Суб’єкти і об’єкти виховного процесу.

Суб’єкт навачальбно-виховного процесу - педагог, що веде активну роботу з виховання учнів.

Об’єкт навчально-виховного процесу - учень ( той на кого впливає вчитель).

Проте недопустимо обмежуватися пасивною роллю учня. Суб’єктивно-об’єктивний підхід до виховання передбачає підвищення ролі самого суб’єкта –вчителя, і перетворює учня з об’єкта навчання і виховання на суб’єкт самовиховання.

Даний підхід дає можливість для поширення диференціації та індивідуалізації виховання та навчання. В результаті чого досягається мета - перетворення об’єкта (учня) в суб’єкт виховного процесу.

Індивідуалізація (індивідуальний підхід) – врахування в процесі виховання та навчання особливостей кожного учня на основі його психолого-педагогічного вивчення, прогнозування його розвитку і здійснення певної виховної програми.

Індивідуальність школяра виявляється в усіх видах діяльності. Ефективність виховного впливу залежить від того, наскільки повно вдалося виявити характер індивідуальності дитини, визначити джерела, природу цих особливостей. Тому визначати індивідуальність дитини потрібно в різних ситуаціях.

Особистісно-орієнтоване спілкування – це утвердження людської гідності кожного учня.

7. Поняття про дидактику, її виникнення і розвиток. Зв’язок дидактики з окремими методиками. Основні категорії дидактики. Завдання дидактики на сучасному етапі розвитку української школи.

Дидактика (від грецького didasco – навчаю) – це галузь педагогіки про навчання і освіту людини.

Перші паростки дидактики з’явилися в надрах народної педагогіки. Люди розуміли, що без розумового досвіду і вивчення досвіду своїх предків рух у соціальному розвитку неможливий. Тому у свідомості людей завжди було прагнення до знань: „Вік живи – вік учись”, „Знання робить життя красним”, „Хто знання має, той мур ламає”, „Умій дитину народити, умій і навчити”.

В самостійну наукову галузь дидактика відокремилась із системи філософських знань на початку ХVІ ст. Завдяки англійському філософу Френсісу Бекону (1561 – 1629).

Вперше термін „дидактика” запровадив німецький педагог Вольфганг Ратке (1571 – 1635), який вказав, що дидактика досліджує теоретичні засади навчання.

Засновником дидактики є Ян Амос Коменський – великий чеський педагог, який у своїй праці „Велика дидактика” (1657) розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи навчання. Яну Амосу Коменському належить існуюча структура класно-урочної системи – принципи природовідповідності освіти, поділу учнів одного віку на класи, а навчального року – на навчальні роки, чверті з канікулами між ними, щоденні заняття – на 45 хвилинні уроку і 10-20 хвилин перерви; предметна система викладання з певними програмами і підручниками; екзаменами наприкінці року з переводом до наступного класу або залишенням на другий рік.

Я.А. Коменському належить також концепція професіоналізму вчителів (до того часу вони готувалися тільки в межах знань предмета і не розумілися на методиці викладання).

Подальші успіхи у розвитку теорії навчання пов’язані з іменами відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, громадських діячів: Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф.А.-В. Дістервега, К.Д. Ушинського, М.Ф. Бунакова, Т.Г. Луб енця, Ю.К. Чабанського, В.О. Онищука, М.М. Скаткіна, А.М. Алексюка, В.О. Сухомлинського, Ш.О. Амонашвіллі, І.Я. Лернера та інших.

Дидактика – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання.

Термін „дидактика” грецького походження (didascаl – той, хто навчає).

Дидактичні знання допомагають знайти відповідь на питання:

для чого, кого і як навчати?

Предметом дидактики є створення і функціонування систем реальних взаємостосунків учителя й учнів у навчальному процесі.

Об’єктом наукового дослідження дидактики є педагогічні явища і факти навчального процесу в його конкретно-історичному розвитку.

Категорії дидактики: навчання, освіта, знання, вміння, навички, методи, прийоми, засоби навчання, форми навчання, принципи і правила навчання, функції навчання тощо.

Навчання – двосторонній процес взаємообумовленої діяльності учителя й учня, спрямоване на оволодіння знаннями, вміннями і навичками, розвиток їх інтелектуальних і потенційних можливостей, озброєння методами самостійної пізнавальної діяльності.

Освіта – це процес і результат оволодіння надбаннями людської культури як передумови активної соціальної діяльності.

Знання – узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Уміння – здатність на належному ріні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань і навичок.

Навичка – психологічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможній виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих затрат фізичної і психічно енергії.

Дидактика тісно пов’язана з іншими науками

1. З філософією, яка є методологічною основою дидактики, оскільки розробляє наукові засади пізнання оточуючої дійсності.

2. Дидактика ґрунтується на дослідженнях загальної, дитячої і педагогічної психології.

Ці науки займаються пізнанням особливостей фізіологічного розвитку дітей різних вікових груп, обґрунтовують психологічні закономірності пізнання: відчуття, пам’ять, мислення.

3. Передумовою ефективності навчального процесу є врахування особливостей фізіологічного розвитку дітей певного віку та шкільної гігієни.

4. Дидактика є науковою основою розвитку часткових методик.

5. Кібернетика допомагає розробляти теорію управління педагогічним процесом взагалі і особливостями організації навчального процесу зокрема.

Перед дидактикою постають такі завдання.

1. Розробка змісту загальної і професійної освіти різних навчально-виховних закладів з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України.

2. Забезпечення наукових передумов організації навчального процесу в навчальних закладах типу: гімназіях, ліцеях, колегіумах.

3. Дослідження особливостей навчання обдарованих дітей.

4. Обґрунтування наукових засад подальшого розвитку і підвищення пізнавальної самостійності та активності учнів в навчальному процесі.

5. Поглиблення досліджень спрямованих на інтенсифікацію навчального процесу.

6. Обґрунтування шляхів інтеграції навчальних дисциплін.

7. Дослідження питань оптимізації навчального процесу на основі комп’ютеризації, використання ТЗН.

8. Побудова змісту і процесу навчання на основі гуманізації.

9. Побудова змісту освіти на основі національної культури (мови, історії, літератури).

10. Пошуки нових ефективних форм організації навчання на засадах демократизму у гуманізму.