2.Основні етапи становлення педагогіки як науки. Роль я.А.Коменського у становленні педагогіки як науки. Структура. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Термін “педагогіка” походить від грецьких слів “pais” - дитя і “ago” - веду, виховую, т.б. “дітородіння”, “діловодство”.

У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії:

народна педагогіка – духовна педагогіка – світська педагогіка.

1.Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби методи навчання і виховання.

Народна педагогіка складається з:

1)Педагогіка народознавства – це практичне засвоєння учнями культурно-історичних, мистецьких надбань дідів і прадідів.

2)Родинна педагогіка – зосереджено досвід, щодо створення і збереження сім ї і сімейних традицій.

3)Педагогічна деонтологія – народне вчення про виховні обов язки батьків перед дітьми, вчителів перед учнями, тощо.

4)Педагогіка народного календаря – виховання молоді із залученням до сезонних робіт, звичаїв та обрядів.

5)Козацька педагогіка - спрямована на формування козака-лицаря з твердою волею і характером.

2.Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

Найбільшого розвитку набула в епоху Середньовіччя. Педагогічна думка, яка до цього часу розвивалась на ґрунті філософії, стала складовим елементом теології. Значний внесок у розвиток педагогіки того часу зробили відомі діячі церкви, філософи Терту ліан, Августін, Аквіант.

3.Світська педагогіка.

Своїм корінням вона сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі були зроблено перші спроби узагальнити певні педагогічні ідеї. Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробили грецькі філософи Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель. Давня педагогіка була нормативно-прикладною, т.б. виробила низьку правил, норм, приписів виховної та навчальної діяльності.

Нові гуманістичні ідеї в галузі виховання заявили про себе у багатьох країнах Європи в епоху Відродження. Їх пропагували видатні філософи, письменники, педагоги (Вітторіано де Фельтре – Італія, Франсуа Рабе і Мішель Монте - Франція, Еразм Роттердамський – Голландія).

В основі педагогіки як самостійної науки – доробок видатного вченого, педагога Я.А.Коменського (1592-1670), зокрема головна його праця “Велика дидактика”. Коменський з позиції гуманізму трактує педагогічні ккатегорії – виховання, навчання й освіту, впроваджує класно-урочну систему, запропонував і обґрунтував принципи навчання.

Значний внесок в педагогіку зробили: Д.Дідро, К-А.Гельвецій, Дж.Локк, Й-Ф.Гербарт, Ф-В-А.Дістервег та ін.

В Україні педагогічна думка розвивалась на рівні світової. Вона сформувалась на засадах любові до батьківщини та гуманізму. Збагатили національну педагогіку своїми ідеями: Г.Сковорода, І.Гізель, П.Могила, Ф.Прокопович, І.Котляревський, К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський.

В березні 1992р.засновано Академію педагогічних наук України.

Структура педагогічних наук.

У педагогічній науці виділяють ряд галузей, які в цілому складають структуру педагогічних наук. Вони опираються на закономірності і принципи загальної педагогіки і є своєрідним її розгалуженням. Цю структуру можна уявити у вигляді своєрідної генеалогічного дерева.

1.Вікові педагогіки займаються дослідженням проблеми освіти і виховання людей певного віку:

• дошкільна – дітей перед дошкільного і дошкільного віку;

• шкільна – дітей, що навчаються в школах;

• соціальна педагогіка досліджує загальні проблеми виховання дорослого населення.

2.Спеціальні педагогіки досліджують навчання і виховання дітей з певними вадами:

• сурдопедагогіка (від лат. surdus – глухий) – про навчання і виховання дітей з вадами слуху;

• тифлопедагогіка – (від гр. tuflos – сліпий) про навчання і виховання дітей з вадами зору та сліпих;

• олігофренопедагогіка (від лат. oliho –малий + frio - розум = недоумкуватість) розробляє питання теорії і практики навчання і виховання розумово відсталих дітей;

• логопедія – навчання і виховання дітей з вадами мови, їх переучування.

3.Функціональна педагогіка:

• педагогіка професійної освіти досліджує і розробляє теорію і практику навчання і виховання молоді у професійних навчальних закладах (вузах, коледжах, технікумах тощо);

• військова педагогіка досліджує навчання і виховання тих людей, які перебувають на службі в армії, внутрішніх військах, підрозділах служби безпеки, міліції тощо;

• пенітенціарна педагогіка (від. лат - каяття), яка займається проблемами перевиховання засуджених людей.

4.Порівняльна педагогіка займається вивченням системи освіти і виховання в інших країнах, порівняння їх з вітчизняною, використання прогресивного світового досвіду.

5.Система окремих методик з різних предметів.

Зв’язок педагогіки з іншими науками.

Педагогіка як наука тісно пов’язана з іншими науками. Але оскільки разом із психологією займається вивченням людини, особливостями її поведінки і спрямована на її підготовку до доцільної поведінки у суспільстві, то її можна поставити на перехресті інших наук.

Психологія і педагогіка здійснюють незаперечний вплив на тих людей, які займаються природничими, технічними, суспільними науками, а відтак і впливають на ці науки.

А.С.Макаренко вважав, що “немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка”. Тому вона не може розвиватися відокремлено, а лише у взаємозв’язку з іншими науками: філософією, психологією, віковою фізіологією, історією, логікою, естетикою.