функціонування будь-якої системи з ціллю підвищення ефективності її функціонування в умовах існування дестабілізуючих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища системи.
Для програмної розробки моделі було вибрано універсальну систему імітаційного моделювання Ithink. Імітаційну модель розроблено у відповідності з структурою рівнів, потоків та функціональних залежностей, описаних в таблицях 12.1-4.
Для створення моделі застосовано графічну нотацію системи програмування Ithink. Завдяки семантиці різницевих рівнянь, закладеній в цій системі імітаційного моделювання, її графічна нотація виступає як високоефективний інструмент не тільки моделювання, а й проектування імітаційних моделей.
Графічний вид імітаційної моделі, що відображає структуру капіталу великого підприємства, зображено на рисунку 12.1.
Рис. 12.1. Імітаційна модель структури капіталу виробничого підприємства, розроблена з допомогою системи імітаційного моделювання Ithink.
На рисунку 12.1 подана модель підприємства, побудована засобами системної динаміки. Запропоновану легко змінити до агрегованого вигляді, однак вона може бути значно розширена за рахунок зменшення степені агрегування.
За основу адаптивної моделі оптимізації управління структурою капіталу взято концептуальну модель, яка поєднує два рівні управління об’єктом. Керована система розроблена у формі трьох рівнів управління, які охоплюють питання аналізу стану системи та вироблення керуючих дій при стратегічному, середньо терміновому та оперативному плануванні.
Для пошуку оптимальних планових рішень запропоновано застосування імітаційної моделі, яка відтворює фінансові потоки на виробничому підприємстві. Впровадження розробленого методу адаптивної оптимізації структури капіталу підприємства веде до стабілізації його роботи, дозволяє вчасно виявити негативні тенденції, вивчати фінансові наслідки існуючих позитивних чи негативних впливів на підприємство зі сторони оточуючих умов, внутрішніх факторів. Впровадження розробленого програмного забезпечення імітаційної моделі структури капіталу виробничого підприємства веде як інструменту підтримки прийняття рішень при оптимізації управління підприємством веде до суттєвого покращення його роботи, зміцнює його становище на конкурентному ринку, загалом, сприяє позитивним економічним зрушенням як в окремому підприємстві, так й в суміжних галузях.
З допомогою програмного забезпечення спроектованої імітаційної моделі проведено ряд експериментів, призначених для дослідження моделі, її алгоритмів, а також – для дослідження об’єкта моделювання – фінансових потоків підприємства.
Спершу ставилася задача перевірити, наскільки точно модель відображатиме кризові явища, які відбувалися на підприємстві протягом останнього десятиліття.
Зокрема, ставилася задача змоделювати обсяг виробництва за умов сильного зменшення кількості обігових коштів підприємства. Результат цього експерименту показано на рисунку 12.1. В цього рисунку видно, що за умов різкого зниження розміру обігових коштів на підприємстві спершу починається деяке підвищення виробничої активності, за яким слідує його обвал. Така ситуація мала місце в дійсності, зокрема на досліджуваному підприємстві.
Рис. 12.1. Кризова залежність величини обігових коштів (1), дебіторської заборгованості, обсягу збуту (3), кредиторської заборгованості від часу.
На перших порах інфляції, для збереження стійкого стану, з метою компенсації неоплаченої відвантаженої продукції на підприємстві підвищували обсяг виробництва, але це практично не привело до помітного збільшення величини обігових коштів. Натомість продовжувала зростати кредиторська заборгованість яка була пропорційна інфляції. На рисунку 12.1 цей кризовий ріс кредиторської заборгованості зображено лінією 4. Видно, що між обвалом обігових коштів та зупинкою виробництва пролягає деякий проміжок часу. В цьому експерименті зупинка виробництва припадає на 7 місяць після обвалу величини обігових коштів (лінія 1 на рис. 12.1).
Експеримент з обвалом величини обігових коштів зімітований через зниження обсягів продаж, тобто послаблення попиту на вироблений товар.
В другому експерименті, також спланованому для дослідження адекватності моделі при кризових станах модельованого економічного об’єкта. Зокрема, досліджувався вплив зростання дебіторської заборгованості на структуру капіталу підприємства. Результати цього експерименту показані на ри.12.2.
