Переговори чи перемовини?

Останнім часом актуалізувалося слово перемовини. Коли ж доціль­но вживати перемовини, а коли - переговори?

Слова перемова та перемовляти існували на початку ХХ ст. Ці сло­ва, похідним від яких стало перемовини, мали переважно негативний відтінок - «переманювання, порожня розмова, переказування, пере­дражнювання».

Слово перемовини на сьогодні є нейтральним, позбавленим експре­сивного відтінку. Проте стилістично воно обмежується публіцистич­ним і розмовним стилем. Офіційно-ділова мова надає перевагу слову переговори, іноді вживається й синонім перемовини. Можемо при­пустити, що невдовзі слово перемовини увійде до активного словника сучасного українця.

МОЯ СТОРІНКА

Якще було

Е ТИКЕТ

По-французьки слово «етикет» означає «квиток», «ярлик». Ко­лись для учасників різних церемоній або урочистих прийомів ви­пускали квитки із вказівками про те, що ці люди мають робити, як поводитися. Відтоді слово, яке означало «квиток», почало означати й правила поведінки на офіційних зустрічах і цере­моніях (Є. Чак).

Цікаво знати ,

ЩО НЕ КРАЙ - ТО ЗВИЧАЙ

Доволі різноманітними в різних народів є жести, що викорис­товуються під час спілкування. Якщо в нас під час привітання найпоширенішими є рукостискання, уклін голови, скидання ка­пелюха чи шапки, коли заходиш у приміщення, то в Західній Африці вітаються ударами долоні по грудях, а в Центральній Аф­риці - поклонами й плесканням у долоні. Китайці, зустрічаючи один одного, тиснуть руки самі собі так, як сучасний оратор у нас часто вітає аудиторію. Єгиптяни прикладають руку до лоба, ніби віддаючи честь.

Панібратське поплескування по шиї для арабів є дуже образ­ливим, а американці під час прощання ударяють один одного по долоні. У Китаї та Японії рукостискання узвичаєне лише серед рівних за соціальним статусом людей, в інших випадках усіх, хто стоїть на вищому соціальному щаблі, вітають ввічливим покло­ном. А жителі півдня Європи, Південної Америки, країн Сходу під час зустрічі обов’язково цілуються (Із журналу).

І таке буває

УВЕРТЮРА

Сидять двоє у театрі - Не десь, а в партері,

Вона і він. Надулися,

Неначе тетері.

Бурчить вона: - Що за люди, Оті диригенти?

Могли б раніш настроїти Свої інструменти.

Цей триндикне, той цигикне, Третій дме у дудку...

Затяг мене на оперу,

Ну тебе у будку! - Попереду літня жінка Насупила брови.

• Тихо, - шепче. - Увертюра. Припиніть розмови.

Та, що ззаду, огризнулась:

• Теж мені культура...

Це ще треба подумати,

Хто з нас увертюра!

(П. Глазовий)

М ова й пісня - дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони.

Г. Нудьга

ПОГЛИБЛЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НАЙВАЖЛИВІШИХ ВІДОМОСТЕЙ З ОРФОЕПІЇ, ФОНЕТИКИ, СТИЛІСТИКИ

Ви знатимете:

• норми української літературної вимови;

• засоби милозвучності української мови.

Ви вмітимете:

• вимовляти звуки відповідно до орфоепічних норм;

• визначати стилістичні функції в тексті звуків мови;

• використовувати засоби милозвучності;

• правильно писати слова з ненаголошеними голосними, м’яким знаком, апострофом;

• к ористуватися орфоепічним і орфографічним словниками.

Фонетика (від гр. ркопеіікоз - звуковий) - це розділ мовознавства, який вивчає звуковий склад мови.

Орфоепія (від гр. огікоз - правильний, вроз - мова) - це розділ мово­знавства, який вивчає правила літературної вимови.

Орфографія (від гр. огікоз - правильний, дгарко - пишу) - це розділ мовознавства, який вивчає правила написання слів.