VI. Фізкультхвилинка. Ходить білочка по лісі

Ходить білочка по лісі (діти ходять по кімнаті)

По високому, густому,

(розводять руки, піднімають руки вгору)

По зеленому, рясному.

(відводять руки в сторони, стежать поглядом)

В неї стежечок багато:

(відводять руку в загадану сторону)

По землі і по деревах (стежать поглядом)

Справа стежечка — до зірки,

(простягають руки вправо)

Зліва стежечка — до шишки,

(простягають руки вліво, стежать поглядом)

Ззаду стежка — до горішка.

(повертаються назад)

VII. Вивчення пісні.

Слова Євгена Левченка, музика Анни Олейникової «Рушничок» — розу­чування.

1. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

2. Робота над піснею.

3. Повторення вивчених пісень.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

3. Робота в дошиті.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

Музика — той різновид мистецтва, котрий якнайкраще реалізовує художній ідеал.

Оскар Уайльд

УРОК 21

Тема. Жанровий розвиток. Царство бальних танців. Фридерик Шопен «Вальс», } «Полонез» — слухання (с. 73-74).

Мета. Удосконалювати знання учнів про танці різних народів, зокрема бальні танці; розвивати вміння відтворювати ритмічний рисунок твору; вчити відчувати настрій та ритмічний зміст запропонованих творів; засобами музичного мистецтва виховувати любов до народних традицій, музично­го мистецтва.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності —

фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

Починається урок.

Працюватимем старанно,

Щоб почути у кінці,

Що у нашім першім класі

Діти— просто молодці!

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

Урок музики у нас Запросив усіх у клас.

Привітаймось дружно всі:

До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!

II. Розспівування (за вибором учителя).

III. Ритмічні вправи.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с.73.

2. Пізнавальна бесіда.

Танець — вид мистецтва, в якому засобами створення художнього образу є рухи й положення тіла танцюристів. Кожен танець має свої особливості — ритмічний малюнок, мелодію, метр, темп, гармонію, рухи. Танці виконуються як окремі концертні твори або як один із номерів балету чи опери. Існують цілі збірки танців, об’єднані в один твір.

Український танець буває народним або сценічним. Народний — це фоль­клорний танець, який побутує у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Сценічний та­нець, поставлений балетмейстером в професійному або самодіяльному колек­тиві для показу на сцені, може бути українським, але вже не є народним.

Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше архаїчних рис.

Говорячи про українські народні танці, слід зазначити, що часто один і той же танець у різних місцевостях може мати різні назви. Наприклад, широко­відомий український танець «Гопак» має ще й такі назви: «Гоцак», «Козак», «Козачок», «Тропак» та інші. Танці отримують назви з різних причин. Напри­клад, за якимось словом, що часто вживається в пісні, під яку танцюють.

Кожен народ має свої улюблені танці:

• Українці — гопак, козачок.

Гопак — український народний танець імпровізаційного характеру. Назва походить від дієслова «гопати» — стрибати. Виник у Запорізькому війську як чоловічий танок. Тепер гопак виконують разом чоловіки й жінки. Провідна партія — чоловіча. Танцювальні рухи чоловіка — присядки, стрибки, дрібуш­ки; жінки — дрібушки, вихилясики, кружляння. Темп гопака швидкий. Він розкриває такі риси характеру людини, як спритність та відвага.

Аркан — військовий танець, який танцювали опришки перед військовими виступами. Танець мав на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка- воїна: хто не витримував і розривав руки, того проганяли з кола. Вірогідно, «Аркан» був своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, на- дихав, давав силу, енергію, піднімав бойовий дух.

Козак — танцює один «козак» або два, а рідше чоловік і жінка. Найголо­внішим було дрібнесенько відбивати ногами по землі, щоби вона аж гуділа, витинати голубці, підскакувати щупаком вгору і виробляти при самій землі присядки, при цьому приспівуючи і викрикуючи на все горло. Козаки тан­цювали не тільки ногами, а й усім тілом: руками, плечима, головою і навіть «оселедцем». Веселощі були помітні і в очах, і в усмішці, і в поруху вуса. Жінки танцювали дрібнесенько на місці, тільки час від часу описували коло.

Чеберячка — старий український танець з багатьма фігурами. Всі танцюва­ли в колі, а один за одним по черзі, чоловіки танцюючи з закладеними за плечі руками, піднімали губами з підлоги чарку горілки, випивали її і перекидали одним махом голови через плече. Всі інші, танцюючи в колі, плескали в доло­ні, приспівуючи: «Чеберячки! Коло чеберячки припадаєм рачки! Або її вип’ю, або її виллю! Чеберячки!» Розкладали посередині вогонь і перескакували його по черзі (за описом Антонія Якси-Марцинківського).

• Росіяни — камаринська, тропак.

• Білоруси — бульба, крижачок.

• Чехи — полька, фуріант.

• Угорці — чардаш.

Чардаш — угорський парний народний танець імпровізаційного характеру. Складається з повільної та швидкої частини. З’явившись в Угорщині, чардаш поширювався циганами звідти до Словаччини, Словенії, Хорватії, Моравії. Прикметною ознакою чардаша є значна варіація його темпу. Танець, почина­ючись з повільного ліричного вступу ходи по колу, закінчується в надзвичайно швидкому, стрімкому ритмі.

• Норвежці — салінг, спрінгданс.

• Австрійці та німці — вальс.

Вальс — бальний танець у помірному темпі, музичний розмір 3/4, популя­ризований у XIX ст. (Й. Штраус-батько і син); види: віденський, англ., франц., америк. (т. зв. бостон); наявний в класичній музиці.

• Поляки — полонез, мазурка.

• Французи — менует, гавот.

Гавот — старовинний французький народний танець. Характерні риси танцю — помірний темп і розмір 4/4, 2/2. У XVII ст. гавот став придворним танцем, набув граційності. Жан Батист Ліллі (французький композитор) увів його в балет і в оперу. Пізніше цей танець став постійною складовою частиною інструментальних сюїт.І

Менует — старовинний французький народний танець. Походить від на­родного хороводного танцю провінції Пуату. В XVII ст. за часів правління ' Людовіка XIV став придворним танцем, для якого характерні плавність і по­вільність рухів та багато поклонів і реверансів. Менует поступово перетворився в «танець королів» і став «королем танців».

3. Музична гра Василя Верховинця «Котику сіренький» (див. урок № 20).