Рис. 12.2. Імітація стабілізації виробництва при зростанні взаємної заборгованості. Крива 1 відображає залежність від часу розміру обігових коштів, грива 2 – дебіторську заборгованість, крива 3 – обсяги продаж, крива 4 – кредиторську заборгованість
На графіках на рисунку 12.2 зображено стабілізацію обігових коштів при зниженні купівлі товару до величини, заданої як параметер моделі, і одночасне зростання дебіторської заборгованості.. Видно, що величина обігових коштів стабілізується на деякому рівні, який, очевидно, відповідає обсягу виробництва. Величина дебіторської заборгованості – сповільнено зростає.
Цей експеримент показує, що за кризових умов, в яких досліджуване підприємство перебувало протягом 1992-94 рр. відбувалося сповільнене зростання дебіторської заборгованості, яка до середини 1994 року стабілізувалася.
Рис. 12.3. Зростання виробництва завдяки банківському кредитуванню. Лінія 1 відображає стале значення обігових коштів підприємства, лінія 2 – сповільнене зростання дебіторської заборгованості. При зменшені параметра платежів на виплату ця лінія виходить на насичення швидше і навіть починає спадати. Ліня 3 на графіку на рис. 12.3 – це обсяг виробленої продукції. Тут, як і в інших випадках дані взяті з реальної звітності досліджуваного підприємства з деякою модифікацією. Важливий економічний зміст має порівняння кутових нахилив кривих 3 (обсяг виробництва) і 2 (дебіторська заборгованість).
В третьому експерименті досліджувалася залежність обсягів виробництва від обсягів отримуваних банківських кредитів, які розподілялися між різним виробничими потребами. На рисунку 12.3 показано початок поступового зростання виробництва при постійному залученні банківських кредитів, які вкладалися у передовсім в купівлю матеріалів та заробітну плату.
При параметрах моделі, показаних на рисунку 12.3, обсяг виробництва зростає прискорено, а дебіторська заборгованість – сповільнено. При лінійному наближенні цих кривих отримуємо ситуацію, коли обсяг виробництва перевищує дебіторську заборгованість. Що відповідає одній з ознак виходу з кризи неплатежів, яка супроводжувала гіперінфляцію.
На рисунку 12.3 обсяг банківського кредитування (лінія 4) зростає лінійно. Це зростання не означає банківської безнадійної заборгованості, а звичайний режим залучення банківських коштів з їх вчасним поверненням. При цьому спостерігається незначне піднесення величини власних обігових коштів (лінія 1).
Рис. 12.4. Стабілізація дебіторської заборгованості. Крива 1 відображає ріст обігових коштів за умов стабілізації дебіторської заборгованості, крива 2 – власне дебіторську заборгованість, крива 3 – обсяг виробництва, крива 4 – розмір залучених банківських коштів «з наростаючим залишком».
В наступному, четвертому експерименті ставилася задача виявити залежність структури капіталу від стратегії управляння, яка включала зниження росту дебіторської заборгованості. Для імітації зменшення росту дебіторської застосовано модифікацію значень параметрів, які відображають частку продукції, поданої на виплату. Реально економічна ситуація, змодельована в четвертому експерименті, відбувалася в дійсності в 2002-04 коках, коли досліджуване підприємство практично усунуло проблему невчасної оплати, а обсяги продаж на виплату зумовлені своєрідним товарним лізиногм, який на підприємстві використовують як маркетологічний хід для просування ткацької продукції на ринки, які споживають її середніми партіями, і котрі досі страждають від нестачі обігових коштів.
Видно, що при стратегії стійкого використання банківських кредитів, суміщеної з зниженням дебіторської заборгованості підприємство почало виходити з кризи помітними темпами. Зокрема, обсяг виробництва дійшов свого насичення відповідно до нинішніх потреб ринків збуту.
Рис. 12.5. Стабілізація дебіторської заборгованості при іншій стратегії управління. Крива 1 відображає ріст обігових коштів за умов стабілізації дебіторської заборгованості, крива 2 – власне дебіторську заборгованість, крива 3 – обсяг виробництва, крива 4 – розмір залучених банківських коштів «з наростаючим залишком».
На рисунку 12.5 показано результати експерименту з стабілізації дебіторської заборгованості при умові зменшення обсягів продаж з відкладеною оплатою. Видно, що при стратегії стійкого використання банківських кредитів, суміщеної з зниженням дебіторської заборгованості підприємство почало виходити з кризи помітними темпами. Зокрема, обсяг виробництва дійшов свого насичення відповідно до нинішніх потреб ринків збуту.
Всі описані вище експерименти були побудовані на основі даних, взятих зі звітності досліджуваного підприємства за 1993-2001 роки, і вони відображають кризовий стан тогочасного виробництва.
В даний час підприємством подолано основні негативні тенденції, і перед його колективом стоїть завдання виявляти на ранніх стадіях дестабілізуючі впливи й вживати заходів для їх усунення, для запобігання можливим негативним наслідкам.
З метою вивчення сучасного стану підприємства було проведено експеримент з вирахування прогнозної величини збуту для майбутніх періодів при існуючих тенденціях розвитку підприємства.
Результат цього експерименту показано на рисунку 12.6. За сучасних умов збут підприємства залишається майже сталою величиною, розмір обігових коштів – лінійно зростає.
Рис. 12.6. Зростання обсягу випуску й оборотних коштів. Лінія 1 відображає ріс обігових коштів, лінія два – розмір поточного збуту товарів.
Обсяг збуту «з наростаючим залишком», тобто загальна величина збутого товару, згідно з виконаним модельним експериментом, спочатку до виходу виробництва на насичення зростає прискорено, на триваліших відрізках часу прогнозується її лінійне зростання.
Рис. 12.7. Сумарний обсягу збуту.
На рисунку 12.7 додатково показано прогнозне зростання сумарної вартості проданої продукції, яка очікується в майбутньому при існуючих параметрах виробничо-фінансових процесів моделі.
Отже, на основі запропонованої імітаційної моделі було проведено ряд активних експериментів.
Під час цих експериментів виконано дослідження процесів формування структури капіталу в залежності від визначеної стратегії (рис.12.1-2) управління підприємством. Зокрема, досліджувалися різні варіанти інтенсивного антикризового управління. Результати цих експериментів проілюстровано на рис.12.1-2.
З допомогою імітаційних експериментів досліджено можливості використання різноманітних важелів управління підприємства при формуванні структури капіталу. Зокрема, досліджувалися варіанти протидії наростанню дебіторської заборгованості, зниження обсягів банківських позик, нарощування заборгованості щодо зарплати та інші. При цьому отримано якісні й кількісні висновки, важливі для прийняття відповідних рішень.
Було виконано модельні експерименти з прогнозування структури капіталу, зокрема, прогнози розраховані при антикризових стратегіях управління та для сьогоднішнього, відносно стабільного стану підприємства.
Експерименти, проведені з метою імітації роботи виробничого підприємства в умовах гіперінфляції показують, що розроблена модель придатна для відображення широкого кола економічних явищ, які відбуваються на виробничому підприємстві. Закономірність цього висновку випливає з того, що модель побудована на основі правил поведінки, описаних в в.12.1, які залишаються істинними в широкому діапазоні значень параметрів моделі, в тому числі при тих, які відповідають кризовому обвалу економіки.
З іншої сторони, досліджувана модель становить собою динамічну систему 10-го порядку, тому з математичної точки зору в ній можуть відбуватися складні рухи, що відповідають різним типам якісної поведінки. Проте, якісний аналіз розв’язків побудованої динамічної моделі виходить за рамки поставленої задачі.
З допомогою моделі було проведено декілька експериментів з для визначення тривалості проміжку часу, протягом якого підприємство пряцюватиме в умовах гіперінфляції. Зокрема, було враховано зниження зарплати, затримку її виплати, зростання дебіторської заборгованості. Імітаційна маніпуляція цими параметрами приводила до скорочення чи подовження часу, протягом якого підприємство працює в умовах гіперінфляції.
Висновки, отримані з допомогою експериментів з моделлю підтверджують результати інших досліджень, згідно яких невиплата заробітної плати в умовах гіперінфляції відповідає ефекту кредитування виробництва громадянами. В модельних експериментах цей висновок підтверджувався зниженням крутизни лінії кредиторської заборгованості при збільшенні заьогованості з заробітної плати.
Втім, це, зрозуміло, явище негативне. Адже самопожертвенність працівників, їхня готовність тимчасово відмовитися від повної оплати праці з метою покращення фінансового стану підприємства – веде до колапсу економіки через зниження споживання. Цього зниження споживання в моделі не враховано.
В експерименті з стабілізацією виробництва при зростанні дебіторської й кредиторської заборгованості (див. 12.2) спостерігається явище, яке в дійсності відбувалося до середини 1995 року, коли почала знижуватися несплата за отримані товари, скоротився час проходження платежів і намітилася зупинка гіперінфляції.
Під час такої стабілізації виробництва спостерігалося стійкий невисокий рівень виробництва, відповідний йому стійкий рівень оборотних коштів та зростання заборгованості, дебіторської та кредиторської. В інших експериментах, в яких було змінено параметри, що описують обсяги кредитування й інтенсивність запозичення банківських коштів, відбувалося подібне сповільнене зростання дебіторської заборгованості та лінійне зростання кредиторської заборгованості. Сповільнення кредиторської заборгованості проявлялося лише при тих значеннях параметрів, які близькі до умов початку економічного зростання.
Явище взаємного зростання дебіторської й кредиторської заборгованості, промодельоване з допомогою розробленої імітаційної моделі виробничого підприємства, виступало як один з головних кризових чинників протягом 1995-98 років. Модель, зображена на рис. 12.2, побудована за модифікованими даними реальної статистичної звітності досліджуваного підприємства. Тобто, отриманий результат підтверджує, до розроблений імітаційний алгоритм придатний для пошуку ефективних рішень щодо управління фінансовими потоками підприємства при сильних дестабілізуючих впливах, за умов стійкої дії зовнішніх несприятливих факторів.
Економічна інтерпретація експерименту, проілюстрованого на рисунку 12.3 полягає в наступному. При вибраних параметрах фінансових процесів, що відбуваються на виробничому підприємстві, починається зростання виробництва завдяки залученню банківських кредитних коштів, продовжується збільшення дебіторської заборгованості, втім, цей процес слабне, завдяки чому почалося повільне збільшення величини власних обігових коштів. Нарощування виробництва, яке спостерігається в експерименті йде переважно га погашення кредиторської заборгованості, на інші постійні витрати, значну його частку, як й раніше забирає запізніла оплата, але, все-таки рівень обігових коштів починає збільшуватися. Тобто в цьому експерименті відображено процес, який реально відбувався на досліджуваному підприємстві протягом 1999-2001 років. Коли на зміну обвалу прийшло повільне зростання, яке ґрунтувалося на заощадливому використанні позичених коштів й повільному повернені коштів з дебіторської заборгованості через претензійно-позовну роботу, повернення коштів через взаємозалік за винятком списання безнадійної заборгованості.
Експеримент, проілюстрований на рис.12.3, відображає власне початок післякризового піднесення, при якому відбувалося три позитивні тенденції – сповільнене зростання дебіторської заборгованості, збільшення обсягу виробництва і величини обігових коштів. Збільшення величини кредиторської заборгованості загалом відповідає негативним тенденціям, але у після кризовому випадку початок піднесення зумовлений саме залученням банківських ресурсів.
Експеримент з дослідження стратегії зниження дебіторської заборгованості, проілюстрований на рис. 12.4, 12.5 приводить до наступних висновків. Зниження дебіторської заборгованості спияє зростанню обігових коштів. Причому, чим менша стабілізована величина дебіторської заборгованості, тим швидше зростання власних обігових коштів, причому це зростання в усіх випадках залишається майже лінійне. Від стабілізованої величини дебіторської заборгованості залежить також стабілізована величина обсягу виробництва. Якщо підприємство піднімає допустиму межу продаж на виплату, зростає обсяг загальних продаж і стабілізація цього росту наступає через більший проміжок часу після стабілізації розміру продаж на виплату. І навпаки, якщо обсяги продаж на виплату невеликі, стабілізація цієї величини наступає пізніше, і після цього швидше досягає граничного значення розмір продаж. Ця закономірність проілюстрована ростом кривих 2 (дебіторська заборгованість) і 3 (обсяги виробництва) на рисунках 12.4-5.
З приведеного спостереження випливає висновок, що занижена або завищена величина дебіторської заборгованості негативно позначається на загальному господарському зростанні підприємства. Тобто, визначаючи обсяг продаж на виплату, необхідно встановити деяке середнє оптимальне їх значення. Пошук такої оптимальної величини дебіторської заборгованості, тобто – обсягів продаж на виплату було виконано з допомогою розробленої імітаційної моделі, що й проілюстровано на рис. 12.4-5.
Розроблену імітаційну модель застосовано для прогнозування структури капіталу та інших, пов’язаних з ним параметрів. Так, на рис.12.6 і рис. 12.7 показано ріст виробництва при сучасних тенденціях розвитку підприємства. На рис. 12.7 відображено (лінія 3) прогнозне накопичення доходів від продаж, яке очікується протягом наступних років.
Досвід використання моделі для аналізу стратегії управління, впливу зовнішніх факторів, прогнозування структури капіталу, дозволяє запропонувати рекомендації щодо практичного впровадження моделі в експлуатацію, як інструменту аналізу структури капіталу та його адаптивної оптимізації.
Для використання моделі важливо зберігати її адекватність до модельованого явища, для цього потрібно уточнювати значення параметрів, що використовуються у функціях управління величиною потоку. Всі ці параметри мають зрозумілий економічний зміст і для їх ідентифікації достатньо застосувати методи регресії, що ґрунтуються на квадратичній апроксимації. Взявши реальні дані щодо структури капіталу, та визначивши на їх основі з ідентифікаційних регресійних рівнянь параметри, які використовуються в моделі, отримуємо постійне її уточнення відносно існуючого фінансового стану підприємства. Далі, експериментуючи з параметрами моделі, необхідно знайти оптимальні стратегії управління та визначити відповідні значення параметрів. Досягнення цих значень параметрів в дійсності й ставиться за мету при бажанні здійснити відповідну стратегію управління підприємством.
Структурна схема, яка ілюструє метод впровадження розробленої моделі у експлуатацію, показана на наступному рисунку.
Рис. 12.8. Структурна схема щодо впровадження моделі.
Досвід практичного використання розробленої моделі підтверджує, що запропонований підхід слугує ефективним інструментом аналізу структури капіталу підприємства, визначення стратегії його управління, пошуку оптимальних параметрів щодо фінансових потоків підприємства, вирахування прогнозних значень як фінансових характеристик підприємства, так й інших показників, які використовують під час економічного аналізу діяльності промислового виробничого підприємства.
Впровадження розробленого методу адаптивної оптимізації структури підприємства веде до суттєвого вдосконалення методів управляння, сприяє стабілізації його роботи, запобігає негативному впливу дестабілізуючих факторів, забезпечує стійкий планомірний розвиток підприємства, що своєю чергою викликає низку інших позитивних соціально-економічних наслідків.
Список використаних джерел
1 Бандурка О.М., Коробов М.Я., Петрова К.Я. „Фінансова діяльність підприємства”, – Київ: „Либідь” 2002р.
2 Бланк И.А. „Управление использованием капитала”. – К.: Ника-Центр, 1999.
3 „Бухгалтерський фінансовий облік”, під ред. проф. Бутинця. – Житомир ПП „Рута”, 2001р.
4 Воробйов. Ю.М. „Особливості формування фінансового капіталу підприємства”., Фінанси України. – 2001р. – №2.
5 Воробйов Ю.М. „Формування власного фінансового капіталу підприємств”., Фінанси України, – 2002р. – № 6.
6 „Економічний аналіз діяльності промислових підприємств та об'єднань"., під ред. С.І. Шкарабана, Тернопіль ТАНГ, 1995.
7 Забродський В.А., Клебанова Т.С., Скурихин В.И. „Аналіз и предупреждение дестабилизации функционирования предприятия”, Киев, 1994г.
8 Зятковський І.В. „Фінанси промислових підприємств”, Тернопіль 2004р.
9 Ковалев В.В. „Управление финансами”., учебное пособие. – М.: 1998р.
10 Ковалев В.В. „Финансовый анализ. Управление капиталом”. – М..: Финансы и статистика, 1995. – 132с.
11 Кононов О.Ю. „Моделирование структури капитала предприятия на основе методов Форрестера”, Моделі управління в ринковій економіці, 2001р., ДНУ, ст. 116–119.
12 Крутик А.Б., Хайкин М.М. „Основы финансовой деятельности предприятий”. – СПб: Бізнес-пресса, 1999г. – 448с.
13 Пушкар М.С. „Фінансовий облік”., підручник – Тернопіль: „карт-бланш” 2002р.
14 Скурихин В.И., Забродський В.А., Копкйченко Ю.В., „Проектирование систем адаптивного управления производством”, – Харьков: Вища школа, 1984.